Постанова № 41112266, 28.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 27» жовтня 2014 р. Справа № 908/1563/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Гетьман Р.А., суддя Лакіза В.В.,

при секретарі Литвиновій К.О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з’явився;

відповідача - не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача – Дочірньої компанії «Газ України» Національної компанії «Нафтогаз України», м. Київ, (вх. № 2925 З/2-7) на рішення господарського суду Запорізької області від 24.07.2014 року у справі № 908/1563/14,

за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства «Бердянське підприємство теплових мереж», м. Бердянськ,

про стягнення 3% річних у розмірі 229 273,20 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.07.2014 року у справі № 908/1563/14 (суддя Мойсеєнко Т.В.) стягнуто з ПАТ «Бердянське підприємство теплових мереж» на користь Дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України» 191 539,32 грн. – 3% річних та 3 830,78 грн. витрат зі сплати судового збору. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Позивач з рішенням суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 24.07.2014 року по даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ДК «Газ України» задовольнити повністю. Судові витрати - покласти на відповідача.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що при постановленні оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме, статей 11,525,526,590,599,625 Цивільного кодексу України, 174,175 Господарського кодексу України та норми процесуального права, а саме, статей: 4-2,43,83,84,85 Господарського процесуального кодексу України. На його думку, висновок суду, здійснений на підставі статті 509 Цивільного кодексу України, є передчасним, оскільки системний аналіз норм матеріального права не дає підстави для висновку, що обов’язок сплатити за невиконання зобов’язання, стягнути три відсотки річних, інфляційні витрати, судовий збір не є грошовим зобов’язанням у розумінні статті 509 Цивільного кодексу України. Даний висновок суперечить статті 11 Цивільного кодексу України, оскільки таке зобов’язання виникло у відповідача перед позивачем на підставі рішення та визначене у грошовій одиниці. Отже, апелянт вважає, що 78 429,15 грн. пені, 275 717,62 грн. інфляційних, 197 862,15 грн. три відсотки річних, 56 460,00 грн. судового збору, визначені в грошовій одиниці та присуджені до сплати рішенням господарського суду Запорізької області по справі № 908/5009/7854/11, є грошовим зобов’язанням. За відсутності інших підстав припинення зобовязання, передбачених договором або законом, зобовязання, в тому числі й грошове, припиняється його виникненням, проведеним належним чином ( стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленному законом порядку, не припиняє зобов*язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання, та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а рішення господарського суду Запорізької області від 24.07.2014 року у даній справі – без змін. При цьому, відповідач вважає, що, виходячи із положень статей 509 та 11 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення не лише основної суми боргу, а й втрат від інфляції, 3% річних, пені та судового збору, з визначенням їх правової природи, не породжує щодо втрат від інфляції, 3% річних, пені та судового збору прав і обов’язків у розумінні зобов’язальних правовідносин, а є способом захисту тих прав, які вже виникли з інших існуючих правовідносин і щодо яких виник спір. А стягнення витрат від інфляції, 3% річних та пені є одним із видів забезпечення виконання основного зобов’язання, в тому числі і грошового. Тобто, носять допоміжний (акцесорний) до основного зобов’язання характер.

27.10.2014 року від позивача надійшла телеграма, в якій він просить відкласти розгляд справи у зв’язку з неможливістю явки уповноваженого представника у судове засідання.

Розглянувши заявлене апелянтом клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, у разі нез’явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Заявлене клопотання апелянт ніяким чином не обгрунтовує. Колегія суддів зазначає, що неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні, вирішується господарським судом в кожному випадку окремо з врахуванням обставин справи. Враховуючи те, що позивач є апелянтом по справі, а отже в апеляційній скарзі ним викладені доводи, з яких він не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції, а також те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення, оскільки відсутність апелянта в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволені клопотання скаржника про відкладення розгляду.

У судове засідання не з’явилися ані позивач, ані відповідач, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином і в установлений законом строк.

Враховуючи, що ухвалою апеляційного суду від 23.09.2014 року сторони попереджено, що у разі неявки представників сторін з належним чином оформленими повноваженнями, ненаданням витребуваних документів, справа може бути розглянута за наявними в ній документами, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, згідно приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.02.2012 року у справі № 31/509/7854/11 за позовом ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» до ПАТ «Бердянське підприємство теплових мереж» про стягнення боргу за поставлений газ за період з січня по квітень 2011 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 9442293,33 грн. основного боргу, 75717,62 грн. втрат від інфляції, 197862,15 -3% річних, 78428,15 грн. пені, 56 460 грн. судового збору. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.04.2012 року та Вищого господарського суду України від 07.06.2012 року вказане рішення залишено без змін.

Відповідно до приписів частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З урахуванням того, що рішення господарського суду у справі № 31/5009/7854/1 прийнято між тими ж сторонами та набрало законної сили, не підлягає доведенню знову встановлений судом факт наявності у відповідача заборгованості у розмірі 9442293,33 грн. за поставлений природний газ.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і цього не спростовано в апеляційній інстанції, після винесення судового рішення відповідач сплатив заборгованість за газ, поставлений за період з січня по квітень 2011 року, у сумі 9323562,00 грн. платіжним дорученням № 25 від 07.12.2012 року.

Відтак, залишок основного боргу за газ складає 118731,33 грн.

У матеріалах справи відсутні докази сплати цієї заборгованості, і проти наявності боргу відповідач не заперечує.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем пред’явлено до стягнення у даному позові 3% річних за період з 10.04.2012 року по 05.05.2014 року, які нараховані на підставі пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України на всю суму основної заборгованості ,3% річних, інфляційних витрат, пені та судового збору, які були стягнуті судовим рішенням у справі 3 31/5009/7854/11 ( 10050762,25 грн.) з подальшим зменшенням її на суму оплати 9323562,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, позивач у судовому засіданні 24.07.2014 року уточнив, що у позовній заяві розрахунок 3% річних проведено за 755 днів по 04.05.2014 року включно, за 05.05.2014 року нарахування не проводились, що відповідає наявному у справі розрахунку, проведеному, виходячи з 755 днів прострочення.

Приймаючи оскаржуване судове рішення, господарський суд Запорізької області виходив з того, що після винесення судом рішення про стягнення основного боргу та нарахованих на нього 3% річних, інфляційних втрат та пені, в подальшому позивач має право нараховувати на нього 3% річних лише на суму основного боргу, оскільки судовим рішенням лише підтверджується правомірність здійснених нарахувань, а нові грошові зобов’язання не виникають.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, виходячи із наступного.

Частиною 2 статі 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. А також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, наведеною нормою передбачено нарахування 3% річних лише на суму основного боргу за грошовим зобов’язанням.

За змістом статей 524,533-535,625 Цивільного кодексу визначено, що грошовим, зобов’язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов’язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Грошовим зобов’язанням є будь - яке зобов’язання, що складається у тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов’язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов’язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов*язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1,2,5 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

Як свідчать наявні матеріали справи, у даному випадку, грошове зобов’язання виникло з договору поставки природного газу від 20.12.2010 року № 06/10-2394ТЕ-13, яким передбачені зустрічні зобов’язання сторін з поставки та оплати газу.

Аналізуючи наведені норми права, а саме, статті 11 та 509 Цивільного кодексу України, слід вважати, що рішення суду про стягнення втрат від інфляції,3% річних, пені не породжує виникнення грошових зобов’язань у розумінні зобов’язальних правовідносин, а є тільки способом захисту тих правовідносин, які вже виникли і щодо яких виник спір.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов’язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов’язанням сплатити кошти.

Відтак, суми втрат від інфляції, 3% річних, пеня не є грошовими зобов’язаннями у розумінні частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Рішення господарського суду від 02.02.2012 року у справі № 31/509/7854/11 про стягнення втрат від інфляції, 3% річних та пені не змінює їх правової природи як заходу відповідальності, оскільки вони носять допоміжний характер по відношенню до основного зобов’язання та залежать від нього (нараховуються на суму основного зобов’язання).

Право кредитора нарахувати 3% річних, інфляційні втрати та пеню виникає з дня порушення основного зобов’язання і з цим терміном пов'язаний початок перебігу строку позовної давності для нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені, а також загальний строк припинення нарахування штрафних санкцій, передбачений частиною 6 статі 232 Господарського кодексу України.

З урахуванням наведеного, позивач має право нараховувати 3 % річних лише на суму основного боргу. При цьому, слід зазначити, що суми судового збору взагалі належать до процесуальних витрат за розгляд справи, які не носять матеріально – правового характеру, а їх стягнення здійснюється відповідно до процесуальних норм того судочинства, на яке можливе нарахування 3% річних.

З огляду на викладені норми права та обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано дійшов висновку, що позивачем у даній справі 3% річних на стягнуті судом суми 3% річних, інфляційних втрат, пені та судового збору є безпідставним.

За таких обставин, господарський суд Запорізької області правомірно нарахував 3% річних у розмірі 186523,99 грн. на суму основного боргу – 9442293,33 грн. за поставлений газ з наступного дня після набрання рішенням законної сили. Від залишку суми основного боргу 118731,33 грн. (після часткової оплати основного боргу 07.12. 2012 р. в сумі 9323562,00 грн.) за період з 07.12.2012 року по 04.05.2014 року включно (514 календарних днів), 3% річних складають 5015,33 грн. Таким чином, всього, з відповідача підлягає стягненню 3% річних у сумі 191539,32 грн.

Отже, суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 191 539,32 грн. – 3% річних, а в іншій частині вимог, а саме: 37 733,88 грн. – відмовив.

Заперечення, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Запорізької області від 24.07.2014 року у справі № 908/1563/14 слід залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, п.1) ч.1 ст. 103, ст. 105, Харківський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 24.07.2014 року у справі №908/1563/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 28.10.2014 р.

Головуючий суддя О.А. Пуль

суддя Р.А.Гетьман

суддя В.В.Лакіза