Постанова № 41112966, 27.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 жовтня 2014 року 11:00 № 826/12837/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Вірлпул Україна»доІнспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві провизнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вірлпул Україна» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Вірлпул Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафних санкцій від 15 липня 2014 року №000086.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 30 вересня 2014 року.

У судовому засіданні 30 вересня 2014 року представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечувала та просила в його задоволенні відмовити з огляду на необґрунтованість.

У порядку частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України представники сторін надали суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, що стало підставою для постановлення судом 30 вересня 2014 року ухвали про перехід до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

На підставі наказу №265 від 30 квітня 2014 року, листа Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів від 02 квітня 2014 року №1959-2-7/6, направлення №000307 від 30 квітня 2014 року Інспекцією з питань захисту прав споживачів у місті Києві з 04 по 18 червня 2014 року проведено позапланову поєднану перевірку характеристик продукції ТОВ «Вірлпул України», про що складено акт перевірки характеристик продукції №000136 від 18 червня 2014 року (далі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено не надання технічної документації на продукцію в обсязі, передбаченому технічним регламентом.

У зв'язку з виявленням зазначеного порушення, 18 червня 2014 року відповідачем складено протокол №000093 про виявлене(і) порушення вимог статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» та статті 15 Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції», а 15 липня 2014 року винесено постанову про накладення штрафних санкцій №000086, якою до позивача застосовано штраф у розмірі 51000,00 грн. за порушення пункту 2 частини 2 статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції».

Вважаючи зазначене рішення відповідача таким, що порушує законні права та інтереси позивача, останній звернувся з даним адміністративним позовом до суду за їх захистом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначених вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Основним нормативно-правовим актом, який встановлює правові та організаційні засади здійснення державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції є Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» від 02.12.2010р. №2735-VІ з наступними змінами та доповненнями (далі по тексту - Закон України від 02.12.2010р. №2735-VІ).

Відповідно до визначень, які закріплені у статті 1 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VІ, органом державного ринкового нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного ринкового нагляду у межах сфери своєї відповідальності, що визначається відповідно до цього Закону (далі - орган ринкового нагляду). У разі якщо орган ринкового нагляду здійснює визначені цим Законом та Законом України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» повноваження також через свої територіальні органи, термін «орган ринкового нагляду» позначає також його територіальні органи.

Під державним ринковим наглядом (далі - ринковий нагляд) Закон розуміє діяльність органів ринкового нагляду з метою забезпечення відповідності продукції встановленим вимогам, а також забезпечення відсутності загроз суспільним інтересам.

Сферою дії зазначеного Закону є відносини щодо:

- здійснення ринкового нагляду за продукцією, що охоплюється встановленими вимогами, крім видів продукції, зазначених у частині 5 цієї статті;

- здійснення контролю всієї продукції, крім видів продукції, зазначених у частині п'ятій цієї статті.

Права та обов'язки суб'єктів господарювання та повноваження органів ринкового нагляду також врегульовані нормами Закону України від 02.12.2010р. №2735-VІ.

Так, положеннями частини 1 статті 7 названого Закону закріплено, що суб'єкти господарювання під час здійснення ринкового нагляду та контролю продукції мають право:

1) вимагати від посадових осіб, які здійснюють ринковий нагляд і контроль продукції, додержання вимог законодавства;

2) перевіряти наявність у посадових осіб, які здійснюють ринковий нагляд та контроль продукції, наявність службових посвідчень;

3) одержувати від посадових осіб, які здійснюють ринковий нагляд, копії посвідчень (направлень) на проведення перевірок та не допускати їх до проведення перевірок, якщо вони не надали копії таких документів;

4) бути присутніми під час здійснення всіх заходів ринкового нагляду;

5) одержувати в установленому порядку від органів ринкового нагляду і органів доходів і зборів необхідну, доступну та достовірну інформацію про результати ринкового нагляду і контролю продукції;

6) вимагати від посадових осіб, які здійснюють ринковий нагляд та контроль продукції, забезпечення конфіденційності будь-якої інформації, одержаної під час здійснення ринкового нагляду та контролю продукції, крім випадків, визначених цим та іншими законами України;

7) оскаржувати в установленому законом порядку будь-які рішення, приписи, дії та бездіяльність органів ринкового нагляду, органів доходів і зборів та їх посадових осіб;

8) звертатися за захистом своїх прав та інтересів до суду;

9) вживати за власною ініціативою заходів щодо запобігання та уникнення ризиків, які становить продукція, що надається ними на ринку, забезпечення відповідності цієї продукції встановленим вимогам та усунення порушень вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про загальну безпечність нехарчової продукції».

Крім того, відповідно до частини 2 названої статті суб'єкти господарювання під час здійснення ринкового нагляду та контролю продукції користуються іншими правами, визначеними цим Законом, Законом України «Про загальну безпечність нехарчової продукції», іншими нормативно-правовими актами (у тому числі технічними регламентами), а в межах здійснення ринкового нагляду - також правами, визначеними Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

У той же час, статтею 8 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VІ передбачено, що обов'язки суб'єктів господарювання під час здійснення ринкового нагляду та контролю продукції встановлюються цим Законом, Законом України «Про загальну безпечність нехарчової продукції», виданими відповідно до них іншими нормативно-правовими актами, технічними регламентами.

Повноваження органів ринкового нагляду визначені у статті 11 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VІ.

Так, з метою здійснення ринкового нагляду органи ринкового нагляду в межах сфер їх відповідальності проводять, зокрема, перевірки характеристик продукції, в тому числі відбирають зразки продукції та забезпечують проведення їх експертизи (випробування); приймають у випадках та порядку, визначених цим Законом, рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, здійснюють контроль стану виконання суб'єктами господарювання цих рішень; вживають у порядку, визначеному цим та іншими законами України, заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні порушень вимог цього Закону та встановлених вимог.

На реалізацію наданих повноважень посадові особи, які здійснюють ринковий нагляд, мають право:

1) проводити у випадках і порядку, визначених цим Законом, документальні перевірки та обстеження зразків продукції, відбирати зразки продукції і забезпечувати проведення їх експертизи (випробування);

2) безперешкодно відвідувати, за умови пред'явлення службового посвідчення та посвідчення (направлення) на проведення перевірки, у будь-який час протягом часу роботи об'єкта:

а) торговельні та складські приміщення суб'єктів господарювання і місця, зазначені у пункті 2 частини дев'ятої статті 23 цього Закону, для проведення перевірок характеристик продукції і перевірок стану виконання суб'єктами господарювання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів;

б) місця, зазначені в пункті 3 частини дев'ятої статті 23 цього Закону, для проведення перевірок додержання вимог щодо представлення продукції, яка не відповідає встановленим вимогам, перевірок характеристик продукції та перевірок виконання суб'єктами господарювання приписів і рішень відповідно до частини п'ятої статті 26 цього Закону;

в) місця, зазначені в пункті 4 частини дев'ятої статті 23 цього Закону, для проведення перевірок характеристик продукції;

3) вимагати від суб'єктів господарювання надання документів і матеріалів, необхідних для здійснення ринкового нагляду, одержувати копії таких документів і матеріалів. У разі якщо оригінали таких документів і матеріалів складені іншою мовою, ніж мова діловодства та документації державних органів, на вимогу органів ринкового нагляду суб'єкти господарювання зобов'язані за власний рахунок забезпечити їх переклад мовою діловодства та документації державних органів в обсязі, необхідному для здійснення ринкового нагляду;

4) вимагати від посадових осіб суб'єктів господарювання та фізичних осіб - підприємців надання у погоджений з ними строк усних чи письмових пояснень з питань, що виникають під час проведення перевірок і вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів;

5) складати акти перевірок та застосовувати в установленому законом порядку штрафні санкції до суб'єктів господарювання за порушення вимог цього Закону, Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» та встановлених вимог;

6) складати на основі актів перевірок протоколи про адміністративні правопорушення у сфері здійснення ринкового нагляду та розглядати справи про відповідні адміністративні правопорушення згідно із законом України;

7) залучати у разі потреби в установленому порядку до здійснення ринкового нагляду працівників наукових установ та фахівців. На осіб, які залучені в установленому порядку до здійснення ринкового нагляду, поширюються обов'язки, визначені пунктами 1 - 5 частини першої статті 17 цього Закону;

8) вимагати від посадових осіб суб'єктів господарювання та фізичних осіб - підприємців припинення дій, які перешкоджають здійсненню заходів ринкового нагляду, а в разі їх відмови від припинення таких дій - звертатися до органів внутрішніх справ за допомогою у здійсненні законної діяльності з ринкового нагляду.

У той же час, відповідно до статті 17 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VІ, названі посадові особи зобов'язані:

1) додержуватися вимог цього Закону, Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» та виданих відповідно до них нормативно-правових актів;

2) об'єктивно та неупереджено здійснювати ринковий нагляд і контроль продукції у межах повноважень, визначених законами України;

3) дотримуватися ділової етики у взаємовідносинах із суб'єктами господарювання та декларантами;

4) не перешкоджати під час вжиття заходів ринкового нагляду і контролю продукції здійсненню господарської діяльності;

5) забезпечувати відповідно до вимог цього Закону конфіденційність інформації, одержаної під час здійснення ринкового нагляду і контролю продукції;

6) пред'являти службові посвідчення, а посадові особи, які здійснюють ринковий нагляд, - також посвідчення (направлення) на проведення перевірки;

7) ознайомлювати керівників суб'єктів господарювання, їх заступників або уповноважених ними осіб, фізичних осіб - підприємців та декларантів з результатами перевірок, проведених у межах ринкового нагляду і контролю продукції, у строки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 22 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VІ заходами ринкового нагляду є:

1) перевірки характеристик продукції, у тому числі відбір зразків продукції та їх експертиза (випробування);

2) обмежувальні (корегувальні) заходи, що включають: а) обмеження надання продукції на ринку; б) заборону надання продукції на ринку; в) вилучення продукції з обігу; г) відкликання продукції;

3) контроль стану виконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів;

4) попередження органами ринкового нагляду споживачів (користувачів) про виявлену цими органами небезпеку, що становить продукція.

Порядок проведення перевірок характеристик продукції врегульований статтею 23 названого Закону, в якій зазначено, що під час перевірок характеристик продукції проводяться документальні перевірки, у разі необхідності - обстеження зразків продукції, а за наявності підстав вважати, що продукція є небезпечною, становить ризик та/або не відповідає встановленим вимогам, - відбір та експертиза (випробування) зразків продукції.

Органи ринкового нагляду проводять планові та позапланові перевірки характеристик продукції.

Планові перевірки характеристик продукції проводяться у розповсюджувачів цієї продукції, а позапланові, - у розповсюджувачів та виробників такої продукції.

Під час таких перевірок перевіряються характеристики лише того виду продукції, що є предметом перевірки.

Згідно частини 5 названої статті, перевірки характеристик продукції проводяться на підставі наказів органів ринкового нагляду та посвідчень (направлень) на проведення перевірки, що видаються та оформляються відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». У разі одержання інформації про надання на ринку продукції, що становить серйозний ризик, відповідні накази та посвідчення (направлення) видаються і оформляються невідкладно.

Перевірка характеристик продукції може бути невиїзною (за місцезнаходженням органу ринкового нагляду) або виїзною. У разі потреби органи ринкового нагляду для перевірки характеристик продукції можуть поєднувати невиїзні та виїзні перевірки.

Питання, які підлягають з'ясуванню під час проведення виїзних та невиїзних перевірок, визначені у частини 7 та 8 статті 23 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VІ.

Так, під час невиїзної перевірки характеристик продукції у випадках, передбачених цим Законом, перевірці підлягають такі документи (їх копії) та інформація:

1) декларація про відповідність;

2) супровідна документація, що додається до відповідної продукції (включаючи інструкцію щодо користування продукцією);

3) загальний опис продукції та схема (креслення) конструкції виробу, а також повний склад технічної документації на відповідну продукцію, передбачений технічним регламентом;

4) документи щодо системи якості чи системи управління якістю;

5) висновки експертиз та протоколи випробувань зразків відповідної продукції, відібраних (узятих) у межах здійснення ринкового нагляду і контролю продукції;

6) документи, що дають змогу відстежити походження відповідної продукції та її подальший обіг (договори, товарно-супровідна документація тощо);

7) документи і матеріали щодо стану виконання суб'єктом господарювання рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, у тому числі в межах моніторингу дій суб'єктів господарювання, що вживаються ними для вилучення відповідної продукції з обігу та/або її відкликання;

8) повідомлення та інша інформація, надана суб'єктами господарювання, органами доходів і зборів, органами з оцінки відповідності згідно з положеннями цього Закону та Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції»;

9) інші документи та матеріали, звернення, одержані органами ринкового нагляду відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції».

За результатами перевірки характеристик продукції посадова особа, яка здійснює ринковий нагляд, складає акт відповідно до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Суд звертає увагу на те, що дії суб'єкта владних повноважень щодо проведення позапланової перевірки характеристик продукції позивачем не оскаржуються, а під час проведення перевірки останній не скористався правом, закріпленим наведеними вище нормами Закону України від 02.12.2010р. №2735-VІ, - у разі незгоди з правомірністю відповідних дій, не допустити посадових осіб контролюючого органу до перевірки та не надати документи, зазначені у направлені на проведення перевірки.

Аналізуючи наведені вище приписи Закону України від 02.12.2010р. №2735-VІ та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про дотримання з боку посадових осіб Інспекції чинного законодавства під час проведення позапланової перевірки позивача за наявності у нього листа Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів від 02 квітня 2014 року №1959-2-7/6, наказу №265 від 30 квітня 2014 року та направлення від 30 квітня 2014 року №000307.

Щодо правомірності накладення санкцій за виявлене під час перевірки порушення, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Під час проведення перевірки відповідачем виявлено ненадання позивачем технічної документації на продукцію в обсязі, передбаченому технічними регламентами, що розповсюджуються на зазначену в акті продукцію та повинна надавати можливість оцінити відповідність зазначеного обладнання вимогам технічних регламентів та включати процес проектування, виробництва та функціонування обладнання, а саме:

- загальні конструкторські та виробничі креслення;

- електричні схеми та схеми вузлів, деталей тощо;

- опис та пояснення, необхідні для розуміння зазначених креслень та схем і функціонування електрообладнання;

- перелік стандартів, які повністю або частково застосовано, та опис прийнятих рішень для забезпечення положень тощо безпечності, визначених у Технічному регламенті, якщо стандарти не було засновано;

- результати виконаних проектних розрахунків, проведених перевірок, тощо;

- протоколи випробувань.

З огляду на відсутність названих документів, посадовими особами відповідача зроблено висновок про невідповідність продукції встановленим вимогам.

Відповідно до Технічного регламенту низьковольтного електричного обладнання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.10.2009р. № 1149 з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Технічний регламент №1149), він встановлює вимоги до низьковольтного електричного обладнання та його введення в обіг або в експлуатацію на ринку України.

Пунктом 3 названого регламенту закріплено, що введення в обіг низьковольтного електричного обладнання (далі - електрообладнання) можливе тільки в разі, коли воно не загрожує безпеці людей, свійських тварин або майна за умови належного встановлення, обслуговування та використання за призначенням, для якого воно створене.

Основні вимоги щодо забезпечення безпечності електрообладнання наведені в додатку 2 до цього Технічного регламенту.

Перед введенням в обіг на електрообладнання повинен бути нанесений національний знак відповідності, який підтверджує відповідність електрообладнання вимогам цього Технічного регламенту, включаючи виконання процедури оцінки відповідності (внутрішній контроль виробництва) згідно з додатком 3 до цього Технічного регламенту.

У той же час, виробник або імпортер може надавати органу державного ринкового нагляду оформлений призначеним органом з оцінки відповідності протокол випробувань, що підтверджує відповідність електрообладнання вимогам пункту 3 цього Технічного регламенту.

Пунктом 2 Процедури оцінки відповідності низьковольтного електричного обладнання (внутрішній контроль виробництва) закріплено, що виробник повинен скласти технічну документацію, визначену в пункті 3 цього додатка, яку він або уповноважений представник має зберігати на території України не менше ніж 10 років після дати випуску останнього виробу і надавати її для перевірки відповідним органам державного ринкового нагляду в установлених законодавством випадках.

У разі коли виробник не є резидентом України та не має уповноваженого представника в Україні, ці зобов'язання покладаються на особу, яка ввела електрообладнання в обіг на ринку України.

Згідно з пунктом 3 технічна документація має надавати можливість оцінити відповідність електрообладнання вимогам Технічного регламенту та, наскільки це стосується такого оцінювання, включати проектування, виробництво та функціонування електрообладнання. До зазначеної документації мають бути включені:

1) загальний опис електрообладнання;

2) загальні конструкторські та виробничі креслення, електричні схеми та схеми вузлів, деталей тощо;

3) описи та пояснення, необхідні для розуміння зазначених креслень та схем і функціонування електрообладнання;

4) перелік стандартів, які повністю або частково застосовано, та описи прийнятих рішень для забезпечення положень щодо безпечності, визначених у Технічному регламенті, якщо стандарти не було застосовано;

5) результати виконаних проектних розрахунків, проведених перевірок тощо;

6) протоколи випробувань.

Виробник або уповноважений представник повинен зберігати примірник декларації про відповідність разом із технічною документацією.

Аналіз наведених положень Технічного регламенту №1149 дає підстави дійти висновку, що у виробника або уповноваженого представника обов'язково повинні бути в наявності документи, згідно з наведеним вище переліком разом з декларацією про відповідність, а отже наявність останньої не звільняє зазначених суб'єктів від обов'язку зберігати документи, які входять до складу технічної документації за наявності декларації.

Щодо Технічного регламенту з електромагнітної сумісності обладнання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009р. № 785 з наступними змінами та доповненнями у відповідній редакції (далі по тексту - Технічний регламент №785), яким встановлені вимоги стосовно електромагнітної сумісності обладнання та його введення в обіг або в експлуатацію на ринку України, суд зауважує на таке.

Пунктом 6 названого регламенту закріплено, що обладнання може бути введено в обіг або в експлуатацію, якщо воно за умови правильного встановлення, обслуговування та використання за призначенням відповідає вимогам цього Технічного регламенту.

Обладнання повинно відповідати таким основним вимогам:

1) вимоги щодо захисту: обладнання повинно бути спроектовано та виготовлено з урахуванням рівня технічного розвитку таким чином, щоб забезпечувати, що створювані електромагнітні завади не перевищують рівня, вище якого радіо- і телекомунікаційне та інше обладнання не може працювати за призначенням; воно має рівень завадостійкості до електромагнітних завад, очікуваних під час його експлуатації за призначенням, який забезпечує його працездатність без неприйнятного погіршення його роботи за призначенням;

2) особливі вимоги до стаціонарних установок: установлення та використання комплектувальних виробів за призначенням; стаціонарна установка повинна встановлюватися із застосуванням належного інженерного досвіду та з урахуванням інформації про використання її комплектувальних виробів за призначенням для забезпечення виконання вимог щодо захисту, встановлених у підпункті 1 цього пункту. Відповідна документація повинна зберігатися відповідальною особою (особами) протягом усього часу експлуатації стаціонарної установки.

Процедури оцінки відповідності визначені у відповідному розділі Технічного регламенту №785.

Так, пунктом 13 передбачено, що виробник повинен провести оцінювання електромагнітної сумісності апаратури на основі відповідних явищ з метою забезпечення відповідності апаратури вимогам щодо захисту, встановленим у підпункті 1 пункту 9 цього Технічного регламенту. Правильне застосування всіх відповідних стандартів з переліку національних стандартів рівнозначне проведенню оцінювання електромагнітної сумісності.

Оцінювання електромагнітної сумісності повинно враховувати всі передбачувані нормальні умови експлуатації. Для апаратури, застосування якої можливе в кількох конфігураціях, оцінювання електромагнітної сумісності повинно підтверджувати, що апаратура відповідає вимогам щодо захисту, встановленим у підпункті 1 пункту 9 цього Технічного регламенту, в усіх можливих конфігураціях, визначених виробником як типові для використання за призначенням.

Виробник розробляє технічну документацію, що містить докази відповідності апаратури основним вимогам.

Виробник або уповноважений представник виготовлювача продукції в Україні (далі - уповноважений представник) повинен зберігати технічну документацію не менш як 10 років після дати випуску останньої одиниці апаратури, а відповідність апаратури основним вимогам повинна підтверджуватися декларацією про відповідність, складеною виробником або уповноваженим представником.

У той же час, у разі коли виробник не є резидентом України та не має свого уповноваженого представника в Україні, зобов'язання щодо збереження технічної документації та декларації про відповідність покладається на особу, яка ввела апаратуру в обіг.

Крім того, пунктом 14 Технічного регламенту №785 закріплена можливість за ініціативою виробника або уповноваженого представника застосування процедури оцінки відповідності із залученням призначеного органу з оцінки відповідності.

Після застосування процедури внутрішнього контролю виробництва виробник або уповноважений представник подає технічну документацію до призначеного органу, зазначеного в пункті 28 цього Технічного регламенту, із заявою щодо проведення її оцінювання. Виробник або уповноважений представник зазначають основні вимоги, що повинні бути оцінені призначеним органом.

Призначений орган повинен розглянути технічну документацію і оцінити, чи доводить вона належним чином виконання виробником вимог, установлених цим Технічним регламентом.

За позитивними результатами проведеного оцінювання технічної документації призначений орган видає виробнику або уповноваженому представнику сертифікат відповідності апаратури. Сертифікат відповідності повинен обмежуватися тими основними вимогами, щодо яких призначеним органом було проведено оцінювання.

Виробник повинен додати зазначений сертифікат відповідності до технічної документації.

Отже, якщо названими суб'єктами отриманий сертифікат відповідності, виданий органом з оцінки відповідності, у них в обов'язковому порядку має бути в наявності технічна документація мовою діловодства такого органу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано сертифікат відповідності, виданий ОС ДП УкрНДНЦ на підставі протоколу сертифікаційних випробувань №13-0361-02 від 05 червня 2013 року.

Однак технічної документації, яка повинна була бути подана для його складання та має бути в наявності у позивача згідно наведених положень Технічного регламенту №785, останнім ані під час перевірки, ані під час розгляду справи судом не надана.

Посилання позивача на безпідставне застосування до нього штрафу згідно з частиною 2 статті 44 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VІ, а саме за введення в обіг продукції, яка не відповідає встановленим вимогам, оскільки ним не було надано лише технічну документацію у повному обсязі, суд до уваги не приймає, оскільки зі змісту частини 3 статті 29 названого Закону вбачається, що ненадання чи надання технічної документації на відповідну продукцію не в обсязі, передбаченому технічним регламентом, є підставою для невідкладної вимоги органу ринкового нагляду до відповідного суб'єкта господарювання вжити протягом визначеного строку заходів щодо приведення такої продукції у відповідність із встановленими вимогами.

Отже, наведеною правовою нормою закріплено, що відсутність технічної документації у повному обсязі свідчить про невідповідність продукції встановленим вимогам, за що і передбачена відповідальність у частині 2 статті 44 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VІ.

З огляду на викладене, враховуючи наявність у матеріалах справи копії направлення від 30 квітня 2014 року №000307 на проведення перевірки, на звороті якого міститься підпис представника позивача - Моісеєва Н.В. про отримання копії направлення, підтвердження представником позивача під час розгляду справи факту ненадання переліку документів, зазначених у направленні, зокрема, надання лише копій двох декларацій про відповідність, сертифікату відповідності, гарантійного талану, договору з іноземним виробником та інструкції з експлуатації, що містить опис виробу та його елементи з необхідними схемами та поясненнями, суд приходить до висновку про наявність підстав для накладення стягнення у вигляді штрафу на підставі частини 2 статті 44 Закону України від 02.12.2010р. №2735-VI та відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені вище обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя А.І. Кузьменко