Постанова № 41069751, 20.08.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2014 року № 810/4444/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Промкомплект» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ТОВ «ВКФ «Промкомплект», в якому просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі 61 143,34 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 2 421,54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем не виконано вимоги законодавства щодо працевлаштування інвалідів.

До судового засідання сторони, належно повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, явку своїх представників не забезпечили.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача надав письмові заперечення проти позову, згідно яких просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що протягом 2013 року підприємством щомісячно подавались звіти до відділень центру зайнятості про наявність вакансій для інвалідів за формою № 3-ПН, проте інваліди на роботу до відповідача не направлялись. Також просить розглядати справу за його відсутності.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ТОВ «ВКФ «Промкомплект» є юридичною особою, місцезнаходження: 07100, Київська обл., м. Славутич, вул. Військових будівельників, 3а, ідентифікаційний код 24213675.

Спеціальним Законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ зі змінами та доповненнями (надалі - Закон № 875-ХІІ).

Частиною 1 ст. 4 Закону № 875-ХІІ передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріального забезпечення, посильній трудовій та громадській діяльності.

Згідно ч. 9 ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з вимог частини 1 статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Отже, ст. 18 Закону №875-ХІІ не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування.

У ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ чітко визначено зобов'язання підприємства, установи, організації, фізичної особи, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 3 ст. 18-1 Закону №875-ХІІ передбачено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Згідно вимог ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (ч. 6 ст. 19 Закону).

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Таким чином, законодавство України покладає обов'язок працевлаштування інвалідів на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, орган місцевого самоврядування та громадські організації інвалідів за умови створення робочих місць для інвалідів та інформування зазначених органів з метою їх працевлаштування.

Згідно поданого відповідачем Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2013 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 180 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідача становив 7 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 5 осіб.

Як встановлено судом з наявних у матеріалах справи документів, відповідачем щомісячно протягом 2013 року подавались до Славутицького центру зайнятості звіти про наявність вакансій за Формою №3-ПН із зазначенням характеристик вакантних місць.

Доказів направлення до відповідача інвалідів для працевлаштування та факту відмови підприємством у їх працевлаштуванні позивачем суду не надано.

Отже, відповідачем були виконані всі вимоги чинного законодавства щодо визначення кількості й створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування центру зайнятості, чим спростовуються доводи позивача про вину відповідача та правомірність застосування штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону України №875-ХІІ.

Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що передбачені законом обов'язки по забезпеченню працевлаштування інвалідів відповідачем виконані шляхом вжиття всіх залежних від нього заходів протягом 2013 року.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів направлення інвалідів до відповідача з метою працевлаштування та докази того, що їм було відмовлено у працевлаштуванні, тому суд вважає, що позивач не довів, що відповідачем порушено встановлені правила здійснення господарської діяльності з одночасним повним та належним обґрунтуванням відповідачем заперечень проти позову.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки відповідач не звертався до суду з клопотанням про відшкодування судових витрат та відсутністю будь-яких доказів їх понесення, вони відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 69-72, 86, 97, 98, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.