Ухвала суду № 41088460, 20.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2014 року м. Київ К/800/47329/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Бившевої Л.І. Кошіля В.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуЗдолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській областіна постановуРівненського окружного адміністративного суду від 22.04.2013та ухвалуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013у справі № 817/879/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрцемремонт Здолбунів»доЗдолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрцемремонт Здолбунів» звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області ДПС (правонаступником якої є відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 1000061640 від 18.09.2012.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.04.2013, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено камеральну перевірку даних позивача, задекларованих у податковій звітності з ПДВ за період з 01.01.2009 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт № 724/15-36605821 від 27.08.2012;

- перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.3 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення позивачем податкового кредиту по операціям з ПП «Галичторг»;

- на підставі акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №1000061640 від 18.09.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 1 116 001,18 грн. основного платежу та 558 000,59 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Крім того, судами встановлено, що відповідачем була проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності, достовірності, повноти та своєчасності сплати податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ПП «Галичторг» за період з 01.11.2011 по 02.07.2012, за результатами якої складено акт № 37/22-36605821 від 31.01.2013, яким встановлені ті ж самі порушення, що і актом № 724/15-36605821 від 27.08.2012. За результатами вказаної перевірки відповідачем податкове повідомлення-рішення не приймалось.

Встановлені названими актами перевірок порушення обґрунтовані відповідачем тим, що під час здійснення господарської діяльності позивачем недодержано вимог статей 203, 215, 216. 228, Цивільного кодексу України, оскільки господарські операції позивача з його контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а тому взаємовідносини позивача з контрагентами мають ознаки нікчемності.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій не погодилися з висновками податкового органу щодо встановлених перевіркою порушень позивачем вимог податкового законодавства, оскільки не знайшли підстав, які б виключали право позивача на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції позивача з ПП «Галичторг» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи, що також не спростовано відповідачем.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірному періоді врегульований Податковим кодексом України.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем від ПП «Галичторг» були отримані товарно-матеріальні цінності на загальну суму 6 696 007,14 (у т.ч., ПДВ 1 116 001,18 грн.), що оформлено відповідними первинними документами (а саме: податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями на перерахування коштів постачальнику).

Дослідивши подані позивачем докази правомірності формування показників податкового обліку з податку на додану вартість (а саме, первинні документи податкової звітності), суди попередніх інстанцій не встановили жодних порушень при їх складанні, що могли б мати наслідком дефектності їх форми чи змісту та втрати статусу первинного документа.

Також, судами встановлено факт подальшого продажу позивачем товару та його оплату, а також що як позивач, так і його контрагент на час здійснення господарських операцій були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а акт перевірки не містить будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних.

Колегія судів касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними з огляду на те, що податковим органом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих своїх доводів.

Також, суди обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на обставини порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва контрагента позивача ПП «Галичторг», оскільки контролюючим органом не надано будь-яких доказів набрання законної сили вироком суду в цій кримінальній справі, а також доказів, які б свідчили про обізнаність позивача про можливі порушення закону з боку постачальника чи узгодженості їх дій.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі розрахунків, проведених за наслідками реально здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді Л.І. Бившева

В.В. Кошіль