Ухвала суду № 41088456, 24.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2014 року м. Київ К/9991/78765/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.,за участю представників позивача:Камінського А.Ф.,відповідача:Крилової Т.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24.07.2012

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012

у справі № 0670/10982/11

за позовом Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.07.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012, задоволено позовні вимоги Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» (надалі - позивач, ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод») до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у м. Житомирі Житомирської області ДПС) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0003412301 від 02.11.2011 в частині донарахування податку на прибуток в сумі 5 137 677 грн., скасування податкового повідомлення-рішення № 0003402301 від 02.11.2011 в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 1 191 728 грн. та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003422301 від 02.11.2011 в повному обсязі.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24.07.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 і відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками ДПІ у м. Житомирі проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.06.2011. За результатами перевірки складено акт № 4947/23-1/00375504/0110 від 19.10.2011.

Відповідно до акта перевірки встановлено, що позивачем порушено:

- пп. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.1997 № 283/97- ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), п. 138.2 ст. 138, ст. 150.1, підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток у сумі 1 900 505 грн.;

- пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість всього у сумі 1 267 342 грн.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем 02.11.2011 винесено податкові повідомлення-рішення: № 0003412301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 5 292 412,00 грн. (основний платіж - 5 261 464 грн., штрафна (фінансова) санкція - 30 948 грн.); № 0003402301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 286 072, 00 грн. (основний платіж - 1 267 342 грн., штрафні (фінансові) санкції - 18 730 грн.); № 0003422301 про зменшення ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 154 255 грн.

Позивач, оскаржуючи рішення податкового органу в судовому порядку, не погодився з податковим повідомленням-рішенням № 0003412301 від 02.11.2011 в частині донарахування податку на прибуток у сумі 5 137 677 грн., з податковим повідомленням-рішенням № 0003402301 - у частині донарахування податку на додану вартість в сумі 1 191 728 грн., з податковим повідомленням-рішенням № 0003422301 від 02.11.2011 - у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України, виходили з того, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не є підставою для однозначного висновку податкового органу про нікчемність угод, укладених між позивачем та ТОВ «Грант».

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 06.06.2005 між ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» та ТОВ «Грант» укладено договір постачання товару № 06/06/05, а саме: шкіряного напівфабрикату «Вет-блу», в п. 4.3 якого визначено, що передача товару покупцю здійснюється за видатковою накладною.

На виконання умов вказаного договору згідно специфікацій, видаткових і податкових накладних, актів прийому-передачі товару, рахунків-фактур позивачем отримано шкіряний напівфабрикат «Вет-блу» загальною вартістю (без ПДВ) у І кварталі 2011 року на суму 10 261 122 грн., у ІІ кварталі 2011 року - на 11 458 612 грн.

Відповідно до договору комісії від 31.05.2010 № 3, укладеного між ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» (Комітент) та ТОВ «Хартманс» (Комісіонер), останній зобов'язується за дорученням і за рахунок Комітента за винагороду здійснити в інтересах останнього від свого імені угоду з продажу на експорт товару Комітента. Конкретні умови угоди, кількість та мінімальна ціна продажу, а також інші умови та вказівки Комітенту наводяться у специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною договору.

Передача на комісію проведена в місцях отримання товару від постачальника (TOB «Грант») відповідно до актів приймання-передачі товару на комісію на підприємствах з переробки шкіри (з метою здешевлення ціни товару), що пояснює відсутність товарно-транспортних накладних.

Відповідно до договору комісії, вказаний шкіряний напівфабрикат «Вет-блу» несортований було передано позивачем Комісіонеру (TOB «Хартманс») для здійснення продажу на експорт на підставі актів приймання-передачі товару на комісію, звітів комісіонера, специфікацій, актів прийому-передачі товару на комісію, а комісіонером було поставлено шкіряний напівфабрикат «Вет-блу» одержувачам, про що свідчать вантажно-митні декларації від 24.01.2011 № 715652 (EXW Кременчук), від 27.01.2011 № 715677 (EXW Новомиргород), від 02.02.2011 № 715737 (EXW Васильків), від 02.02.2011 №715738 (EXW Васильків), від 03.02.2011 № 715752 (EXW Новомиргород), від 18.02.2011 №715963 (EXW Житомир), від 24.02.2011 № 716025 (EXW Новомиргород), від 05.05.2011 № 716956 (EXW Новомиргород), від 05.05.2011 № 716957 (EXW Васильків), від 05.05.2011 №716958 (EXW Новомиргод), від 10.05.2011 № 716993 (EXW Житомир), від 18.05.2011 № 717081 (EXW Житомир), від 19.05.2011 № 717103 (EXW Новомиргород).

Отже, відповідно до вказаних вантажно-митних декларацій товар залишив митну територію України та був відправлений одержувачам, що свідчить про фактичну наявність товару та реальність проведення господарських операцій з метою отримання прибутку від комерційної діяльності.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На підтвердження виконання вказаних правочинів позивачем надано копії договорів, видаткові та податкові накладні, акти приймання-передачі, звіти комісіонера, оборотно-сальдова відомість, вантажно-митні декларації, документи про проведення розрахунків тощо.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також, відповідно до пп. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи досліджені первинні документи та зазначені норми законодавства, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач правильно сформував валові витрати та визначив суму податкового зобов'язання з податку на прибуток за результатом проведення господарських операцій із зазначеним контрагентом в межах господарської діяльності з дотриманням вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладеного позивачем договору, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочину, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Оскільки укладений між ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» та названим суб'єктом господарювання договір не віднесено законом до нікчемного та відсутні судові рішення про визнання його недійсним, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договору ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

Крім того, висновки податкового органу про нікчемність правочину у зв'язку з тим, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Грант» у січні-лютому 2011 року не мали реальних наслідків, спростовуються судовими рішеннями в інших адміністративних справах, які вступили в законну силу.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у період з 07.04.2011 по 11.04.2011 відповідачем було проведено виїзну позапланову документальну перевірку ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ «Грант» за період з 01.01.2011 по 31.01.2011. За наслідками перевірки складено акт від 11.04.2011 № 1606/23-1/00375504/0100 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2011 № 0001402301, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 616 959 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 154 240 грн.

Також працівниками ДПІ в м. Житомирі була проведена позапланова виїзна перевірка ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» з питань взаємовідносин з ТОВ «Грант» за лютий 2011 року, про що складено акт від 29.04.2011 № 2030/23-1/00375504/0100, на підставі якого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2011 № 0001682301, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1 353 973 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1,00 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.09.2011 по справі № 0670/4670/11, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2012, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001402301 від 28.04.2011.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25.11.2011 по справі № 0670/5521/11, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2012, позовні вимоги ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» також задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.05.2011 № 0001682301.

Вищевказаними судовими рішеннями встановлено, що угода, укладена між ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» та TOB «Грант» спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені нею, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільним і відповідає їхній внутрішній волі, що узгоджується із загальними вимогами, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Оскільки всі обставини даної справи щодо господарських операцій на виконання укладеного між позивачем та ТОВ «Грант» правочину в січні-лютому 2011 року були встановлені та досліджені рішеннями по справах № 0670/4670/11 і № 0670/5521/11, які набрали законної сили, вони не підлягають доказуванню, а висновки відповідача в цій частині є безпідставним.

З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач правильно визначив податкові зобов'язання з податку на прибуток відповідного періоду. Проведені господарські операції підтверджено відповідними розрахунковими та платіжними документами, а отримані товари використано у господарській діяльності ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод», тому висновок про порушення останнім положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України є хибним.

Щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту в розмірі 1 191 727 грн. та суми бюджетного відшкодування в 1 кв. 2011 року за рахунок операцій придбання напівфабрикатів шкір «Вет-блу» у ТОВ «Грант», слід зазначити наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Також, згідно пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положеннями п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судами, позивач на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних документів сформував податковий кредит. Акти перевірок не містять зауважень щодо правильності оформлення податкових накладних чи інших первинних документів.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень № 0003412301 від 02.11.2011 в частині донарахування податку на прибуток в сумі 5 137 677 грн.; № 0003402301 від 02.11.2011 в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 1 191 728 грн. та № 0003422301 від 02.11.2011.

Наведене доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24.07.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 у справі № 0670/10982/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна