Рішення № 41081891, 19.08.2014, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

19.08.2014

Справа № 2/489/ 1170/14 р.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19 серпня 2014 року Ленінський районний суд м.Миколаєва у складі:

головуючого - судді Спінчевської Н.А.,

при секретарі - Ковальовій С.В.,

за участю відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про вселення,

В С Т А Н О В И В:

В березні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про вселення в квартиру спільного заселення.

Позивач вказував на те, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного 11 травня 2001 року між ним та ОСОБА_4, він є власником частини квартири спільного заселення, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Квартира має житлову площу - 11,3 кв.м., загальну площу - 19,4 кв.м. Іншими співвласниками квартири спільного заселення житловою площею 18,4 кв.м., загальною площею 31,5 кв.м є відповідачі у справі: ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Посилаючись на те, що в період з 2002 по 2004 рік відповідач у справі ОСОБА_1 здійснив самовільне перепланування в квартирі, а також добудував під'їзд, через який здійснюється прохід до квартир, встановивши металеві двері, внаслідок чого він не має можливості користуватися належним йому на праві власності нерухомим майном, просив суд вселити його в квартиру спільного заселення АДРЕСА_1.

В подальшому при розгляді справи позивач доповнив свої позовні вимоги та просив також суд зобов'язати відповідачів надати йому дублікати ключів від вхідних дверей під'їзду і квартири спільного заселення АДРЕСА_1.

В судовому засіданні у справі позивач підтримав свій позов, просив про його задоволення.

Відповідач ОСОБА_1 проти позову заперечував. Посилався на те, що житлова кімната площею 11,3 кв.м в квартирі спільного заселення, яку за договором купівлі-продажу у 2001 році придбав позивач у ОСОБА_4, як об'єкт права власності на момент укладення цієї угоди не існувала, оскільки ще у 1987-1987 роках була проведена реконструкція гуртожитку в теперішній житловий будинок, що розміщений по АДРЕСА_1, без внесення відповідних змін до технічної документації на будинок. Самовільного перепланування квартири він не здійснював. До того ж, позивачу було відомо про ці обставини, оскільки приміщення в квартирі спільного заселення ним було придбано не для власного проживання, а для приєднання його до офісу. Крім того, він неодноразово намагався вирішити з позивачем цей спір шляхом припинення його права власності на кімнату з виплатою позивачу компенсації її вартості. Посилаючись на ці обставини, просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення позивачем договору купівлі-продажу від 11 травня 2001 року квартира спільного заселення АДРЕСА_1 складалася з жилих кімнат площею 11,3 кв.м та 18,4 кв.м, а також кухні площею 9,7 кв.м, коридору площею 8,5 кв.м, ванної кімнати площею 2 кв.м, туалету площею 1 кв.м.

До укладення цієї угоди, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 7 травня 2001 р., приміщення квартири спільного заселення - кімната площею 11,3 кв.м належала ОСОБА_4 Згідно з наявною у справі копією технічного паспорту на вказану

квартиру спільного заселення площа кімнати, яка належала ОСОБА_4, складала 11,3 кв. м, загальна площа квартири - 19, 4 кв.м.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 16 липня 2001 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частках належить на праві власності приміщення квартири спільного заселення АДРЕСА_1: загальна площа квартири (кімнати) становить 31,5 кв.м, згідно із технічним паспортом площа належної їм кімнати становить 18, 4 кв. м, загальна площа квартири - 31,5 кв.м.

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 11 травня 2001 р. ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 купив кімнату площею 11,3 кв.м в квартирі спільного заселення АДРЕСА_1 (загальною площею 19,4 кв.м, жилою площею 11,3 кв.м).

На теперішній час в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані і проживають: відповідач у справі ОСОБА_1 та члени його сім'ї: ОСОБА_5, ОСОБА_6

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її законних прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

На підставі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За приписами ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України, 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Способи захисту прав власності передбачені нормами ст.ст.16,386, 391 ЦК України.

Об'єктом права власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира ( стс.379, 382 ЦК України).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 вказував, що він є власником нерухомого майна - приміщення в квартирі спільного заселення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а відповідачі перешкоджають йому у користуванні ним.

З матеріалів даної цивільної справи та матеріалів інвентарної справи на житловий будинок по АДРЕСА_1, дослідженої в судовому засіданні при розгляді даної справи, вбачається, що у 2005 році МБТІ було проведено роботи з поточної технічної інвентаризації квартири спільного заселення АДРЕСА_1 та встановлено, що внаслідок самовільно проведеної реконструкції квартири АДРЕСА_1 зруйновано два перестінка кімнати загальною площею 11,3 кв.м, чим поєднано кімнату з кухнею 14-4 та частиною коридору 14-1.

Внаслідок самовільно проведеної реконструкції квартири з переплануванням та добудовою житлової прибудови приміщень №№ 14-6, 14-7, 14-8 квартира АДРЕСА_1 стала чотирьохкімнатною загальною площею 84,6 кв.м, житловою площею 52,1 кв.м.

З наявних у матеріалах справи відповідей позивачу, наданих МБТІ також слідує, що перестінки житлової кімнати № 5 площею 11,3 кв.м у квартирі АДРЕСА_1 зруйновані, внаслідок чого такої кімнати, яка на праві власності зареєстрована за позивачем фактично не існує.

З наявних матеріалів справи також слідує, що ОСОБА_1 у 2006 році

обвинувачувався ОСОБА_2 в тому, що самовільно на протязі жовтня - листопада 2004 року здійснив перепланування квартири АДРЕСА_1, а саме

самовільно перебудував її, демонтував стіну між кімнатою площею 11,3 кв.м та кухнею і встановив стіну в коридорі.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 жовтня 2006 року ОСОБА_1 було виправдано за ст. 356 КК України за відсутністю складу злочину.

Таким чином, судом встановлено, що на теперішній час такого об'єкту нерухомості як кімната площею 11,3 кв.м в квартирі спільного заселення АДРЕСА_1 фактично не існує.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вселення позивача до квартири спільного заселення з вказаних вище підстав є неможливим, а тому позов ОСОБА_2 про вселення до квартири спільного заселення з покладенням на відповідачів обов'язку передачі ключів від приміщень задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.14, 15, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про вселення відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м.Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Н.А. Спінчевська