Рішення № 41082673, 21.10.2014, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження №22ц\791\2068\ 2014 Головуючий в суді 1 інстанції: Чирський Г.М.

Категорія: 51 -52 Доповідач: Чиркова К.Г.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2014 року жовтня місяця 21 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого: Чиркової К.Г.

Суддів: Пузанової Л.В.

Фурман Т.Г.

при секретарі: Бараш Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 11 березня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, внесення запису до трудової книжки, реєстрація трудового договору, стягнення невиплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, внесення запису до трудової книжки, реєстрації трудового договору, стягнення невиплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 08.08.2010 року був прийнятий на роботу до фізичної особи - підприємця, за адресою: АДРЕСА_1. Між ними був укладений письмовий трудовий договір за умовами, якого відповідач прийняв його на посаду сервісного інженера з посадовим окладом 8000 грн.

На підтвердження договору він передав ОСОБА_3 трудову книжку, а відповідач заявив, що копія трудового договору буде зберігатися у нього.

Свої посадові обов'язки він виконував належним чином і отримав заробітну плату за серпень у повному розмірі, за вересень із затримкою, за жовтень частково, а після звернення у листопаді 2013 року до відповідача відносно затримки виплати заробітної плати, отримав необґрунтовану відмову, після чого отримав трудову книжку, в якій відсутній запис про прийняття його на роботу та про звільнення, а з 22.11.2013 року відповідач не допустив його до роботи і не виплатив розрахункові суми.

Посилаючись на положення ст.ст. 24, 24?, 95, 117, 237? КЗпП України позивач просив суд визнати дії відповідача фізичної особи - підприємця неправомірними, встановити факт його перебування у трудових відносинах із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 на посаді сервісного інженера в період з 08.08.2013 року, зобов'язати відповідача внести запис до трудової книжки про прийняття його на посаду сервісного інженера з 08.08.2013 року та зареєструвати укладений 08.08.2013 року письмовий трудовий договір у державній службі зайнятості відповідно до діючого законодавства, допустити його до роботи на посаді сервісного інженера та стягнути заробітну плату в сумі 12000 грн. і моральну шкоду в сумі 30000 грн., яку пов'язує з тривалими незаконними діями відповідача, що призвели до порушення його права на працю, отримання за неї заробітної плати та підтвердження трудового стажу.

Заочним рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 11.03.2014 року та додатковим рішенням від 07.04.2014 року позов задоволено частково.

Судом встановлено факт перебування ОСОБА_4 у трудових відносинах з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 на посаді сервісного інженера у період з 08 серпня 2013 року по 22 листопада 2013 року.

Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 невиплачену заробітну плату за період з 22 жовтня 2013 року по 22 листопада 2013 року у розмірі 1147 грн. без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів, моральну шкоду в сумі 500 грн. та судові витрати в сумі 892,93 грн.

В решті вимог відмовлено.

23.04.2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, яка ухвалою суду від 26.05.2014 року залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному об'ємі, зазначаючи, що висновки суду в спірних правовідносинах не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права.

Зокрема, суд на підтвердження факту роботи прийняв до уваги лише перепустку видану на ім'я позивача та витяг з електронної пошти, які не можуть бути належними доказами по справі, оскільки на території, де знаходиться його офіс є інші офіси та підприємства, наявність перепустки не свідчить про те, що позивач працював саме в його офісі, електронні документи можуть вважатися належними та допустимими лише за умови проставленого електронного підпису, який використовується для ідентифікації автора та\або особи, що підписала електронний документ.

Помилковим є також висновок суду відносно належного його повідомлення про день і час судового засідання, зважаючи на те, що він не отримував, ні позовної заяви, ні судових повісток про виклик до суду.

Письмові заперечення на подану апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд виходив із того, що факт перебування ОСОБА_4 у трудових відносинах з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 підтверджується наданою позивачеві перепусткою для проходу на територію підприємства де знаходиться офіс відповідача та перепискою між сторонами за допомогою засобів електронної пошти.

Проте з таким застосуванням судом норм матеріального та процесуального права погодитися не можна.

Згідно до ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст.24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило в письмовій формі.

Додержання письмової форми є обов'язковим:

- при організованому наборі працівників;

- укладенні трудового договору в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

- при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні договору в письмовій формі;

- при укладенні трудового договору з неповнолітнім;

- при укладенні трудового договору з фізичною особою;

- в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до вимог ст.24? КЗпП України, у разі укладення трудового договору між фізичною особою та працівником, фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи, зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, встановленому Міністерством праці та соціальної політики України, а запис у трудовій книжці, відповідно до вимог законодавства проводиться після реєстрації трудового договору у центрі зайнятості, після чого трудова книжка зберігається у найманого працівника.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_4 заяву про укладення трудового договору не писав і в Київському міському центрі зайнятості такий договір не реєструвався, що підтверджується листом територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві надісланим за результатами перевірки заяви позивача, не вносилися такі записи і в трудову книжку позивача, відповідач також не сплачував відповідні внески за найманого працівника (а.с. 9-10).

Згідно зі ст.24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Матеріали справи також не містять будь-яких інших доказів того, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, як то ознайомлення з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, з посадовою інструкцією, документами, у яких обумовлено розмір щомісячної заробітної плати, визначено робоче місце тощо.

Відповідно до Порядку реєстрації трудового договору між працівником та фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 08.06.2001 року за №260 ( із змінами та доповненнями) фізична особа повинна зареєструвати трудовий договір у центрі зайнятості, а працівник який влаштовується на роботу до фізичної особи при реєстрації договору повинен надати паспорт, трудову книжку та за наявності довідку податкової про присвоєння ідентифікаційного номера. Трудова книжка після проведеного в ній службою соціального захисту запису про прийняття на роботу зберігається безпосередньо у працівника.

Таким чином, при укладенні трудового договору з фізичною особою, яка використовує найману працю обов'язок належного оформлення трудових відносин покладено на обидві сторони трудового договору.

З часу прийняття на роботу позивач не оспорював таких дій роботодавця, зважаючи на ту обставину, що запис у трудовій книжці, відповідно до вимог законодавства проводиться після реєстрації трудового договору у центрі зайнятості, після чого трудова книжка зберігається у найманого працівника.

За таких обставин, у суду першої інстанції не було передбачених законом підстав вважати, що між сторонами укладався трудовий договір та задовольняти позовні вимоги в частині встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач, працюючи за його твердженням у відповідача на протязі чотирьох місяців, не оспорював зазначені дії відповідача, а доводи про те, що він виконував для відповідача певну роботу не свідчать про наявність саме трудових відносин між ними.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду про перебування ОСОБА_4 у трудових відносинах із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 не відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, з наведених вище підстав.

У зв'язку із цим, відповідно до положень ст.88 ЦПК України, підлягає скасуванню і додаткове рішення суду від 07.04.2014 року про стягнення на користь ОСОБА_4 судових витрат.

На підставі викладеного, ст.ст. 21, 24? КЗпП України, керуючись ст.ст.303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 11 березня 2014 року в частині встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди та додаткове рішення від 07.04.2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про встановлення факту перебування у трудових відносинах стягнення невиплаченої заробітної плати, відшкодування моральної шкоди, відмовити.

В решті частини рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з дня його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: