Рішення № 41092432, 20.10.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/2132/13 Головуючий у І інстанції Коцюрба М.П.Провадження № 22-ц/780/4692/14 Доповідач у 2 інстанції Верланов С.М.Категорія 47 20.10.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

20 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Верланова С.М.,

суддів - Воробйової Н.С., Березовенко Р.В.,

при секретарі - Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути з нього на свою користь аліменти на утримання дитини, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 від всіх видів доходів відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 01 березня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття, а також витрати на правову допомогу фахівця у галузі права в розмірі 4000 грн.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що 17 травня 2011 року заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року, відповідача визнано батьком дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з позивачем та знаходиться на її утриманні. Оскільки відповідач не виконує свого обов'язку щодо матеріального забезпечення дитини, то позивач просила її позов задовольнити.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від загального доходу, але не менше ніж 30% від встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04 березня 2013 року та до досягнення дитиною повноліття, а також витрати на правову допомогу фахівця у галузі права в розмірі 4000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду в частині стягнення аліментів та витрат на правову допомогу та ухвалити нове рішення в цій частині, яким стягнути з нього на користь позивача аліменти на утримання сина у розмірі 500 грн., щомісячно, починаючи з 04 березня 2013 року та до досягнення дитиною повноліття, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване заочне рішення суду не в повному обсязі відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до вимог ст. 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

При визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст.182 СК України).

Відповідно до положень ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2011 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року, задоволено позов ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Внесено зміни до актового запису №15 від 19 жовтня 2009 року про народження ОСОБА_4, здійсненого Ярошівською сільською радою Катеринопільського району Черкаської області та батьком записано ОСОБА_2 (а.с. 2-8).

15 лютого 2013 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про народження ОСОБА_4 серія НОМЕР_1, актовий запис №15, згідно з яким батьком ОСОБА_4 записано ОСОБА_2 (а.с. 9).

Дитина ОСОБА_4 проживає разом з позивачем ОСОБА_3 та знаходиться на її утриманні.

При апеляційному розгляді справи встановлено, що відповідач з 12 травня 2006 року по теперішній час працює у відокремленому підрозділі Інформаційно - обчислювальний центр ДТГО «Південно-Західна залізниця» на посаді інженера 1 категорії у технічному відділі та його дохід за період з жовтня 2009 року по серпень 2014 року становить 261 883 грн. 09 коп., що підтверджується даними листа заступника головного інженера залізниці - начальника Інформаційно-обчислювального центру Південно-Західної залізниці від 25 вересня 2014 року та довідкою про доходи №193 (а.с.130-134). Крім того, як вбачається з довідки Пенсійного фонду України про осіб - боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами від 26 червня 2014 року, ОСОБА_2 також працює у товаристві з обмеженою відповідальністю «Ф`южн Солюшенс» у м.Києві (а.с.129).

Тому доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не має постійного доходу та ніде не працює, є безпідставними.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині стягнення аліментів, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 СК України та правильно визначив час, з якого необхідно стягувати аліменти, а саме з 04 березня 2013 року, тобто з дня пред`явлення позову.

Таким чином рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування в цій частині при апеляційному розгляді не встановлено.

Разом з тим, з рішенням суду в частині стягнення витрат на правову допомогу погодитись не можна з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, звертаючись з вказаним позовом до суду, 25 лютого 2013 року уклала договір № 25/02-2013 про надання правової допомоги з фахівцем у галузі права ОСОБА_6, який взяв на себе зобов'язання щодо представництва інтересів позивача у суді при розгляді даної справи (а.с.22-24).

В матеріалах справи міститься акт приймання-передачі коштів, за яким ОСОБА_3 передала ОСОБА_6 4 000 грн. в рахунок виконання умов договору про надання правової допомоги від 25 лютого 2013 року (а.с. 25).

Згідно з ч.1 ст.56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Вона допускається до участі в розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Однак в матеріалах справи відсутні дані про те, що ОСОБА_6 був допущений до участі в розгляді справи як особа, яка надає правову допомогу на підставі ухвали суду.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували склад та розмір витрат ОСОБА_3, пов'язаних з оплатою правової допомоги фахівця у галузі права ОСОБА_6 у зв'язку з розглядом даної справи і таких доказів відповідно до ст.ст.57, 60 ЦПК України позивач не надала.

Колегія суддів не приймає до уваги вказаний вище акт приймання-передачі коштів від 25 лютого 2013 року, оскільки склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін..), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Наданий ОСОБА_3 акт приймання-передачі коштів від 25 лютого 2013 року не відповідає встановленим вимогам та не є фінансовим документом у підтвердження оплати послуг фахівця у галізу права. Однак суд першої інстанції на вказані вимоги закону та обставини справи належної уваги не звернув.

Таким чином у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу.

За таких обставин рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу підлягає скасуванню на підставі ст.309 ЦПК України у зв'язку з порушення судом норм процесуального права з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у стягненні з ОСОБА_2 витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2013 року в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.

У стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу у розмірі 4 000 грн. - відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді