Рішення № 41091412, 13.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18779/14 13.10.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма «Астейс»ДоПублічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк»Прозобов'язання вчинити дії та стягнення 31 901,78 грн. збитків Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Коканова Г.В.- дов. № б/н від 03.10.2013 р.;

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробнича фірма «Астейс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» про зобов'язання вчинити дії з перерахування коштів та стягнення 31 901,78 грн. збитків.

Ухвалою суду від 08.09.2014 року було порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 26.09.2014 року.

У судовому засіданні 26.09.2014 року представник позивача подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено, а також надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 26.09.2014 року не з'явився, проте через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, а також клопотання про відкладення розгляду справи.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, суд задовольнив його клопотання та відклав розгляд справи до 13.10.2014 р.

Представник позивача у судовому засіданні 13.10.2014 р. подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено, а також надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 13.10.2014 р. не з'явився, проте через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю його представника в іншому судовому засіданні.

Розглянувши дане клопотання, суд його відхиляє з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників позивача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника. Проте відповідач наданими йому процесуальними правами не скористався.

Згідно з абзацом 4 пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/140 від 15.03.2010 року «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 13.10.2014 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.11.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер-Банк» (банк), яке в подальшому було реорганізовано в Публічне акціонерне товариство «Міський комерційний банк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Астейс» (клієнт) було укладено договір банківського рахунку № 38-ЮР, відповідно до умов якого банк, після отримання від клієнта документів, визначених діючим законодавством, здійснення належної ідентифікації клієнта та його уповноважених представників, відкриває клієнту поточний рахунок № 260080307001 та здійснює його розрахунково-касове обслуговування, отримує плату за обслуговування клієнта згідно з тарифами на операції та послуги банку, що є додатком/ками до цього договору. Підписання цього договору клієнтом підтверджує отримання ним тарифів та погодження з ними.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором банківського рахунку.

У відповідності до частини 1 статті 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Умовами п. 2.1 договору встановлено, що операції з рахунком, порядок їх проведення, форми розрахунків визначаються та регулюються нормативно-правовими актами Національного Банку України, а також іншими нормативно-правовими актами і здійснюються на підставі розрахункових та касових документів установлених форм.

Згідно з п. 2.3 даного договору, платежі з рахунку клієнта проводяться за його дорученням на підставі розрахункових документів у межах залишку коштів на рахунку на початок операційного дня. У разі виникнення у клієнта потреби в термінових платежах, в разі технічної можливості, може здійснювати платежі з рахунку клієнта з урахуванням поточних надходжень за умови погодження виконання цих платежів банком.

Відповідно до п. 2.7 договору, розрахункові документи клієнта на перерахування коштів з рахунку, банк приймає й виконує в день їхнього надходження, якщо вони надані в банк в операційний час. У випадку надходження документів після операційної години вони приймаються, як «вечірні» і виконуються на наступний.

Згідно з підпунктами 3.2.1, 3.2.2, 3.2.3 пункту 3.2 розділу 3 «Права та обов'язки сторін» клієнт має право:

- самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку за умови дотримання вимог чинного законодавства України, крім випадків примусового списання /стягнення/;

- отримувати на цілі, передбачені чинним законодавством України, грошові кошти (у межах залишку на його рахунку);

- вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та надання інших послуг, обумовлених тарифами;

- передбачати у господарських договорах з третіми особами договірне списання грошових коштів.

Умовами підпункту 3.3.2 пункту 3.3 розділу 3 «Права та обов'язки сторін» банк зобов'язаний приймати і зараховувати на рахунок клієнта грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проводити інші операції, які дозволені нормами чинного законодавства. Своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до вимог нормативно-правових актів України.

Згідно з підпунктом 3.4.3 пункту 3.4 цього ж розділу, клієнт зобов'язаний надавати банку письмову заявку на отримання готівки на суму більшу 1 000,00 грн., або на суму в іноземній валюті, що перевищує еквівалент 1 000,00 доларів США в день, що передує дню отримання готівки. На суму більшу ніж 100 000,00 гривень або еквівалентну 50 000,00 доларів США - письмову заявку на отримання готівки надавати за 3 банківських дні.

Відповідно до пункту 8.1 договору цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до закриття усіх рахунків клієнта. У разі закриття клієнтом одного рахунку, цей договір продовжує діяти щодо інших рахунків.

У пункті 9.1 договору спірні питання , які виникають з питань виконання сторонами цього договору і не вирішені шляхом переговорів, вирішуються у судовому порядку.

В обґрунтування поданого позову позивач зазначив, що у період з квітня по серпень 2014 року ТОВ науково-виробнича фірма «Астейс» з використанням системи «Клієнт-Банк» було подано до банку низку розрахункових документів на перерахування коштів, з яких виконані були лише ті, якими кошти перераховувались до Державного бюджету України, інші перерахування, а саме від 15.04.2014 р., 19.05.2014 р. та 19.08.2014 р. не виконано, кошти на вказаних позивачем отримувачів - не перераховано, причини неперерахування грошових коштів на рахунок контрагентів банком не зазначено.

Враховуючи вищезазначене, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про зобов'язання останнього вчинити дії у вигляді перерахування грошових коштів з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма «Астейс» № 260080307001 відкритому у Публічному акціонерному товаристві «Міський комерційний банк» на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Астек-Сервіс» (рах. № 26007000010614 у ПАТ «ВіЕсБанк» МФО 325213) у сумі 42 000,00 грн.

Також у зв'язку з тим, що відповідачем не були виконанні свої зобов'язання щодо перерахування на рахунок контрагентів позивача грошових коштів, то останній на підставі статті 1073 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 31 901,78 грн. збитків, які виникли у зв'язку з затримкою строків здійснення перерахунку коштів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 334 Господарського кодексу України, банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у внески коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття й ведення банківських рахунків громадян і юридичних осіб.

Частиною 1 статті 339 Господарського кодексу України, фінансове посередництво здійснюється банками у форматі банківських операцій. Основними видами банківських операцій є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові й лізингові операції.

Згідно ч. 1, 2 ст. 341 Господарського кодексу України, розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках.

Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.

Умовами частини 3 статті 342 Господарського кодексу України, суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати рахунки для зберігання коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України й інших держав за своїм вибором і по згоді цих банків у порядку встановленим Національним банком України.

Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунку, банк зобов'язується приймати й зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно з ч. 2, 3 статті 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний зараховувати кошти, що надійшли на рахунок клієнта, у день надходження в банк відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перелічити з його рахунку кошти в день надходження в банк відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.

Згідно з п. 2.3 даного договору, платежі з рахунку клієнта проводяться за його дорученням на підставі розрахункових документів у межах залишку коштів на рахунку на початок операційного дня. У разі виникнення у клієнта потреби в термінових платежах, в разі технічної можливості, може здійснювати платежі з рахунку клієнта з урахуванням поточних надходжень за умови погодження виконання цих платежів банком.

Відповідно до п. 2.7 договору, розрахункові документи клієнта на перерахування коштів з рахунку, банк приймає й виконує в день їхнього надходження, якщо вони надані в банк в операційний час. У випадку надходження документів після операційної години вони приймаються, як «вечірні» і виконуються на наступний.

З матеріалів справи вбачається, що за період з квітня по серпень 2014 року ТОВ науково-виробнича фірма «Астейс» з використанням системи «Клієнт-Банк» було подано до банку низку розрахункових документів на перерахування коштів, з яких виконані були лише ті, якими кошти перераховувались до Державного бюджету України, інші перерахування, а саме від 15.04.2014 р., 19.05.2014 р. та 19.08.2014 р. не виконано, кошти на вказаних позивачем отримувачів - не перераховано

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, однобічна відмова від зобов'язання або однобічна зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначено переліки способів захисту порушених прав.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначає, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що відповідач у строки передбачені умовами договору (у день надходження в банк відповідного розрахункового документа), не перерахував на рахунок контрагентів грошові кошти, які містяться на його рахунку, то вимога позивача про зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» вчинити дії з перерахування грошових коштів з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма «Астейс» № 260080307001 відкритого у Публічному акціонерному товаристві «Міський комерційний банк» на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Астек-Сервіс» (рах. № 26007000010614 у ПАТ «ВіЕсБанк» МФО 325213) у сумі 42 000,00 грн. визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 31 901,78 грн. на підставі статті 1073 Цивільного кодексу України, які виникли у зв'язку з затримкою строків здійснення перерахунку коштів, суд відмовляє з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1073 Цивільного кодексу України, в разі порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пунктом 1 статті 225 ЦК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема наявність протиправної поведінки, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Чинним законодавством обов'язок по доведенню перших трьох складових цивільного правопорушення покладено на кредитора.

Це конкретизує загальне правило ч. 1 ст. 614 ЦК України стосовно договору про надання послуг, яке передбачає, що особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за відсутності вини виконавець відповідальності не несе.

Обов'язок доказування розміру збитків завданих порушенням зобов'язання покладається на кредитора відповідно до ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України.

Судом зазначається, що в розрахунку № 1 від 02.09.2014 р. доданого до позовної заяви вказано, що за загальна сума збитків складає 31 901,78 грн., яка складається з «подвійна ставка НБУ з 15.04.2014 р.» на суму 23 149,59 грн., «штрафна санкція виставлена контрагентом» за порушення терміну сплати за товар на суму 23 149,59 грн. та індекс інфляції на суму 5 238,49 грн.

В позовній заяві та наданих усних поясненнях представник позивача пояснила, що збитки у розмірі 31 901,78 грн. - це витрати, які були понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Астейс», у зв'язку зі сплатою контрагентам штрафних санкцій за затримку строків здійснення платежів.

Слід зазначити, що позивачем не доведено належними доказами ні розмір збитків (не надано доказів того, що контрагентами були виставлені штрафні санкції та те що вони були сплачені позивачем), ні причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та їх виникненням, у зв'язку з чим підстави для стягнення збитків відсутні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Міський комерційний банк» (місцезнаходження: 03141, м. Київ, Солом'янський р-н, вул. Солом'янська, 33, код ЄДРПОУ 34353904) перерахувати грошові кошти з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма «Астейс» (місцезнаходження: 02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 107/2, код ЄДРПОУ 21460289) № 260080307001 відкритого у Публічному акціонерному товаристві «Міський комерційний банк» на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Астек-Сервіс» (рах. № 26007000010614 у ПАТ «ВіЕсБанк» МФО 325213) у сумі 42 000,00 грн.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» (місцезнаходження: 03141, м. Київ, Солом'янський р-н, вул. Солом'янська, 33, код ЄДРПОУ 34353904) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма «Астейс» (місцезнаходження: 02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 107/2, код ЄДРПОУ 21460289) 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

20.10.2014 р.

Суддя Спичак О.М.