Ухвала суду № 41107928, 29.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2014 року м. Київ К/9991/23927/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Маринчак Н.Є.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011

у справі № 2а-6712/10/2070

за позовом Дочірнього підприємства «Автотрейдінг-Харків»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Автотрейдінг-Харків» звернулося до суду з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 03.11.2009 № 0003632305/0 та № 0003622305/0, від 18.01.2010 № 0003622305/1 та № 0003632305/1, від 25.02.2010 № 0003622305/2 та № 0003632305/2, від 20.05.2010 № 0003622305/3.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2011 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 скасовано судове рішення суду першої інстанції, позов задоволено в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 03.11.2009 № 0003632305/0 та № 0003622305/0, від 18.01.2010 № 0003622305/1 та № 0003632305/1, від 25.02.2010 № 0003622305/2 та № 0003632305/2, від 20.05.2010 № 0003622305/3.

ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення за податковими повідомленнями-рішеннями від 03.11.2009 № 0003632305/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 255543 грн., в тому числі: 170362 грн. основного платежу та 85181 грн. штрафних санкцій, за податковим повідомленням-рішенням № 0003622305/0 - податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 79699,50 грн., в тому числі: 53133 грн. основного платежу та 26566,5 грн. штрафних санкцій, слугували висновки планової виїзної перевірки позивача за період з 01.07.2008 по 30.06.2009, викладені в акті від 21.10.2009 № 5619/23-05/31941457, про порушення вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР та п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94 ВР, відповідно.

Порушення наведених норм законів, на думку відповідача, полягало в неправомірному віднесенні позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту відповідно витрати та податок на додану вартість за операціями з купівлі-продажу транспортних засобів, не пов'язаними з господарською діяльністю. Позиція податкового органу ґрунтується на тому, що позивач здійснив доукомплектування транспортних засобів, включивши до складу валових витрат списану з облікового рахунку вартість запчастин у сумі 851812,73 грн. та визначив податковий кредит виходячи з вартості транспортних засобів, до яких включено ціну за доукомплектування, за відсутності відповідного замовлення покупців.

Судами встановлено, що здійснення доукомплектування транспортних засобів підтверджене відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, зокрема: актами списання, видатковими накладними, актами виконаних робіт.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією суду апеляційної інстанції щодо необхідності скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток через недоведеність податковим органом факту вчинення позивачем порушень, на які посилається податковий орган а акті перевірки.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 № 283/97-ВР (далі Закон - № 283/97-ВР) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.1 та п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5, а також п. 5.11 ст. 5 Закону № 283/97-ВР передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

З аналізу наведених норм вбачається, що до складу валових витрат та податкового кредиту можуть відноситись суми відповідно витрат та податку на додану вартість за товари (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зі змісту п.п. 1.32 Закону № 283/97-ВР вбачається, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Враховуючи належне дослідження судом апеляційної інстанції питання щодо здійснення доукомплектування транспортних засобів в межах господарської діяльності, надання правової оцінки усім доводам податкового органу, якими він обґрунтовував власну позицію щодо неправомірного формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, суд касаційної інстанції знаходить такими, що узгоджуються з вимогами п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 283/97-ВР та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР висновки судів щодо правомірного формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за вказаними операціями.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, враховуючи положення ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зі змісту положень ст.ст. 655, 656, 669, 671, 673, 682, 691 Цивільного кодексу України вбачається, що предметом договору купівлі-продажу є товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) ним у майбутньому, та який продавець передає або зобов'язується передати у власність покупцеві у визначених сторонами кількості, якості, комплектності та асортименті, а покупець приймає або зобов'язується прийняти такий товар і сплатити за нього певну ціну.

Враховуючи викладене, при укладенні договору купівлі-продажу, керуючись принципом свободи договору, сторони визначають всі умови договору, зокрема, щодо товару та ціни.

Таким чином, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є власністю продавця і за який покупець згоден заплатити встановлену ціну. При цьому Закон не зобов'язує продавця здійснювати продаж доукомплектованого товару лише у разі наявності відповідного замовлення покупця. Покращення властивостей товару може бути здійснене продавцем з метою збільшення ціни на такий товар та, відповідно, одержання прибутку, що відповідає засадам господарської діяльності у розумінні п.п. 1.32 Закону № 283/97-ВР, ст. 42 Господарського кодексу України.

Оскільки позивач займається діяльністю щодо торгівлі автомобілями, яка відповідає видам діяльності згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також враховуючи відсутність встановлених актом перевірки та судами попередніх інстанцій обставин про невідповідність доукомплектованих позивачем автомобілів визначеним договорами купівлі-продажу вимогам товару, то суд касаційної інстанції не вбачає підстав для висновку про те, що таке доукомплектування транспортних засобів здійснене поза межами господарської діяльності Дочірнього підприємства «Автотрейдінг-Харків».

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про протиправність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Н.Є. Маринчак

Ю.І. Цвіркун