Постанова № 41096752, 21.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2014 р. Справа№ 925/1521/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі Кічік О.М.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" Публічного акціонерного товариства "Монастирищенкський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 19.08.2014р.

у справі №925/1521/13 (суддя Васянович А.В.)

за позовом Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" Публічного акціонерного товариства "Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод"

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

про стягнення 2 319,50 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду Черкаської області передані вимоги Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" публічного акціонерного товариства "Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 2 139 грн. 50 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати послуг з теплопостачання наданих позивачем, внаслідок чого і виникла заборгованість за період з 01.01.2011 р. по 02.09.2013 р. в сумі 1789 грн. 31 коп.

До прийняття рішення у справі представник позивача подав заяву №592 від 18.10.2013 р. про уточнення позовних вимог, якою повідомив, що відповідачем сплачений борг з обслуговування внутрішньо будинкових мереж в сумі 144 грн. 14 коп., а тому заборгованість належна до стягнення з відповідача по теплопостачанню становить 1645 грн. 17 коп., 132 грн. 88 коп. пені, 120 грн. 45 коп. інфляційних втрат та 96 грн. 86 коп. 3 % річних. Всього 1995 грн. 36 коп.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 21.01.2014 р. у справі №925/1521/13 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенський ордена трудового червоного прапора машинобудівний завод" 1645 грн. 17 коп. борг, 132 грн. 88 коп. пеня, 120 грн. 45 коп. інфляційні втрати , 96 грн. 86 коп. 3 % річні та 1720 грн. 50 коп. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 березня 2014 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

За результатами розгляду справи в касаційному порядку Вищий господарський суд України 18 червня 2014 року виніс постанову, якою скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 19.08.2014 р. № 925/1521/13 позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенський ордена трудового червоного прапора машинобудівний завод" 76, 50 грн. - пені та 61,59 грн. витрат на сплату судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що свої зобов'язання за договором про надання послуг с теплопостачання відповідач виконав належним чином, а включені позивачем до заявленої у позові суми стягнення заборгованості втрати теплової енергії від існуючих мереж не були передбачені договором, а отже стягненню не підлягають. Крім того місцевим господарським судом було встановлено прорахунки позивача у заявленій до стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 19.08.2014 р. у справі № 925/1521/13 змінити та викласти резолютивну частину у запронованій ним редакції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Черкаської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. № 925/1521/13 від 18.09.2014 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 925/1521/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст.. ст..4 6 , 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 925/1521/13 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 року апелянту відновлено строк для подачі апеляційної скарги, порушено по ній провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю. та призначено розгляд скарги на 21.10.2014 року.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 19.08.2014 року у справі № 925/11521/13 замінити.

Представник відповідача в судове засідання 21.10.2014 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем було укладено договір № №127-Т від 25.11.2005р. про надання послуг з теплопостачання, відповідно до вказаного договору позивач зобов'язався забезпечувати відповідача тепловою енергією, а відповідач в свою чергу зобов'язався оплатити послуги з теплопостачання.

Згідно п. 3.1 Договору кількість використаної теплової енергії за місяць, оформляється відповідним актом, підписаним відповідальними особами з обох сторін, який і є підставою для оплати споживачем.

Згідно п. 6.2 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Згідно п.7.2.2 за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію споживач сплачує на користь виробника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

09.11.2009 р. рішенням №245 виконавчого комітету Монастирищенської міської ради затверджено тарифи на послуги з теплопостачання для населення, бюджетних установ та інших споживачів.

23.12.2010 р. рішенням №248 затверджено тарифи на послуги з теплопостачання для населення, бюджетних установ та інших споживачів.

04.08.2011 р. рішенням №151 виконавчого комітету Монастирищенської міської ради затверджено тарифи на послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії для населення, бюджетних установ та інших споживачів.

30.09.2011 р. постановою №111 Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України встановлено тарифи на теплову енергію ДП "Теплокомуненерго" ВАТ "Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод".

Згідно п.11.4 Договору, останній вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо до закінчення строку його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Листом №295 від 01.06.2012 р. на адресу відповідача направлено два примірника договору №17-Т від 29.05.2012 "Про надання послуг з технічного обслуговування внутрішньо будинкових систем теплопостачання, холодного водопостачання і водовідведення".

Листом №397 від 09.07.2012 на адресу відповідача було направлено два примірника договору №17-ТІ від 09.07.2012 "Про надання послуг з централізованого опалення". Також, в даному листі зазначено про те, що договір про надання послуг з теплопостачання №127-Т від 25.11.2005 р. вважати таким, що втратив чинність.

Проте у визначений місячний термін відповідач не повернув підписані договори.

Звертаючись з позовом до місцевого господарського суду позивач стверджував про неналежне виконання відповідачем свого обов'язку з оплати вартості послуг з отриманої теплової енергії відповідно до умов Договору, в зв'язку з чим у останнього за період з 01.01.2011 р. по 02.09.2013 р. перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 1645,17 грн.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

У відповідності до наявних матеріалів, дана господарська справа вже неодноразово розглядалася судами господарської юрисдикції.

Скасовуючи раніше прийняті рішення Вищий господарський суд України в своїй постанові від 18 червня 2014 року зазначав, що суди попередніх інстанцій не з'ясували правову природу відносин, які склалися між сторонами у справі, не встановили, чи носять вони договірний характер за весь період, за який стягується борг.

Також, в порушення вимог ст. ст. 21, 24 ГПК України суди не перевірили правильність визначеного позивачем суб'єктного складу сторін, а саме відповідача у справі, не з'ясували, чи фізична особа - підприємець ОСОБА_2 є єдиним власником та, відповідно, споживачем теплової енергії з огляду на її заяву, наявну в матеріалах справи, про те, що співвласниками об'єкту - магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" є також інші особи.

Крім того в зазначеній постанові вказано, що судам попередніх інстанцій необхідно також було встановити, чи дійсно позивач надавав відповідачу вказані послуги, і якщо надавав, то скільки відповідач спожив теплової енергії за спірний період, які тарифи, встановлені органами місцевого самоврядування згідно норм чинного законодавства, існували в цей період щодо даних послуг, і з огляду на це, яку суму відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу за отримані послуги.

Також, судам слід було встановити, чи здійснював відповідач оплату за ці послуги, а якщо здійснював, то в якому розмірі.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вірно встановлено судом першої інстанції між ДП "Теплокомуненерго" та магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" в особі ОСОБА_2, 25.11.2005 р. було укладено договір про надання послуг з теплопостачання.

Відповідно до п. 1. договору виробник зобов'язався постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач - оплачувати надану послугу за встановленими тарифами (цінами) в терміни передбачені цим договором.

Згідно п. 2.3. вартість теплової енергії, що постачається споживачу, відповідно до затверджених тарифів, з 01 жовтня 2005 року становить:

- при розрахунках за попередньою оплатою (до початку опалювального місяця) у розмірі 123 грн. 00 коп. з ПДВ за 1 Гкал теплової енергії;

- при розрахунках протягом опалювального місяця, але не пізніше 10 числа наступного за розрахунковим місяцем у розмірі 135 грн. 00 коп. з ПДВ за 1 Гкал теплової енергії.

Сторони домовились, що у випадку зміни ціни чи порядку розрахунків за теплову енергію, нові ціни чи порядок розрахунків є обов'язковим для сторін за даним договором.

Рішенням виконавчого комітету Монастирищенської міської ради від 23 грудня 2010 року за №248 "Про затвердження тарифів на послуги з теплопостачання для населення, бюджетних установ та інших споживачів" затверджено з 01 січня 2011 року тарифи з ПДВ на послуги з теплопостачання, які надає дочірнє підприємство "Теплокомуненерго" публічного акціонерного товариства "Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" для інших організацій одноставковий тариф в розмірі 660 грн. 32 коп. за 1 Гкал.

Рішенням виконавчого комітету Монастирищенської міської ради від 04 серпня 2011 року за №151 "Про затвердження тарифів на послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії для населення, бюджетних установ та інших споживачів" затверджено з 01 жовтня 2011 року тарифи з ПДВ на послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, які надає дочірнє підприємство "Теплокомуненерго" публічного акціонерного товариства "Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" для інших організацій одноставковий тариф в розмірі 889 грн. 65 коп. за 1 Гкал.

Також, постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 30 вересня 2011 року "Про встановлення тарифів на теплову енергію дочірньому підприємство "Теплокомуненерго" публічного акціонерного товариства "Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" встановлено тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів - 788 грн. 40 коп. за 1 Гкал (без ПДВ), всього з ПДВ 946 грн. 08 коп. Вказана постанова набрала чинності з 01 жовтня 2011 року.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості за спожиту теплову енергію за період з 01.01.2011 р. по 02.09.2013 р. за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 1645,17 грн.

Натомість відповідач заперечив проти існування у нього заявленої позивачем заборгованості та вказав на те, що договірні відносини з постачання теплової енергії тривали з 25.11.2005 включно по 31.12.2012 року та отриманні у цьому періоді послуги з теплопостачання були повністю ним оплачені. Відповідач стверджував, що між сторонами є розбіжності лише в частині розрахунку втрат теплової енергії через ізольовані труби на дільниці від існуючої будинкової системи, яка не може бути демонтована, тобто втрат теплової енергії від існуючих мереж, які проходять через приміщення і не обліковуються тепло лічильником та зазначив, що нарахування коштів для відшкодування втрат теплової енергії на цій дільниці не було передбачено ні договором ні законодавством.

Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначаються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" .

За змістом статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Отже, відповідно до п. п. 1, 5 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту ст. ст. 11, 509 ЦК України та ч. 1 ст. 19, п. п. 1, 5 ч. 3 ст. 20, п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між сторонами по справі (виконавцем та споживачем), як учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг, повинні ґрунтуватися на договорі про надання житлово-комунальних послуг, укладеному на основі типового договору, а обов'язку споживача (відповідача) оплачувати вартість житлово-комунальних послуг має передувати виконання позивачем обов'язку підготувати договір на надання житлово-комунальних послуг та надати його на підписання споживачу.

Зміст та форму типового договору на момент виникнення спірних правовідносин було передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення"

Як вірно встановлено судом першої інстанції договір укладений між сторонами по справі про надання послуг з теплопостачання за №127-Т не відповідає типовому договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Договір на підставі якого заявлено позов є договором саме про надання послуг з теплопостачання.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків; 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд.

Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв. Відповідно до п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Отже у відповідності до наведених нормам законодавства споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. (Аналогічну правову позицію було висловлено в постановах Вищого господарського суду України справа № 5020-5/370 від 15.10.2009 р. та справа № 5011-31/17255-2012 від 15.05.2014 р. )

У відповідності до змісту укладеного між сторонами договору про надання послуг з теплопостачання № №127-Т від 25.11.2005р., пунктом 11.1. передбачено, що цей договір набуває чинності з 01 січня 2006 року та діє до 31 грудня 2006 року.

Договір вважається пролонгованим на наступний рік, якщо до закінчення строку його дії, про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 11.4 договору).

З огляду на вищенаведені умови договору та відсутність будь яких заяв від сторін щодо його припинення, строк дії договору від 25 листопада 2005 року було автоматично пролонговано на наступні 2007 - 2012 роки.

Натомість, листом від 09 липня 2012 року №397 позивач повідомив відповідача про припинення дії договору від 25 листопада 2005 року про надання послуг з теплопостачання за №127-Т.

Даний факт сторонами не заперечується, а отже на 2013 рік договір сторонами пролонговано не було, у зв'язку з чим останній припинив свою дію 31 грудня 2012 року.

Проте, листом від 09 липня 2012 року №397 позивач повідомив відповідача про припинення дії договору від 25 листопада 2005 року про надання послуг з теплопостачання за №127-Т.

Даний факт сторонами не заперечується, а отже на 2013 рік договір сторонами пролонговано не було, у зв'язку з чим останній припинив свою дію 31 грудня 2012 року.

Одночасно, позивачем було надіслано відповідачу два примірника для підписання договору №17-ТІ від 09 липня 2012 року "Про надання послуг з централізованого опалення".

