Рішення № 41079969, 21.10.2014, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2014 р. Справа № 923/1312/14

Господарський суд Херсонської області у складі судді Чернявського В.В. при секретарі Борхаленко О.А., за участю представників учасників процесу:

від позивача: Лісовського А.А.

від відповідача: Васильєвої М.В., Мамедової Т.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амалтея", м.Херсон

про стягнення 8 664 349,19 доларів США.

Описова частина рішення.

Про обставини справи зазначено в ухвалах суду від 23.09.2014р. та 07.10.2014р., якими розгляд справи відкладався.

Провадження у справі порушено за позовом про стягнення 5407000 доларів США на повернення кредиту у відносинах за договором кредитної лінії № ВКЛ-2006474/1 від 13.07.2011р., 837468,56 доларів США в якості боргу за відсотками за користування кредитними коштами, 29080,63 доларів США пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитними коштами, 2390800 доларів США в якості штрафу за 8 випадків порушення п.3.3.12.1 кредитного договору (у I, II, IV кварталах 2012р., I, II, ІІІ, IV кварталах 2013р., І кварталі 2014р.).

Вимоги обґрунтовано твердженням про неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Письмовими поясненнями від 19.09.2014р. позивач зазначив, що в порушення п.2.7 та п.п. 2.7.2 п. 2.7 додаткового договору № 16 до договору кредитної лінії № ВКЛ-2006474/1, відповідно до наданого розрахунку заборгованості ТОВ "Амалтея" за договором кредитної лінії № ВКЛ-2006474/1, були не сплачені наступні нараховані відсотки:

- за період з 01.01.2014р. по 31.01.2014р. нараховано 59 699,21 дол. США;

- за період з 01.02.2014р. по 28.02.2014р. нараховано 53 921,86 дол. США;

- за період з 01.03.2014р. по 31.03.2014р. нараховано 59 699,21 дол. США;

- за період з 01.04.2014р. по 30.04.2014р. нараховано 57 773,42 дол. США;

- за період з 01.05.2014р. по 31.05.2014р. нараховано 59 699,21 дол. США;

- за період з 01.06.2014р. по 30.06.2014р. нараховано 57 773,43 дол. США;

- за період з 01.07.2014р. по 16.07.2014р. нараховано 30 812,50 дол. США.

Крім того, у порушення п.п. 2.7.1 та 2.7.3 п. 2.7 додаткового договору № 16 до договору кредитної лінії № ВКЛ-2006474/1, позичальником не сплачуються реструктуризовані нараховані проценти за період з квітня 2013р. по грудень 2013р., які мали бути сплачені позичальником щомісячно в сумі не менше ніж 9000,00 доларів США. Останній платіж було здійснено 27.01.2014р. у розмірі 10000,00 дол. США.

Відповідач визнав позов щодо вимог про стягнення 5407000 дол. США на повернення кредиту та 837468,56 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами.

Щодо вимог про пеню відповідач навів контррозрахунок на суму 17120,42 дол. США, заперечуючи проти решти пені за строками її нарахування, посиланням на зміст додаткового договору № 16 від 13.12.2013р., та за строком позовної давності, заявивши таким чином про її застосування щодо невизнаних вимог про пеню.

Щодо вимог про штраф у частині суми 1491250 дол. США відповідач заперечує за спливом строку позовної давності, заявивши таким чином про її застосування, щодо решти штрафу - 896550 дол. США вважає недоведеними позовні вимоги, відсутнім склад правопорушення у своїх діях.

Відповідач заявив клопотання про зменшення судом розміру неустойки, яка підлягає стягненню з нього до суми, яка не перевищує 1000 дол. США, також просить надати йому відстрочку виконання рішення на 2 роки.

У судовому засіданні 21.10.2014р. представники відповідача навели додаткові заперечення проти вимог про штраф, зазначивши, що стосовно вимог про 1491250 дол. США штрафу не тільки пропущено строк позовної давності, а й допущено порушення періоду нарахування за ч.6 ст.232 ГК України.

Відповідач заявив про застосування строків позовної давності щодо штрафних санкцій як за викладенням письмових заперечень проти санкцій, так і безпосередньо у судовому засіданні.

На письмово наведені питання суду про причини саме такої як склалася тривалості періоду на заявлення позову щодо пені та штрафу (в контексті заяви відповідача про застосування строку позовної давності) позивач стверджує, що строки позовної давності стосовно пені і штрафу, їх частин за позовом не пропущено.

Позивач заперечує проти клопотань відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та про надання відстрочки виконання рішення за їх необґрунтованістю.

