Ухвала суду № 41093322, 22.10.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/4409/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області та Приватного підприємства фірми «Інтер-В» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства фірми «Інтер-В» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.10.2013 року №0004862201 та №0004871730,-

В С Т А Н О В И В:

21 жовтня 2013 року Приватне підприємство фірми «Інтер-В» (далі - ПП Фірми «Інтер-В») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту - ДПІ, контролюючий орган, відповідач) з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.10.2013 року №0004862201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 25031 грн. і застосовано штрафну санкцію в розмірі 172359 грн. та податкового повідомлення-рішення від 10.10.2013 №0004871730 яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в сумі 84000,15 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 21000,04 грн.

Не погоджуючись з підставами прийняття спірних податкових повідомлень-рішень (порушення п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст. 163, п. 164.2 ст. 164, п. 168.1 ст. 168, ст. 176, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України), позивач просив про задоволення позову.

Відповідач позов не визнав, вказавши на відсутність у позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Зион», ТОВ «Мелвилл» та ТОВ «Золото Руно М» та про протиправність дій щодо несплати податку з доходів фізичних осіб за наслідками виконання договорів оренди земельних ділянок.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року адміністративний позов ПП Фірми «Інтер-В» задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 10.10.2013 року №0004871730. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням в частині задоволення позову Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову підприємства відмовити повністю.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням в частині відмови у задоволені позову ПП Фірма «Інтер-В» подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю.

Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження в зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, згідно п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 04.09.2013 року по 24.09.2013 року ДПІ проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача, результати якої оформлені актом перевірки від 01.10.2013 року №238/14-03-22-01/19297304 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Приватного підприємства фірми «Інтер-В» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року (далі по тексту - Акт). В акті зазначено про порушення суб'єктом господарювання приписів п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, ст. 209 Податкового кодексу України, що стало наслідком заниження підприємством податку на додану вартість на 25031 грн., та порушення п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст. 163, п. 164.2 ст. 164, п. 168.1 ст. 168, ст. 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого суб'єктом господарювання занижено податок на доходи фізичних осіб на 84000,15 грн..

На підставі акта контролюючим органом 10.10.2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 0004862201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 25031 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 172359грн. та № 0004871730, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в сумі 84000,15 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 21000,04 грн..

Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується апеляційний суд.

Вирішуючи питання про правомірність винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення від 10.10.2013 року № 0004871730, суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується апеляційний суд.

Підставою для висновку про заниження податку на доходи фізичних осіб є невиплата орендної плати фізичним особам за договорами оренди земельних ділянок в строки, ще передбачені укладеними між позивачем та фізичними особами-орендодавцями угодами (до 31 грудня 2012 кожного поточного року), та всупереч приписам п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (щодо правовідносин на момент чинності вказаного нормативного акта), пунктів 168.1 та 176.2 ПК України, а саме, не здійснення перерахування податку на доходи фізичних осіб із сум орендної плати, що належала до сплати орендодавцям в терміни, визначені угодами. При цьому, контролюючим органом не оспорювався факт перерахування суб'єктом господарювання податку на доходи фізичних осіб із сум орендної плати при її виплаті.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо невмотивованості вказаної позиції податкового органу.

Так, пунктом 168.1 ПК України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168 ПК України). Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (пп. 168.1.2. п. 168.1 ст. 168 ПК України). Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду (пп. 168.1.5. п. 168.1 ст. 168 ПК України). Аналогічні норми містяться і в пункті 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відтак, ПК України передбачено спеціальні норми, які визначають порядок оподаткування доходів від надання нерухомості в оренду, а саме ст. 170 ПК України, відповідно до приписів якої податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар (пп. 170.1.1. п. 170.1 ст. 170 ПК України). Доходи, зазначені у підпунктах 170.1.1-170.1.3 цього пункту, оподатковуються податковим агентом під час їх виплати та за їх рахунок (пп. 170.1.4. п. 170.1 ст. 170 ПК України).

Аналіз наведених правових норм вказує на те, що момент виникнення обов'язку по перерахуванню податку до бюджету виникає виключно в момент виплати такого доходу.

Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 10.10.2013 року № 0004871730 суперечить приписам чинного на момент виникнення правовідносин законодавства, що є підставою для його скасування.

Вирішуючи питання про правомірність винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення від 10.10.2013 року №0004862201, суд першої інстанції виходив з наступного, з чим також погоджується апеляційний суд.

Підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Зион», ТОВ «Мелвилл», а також висновок ДПІ про те, що оплата за перевезення власної продукції позивача підприємством ТОВ «Золоте Руно М» не є компенсацією виробничих факторів, що визначені пунктом 209.15.1 ПК України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що «податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, …, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів».

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Приписами п. 180.1 ст. 180 Податкового кодексу України визначено, що платник податку - будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. Платник податку самостійно відповідає за своєчасність та повноту нарахування та сплати податку. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податків; дата відвантаження товарів покупцю (п. 187.1 ст. 187 ПК України).

Згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України «платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну». При цьому дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198 ст. 198 ПК України).

Згідно приписів п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про реальну господарську операцію та підтверджує її здійснення. Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг) саме у контрагента, зазначеного в первинних документах. Право на нарахування податкового кредиту та віднесення витрат підприємства до валових витрат, крім наявності належним чином оформлених первинних документів, інформація в яких стосовно господарської операції повинна бути викладена конкретно, повно, зрозуміло та правдиво, обумовлюється наявністю ще й такої обставини, як реальності факту придбання платником податку товарів (послуг).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність позивачем придбання 15.08.2011 року у ТОВ «Мелвилл» 45 т. мінеральних добрив (що на думку позивача підтверджується видатковою накладною та платіжним дорученням), оскільки: по перше - від імені ТОВ «Мелвилл» дії (підписи на первинних документах та ін.) виконували особи, які не мали відношення до легітимної діяльності вказаного підприємства, що встановлено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 року в справі №2а-6780/11/1470, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 року, про визнання недійними установчих та реєстраційних документів ТОВ «Мелвилл» з моменту реєстрації юридичної особи; по друге - позивачем не надано до суду податкової накладної, що могла б бути підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Також необґрунтованими є доводи позивача про придбання 17.05.2011 року ППФ «Інтер-В» у ТОВ «Зион» мінеральних добрив (аміачної селітри) на суму 16750 грн. (з посиланням на видаткову накладну №РН-0000238 від 17.05.2011 року), оскільки позивачем не надано доказів використання придбаної селітри у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 209.2. ст. 209 ПК України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Платіжними дорученнями від 01.12.2011 року № 70 та від 23.12.2011 року № 84 ППФ «Інтер-В» перерахувало ТОВ «Золоте Руно М» за автоперевезення власної продукції кошти, які, на думку колегії суддів, не є компенсацією виробничих факторів, що визначені пунктом 209.15.1 ПК України.

Колегія суддів акцентує увагу на те, що відповідно до зазначеної норми виробничі фактори, за рахунок яких сформовано податковий кредит:

а) товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.

У разі якщо товари/послуги, основні фонди, виготовлені та/або придбані, використовуються сільськогосподарським підприємством частково для виготовлення сільськогосподарських товарів (послуг), а частково для інших товарів/послуг, то сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з частки використання таких товарів/послуг, основних фондів в операціях сільськогосподарського виробництва та відповідно в інших операціях;

б) послуги, супутні постачанню сільськогосподарського товару, який вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку:

сіяння та саджання рослин, збирання врожаю, його брикетування чи складування, проведення інших польових робіт, включаючи внесення добрив та засобів захисту рослин;

пакування та підготовка до продажу, у тому числі сушіння, очищення, розмелювання, дезінфекція та силосування сільськогосподарської продукції (01.41.0 КВЕД);

зберігання сільськогосподарської продукції;

вирощування, розведення, відгодівля та забій свійських сільськогосподарських тварин, застосування засобів захисту тварин, проведення протиепізоотичних заходів;

отримання послуг з використання сільськогосподарської техніки, крім отримання її у фінансову оренду (лізинг);

отримання послуг, супутніх веденню сільськогосподарської діяльності, а саме з питань оподаткування, бухгалтерської звітності та обліку, організації внутрішнього виробничого управління (74.14.0 КВЕД);

знищення бур'яну та шкідливих комах, оброблення посівів і сільськогосподарських площ засобами захисту рослин, а також використання засобів захисту тварин;

експлуатація меліоративних зрошувальних та осушувальних систем для посівних площ і сільськогосподарських угідь;

розділ м'яса для товарної кондиції.

Проте, позивачем не доведено правомірність віднесення придбаних послуг з автоперевезення до виробничих факторів, на які розповсюджується податкова пільга, передбачена ст. 209 ПК України.

Окрім того, позивачем взагалі не доведено реальність факту придбання послуг з автоперевезення, враховуючи, що у матеріалах справи відсутні ТТН, договір перевезення, довіреності на отримання ТМЦ. Відсутні докази обґрунтованості мети придбання таких послуг та цілі перевезення.

Тобто, позивач порушив приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 року «Про порядок акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів» в частині використання коштів зі спеціального рахунку не за цільовим призначенням.

Також колегія суддів відхиляє посилання апелянта на неправомірне застосування п. 123.2 ст. 123 ПК України з огляду на те, що зазначена стаття 123 ПК України передбачає розмір та порядок застосування саме штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання.

З огляду на викладене, при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 10.10.2013 року № 0004862201 відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачені законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ППФ «Інтер-В».

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відтак, апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області та Приватного підприємства фірми «Інтер-В» задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області та Приватного підприємства фірми «Інтер-В» - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя О.С.Золотніков

Суддя Ю.В.Осіпов