Ухвала суду № 41088309, 09.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/1223/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Карася О.В.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011

у справі № 2а/0470/11109/11

за позовом Приватного підприємства „Комард"

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі

м. Дніпропетровська

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Комард" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення - рішення №0000702302 від 26.08.2011.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2011 позовні вимоги задоволено, скасоване податкове повідомлення - рішення №0000702302 від 26.08.2011.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у березні-квітні 2011 року та складено акт № 1865/235/32804325 від 19.08.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000702302 від 26.08.2011, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 702686 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 30, ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України Приватним підприємством „Комард" недостовірно визначено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за травень 2011 року у сумі 702686 грн.; п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України позивачем сформовано суму "сумнівного" податкового кредиту березня-травня 2011 року на загальну суму податку на додану вартість у розмірі 1684721, 79 грн.; ч. 2 ст. 30, ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України позивачем завищено податкових зобов'язань на суму 1156867 грн.; порушення ч. 2 ст. 30, ч. 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України завищено податковий кредит на суму 2784578 грн.

Правова позиція податкового органу, полягає в тому, що підприємство у перевіреному періоді неправомірно включило до податкового кредиту суми податку на додану вартість, пред'явлені до сплати названим контрагентом у ціні поставлених товарів, за відсутності доказів реального виконання цих поставок.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем виконані всі умови договорів щодо придбання товарів та надання послуг, реальність операцій підтверджується первинними документами.

Крім того самим відповідачем встановлено, що позивач в перевіряємому податковому періоді сплатив відповідні суми податку на додану вартість у складі ціни товару, послуг.

В свою чергу, Акт перевірки не містить посилань на порушення позивачем вимог зазначених норм.

Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абз. 1 ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.

Згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Так, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах з контрагентами, дійшов обґрунтованого висновку, що первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій, за вказаних обставин самі по собі податкові накладні не є достатнім свідченням дійсного виконання поставок товару позивачу.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платниками податку на додану вартість, що вбачається з акту перевірки, а отже видача ними податкових накладних є правомірною.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку.

Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

У даному випадку податковим органом не доведено невиконання спірних операцій на користь позивача, а отже не доведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які б у взаємозв'язку з приписами Податкового кодексу України унеможливлювали формування позивачем податкового кредиту за зазначеними операціями.

Також, судова колегія зазначає, що надані позивачем документи повністю підтверджують реальність господарських операцій. За висновками перевіряючих такі документи не були визнані недійсними.

При цьому відповідачем не були надані докази щодо неотримання позивачем послуг, визначених в договорах.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 у справі № 2а/0470/11109/11 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 у справі № 2а/0470/11109/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді О.В. Карась О.І. Степашко