Постанова № 41102775, 22.10.2014, Львівський окружний адміністративний суд

Дата ухвалення
22.10.2014
Номер справи
813/5807/14
Номер документу
41102775
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2014 року 10 год. 28 хв. Справа № 813/5807/14

Львівський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Козак О.О.,

представника позивача - Бардина Р.І.,

представника відповідача - Чубак Н.В.,

розглянувши у м. Львові у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська електронна комерція" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ТзОВ "Українська електронна комерція" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.04.2014 року № 0001312204 та № 0001322204.

Ухвалою суду від 19.08.2014 року відкрито провадження у справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. В судовому засіданні 22.10.2014 року відповідно до вимог ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті із порушенням вимог законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними бухгалтерськими документами, а висновки відповідача стосовно нереальності господарських операцій, здійснених із контрагентами позивача - ТзОВ «Віканта Груп» та ТзОВ «Укрдім», є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. У позивача наявні усі необхідні первинні документи, які дають право включити суми податку на додану вартість та податку на прибуток до складу податкового кредиту. Відтак, позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позові, просив суд адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Пояснив, що висновки акту перевірки відповідача, на підставі яких було прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суперечать вимогам податкового законодавства.

Представник відповідача проти позову заперечила, зазначила, що під час проведення перевірки було встановлено, що господарські операції позивача із контрагентами, наведеними в Акті перевірки, не мали реального характеру. Документи, представлені позивачем як докази фактичного здійснення господарських операцій з вищевказаними контрагентами, не можуть свідчити про виконання такими підприємства своїх договірних зобов'язань.

В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечила, просила відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ "Українська електронна комерція" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ «Укрдім» за березень 2011 року, ТзОВ «Віканта Груп» за січень, лютий, березень 2013 року, а також документальне підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) чи подальшу реалізацію цих товарів (робіт, послуг) від вище перелічених контрагентів. За результатами проведеної перевірки складено акт № 171/22-04/37030622 від 27 березня 2014 року, на підставі якого ДПІ у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Податковим органом встановлено, що контрагентами ТзОВ "Українська електронна комерція" є підприємства ТзОВ «Укрдім» та ТзОВ «Віканта Груп», які мають ознаки фіктивності, господарські операції позивача з вказаними вище контрагентами не підтверджуються стосовно місцезнаходження майна та самого контрагента, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для досягнення результатів відповідної підприємницької економічної діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. На підставі таких висновків ДПІ у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.04.2014 року № 0001312204 та № 0001322204.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховував наступне.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року (далі - ПК України).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як вбачається з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу.

Відповідач стверджує, що фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Укрдім», ТзОВ «Віканта Груп» не було. Свою позицію обґрунтовує наступним.

Як вбачається з матеріалів справи 01.03.2011 року позивачем укладено з ТзОВ «Укрдрім» договір про рекламу №110306, згідно якого ТзОВ «Українська електронна комерція» - рекламодавць та ТзОВ «Укрдрім» - рекламіст.

Згідно п.1.1 договору, рекламіст надає рекламодавцю послуги з розміщення реклами останнього та/чи його клієнтів на на рекламоносіях (об'єкти зовнішньої реклами - світлодіодні екрани, на яких відтворюється відео зображення, що слугує для розміщення реклами ) у відповідності до умов даного договору. Час, періодичність, тривалість та вартість розміщення реклами на рекламоносіях, а також місця їх розташування, їх схематичні зображення та технічні характеристики визначаються сторонами у відповідних додатках до даного ооговору у відповідності до п.1.2 договору).

Згідно Додатку №1 від 01.03.2011 року до договору про рекламу №110306 від 01.03.2011, рекламіст розміщує рекламу рекламодавця, а саме «Банерна мережа Banner.ua», визначення строків трансляції, рекламоносіїв, тривалості ролику та кількості виходів ролику у блоці, та за такою вартістю: 30 щитів по 20 сек. З 01.03.2001 р. по 31.03.2011р. на загальну суму 405000,00 грн.

31.03.2011 року сторонами підписано Акт надання послуг №330. Відповідач зазначає, що у вказаних документах відсутня інформація про сайти на яких розміщувались відеоролики, носій реклами, час, періодичність розміщення реклами.

До того ж судом взято до уваги, що договір про рекламу від 01.03.2011 року №110306, укладено в місті Києві. Однак, позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували факт відрядження директора ТзОВ «Українська електронна комерція» Бакликова І.М. у місто Київ, а саме: наказ про відрядження, авансовий звіт, тощо.

Що ж до акту надання послуг УД №330 від 31.03.2011 року, то судом встановлено, що такий містить дефект змісту та походження, а саме не вказано місце складання акта.

Щодо господарських відносин позивача з ТзОВ «Віканта Груп», судом взято до уваги наступне.

24.12.2012 року між позивачем та ТзОВ «Віканта груп» укладено договір №24-12/2012, згідно якого ТзОВ «Українська електронна комерція» - замовник, ТзОВ «Віканта Груп» - виконавець.

Відповідно до п.1.1 договору, замовник замовляє, приймає та оплачує, а виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги, пов'язані з просуванням на ринку продукції (товарів або послуг) замовника (Інтернет-послуги - розміщення на форумах), у відповідності з умовами та вимогами цього договору та відповідного додатку, який регулює надання таких послуг. Сторони укладатимуть додатки до цього договору, в яких обов'язково зазначатимуть найменування, кількість, строки, умови та вимоги до послуг, вартість послуг, а також інші суттєві умови, які сторони вважатимуть за необхідне узгодити в такому додатку.

Однак, суд зважає на те, що ані під час перевірки, ані в ході судового розгляду справи, додаток до зазначеного вище договору, позивачем не представлено, у зв'язку з чим неможливо встановити конкретне найменування послуг, порядок їх надання. До того ж, згідно актів здачі-приймання послуг неможливо встановити, які саме рекламні послуги надавались, місце їх розміщення, найменування, кількість, строки.

Вищевказаний договір від 24.12.2012 року №24-12/2012, укладено в місті Києві. Проте, позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували факт відрядження директора ТзОВ «Українська електронна комерція» Бакликова І.М. у місто Київ, а саме: наказ про відрядження, авансовий звіт, тощо.

Позивачем не надано жодних відомостей щодо того, які саме послуги були надані виконавцем, їх вид, форму розміщення, місце розміщення, строк проведення, графік виходу, осіб, якими таке розповсюдження проводилося, мети даної господарської операції, прогнозованого та реального впливу ймовірного розповсюдження реклами на господарську діяльність позивача. Надані первинні документи також не містять зазначених відомостей.

Таким чином, невідображення послуг, які мають відображатися у вигляді відомостей про місце розміщення, строк проведення, графік виходу тощо, без такої ідентифікації, потягло за собою неможливість подальшого встановлення зв'язку витрат позивача з господарською діяльністю.

Окрім вищенаведеного, судом також взято до уваги, що вироком Київського районного суду м. Сімферополя від 08.05.2012 року по справі №1/0109/50/2012 визнано винними посадових осіб ТзОВ «Укрдрім» у вчиннені ряду злочинів, серед яких й злочин передбачений ст. 205 КК України (фіктивне підприємство).

Норма статті 205 КК України зазначає, що фіктивне підприємництво - створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Таким чином, це в свою чергу свідчить про те, що видані та підписані керівниками та засновниками підприємства документи, не можуть вважатись належними первинними бухгалтерськими документами.

Згідно ч. 3 ст. 373 Кримінально - процесуального кодексу України обвинувальні вироки ухвалюються лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно вищевказаного вироку, встановленим є факт того, що ряд осіб перебуваючи в попередній змові між собою та іншими невстановленими слідством особами, в період з січня 2010 по 25 травня 2011 року, з метою прикриття незаконної діяльності, зареєстрували та використали ряд фіктивних підприємств, серед яких й ТзОВ «Укрдрім» для імітації фінансово-господарської діяльності та незаконного обернення безготівкових коштів в готівкові.

Так, проведеною перевіркою позивача було встановлено, що його контрагентом виступав ТзОВ «Укрдрім», від якого позивач ніби то одержував послуги по розміщенню реклами. Враховуючи, що ТзОВ «Укрдрім» створене з метою здійснення незаконної діяльності, використовувалось для конвертації безготівкових коштів в готівку шляхом документального оформлення безтоварних операцій, то первинні документи, видані таким суб'єктом не мають юридичної сили. Отже, виписані видаткові та податкові накладні на його виконання не можуть братись до уваги в податковому обліку позивача.

Окрім цього, судом взято до уваги, що під час проведення перевірки позивачем не було надано податковому органу додатків до договору від 01.03.2011 року №110306, в яких мали визначатись час, періодичність, тривалість та вартість розміщення реклами на рекламоносіях, а також місця їх розташування, їх схематичні зображення та технічні характеристики. Також, позивачем не було надано й електронних файлів відео-реклам, як це передбачено договором чи зміст реклами, який підтверджував би відношення до фінансово-господарської діяльності позивача.

До того ж, судом взято до уваги те, що при перевірці позивача не доведено реальність здійснення господарських операцій з контрагентами, не підтвердилось реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активі складських приміщень і транспортних засобів), які економічно необхідні для виконані такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності підприємства.

Відтак, на переконання відповідача, за зазначених обставин, враховуючи, що вищезгадані підприємства створені з метою здійснення незаконної діяльності, первинні документи, якими позивач обгрунтовує факт здійснення господарських операцій з вищевказаними контрагентами не можуть підтверджувати його право на формування податкового кредиту за наслідками їх відображення в податковому обліку.

Таким чином, на думку відповідача, викладене вище підтверджує правомірність висновків податкового органу, щодо виявлених порушень викладених в акті перевірки та правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Суд виходить з того, що відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку.

Згідно з ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 року №88(далі-Положення), первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи від імені яких складено документ, назва документа, код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до п.2.1 ст.2 Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що сують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України, учасниками господарських відносин визнаються суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна.

Відповідно до статті 3 Господарського Кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до Положення господарські операції - це факти підприємницької діяльності та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Отже, основою формування бухгалтерського, а відтак податкового обліку є господарська операція, яка впливає на стан зобов'язань, в тому числі і податкових. Надання податковому органу до перевірки всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів тощо. Таким чином, відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений на первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та валових витрат. Тому господарська операція, яка фактично не відбулась є нікчемною, оскільки не спрямована на реальне настання правових наслідків, а спрямована лише на формування платником податкового кредиту та валових витрат у зв'язку із відображенням її змісту у первинних документах.

У зв'язку з наведеним, а також враховуючи принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд запропонував позивачу представити документи, які спростовують доводи податкового органу щодо наявності порушень та підтверджують реальність господарських операцій, проведених із вищевказаними контрагентами.

На підтвердження реальності господарських операцій із вищевказаними контрагентами позивач представив первинні бухгалтерські документи (договори та додатки до них, платіжні відомості, акти надання послуг, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, акти здачі- приймання робіт, декларації з податку на додану вартість).

Суд бере до уваги те, що відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений у первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту (зобов'язання) та валових витрат (валових доходів). Тому господарська операція, яка фактично не відбулась спрямована не на реальне настання правових наслідків, а на формування платниками податкового кредиту та валових витрат.

Судом встановлено, що первинні документи, представлені позивачем в обґрунтування своїх тверджень, хоча і оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», однак не відображають реального характеру господарських операцій, що відбулись між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Відтак, судом взято до уваги те, що на формування податкового кредиту позивача мали вплив господарські операції, які фактично не відбулись.

Також, суд бере до уваги те, що податковими органами доведено, а позивачем не спростовано факту, що у вказаних контрагентів позивача відсутні основні засоби, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-яких видів господарської діяльності та трудові ресурси необхідні для виконання договірних зобов'язань.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено фактичний характер господарських операцій, здійснених із вищезазначеними контрагентами, а відтак

правочини укладені з ними не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, та вчинені з метою незаконного формування податкового кредиту.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Відповідачем доведено належними та допустимими доказами підставність висновків, викладених в Акті перевірки № 171/22-04/37030622 від 27 березня 2014 року та прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень від 15.04.2014 року № 0001312204 та № 0001322204.

При цьому, такі доводи відповідача не спростовані позивачем.

Аналізуючи діюче законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави вважати вищезазначені податкові повідомлення-рішення неправомірним. Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати. Оскільки відповідачем не представлено суду документального підтвердження судових витрат, то такі не підлягають стягненню з позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України, -

п о с т а н о в и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 27 жовтня 2014 року.

Суддя Сакалош В.М.

Часті запитання

Який тип судового документу № 41102775 ?

Документ № 41102775 це Постанова

Яка дата ухвалення судового документу № 41102775 ?

Дата ухвалення - 22.10.2014

Яка форма судочинства по судовому документу № 41102775 ?

Форма судочинства - Адміністративне

В якому cуді було засідання по документу № 41102775 ?

В Львівський окружний адміністративний суд
Попередній документ : 41102757
Наступний документ : 41103003