Рішення № 41079950, 20.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18400/14 20.10.14

За позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

до Міністерства закордонних справ України

про стягнення 4989,97 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: Гостищєва Н.В. за довіреністю № 35-29-15 від 08.04.2014 р.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства закордонних справ України (відповідач) про стягнення 4989,97 грн. на підставі Договору № 37-14/1-222 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 27.12.2012 р., з яких: 4390,95 грн. основного боргу, 193,86 грн. пені, 62,99 грн. 3 % річних та 342,17 грн. інфляційних нарахувань.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що надав відповідачу в повному обсязі послуги на підставі вищевказаного договору у відповідні періоди з 2012 року по 2014 р., втім відповідач здійснив лише часткову оплату цих послуг та з простроченням, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем на підставі вищевказаного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/18400/14 та призначено розгляд справи на 22.09.2014 р. о 10:40 год.

18.09.2014 р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, серед яких: витяг з ЄДРПОУ та виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно позивача, відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно відповідача (інформаційний ресурс http://search.irc.gov.ua/edr.html), письмове підтвердження про відсутність аналогічного спору.

В судове засідання, призначене на 22.09.2014 р., з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 22.09.2014 р. надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.09.2014 р. усно заперечував проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 22.09.2014 р. оголошено перерву до 20.10.2014 р. о 10:00 год.

В судове засідання, призначене на 20.10.2014 р., з'явився представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 20.10.2014 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, відзив на позов на виконання вимог ухвали суду від 03.09.2014 р. не подав та не надіслав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Як зазначено у п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Матеріалами справи підтверджується, що представник відповідача був присутній в судовому засіданні 22.09.2014 р., в якому було оголошено перерву до 20.10.2014 р. о 10:00 год.

За наведених обставин, вважається, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, призначеного на 20.10.2014 р. При цьому письмових заяв та повідомлень щодо поважності причин відсутності в судовому засіданні 20.10.2014 р., відповідач суду не подав та не надіслав.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в даному судовому засіданні судом встановлено не було.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 20.10.2014 р. без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні 20.10.2014 р. подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: банківської виписки на підтвердження надходження від відповідача 17.09.2014 р. грошових коштів в загальній сумі 419,16 грн. в рахунок оплати за Договором № 37-14/1-222 від 27.12.2012 р. Клопотання судом задоволено та передано до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник позивача в судовому засіданні 20.10.2014 р. надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав з урахуванням залученої до матеріалів справи в даному судовому засіданні банківської виписки на підтвердження здійснених відповідачем часткових оплат за спірним договором.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 20.10.2014 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.12.2012 року між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (позивач), визначеним як балансоутримувач, та Міністерством закордонних справ України (відповідач), визначеним як орендар, був укладений Договір № 37-14/1-222 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, у зв'язку з наданням орендарю (відповідачу) в оренду приміщення № 66 на першому поверсі терміналу "В", загальною площею 14,9 кв.м., нежитлового приміщення № 166, 167 на другому поверсі терміналу "В", загальною площею 23,6 кв.м. (далі - Майно), з метою здійснення орендарем адміністративної діяльності, балансоутримувач (позивач) надає, а орендар (відповідач) отримує наступні послуги:

забезпечення приміщень теплом (теплова енергія);

забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці;

використання води для прибирання приміщення самостійно клієнтом;

прибирання (сміттєзбірника) та вивезення твердих побутових відходів (надалі - послуги),

за цінами, вказаними в наведеному пункті Договору.

Крім того, балансоутримувач (позивач) забезпечує технічну можливість для під'єднання обладнання орендаря (відповідача) до електричних мереж балансоутримувача та передачі орендарю електричної енергії, а орендар відшкодовує витрати балансоутримувача за тарифами електропостачальної організації (п. 1.1.2 Договору).

Надання послуг та забезпечення технічної можливості для під'єднання обладнання орендаря (відповідача) до електричних мереж балансоутримувача з метою передачі орендарю електричної енергії, разом далі іменуються Послуги.

У п. 1.3 Договору сторони встановили, що сплата за Послуги здійснюється орендарем (відповідачем) з дати підписання Акту передачі-приймання державного майна № 1 від 27.06.2012 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 26.06.2012 № 1303.

Згідно з п. 1.4 Договору розмір оплати за Послуги залежить від фактичного їх об'єму, тарифів та витрат балансоутримувача (позивача), пов'язаних з обсягом Послуг в період їх надання, якості Послуг та інших випадків, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до п. 2.1.2 Договору балансоутримувач (позивач) взяв на себе зобов'язання щомісячно, до 10-го числа місяця, наступного за звітним, виставляти орендарю (відповідачу) рахунок за надані Послуги за звітний місяць та складати Акт приймання-здачі виконаних послуг, який є контролюючим та звітним документом сторін щодо надання-отримання послуг та їх якості.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору орендар (відповідач) взяв на себе зобов'язання своєчасно здійснювати розрахунки за Договором.

Згідно п. 2.2.2 Договору сторони узгодили, що орендар (відповідач) щомісяця, з 10-го числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії балансоутримувача (позивача) рахунок та Акт наданих послуг. Сплата рахунку здійснюється орендарем (відповідачем) до 20-го числа того ж місяця. Підписаний Акт наданих послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 5-ти днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Акт наданих послуг підписується керівниками сторін або призначеними керівниками повноважними особами, за умови надання документів про надання таких повноважень. Підписання Акту приймання-здачі виконаних послуг орендарем (відповідачем) є підтвердженням відсутності претензій до якості наданих Послуг.

Відповідно до п. 6.1 Договору цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2012 р. При цьому, сторони домовились, що умови Договору застосовуються до відносин між ними, які виникли з 27 червня 2012 року.

Пунктом 6.2 Договору встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору протягом одного місяця до закінчення строку його чинності, Договір вважається продовженим на кожний наступний рік.

На момент звернення до суду з даною позовною заявою, Договір є чинним до 31.12.2014 р., оскільки жодна з сторін не заявляла в порядку п. 6.2 Договору про його припинення.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач стверджує, що свої зобов'язання щодо надання послуг у відповідні періоди з 2012 року по 2014 рік виконав в повному обсязі, що підтверджується Актами приймання-здачі виконаних послуг згідно Договору за період 27-30.06.2012 р., липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 р., жовтень, листопад, грудень 2013 р., січень, лютий, березень, квітень, травень 2014 р. (додатки №№ 4 - 25 до позовної заяви № 35-28/7-44 від 18.08.2014 р.) (надалі - Акти приймання-здачі виконаних послуг за 2012 - 2014 р.)

Позивач зазначив, що в порушення положень п. 2.2.2 Договору, відповідач не отримав самостійно в бухгалтерії позивача рахунки-фактури за послуги, надані в період 2012-2014 роки та Акти приймання-здачі виконаних послуг згідно Договору. У зв'язку з чим, позивач направив вищевказані документи на адресу відповідача поштовими відправленнями, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (додаток № 26 до позовної заяви № 35-28/7-44 від 18.08.2014 р.).

Позивач також зазначив, що будь-які претензії щодо наданих спірних послуг відповідачем позивачу не пред'являлися, вмотивовані відмови від підписання Актів наданих послуг за 2012 - 2014 р. на адресу позивача не надходили.

Станом на день пред'явлення позовної заяви, відповідач оплату за надані в період 2012 - 2014 років послуги здійснив частково та з простроченням, сплативши лише деякі з виставлених позивачем рахунків-фактур. Як наслідок, за відповідачем утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 4390,95 грн., у зв'язку з чим останній звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача в примусовому порядку заборгованості в наведеній сумі, а також сум пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань за прострочення грошового зобов'язання.

Відповідач в судове засідання 22.09.2014 р. з'явився, втім відзив на позов та докази на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не подав та не надіслав.

В судове засідання 20.10.2014 р. відповідач не з'явився, про обставини, які б спростовували доводи позивача суд не повідомив, відповідні докази суду не подав.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю юридичною природою є договором про надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зібрані у справі докази, а саме: Акти приймання-здачі виконаних послуг згідно Договору за період 27-30.06.2012 р., липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 р., жовтень, листопад, грудень 2013 р., січень, лютий, березень, квітень, травень 2014 р. (додатки №№ 4 - 25 до позовної заяви № 35-28/7-44 від 18.08.2014 р.), свідчать, що позивач виконав свої договірні зобов'язання щодо надання послуг у відповідні періоди з 2012 р. по 2014 р. в повному обсязі, на підтвердження чого позивачем були складені зазначені акти приймання-здачі виконаних послуг та рахунки-фактур на оплату відповідачем цих послуг (додатки №№ 4 - 25 до позовної заяви № 35-28/7-44 від 18.08.2014 р.).

Відповідно до п. 2.2.2 Договору відповідач зобов'язувався щомісяця, з 10-го числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержати в бухгалтерії позивача рахунок та Акт наданих послуг. Там же встановлено, що оплата рахунку здійснюється відповідачем до 20-го числа того ж місяця. Підписаний Акт наданих послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 5-ти днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Акт наданих послуг підписується керівниками сторін або призначеними керівниками повноважними особами, за умови надання документів про надання таких повноважень. Підписання Акту приймання-здачі виконаних послуг орендарем (відповідачем) є підтвердженням відсутності претензій до якості наданих Послуг.

Матеріалами справи підтверджується, що з огляду на не отримання відповідачем самостійно в бухгалтерії позивача рахунків-фактур за послуги, надані в період 2012-2014 роки, та Актів приймання-здачі виконаних послуг згідно Договору, позивач направив вищевказані документи на адресу відповідача поштовими відправленнями. При цьому відповідач не заперечив отримання ним спірних рахунків-фактур за послуги, надані в період 2012-2014 роки, та Актів приймання-здачі виконаних послуг згідно Договору, докази протилежного суду не вказав та до матеріалів справи не залучив.

Матеріалами справи також підтверджується, що будь-які претензії щодо спірних послуг згідно Договору відповідачем позивачу не пред'являлися, вмотивовані відмови від підписання Актів наданих послуг за 2012 - 2014 р. на адресу позивача не надходили, докази протилежного відповідачем суду не вказані та до матеріалів справи не залучені.

Оплату рахунку за послуги, надані позивачем на підставі Договору, відповідач повинен був здійснити до 20-го числа місяця, що слідує за звітним (п. 2.2.2 Договору).

Втім в порушення вищенаведеної умови Договору, відповідач оплату за надані в період 2012 - 2014 років послуги на підставі Договору здійснив частково та з простроченням, що підтверджується копією банківської виписки, доданої в якості додатку № 27 до позовної заяви № 35-28/7-44 від 18.08.2014 р.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, станом на час розгляду справи по суті відповідач не оплатив послуги за Договором на загальну суму 4390,95 грн., строк оплати яких є таким, що настав.

При цьому у суду відсутні підстави для прийняття банківської виписки за 17.09.2014 р., залученої позивачем в судовому засіданні 20.10.2014 р. до матеріалів справи, в якості належного доказу на підтвердження погашення відповідачем вищевказаної заборгованості за Договором в частині 419,16 грн. Так, дослідивши зміст наведеної банківської виписки за 17.09.2014 р., зокрема, інформацію, вказану в "Призначенні платежу", суд прийшов до висновку, що здійснена відповідачем оплата в загальній сумі 419,16 грн. є оплатою за послуги, які були надані на підставі Договору за рахунками № 897/357 від 30.06.2014 р., № 897/437 від 31.07.2014 р., № 897/516 від 15.08.2014 р. та за відповідними актами, в той час як заборгованість за цими рахунками та актами не є предметом спору в даній справі.

За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 4390,95 грн. заборгованості за Договором № 37-14/1-222 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 27.12.2012 р. визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім цього, судом розглянуто позовні вимоги про стягнення з відповідача 193,86 грн. пені, 62,99 грн. 3 % річних та 342,17 грн. інфляційних нарахувань за прострочення останнім грошового зобов'язання щодо оплати послуг за Договором. У позовній заяві позивач навів розрахунок вказаних сум пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань, визначивши при цьому з урахуванням п. 2.2.2 Договору строк оплати та період прострочення оплати за кожним спірним рахунком-фактурою (актом приймання-здачі виконаних послуг) окремо.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.9 Договору сторони передбачили, що в разі несвоєчасної оплати отриманих Послуг, орендар (відповідач) зобов'язаний сплачувати балансоутримувачу (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Матеріалами справи підтверджується несвоєчасність оплати відповідачем отриманих ним на підставі Договору послуг, що відповідно до п. 4.9 Договору є підставою для сплати відповідачем пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1 вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судом, дії відповідача, який прострочив виконання спірного грошового зобов'язання, є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Здійснивши (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") перевірку наданого позивачем розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань, суд прийшов до висновку, що наведений розрахунок є арифметично вірним, таким, що відповідає обставинам справи, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 193,86 грн. пені, 62,99 грн. 3 % річних та 342,17 грн. інфляційних нарахувань, є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми: 4390,95 грн. основного боргу, 193,86 грн. пені, 62,99 грн. 3 % річних та 342,17 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з огляду на повне задоволення позову, на відповідача покладається судовий збір в розмірі 1827,00 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Міністерства закордонних справ України (01018, м. Київ, Михайлівська площа, буд. 1; ідентифікаційний код 00026620), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08307, Київська обл., м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт "Бориспіль", ідентифікаційний код 20572069) 4390,95 грн. (чотири тисячі триста дев'яносто гривень 95 коп.) основного боргу, 193,86 грн. (сто дев'яносто три гривні 86 коп.) пені, 62,99 грн. (шістдесят дві гривні 99 коп.) 3 % річних, 342,17 грн.(триста сорок дві гривні 17 коп.) інфляційних нарахувань, 1827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.10.2014 р.

Суддя Гумега О.В.