Постанова № 41102837, 22.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 жовтня 2014 року 10:53 № 826/9601/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві до третя особа Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва ОСОБА_1 про скасування рішень № 359, № 360, № 361, № 362, № 363 від 16.06.2014 за участю:

від позивача - Гомольська Я.П.;

від відповідача - Лазоренко А.О.;

третьої особи - ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва (далі - УПФ), в якому просить суд скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва від 16.06.2014 №359, №360, №361, №362, №363 про застосування фінансових санкцій у розмірі 850 грн. за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення прийняті УПФ безпідставно, оскільки ОСОБА_1 всупереч вимог Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.12.2013 №779, не повідомив ДПІ про зміну персональних даних, які відносяться до облікової картки/повідомлення протягом місячного терміну з дня виникнення таких змін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.09.2014 відкрито провадження в адміністративній справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_1, призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2014 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні 22.10.2014 позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.10.2014 проти задоволення позовних вимог заперечувала у повному обсязі, зазначаючи про дійсність встановлених перевіркою порушень, що, в свою чергу, на думку УПФ, свідчить про правомірність оскаржуваних рішень та необґрунтованість позовних вимог.

Третя особа у судовому засіданні 22.10.2014 проти задоволення позову заперечив, при цьому зазначив, що з початку його трудової діяльності з 1997 року у ДПІ ідентифікаційні коди фізичним особам присвоювались автоматично, при цьому працівникам такі обставини бухгалтерією не повідомлялись, водночас ідентифікаційний код НОМЕР_1, виданий вперше 20.01.1998, щомісяця вказувався у листку заробітної плати третьої особи. При цьому, письмових заперечень та будь-яких доказів на їх підтвердження суду не надано.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Cудом встановлено, що ДПІ відповідно до пункту 1 статті 1 та статті 14 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» є платником зазначеного збору (страхувальником), перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду у Святошинського району м. Києва та відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» несе обов'язки з нарахування, обчислення і сплати страхових внесків в установлені строки в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 04.06.2014 по 16.06.2014 УПФ, у зв'язку з надходженням звернення застрахованої особи - ОСОБА_1, який працював у позивача, та на підставі направлення від 04.06.2014 №137, проведено позапланову перевірку ДПІ щодо достовірності формування та подання стосовно заявника відомостей, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 01.01.2000 по 22.08.2008.

За результатами перевірки складено акт від 16.06.2014 № 99, згідно якого встановлено наступні порушення: неподання відомостей, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, про застраховану особу - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за період 2000, 2001, 01.2002; подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, про застраховану особу - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), а саме: невідповідність ідентифікаційного номера у відомостях про застраховану особу ОСОБА_1, ідентифікаційному номеру фізичної особи згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків за період з 02.2002 по 08.2008.

16.06.2014 УПФ, на підставі пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», винесені рішення №359, №360, №361, №362, №363 про застосування фінансових санкцій за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, на загальну суму 850 грн. (по 170 грн. кожне) за 2004-2008 роки.

Вважаючи оскаржувані рішення такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 12 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

При цьому, Конституція України не передбачає право органів виконавчої влади застосовувати аналогію права або закону при вирішенні будь-яких питань, що належать до їх компетенції, а вимагає діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За період до 01 січня 2011 року відносини, що виникали між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулювалися Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV). Зазначеним Законом визначалися принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до частин другої та шостої статті 20 Закону № 1058-ІV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески; страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону є календарний місяць.

Пунктом 4 частини другої статті 17 Закону № 1058-ІV (в редакції статті Закону яка була чинною до 01.01.2011 року) закріплено обов'язок позивача як страхувальника подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими пенсійним фондом.

Згідно з пунктом 5 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів ПФУ накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

01 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність частини 1-9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

При прийнятті в червні 2014 року оскаржуваних рішень про застосування до платника внесків штрафних санкцій на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV відповідач не врахував, що норма Закону, яка регламентує відповідальність за вчинене правопорушення та визначає нарахування фінансових санкцій повинна застосовуватись лише щодо відносин, що виникли у період до 1 січня 2011 року, оскільки згідно з Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вказана норма втратила чинність.

Згідно пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

З системного аналізу змісту пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI вбачається, що вказана норма передбачає вчинення органами Пенсійного фонду стягнення заборгованості із сплати страхових внесків із застосуванням штрафних санкцій і нарахуванням пені за несвоєчасну сплату страхових внесків та/або за неповне і несвоєчасне перерахування сум страхових внесків, а також заборгованість по сплаті штрафних санкцій і пені, що нараховані саме до 1 січня 2011 року.

При цьому, дія наведених положень не застосовується до правовідносин, які виникли у зв'язку з іншими порушеннями платником внесків вимог Закону №1058-IV, зокрема, за подання платником внесків недостовірних відомостей за період до 01.01.2011.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 4 лютого 2014 року у справі №21-458а13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал-Транс» до управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області про скасування рішення.

Рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, згідно частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що оскаржуваними рішеннями застосовано штрафні санкції саме на підставі пункту 5 частини 9 статі 106 Закону № 1058-IV, тобто на підставі норми, яка втратила чинність з 01.01.2011, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому, не є предметом розгляду даної справи наявність у третьої особи ідентифікаційного номеру НОМЕР_2, зазначеного власноручно ОСОБА_1 в особовій картці форми № П-2ДС, та ідентифікаційного номеру: НОМЕР_1, присвоєного ОСОБА_1 ДПА по Ленінградському району м. Києва згідно довідки про присвоєння ідентифікаційного номера від 20.01.1998.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві задовольнити повністю.

Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва № 359, № 360, № 361, № 362, № 363 від 16 червня 2014 року.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя В.П. Катющенко