Відповідач заявив клопотання про призначення судово-економічної експертизи, на розгляд якої пропонує такі питання:

- чи вірно розрахована ПАТ "Дельта банк" пеня за несвоєчасне повернення відсотків за кредитної договором № ВКЛ-2006474/1 від 13.07.2011р. та додатковими угодами, в тому числі, додатковою угодою № 16 від 13.12.2013р.?

- чи відповідають суми нарахованих банком відсотків первинним документам банку та позичальника?

- чи відповідають умовам договору та додаткових договорів суми простроченої заборгованості та дати невиконання зобов'язань по сплаті відсотків, що наведені у розрахунку банку?

Позивач заперечує проти клопотання про призначення експертизи через відсутність підстав для заявленої відповідачем експертизи.

Суд відхилив клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи за таких міркувань.

Відповідно до ст.41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Враховуючи тези про визнання відповідачем позову щодо вимог про повернення кредиту за наведеними позивачем підставами та щодо вимог про сплату відсотків, а також про відсутність необхідності спеціальних знань для перевірки наведеного позивачем розрахунка пені, слід дійти висновку про те, що передбачених ст.41 ГПК України підстав для призначення заявленої відповідачем експертизи нема.

С у д в с т а н о в и в:

Визнання позову є процесуальним правом відповідача, з яким кореспондується повноваження суду задовольнити визнаний позов. Відповідно до ч.5 ст.78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтереси інших осіб.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" зазначено, що у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

На підставі наведеної ч.5 ст.78 ГПК України суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 5407000дол. США на повернення кредиту та 837468,56 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами по 16.07.2014р., не встановивши, щоб визнання позовних вимог відповідачем у цій частині суперечило законодавству або порушувало чиї-небудь права або охоронювані законом інтереси.

Відносини сторін, що оцінюються за позовом, врегульовані договором кредитної лінії № ВКЛ-2006474/1 від 13.07.2011р. (кредитний договір), за яким ПАТ "Дельта Банк" (кредитодавець, позивач) зобов'язалось надати ТОВ "Амалтея" (позичальник, відповідач) в якості кредиту 5977000 дол. США зі сплатою за користування кредитом 13% річних та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 12.07.2016р. за графіком повернення кредиту частинами зі зміною максимального ліміту заборгованості у період з 01.11.2011р. по 12.07.2016р. (графік повернення кредиту узгоджувався пунктом 1.1.2 договору).

До кредитного договору (копія на а.с.9-13) сторони неодноразово вносили зміни. Зокрема, в редакції п.1.1.2 додаткового договору № 6 від 22.06.2012р. до договору кредитної лінії № ВКЛ-2006474/1 від 13.07.2011р. зазначено, що повернення кредиту здійснюється у валюті наданого кредиту не пізніше 12.07.2016р. Графіку повернення кредиту частинами цей пункт договору в редакції цього додаткового договору (копія на а.с.22) вже не містить.

Надання банком позичальнику кредиту в розмірі 5977000 дол. США підтверджується копією меморіального ордеру № 24534785 від 14.07.2011р. та витягом з картки обліку банком руху коштів на банківському рахунку (так звана "виписка по особовим рахункам") - а.с.32-67.

Як зазначив позивач, та не спростовувалось відповідачем, позичальник не сплатив кредитодавцю, зокрема, такі суми, нараховані в якості відсотків за користування кредитними коштами:

- з 01.01.2014р. по 31.01.2014р. нараховано 59 699,21 дол. США;

- з 01.02.2014р. по 28.02.2014р. нараховано 53 921,86 дол. США;

- з 01.03.2014р. по 31.03.2014р. нараховано 59 699,21 дол. США;

- з 01.04.2014р. по 30.04.2014р. нараховано 57 773,42 дол. США;

- з 01.05.2014р. по 31.05.2014р. нараховано 59 699,21 дол. США;

- з 01.06.2014р. по 30.06.2014р. нараховано 57 773,43 дол. США;

- з 01.07.2014р. по 16.07.2014р. нараховано 30 812,50 дол. США.

У договорі кредитної лінії його учасники узгодили п.5.3 наступного змісту: невиконання або неналежне виконання (прострочення виконання тощо) позичальником будь-якого свого зобов'язання за цим договором є подіями, при настанні яких позичальник здійснює дострокове повернення отриманого кредиту, сплачує проценти за користування кредитом, комісії, штрафні санкції. У випадку непогашення кредиту достроково за вимогою кредитора у визначений у вимозі термін, кредитодавець ініціює стягнення у судовому порядку.

Вимога банку до позичальника про дострокове повернення кредиту має № 18.2-188 від 14.04.2014р. (копія на а.с.68-70), в ній запропоновано достроково повернути кредит в 30-денний строк; копія опису поштового вкладення щодо відправлення вимоги позивачем відповідачу 14.04.2014р. на а.с.71, відповідач, визначаючи позов, не заперечує отримання вимоги, фотокопію цієї отриманої від позивача вимоги з копією розрахунку-додатку до неї також надав суду в додатку до письмових пояснень № 203 від 20.10.2014р.

Відповідно до ст.526, 625 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином, зокрема, відповідно до умов договору та вимог законодавства; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, має сплатити борг на вимогу кредитора.

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк-кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти також на умовах, встановлених договором.

Таким чином, і встановлені судом обставини, наведені норми договору, зміст статтей закону поряд з визнанням позову про повернення кредиту та стягнення відсотків за ним є підставами для задоволення позову про стягнення 5407000дол. США на повернення кредиту та 837468,56 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами.

Вимоги про штрафні санкції підлягають задоволенню частково у зв'язку з наступним.

Відповідно до ст.230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, в т.ч. пеня, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання; у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У пункті 4.1 договору кредитної лінії сторони узгодили норму про пеню: у випадку порушення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також порушення строків повернення кредиту, позичальник сплачує кредитодавцю пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

До ціни позову позивач відніс 29080,63 дол. США пені за порушення з 21.02.2012р. по 16.07.2014р. строків сплати пені. З цієї суми за власним контррозрахунком з врахуванням строку нарахування пені за ч.6 ст.232 ГК України та перебігу строку позовної давності відповідач визнав обґрунтованим нарахування 17120,42 дол. США пені.

Судом встановлено, що обґрунтованими є вимоги про стягнення 20795,80 дол. США з числа заявленої пені, у зв'язку з наступним.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За поштовим штемпелем на конверті, у якому позовна заява надійшла до суду (а.с.82), позовні вимоги заявлено 27.08.2014р.

Згідно з п.1) ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення штрафу і пені застосовується позовна давність в один рік. За ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пеня передбачена сторонами за кожен день прострочки платежу, відтак пеня, що нарахована за період прострочки оплати відсотків до 27.08.2013р. включно вважається такою, щодо якої пропущено строк позовної давності. В наведеному позивачем розрахунку на а.с.8 (лицева і зворотня сторона аркуша) 20795,80 дол. США пені нараховано в межах строку позовної давності, а 8284,83 дол. США пені - за межами строку позовної давності.

Позивач не навів обґрунтувань, доказів поважності причин пропуску позовної давності щодо вимог про стягнення 8284,83 дол. США пені.

Суд відмовляє у стягненні 8284,83 дол. США пені на підставі вказаної ч.4 ст.267 ЦК України.

В межах строку позовної давності є вимоги про стягнення загалом 20795,80 дол. США пені, складовими якої є наступні нарахування за 14-ма останніми строчками розрахунку пені, вчиненого позивачем, що на звороті а.с.8 (за рештою попередніх строчок розрахунку нарахування - поза межами строку позовної давності):

1) - 197,85 дол. США за порушення строку з 13.12.2013р. по 23.12.2013р. оплати 50500 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами;

2) - 246,82 дол. США за порушення строку з 24.12.2013р. по 10.01.2014р. оплати 38500 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами;

3) - 80,32 дол. США за порушення строку з 11.01.2014р. по 21.01.2014р. оплати 20500 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами;

4) - 18,70 дол. США за порушення строку з 22.01.2014р. по 26.01.2014р. оплати 10500 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами;

5) - 13,89 дол. США за порушення строку з 27.01.2014р. по 14.04.2014р. оплати 500 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами;

6) - 15,62 дол. США за порушення строку з 15.04.2014р. по 13.06.2014р. оплати 500 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами;

7) - 785,78 дол. США за порушення строку з 11.01.2014р. по 14.04.2014р. оплати 23470,64 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами;

8) - 1087,37 дол. США за порушення строку з 15.04.2014р. по 12.07.2014р. оплати 23470,64 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами;

9) - 6023 дол. США за порушення строку з 11.02.2014р. по 16.07.2014р. оплати 74169,85 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами;

10) - 4521,40 дол. США за порушення строку з 12.03.2014р. по 16.07.2014р. оплати 68392,59 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами;

11) - 3745,07 дол. США за порушення строку з 11.04.2014р. по 16.07.2014р. оплати 74169,85 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами;

12) - 2444,42 дол. США за порушення строку з 13.05.2014р. по 16.07.2014р. оплати 72244,06 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами;

13) - 1389,92 дол. США за порушення строку з 11.06.2014р. по 16.07.2014р. оплати 74169,89 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами;

14) - 225,64 дол. США за порушення строку з 11.07.2014р. по 16.07.2014р. оплати 72244,06 дол. США в якості відсотків за користування кредитними коштами.

В створених позивачем та наведених судом у цьому судовому рішенні 14-ти строчках розрахунку позивачем у строчці № 8 щодо суми відсотків у 23470,64 дол. США нараховано пеню на 2 дні з порушенням строку нарахування, передбаченого ч.6 ст.232 ГК України.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом не встановлено щоб стосовно спірних обставин законом або договором було встановлено "інше" у значенні наведеної ч.6 ст.232 ГК України. У п.2.7 договору кредитної лінії зазначено, що сплата процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти.

Додатковими договорами до договору кредитної лінії, копії яких залучено до справи (копії на а.с.14-31), не змінювались строки сплати поточних відсотків за січень 2014р. - червень 2014р.

Тільки в одному названому випадку з числа наведених позивач на 2 дні зайво нарахував пеню на 23470,64 дол. США боргу з відсотків понад 6-місячний строк, передбачений ч.6 ст.232 ГК України, оскільки нарахування, вірно розпочате у попередній строчці № 7 з 11.01.2014р., мало бути закінченим у строчці № 8 10.07.2014р. (перебіг 6 місяців - з 11.01.2014р. по 10.07.2014р.), а не 12.07.2014р.

Зайво нараховано пеню за ці 2 дні в сумі 24,44 дол. США (23470,64 дол. США х 9,5% х 2 : 100% х 2 дня : 365 днів = 24,44 дол. США).

Відтак, пеня за позовом у межах строку позовної давності та 6-місячного строку нарахування складає 20771,36 дол. США (20795,80 - 24,44), вимоги про стягнення цієї суми пені є обґрунтованими.

Причиною відмінності між цим числом 20771,36 дол. США та розміром пені, не оспорюваним відповідачем в контррозрахунку - 17120,42 дол. США, є одностороннє тлумачення відповідачем змісту додаткового договору № 16 від 13.12.2013р. до договору кредитної лінії (копія на а.с.31).

Дійсно, юридична техніка викладення змін до договору кредитної лінії за цим додатковим договором дещо не зважена:

- викладенням додатковим договором пункту 2.7.1 договору кредитної лінії приписано, що проценти, нараховані за період з квітня 2013р. по грудень 2013р. (включно) сплачуються щомісячно (поряд з поточними процентами) в сумі не менше ніж 9 тис.дол. США;

- і тут же викладенням цим же додатковим договором пункту 2.7.3 договору кредитної лінії приписано, що ті ж відсотки за період з квітня 2013р. по грудень 2013р. в несплачених сумах на час додаткового договору сплачуються щомісячно в період з січня 2014р. по липень 2016р. рівними частинами (поряд зі сплатою поточних відсотків у ці періоди).

Відповідач у контррозрахунку застосовував лише названий п.2.7.1, а позивач - і п.2.7.3 також, тому до сум поточних відсотків додавались розстрочені суми і понад 9 тис. дол. США. Хоча, як зазначено, за оцінкою суду, юридична техніка викладення норм п.2.7.1 та 2.7.3 не зважена, обидва ці пункти є чинними, їх слід застосовувати за правилом "зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору" (ст.526 ЦК України). А, відтак, правильним є врахування у своєму розрахунку пені позивачем п.2.7.3 договору поряд з п.2.7.1 та неправильним є неврахування відповідачем у своєму контррозрахунку пункту 2.7.3 договору з використанням лише змісту 2.7.1 договору в редакції додаткового договору № 16.

Штраф до ціни позову позивач відніс у сумі 2 390 800 дол. США, зазначивши за викладенням розрахунку розміру позовних вимог (а.с.8, на звороті), що його нараховано за 8 випадків порушення п.3.3.12.1 договору - у І, ІІ, ІV кварталах 2012р., І, ІІ, ІІІ, ІV кварталах 2013р., І кварталі 2014р. - в розмірі 5% від суми кредиту, зазначеної у п.1.1 договору, за кожен випадок порушення.

За п.4.2 кредитного договору його учасники виклали таку норму про штраф:

у випадку порушення позичальником вимог п.3.3.12 договору позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 5% від суми кредиту, визначеного п.1.1 цього договору, за кожний випадок порушення.

У п.1.1 договору кредит зазначений сумою в 5977000дол. США, а пункт 3.3.12.1 кредитного договору в редакції додаткового договору № 1 від 15.12.2011р. до кредитного договору викладено так:

"позичальник зобов'язаний... виконувати наступні зобов'язання...

п.3.3.12.1 забезпечити надходження грошових коштів на поточні рахунки, відкриті в АТ "Дельта Банк" наступним чином:

- до 30.11.2011р. - не менше 30% від загального обсягу надходжень на всі поточні рахунки;

- до 31.12.2011р.- не менше 60% від загального обсягу надходжень на всі поточні рахунки;

- до 31.01.2012р. - не менше 80% від загального обсягу надходжень на всі поточні рахунки;

- до 31.03.2012р. - не менше 93% від загального обсягу надходжень на всі поточні рахунки.

Для підтвердження виконання абзацу першого даного підпункту позичальник зобов'язаний:

- щомісячно до 10 числа місяця, наступного за звітним, надавати довідки (за підписом керівника позичальника) про надходження грошових коштів на всі поточні рахунки;

- щоквартально до 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом, надавати довідки з банківських установ про надходження грошових коштів на всі поточні рахунки".

Письмовими поясненнями № 18.2-609 від 06.10.2014р. (а.с.240) позивач в додаток до опису підстав вимог щодо штрафу за розрахунком-додатком до позовної заяви зазначив, що на виконання п.3.3.12.1 договору відповідач мав перевести 95% оборотів по поточним рахункам в АТ "Дельта Банк" і щоквартально надавати довідки про обороти в інших банках, в яких обслуговується, відповідачем не було переведено 95% оборотів по поточним рахункам в АТ "Дельта Банк" та не надано позивачеві довідок про обороти в інших банках у спосіб, передбачений п.8.2 договору, за І, ІІ, ІV квартали 2012р., І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2014р., І квартал 2014р. За ці 8 випадків порушення п.3.3.12.1 договору і нараховано штраф.

Відповідач проти штрафу заперечує як за строком нарахування та твердженням про відсутність порушень у зв'язку з направленням позивачеві необхідних довідок електронною поштою, так і за строком позовної давності.

За оцінкою суду, із заявлених 2390800 дол. США штрафу формально підставним є нарахування штрафу в межах строку, передбаченого ч.6 ст.232 ГК України, в розмірі 298885 дол. США (5% від 5977000дол. США).

Як слідує зі змісту вимог штраф заявлено за непереведення певної частки надходжень коштів відповідачем на рахунки в АТ "Дельта Банк" та ненадання у 8 випадках (за 8 кварталів) довідок про надходження коштів на рахунки в інших банках (про обороти коштів на рахунках в інших банках).

Як вже зазначено, у відповідності до ст.230, 231 ГК України штраф відноситься до штрафних санкцій, а за ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відтак, і щодо штрафу застосовується правило за ч.6 ст.232 ГК України про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Виключень щодо застосування частини 6 ст.232 ГК України до правил нарахування такої штрафної санкції як штраф чинним законодавством не передбачено.

Словосполучення "припинення нарахування" у значенні ч.6 ст.232 ГК України саме щодо штрафу слід розуміти як власне вчинення його розрахунку, так і пред'явлення такого розрахунку іншій стороні правовідносин - стороні, що вчинила порушення, за яке застосовується штраф. Таке вчинення розрахунку та декларування його може здійснюватись як у позовній заяві (з позовною заявою), так і в іншому документі (письмовій вимозі з розрахунком), власне розрахунку, з доведенням їх змісту до особи, що вчинила порушення.

Таке нарахування штрафу, відповідно, можливе лише в межах 6-місячного строку, передбаченого ч.6 ст.232 ГК України та не можливе поза межами цього строку.

З огляду на процитований п.3.3.12.1 кредитного договору право на нарахування штрафу у позивача за фактом ненадання відповідачем щоквартальних довідок з банківських установ про надходження коштів на всі поточні рахунки виникало з 11 числа місяця, наступного за таким кварталом.

Відповідно, право на нарахування штрафу за ненадання довідок:

- у І кв. 2012р. виникло з 11.04.2012р., а припинилось таке нарахування (через 6 місяців) - 10.10.2012р.;

- у ІІ кв. 2012р. - з 11.07.2012р., а припинилось - 10.01.2013р.;

- у ІV кв. 2012р. - з 11.01.2013р., а припинилось 10.07.2013р.;

- у І кв. 2013р. - з 11.04.2013р., а припинилось 10.10.2013р.;

- у ІІ кв. 2013р. - з 11.07.2013р., а припинилось 10.01.2014р.;

- у ІІІ кв. 2013р. - з 11.10.2013р., а припинилось 10.04.2014р.;

- у ІV кв. 2013р. - з 11.01.2014р., а припинилось 10.07.2014р.;

- у І кв. 2014р. - виникло з 11.04.2014р. та могло бути реалізовано до 10.10.2014р.

Нарахування штрафів (з їх доведенням відповідачеві) позивачем вперше вчинено за позовною заявою, що розглядається. Штрафи за ненадання довідок за перші 7 з названих кварталів вчинено з порушенням строку нарахування, передбаченого ч.6 ст.232 ГК України (позов, як зазначено, заявлено 27.08.2014р., а до цієї дати спливли наведені терміни по 10.07.2014р.).

В межах 6-місячного строку нараховано лише останній з восьми штрафів - за ненадання довідок у І кв. 2014р. Цей штраф становить 298885 дол. США як 5% в 5977000 дол. США, цей штраф є обґрунтованим змістом законодавства, договору, обставинами, дані про які наведено сторонами. У стягненні решти штрафу слід відмовити на підставі ч.6 ст.232 ГК України за пропуском строку нарахування.

Суд не сприймає за доказ нарахування штрафу, у стягненні якого відмовляється, зміст повідомлення-вимоги ПАТ "Дельта Банк" на адресу ТОВ "Амалтея" № 18.2-188 від 14.04.2014р. з додатком-розрахунком. У цьому повідомленні-вимозі та розрахунку-додатку банк вказав про нарахування 24849052,35грн. штрафу за 7 випадків порушень, проте зовсім не вказав ні змісту цих порушень, кожного з них, ні норми з кредитного договору, порушення якої малось на увазі банком за тією вимогою. Тому, за названою вимогою-повідомленням з додатком-розрахунком не може бути ідентифікованим як вперше нарахований хоча б один із спірних у справі 8 штрафів.

Вважаючи, з врахуванням викладеного, обґрунтованим штраф у названій сумі 298885 дол. США, суд не сприйняв як мотивовані належними доказами заперечення відповідача проти штрафу. Ці заперечення зводяться до періодичного інформування позичальником кредитодавця про певні обставини електронною поштою, а належним виконанням позичальником п.3.3.12.1 договору мало бути надання кредитодавцю довідок з банківських установ про надходження грошових коштів на всі поточні рахунки. Таке надання довідок мало вчинятися відповідно до п.8.2 договору у письмовій формі рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом або врученням особисто. Зазначене відповідачем періодичне інформування ним позивача електронною поштою не містить названих у п.3.3.12.1 кредитного договору довідок з банківських установ, не вчинено у обумовлений сторонами спосіб за п.8.2 кредитного договору, тому не може кваліфікуватися належним виконанням п.3.3.12.1 кредитного договору.

Поряд з викладеним, суд зменшує розмір штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, до суми 9228,64 дол. США, яка разом з пенею у справі складає 30тис.дол. США штрафних санкцій.

Зменшення розміру штрафу вчинено з таких підстав.

Відповідно до ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має повноваження зменшувати у випадкових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У Цивільному кодексі України про підстави зменшення розміру неустойки зазначено в ч.3 ст.551 ("розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення").

У Господарському кодексі України про підстави для зменшення розміру неустойки зазначено в ч.2 ст.219, ст.233 ("Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

У разі якщо належні до сплати санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати санкцій.")

Повноваження суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій обумовлені необхідністю співмірності розміру відповідальності порушенню, його об'єктивній та суб'єктивній стороні, об'єкту та суб'єкту, що окрім викладених статей законів слідує із таких загальних засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність, передбачених ст.3 ЦК України.

Співмірність порушенню відповідальності особи застосовується у судочинстві і Європейським судом з прав людини, практика якого є джерелом права при розгляді справ судами України відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Застосування 298885 дол. США штрафу за ненадання відповідачем у І кв. 2014р. позивачу довідок з банківських установ про надходження грошових коштів на всі поточні рахунки у цій справі за розміром штрафу об'єктивно оцінюється неспівмірним порушенню - саме цьому невиконаному зобов'язанню (з надання довідок у І кв. 2014р.). Застосування штрафу в 298885 дол. США було б винятковою, несправедливою, невідповідною цьому порушенню дією.

З наведених міркувань суд зменшує розмір штрафу з 298885 дол. США, що підлягає застосуванню, до 9228,64 дол. США.

У п.4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що в разі, коли господарський суд на підставі п.3 ст.83 ГПК України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

На підставі ст.49 ГПК України та з врахуванням цього роз'яснення Вищого господарського суду України судові витрати, до яких у справі відноситься судовий збір, розподіляються пропорційно обґрунтованості вимог, при цьому розмір зменшення неустойки не береться до уваги.

На відповідача покладається 75,76 % судового збору у справі

((5407000 дол. США + 837468,56 дол. США + 298885 дол. США + 20771,36 дол. США) : 8664349,19 дол. США) х 100% , решта - на позивача. Відповідач має відшкодувати позивачеві 75,76 % судового збору, сплаченого останнім при заявленні позову (сплачувався судовий збір у максимальному розмірі для позовів майнового характеру до господарського суду у 2014р.).

Клопотання відповідача про надання відстрочки на 2 роки виконання рішення мотивоване такими обставинами та твердженнями: "Соціальна значущість товариства, яке:

- забезпечує зайнятість значної кількості жителів регіону на виробництві;

- дії товариства, спрямовані на пошук інвесторів або факторингової компанії;

- вжиття товариством заходів, спрямованих на акумулювання фінансових активів, покращення економічних показників господарської діяльності, та як наслідок, на виконання кредитних зобов'язань перед банком;

- значна кількість постачальників сировини, вкладишів до мішків, та покупців продукції ТОВ "Амалтея" знаходиться на сході України, де відбувається антитерористична операція та в Криму, що негативно позначається на виробництві та реалізації продукції. На підтвердження цих обставин надано копії договорів: договір поставки № 3 від 05.01.2013р. з ПП ОСОБА_1., договір купівлі-продажу № 31М-14 від 01.04.2014р. з ТОВ "Паок", договір поставки товару № 1Н від 03.12.2012р. з ТОВ "Технотон-Луганськ", договір поставки № 93 від 01.06.2013р. з ТОВ "Криммлин", договір поставки № 130 від 16.08.2013р. з ТОВ "Симагропродукт", договір поставки № 98 від 07.06.2013р. з Державним підприємством "Керченський комбінат хлібопродуктів", договір поставки № 132/222 від 29.08.2013р. з ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України "Оленівський комбінат хлібопродуктів", договір поставки № 7 від 25.01.2013р. з ПАТ "Сімферопольський КХП", договір поставки № 131 від 27.08.2013р. з ТОВ "Герої Перекопу", договір поставки № 123 від 12.08.2013р. з ТОВ "Штурм Перекопу";

- стягнення боргу в межах виконавчого провадження призведе до додаткових витрат по сплаті виконавчого збору, які виходячи із суми позову будуть значними, що збільшить дефіцит ресурсів товариства;

- фактична відсутність коштів на дату ухвалення судом рішення та відкриття виконавчого провадження призведе до примусової реалізації нерухомого та рухомого майна товариства, в тому числі виробничого обладнання, яке передане в заставу та іпотеку Банку, що призведе до припинення виробництва, фактичного банкрутства та ліквідації Товариства та звільнення працівників;

- збитковість господарської діяльності товариства та, відповідно, прострочення виконання кредитних зобов'язань з об'єктивних, незалежних від товариства причин. Аналіз даних бухгалтерського обліку, представлених показниками у формі фінансової звітності "Звіт про сукупний дохід" ("Звіт про фінансові результати") ТОВ "Амалтея" за січень-липень 2014р. показує, що дефіцит коштів за 7 місяців 2014р. з урахуванням показників операційної діяльності та фінансових витрат (% за кредит), нарахованих за цей період, складає:

1655 (ряд 2190) + 1 (ряд 2240) - 6382 (ряд 2250) = - 4726 тис. грн.

Крім того, в результаті стрімкої девальвації гривні протягом 2014р. курсові втрати підприємства склали за 7 місяців:

- від переоцінки заборгованості за основною сумою кредиту - 31234,4 тис. грн.;

- від переоцінки заборгованості за відсотками за кредит - 3422,7 тис. грн.,

- всього: 34657,1 тис. грн.

Таким чином, дефіцит коштів за 7 місяців склався в обсязі: 4726,0 + 34657,1= 39383,1 тис.грн.

Крім того, заборгованість на 01.01.2014р. :

- за кредитом становила 100678,0 тис. грн.;

- за відсотками за кредит 5776,1 тис. грн.,

всього: 106454,1 тис. грн.

Загальний дефіцит коштів для виконання кредитних зобов'язань станом на 01.08.2014р. складає 106454,1+39383,1= 145837,2 тис. грн.

Відстрочка виконання рішення суду надасть ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Амалтея" можливість здійснити заходи по стабілізації господарського та фінансового становища, врегулювати боргові зобов'язання товариства перед банком шляхом укладення договору уступки права вимоги або шляхом інвестування грошових коштів заінтересованою особою у статутний капітал ТОВ "Амалтея", відтягне у часі або взагалі зробить непотрібним нарахування значної суми виконавчого збору, сплата якого погіршить фінансове становище товариства та не надасть ніяких вигод банку.

Відстрочка виконання рішення суду зменшить негативні соціальні та економічні наслідки, запобігає банкрутству ТОВ "Амалтея", призведе до збереження виробництва, робочих місць".

Заперечення позивача проти клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення викладено так: "Невиконання ТОВ "Амалтея" своїх обов'язків за кредитним договором завдає значних збитків банку, а саме:

- відповідно до розпорядження кредитного комітету банку № 45/02 у відповідності до вимог нормативно-правових актів Національного банку України (в т.ч. до Постанови НБУ № 5 "Про затвердження Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями Банк вимушений формувати резерв") у зв'язку з систематичним порушенням строків виконанням зобов'язань, та як наслідок великим ризиком невиконання боржником/контрагентом зобов'язань у подальшому, банк вимушений був сформувати резерв для покриття можливих збитків з власних коштів у розмірі 3 544 633,17 дол. США (гривневий еквівалент 45 900 110,68грн.), що наносить фактичні збитки банку;

- банк не отримує тих прибутків, на які розраховував при дотриманні позичальником умов кредитного договору;

- банк сплачує податок на прибуток підприємств за нараховані (які обліковується на балансі), але не сплачені боржником відсотки за користування кредитними коштами, що є додатковим збитковим навантаженням на позивача;

- несплата сум невиконаних зобов'язань боржником позбавляє банк можливості їх використання з метою виконання своїх зобов'язань перед вкладниками та потребує вилучення додаткових коштів;

- у зв'язку невиконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором у встановлені ним строки, банк несе додаткові витрати по ініціюванню та проведенню претензійно-позовної роботи...

ТОВ "Амалтея" ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань протягом тривалого часу, систематично порушує умови кредитного договору, внаслідок чого банку заподіяні збитки. Клопотання про відстрочку виконання рішення також спрямовано на подальше ухилення від виконання зобов'язань".

Суд не знайшов достатніх підстав для задоволення клопотання відповідача про надання йому на цій стадії судового процесу (при винесенні рішення) відстрочки на 2 роки виконання рішення у зв'язку з наступним.

Відповідно до ст.121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд у виняткових випадках, залежно від обставини справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Мова йде про те:

- існують чи не існують, доведено чи не доведено відповідачем обставини, що ускладнюють виконання чи роблять неможливим виконання рішення суду про стягнення коштів;

- та чи є винятковий від звичних обставин випадок,

який поряд з обставинами справи та обставинами, що ускладнювали б виконання рішення або робили його неможливим, склав би підстави для відстрочки виконання рішення.

Щодо рішення про стягнення коштів відповідач не надав даних про наявність чи відсутність у нього коштів (на всіх рахунках, в касі) для виконання коштів, про їх рух, тобто не довів тези про ускладнення у виконанні рішення про стягнення коштів. Відповідач, обґрунтувавши тезу про втрату постачальників та покупців у зв'язку з анексією Криму та антитерористичною операцією в Донецькій і Луганській областях, не обґрунтував та не навів даних про питому вагу доходів, що залишились.

Період, на який заявлено відстрочку - 2 роки, відповідачем ніяк не обґрунтовано. Цей період співмірний обумовленому за договором терміну виконання позичальником зобов'язань з повернення кредиту, відтак клопотанням про відстрочку на 2 роки нівелюється передбачена договором застосована позивачем у позові та судом у рішенні достроковість стягнення.

З врахуванням викладеного, інтересів обох сторін у справі суд відмовив відповідачеві у клопотанні про відстрочку виконання рішення суду на 2 роки.

Керуючись ст.82-85 ГПК України, господарський суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Амалтея" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 5407000 доларів США на повернення кредиту, 837468,56 доларів США в якості відсотків за користування кредитними коштами, 30000 доларів США в якості штрафних санкцій, 55365,41 грн. на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Відмовити в решті вимог.

Повне рішення складено

27.10.2014р.

Суддя В.В. Чернявський