Супровідним листом від 01 червня 2012 року №295 було надіслано на адресу відповідача для підпису два примірника договору №17-ТО від 29 травня 2012 року "Про надання послуг з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, холодного водопостачання і водовідведення".

Проте вищевказаних договорів відповідач не підписав, а позивач з відповідним позовом до суду не звертався.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Проте як вірно було встановлено судом першої інстанції та не спростовано під час перегляду рішення в апеляційному порядку жодних договорів між сторонами справи щодо надання комунальних послуг не укладалося, що також не заперечується сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що власниками приміщення магазину роздрібної торгівлі "ІНФОРМАЦІЯ_1" є фізичні особи ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з часткою 1/3, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 жовтня 2011 року №190.

Споживачами житлово-комунальних послуг є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Тобто ОСОБА_2 не є єдиним власником приміщення, а також не є єдиним споживачем житлово-комунальних послуг (за умови їх отримання), водночас підприємець ОСОБА_2 була єдиним споживачем теплової енергії на підставі договору від 25 листопада 2005 року про надання послуг з теплопостачання за №127-Т.

Проте, як вже зазначалося вище житлово-комунальні послуги не є предметом розгляду даного спору, а тому підстав для залучення до участі у справі фізичних осіб - власників нежитлового приміщення не має.

28 грудня 2005 року набрав чинності наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року №4 "Про затвердження Порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання" (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за №1478/11758) (далі порядок).

Пунктом 2.4.1 порядку передбачалося, що разом з проектом індивідуального теплопостачання проектна або проектна монтажна організація надає значення тепловіддачі транзитних стояків та трубопроводів, які проходять приміщенням з індивідуальним теплопостачанням і при потребі, теплові навантаження місць загального користування.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 "Про затвердження змін до наказу Мінбуду України від 22 листопада 2005 року №42" (зареєстрований у Мін'юсті України 28 листопада 2007 року за №1320/14587) було внесено зміни до порядку, зокрема до пункту 2.4.1, в якому надання значення тепловіддачі транзитних стояків та трубопроводів, які проходять приміщенням з індивідуальним теплопостачанням, не передбачалося. Водночас необхідним стало надання теплових навантажень місць загального користування. Зазначений наказ набрав чинності 09 грудня 2007 року.

З цієї дати дочірнє підприємство "Теплокомуненерго" публічного акціонерного товариства "Монастирищенський ордена трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" повинно було припинити нарахування оплати за втрати теплової енергії через транзитні стояки та трубопроводи, які проходять приміщенням з індивідуальним теплопостачанням.

Разом з тим, мешканці квартир, у яких встановлено індивідуальне опалення відповідно до правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 року № 630, повинні брати участь у витратах на централізоване опалення місць загального користування будинку. Розмір таких платежів визначається відповідно до методики розрахунку кількості теплоти, споживчої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення (затверджена наказом Мінрегіонбуду України від 31 жовтня 2006 року № 359 і зареєстрована Мінюстом України 27 листопада 2006 року № 1237/1311).

Відповідно до вимог пункту 2.2.1. Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення (далі-Методика), що затверджено наказом Мінбуду України від 31 жовтня 2006 року № 359 та зареєстровано в Мін'юсті 27 листопада 2006 року № 1237/13111 визначено: "Витрати теплової енергії, спожитої на опалення МЗК, яка виставляється до сплати споживачами кожного окремого помешкання будинку, споживачами нежилих приміщень, які користуються місцями загального користування, визначається з відповідного розрахунку.

Проте, із матеріалів справи вбачається, що приміщення магазину має відокремлений вхід на вулицю і не має доступу до місць загального користування із приміщення магазину.

З огляду на наведені норми законодавства місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що відшкодування будь-яких інших втрат ніж тих, про які зазначається в тексті договору є безпідставним.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.2. договору).

Пунктом 6.3. договору визначено, що до початку розрахункового періоду споживач сплачує виробнику вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії передбаченої на розрахунковий період, згідно п. 2.3. договору.

Згідно п. 6.4. договору якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку:

- при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлене та сплачене до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо сплачується споживачем не пізніше 5-го числа слідуючого місяця;

- у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Кількість використаної теплової енергії за місяць, оформляється відповідним актом, підписаним відповідальними особами з обох сторін, який і є підставою для оплати споживачем (п. 5.3.1. договору).

Позивачем направлялися на адресу відповідача для підпису акти про спожиту відповідачем теплову енергію за приладами обліку, а також втрати теплової енергії від існуючих мереж, які проходять через приміщення і не обліковуються тепло лічильником (згідно проектного рішення) та втрати теплової енергії від межі балансового розподілу до лічильника за період з січня 2011 року по квітень 2013 року.

Водночас, з актів підписаних позивачем вбачається, що останній не погоджувався із нарахуванням позивачем втрат теплової енергії від існуючих мереж, які проходять через приміщення і не обліковуються тепло лічильником та вказував свої зауваження у здійсненних позивачем нарахуваннях.

Крім того в актах від 24 жовтня 2012 року, від 20 листопада 2012 року та від 18 грудня 2012 року відповідач вказував, що за період 15 жовтня 2012 року по 18 грудня 2012 року тепла не споживав.

З наявних у матеріалах справи актів вбачається, що за спірний період відповідачем було спожито теплової енергії разом з нарахованими позивачем втратами від межі балансового розподілу до лічильника на загальну суму 5588, 80 грн.

Проте відповідачем було сплачено за спожиту теплову енергію та втрати від межі балансового розподілу до лічильника 6 427 грн. 34 коп., що підтверджується копіями платіжних доручень.

Також як було як було вище зазначено, відшкодування втрати теплової енергії від існуючих мереж, які проходять через приміщення і не обліковуються теплолічильником не передбачено договором від 25 листопада 2005 року про надання послуг з теплопостачання за №127-Т, а тому включення вказаних втрат в заявлену суму боргу є безпідставним.

Отже з урахуванням вище встановлених обставин справи та норм законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, місцевий господарський суд дійшов цілком вірного висновку, що борг зі сплати теплової енергії та втрати від межі балансового розподілу до лічильника за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року відсутній.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за надані відповідачу послуги з теплопостачання за період з 01.12.2012 р. до 01.03.2013 р. в розмірі 1645,17 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 132, 88 грн., 3% річних у розмірі 96 грн. 86 грн. та інфляційних втрат у розмірі 120,45 грн., нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 01.01.2011 р. по 02.09.2013 р., колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 7.2.5. договору передбачено, що за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов'язання по сплаті за отриману теплову енергію пеню в розмірі 132,88 грн.

Здійснивши розрахунок пені за прострочення виконання зобов'язання по сплаті за отримані послуги, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача складає 76 грн. 50 коп., в решті стягнення 56 грн. 38 коп. пені слід відмовити, у зв'язку з безпідставним нарахуванням.

Приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з інформаційним листом Верховного Суду України №3.2-2005 від 15.07.2005 грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення 120 грн. 45 коп. - інфляційних втрат та 96 грн. 86 коп. 3 % річних (розрахунок знаходиться в матеріалах справи.

Місцевим господарським судом було вірно встановлено, що інфляційні втрати та 3% річних нараховані позивачем не вірно, оскільки строк оплати спожитої теплової енергії позивач визначив 05 число поточного місяця, а не 10 число наступного за розрахунковим місяцем, як це вказано в п. 2.3. договору. Крім того, в суму боргу позивачем також включено втрати від існуючої будинкової системи, яка не може бути демонтована, а також в суму боргу за січень місяць 2011 року включено заборгованість зі сплати спожитої теплової енергії за період з 20 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року з урахуванням втрат від межі балансового розподілу до лічильника за вказаний період.

Здійснивши перерахунок 3% річних, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду в частині визначення суми три процента річних та інфляційних втрат з простроченої суми договірного зобов'язання, а саме у розмірі 14,90 грн. та 65,72 грн. відповідно, проте з урахування факту сплати відповідачем грошових коштів в розмірі 6 427 грн. 34 коп., які в свою чергу покривають встановлені судом до відшкодування суми, підстав для стягнення інфляційних та річних в судовому порядку не вбачається.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" публічного акціонерного товариства «Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 19.08.2014 року по справі № 925/1521/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 925/1521/13 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала