Рішення № 41077172, 20.10.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"20" жовтня 2014 р. Справа № 911/3739/14

за позовом Заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі:

1. Міністерства енергетики та вугільної промисловості України,

2. Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до Комунального підприємства «Фастівтепломережа», м. Фастів

про стягнення 8 128 550, 14 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників:

прокурор - Колбушкова К.В. посвідчення №026776 від 03.07.2014р.

позивач 1 - не з'явився.

позивач 2 - Іванкіна Ю.Б. предст. дов. № 14-91 від 18.04.2014р.;

відповідач - Рязанова О.С. предст. дов №19 від 09.10.2014р.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернувся Заступник прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі: Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства «Фастівтепломережа» про стягнення 8 128 550, 14 грн., які складаються з 7 448 560,96 грн. суми основного боргу, 436 998,47 грн. пені, 158 738,43 грн. 3% річних та 84 252,28 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №13/2930-БО-17 від 28.12.2012р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.09.2014р. у справі 911/3739/14 порушено провадження та призначено до розгляду на 20.10.2014р.

Прокурор озвучив позовні вимоги, які просив задовольнити в повному обсязі.

Присутній в судовому засіданні представник позивача 2 підтримав позовні вимоги прокурора.

Відповідач у відзиві заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні, у зв'язку з тим, що, на його думку, прокурором пред'явлено позов не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб'єкта господарської діяльності.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, 20.10.2014р. у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності, суд,-

встановив:

28 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Комунальним підприємством «Фастівтепломережа» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу №13/2930-БО-17.

Відповідно до п. 1.1. договору, продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 3.3. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

У відповідності до п. 11.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2013р., а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Господарським судом встановлено, що на виконання умов договору купівлі -продажу природного газу №13/2930-БО-17 від 28.12.2012р., продавець протягом січня-квітня 2013р. та жовтня - грудня 2013р. поставив покупцю природний газ загалом на суму 8 948 560, 96 грн.

Факт приймання-передачі газу підтверджується, підписаними першими особами підприємств та скріплені їх печатками, актами приймання передачі природного газу, копії яких наявні у матеріалах справи.

Таким чином, між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, згідно якого, відповідно до ст. 714 ЦК України, одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму використання відповідної мережі, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

У відповідності до договору «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» своєчасно та в повному обсязі передавало відповідачеві природний газ. Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов Договору.

Згідно п. 6.1 договору купівлі-продажу встановлено, що оплата за здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Однак, в порушення умов договору, відповідач своє грошове зобов'язання за договором за спожитий природний газ виконав неналежним чином, здійснивши лише часткову оплату з природний газ, у зв'язку з чим заборгованість відповідача склала 7 448 560,96 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України, ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним з наслідків порушення зобов'язання, передбачених ст.611 ЦКУ є сплата неустойки. Згідно зі ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач доказів оплати заборгованості не надав, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу в розмірі 7 448 560,96 грн. в повному обсязі.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 436 998,47 грн.

Відповідно до пункту 7.2. Договору, у разі невиконання покупцем п. 6.1. Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарський відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених дим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Судом здійснено перевірку розрахунку пені наданого позивачем та встановлено, що розрахунок є арифметично вірним, відповідає нормам законодавства та матеріалам справи, а відтак вимога про стягнення пені підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 436 998,47 грн.

Позивачем також заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача 158 738,43 грн. 3% річних та 84 252,28 грн. інфляційних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних встановив, що заявлені позивачем до стягнення суми відповідають вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога щодо стягнення 158 738,43 грн. 3% річних та 84 252,28 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7 448 560,96 грн. боргу, 436 998,47 грн. пені, 158 738,43 грн. 3% річних та 84 252,28 грн. інфляційних.

Оскільки позов поданий прокурором, який звільнений від сплати судового збору, судовий збір, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача в доход бюджету.

Щодо тверджень відповідача, про те, що прокурором пред'явлено позов не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб'єкта господарської діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Згідно з абзацом четвертим частини 1 статті 2 ГПК, господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 2 згаданої статті передбачено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99, поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Також, Конституційний суд у рішенні від 8 квітня 1999 року у справі N 3-рп/99 вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормамиКонституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Цей орган фактично є позивачем у справі, порушеній за заявою прокурора.

У позові заступником прокурора Деснянського району м. Києва позивачами визначено Міністерство енергетики та вугільної промисловості України та ПАТ «НАК «Нафтогаз України». При цьому представництво прокурором інтересів держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в позові обґрунтовано тим, що дане міністерство є уповноваженим державою органом, який здійснює формування та забезпечення реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах (паливно-енергетичний комплекс).

Метою ж діяльності ПАТ «НАК «Нафтогаз України», відповідно до статуту, є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, а також задоволення потреб промислових та побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах, здійснюючи управління об'єктами державної власності, виконуючи завдання та функції, покладені на неї державою у газовій та нафтопереробній галузях.

З огляду на викладене та те, що порушення відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати за спожитий газ завдає шкоди фінансово-економічним інтересам держави, суд вважає представництво прокуратурою інтересів позивачів - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Фастівтепломережа» (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Семена Палія, 9; код ЄДРПОУ 05387624) на користь Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) - 7 448 560 (сім мільйонів чотириста сорок вісім тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 96 коп. боргу, 436 998 (чотириста тридцять шість тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) грн. 47 коп. пені, 158 738 (сто п'ятдесят вісім тисяч сімсот тридцять вісім) грн. 43 коп. 3% річних, 84 252 (вісімдесят чотири тисячі двісті п'ятдесят дві) грн. 28 коп. інфляційних втрат.

3. Стягнути з Комунального підприємства «Фастівтепломережа» (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Семена Палія, 9; код ЄДРПОУ 05387624) в доход Державного бюджету України 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

4. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення: 27.10.2014р.

Суддя Щоткін О.В.