Постанова № 41068634, 23.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2014 р. Справа № 908/1542/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - не з’явився,

відповідача - не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2884 З/1-6) на рішення господарського суду Запорізької області від 26 червня 2014 року у справі № 908/1542/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Мастер-Кабель Україна”, м.Макіївка, Донецька область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Зазінвестбуд”, м.Запоріжжя

про стягнення заборгованості в сумі 93 278, 01 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Мастер-Кабель Україна” звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю “Зазінвестбуд” про стягнення заборгованості за договором постачання № 1435 від 09 січня 2013 року в сумі 93278,01 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26 червня 2014 року по справі № 908/1542/14 (суддя Соловйов В.М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 78000 грн. основного боргу, 5778,97 грн. пені, 3900 грн. штрафу, 2043,05 грн. - 3% річних, 3555,99 грн. втрат від інфляції та судовий збір в сумі 1865,56 грн.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав до Донецького апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 26 червня 2014 року по справі № 908/1542/14 скасувати і прийняте нове рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що місцевий господарський суд, незважаючи на об’єктивні підстави виникнення заборгованості відповідача перед позивачем та скрутний стан підприємства, відмовив відповідачу в наданні розстрочки виконання рішення на 2 місяці, що є в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування рішення.

Розпорядженням Вищого господарського суду України від 02 вересня 2014 року №28-р визначено, що розгляд господарських справ, що підлягають перегляду в апеляційному порядку Донецьким апеляційним господарським судом здійснюється Харківський апеляційним господарським судом.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2014 року прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження та призначено справу до розгляду на 21 жовтня 2014 року.

У призначене судове засідання представники сторін не з’явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується телефонограмою про повідомлення ТОВ «Мастер-Кабель Україна» про розгляд справи від 26 вересня 2014 року та зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи (а.с. 160-161).

20 жовтня 2014 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Зазінвестбуд» надійшло клопотання про перенесення розгляду справи у зв’язку із зайнятістю його представника в іншому судовому засіданні Запорізького окружного адміністративного суду (вх. 9167).

Колегія суддів, розглянувши зазначене вище клопотання, дійшла висновку про залишення його без задоволення, виходячи з того, що відповідач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пп. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність у справі матеріалів для розгляду справи, приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, судова колегія вважає доводи викладені у клопотанні не обґрунтованими, а тому підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

21 жовтня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мастер-Кабель Україна» електронною поштою надіслало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Запорізької області від 26 червня 2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача – без задоволення. Позивач, зокрема, зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем виникла ще в 2013 році та, незважаючи на проведені переговори між сторонами, відповідачем не було вжито жодних заходів щодо погашення цієї заборгованості. Також, позивач просить розглядати дану справу без участі його представника (вх. 9282).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутністю представників сторін, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи, 09 січня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастер-Кабель Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зазінвестбуд" укладений договір постачання № 1435, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити і передати у власність відповідачу кабельно-провідникову та (чи) іншу електротехнічну продукцію, а відповідач зобов'язався прийняти продукцію і вчасно сплатити її вартість (а.с.11-13).

Згідно пункту 3.4 Договору, датою постачання вважається дата фактичного отримання Продукції уповноваженими представниками з оформленими видатковими накладними, податковими накладними.

Покупець сплачує Постачальнику вартість кожної окремої партії продукції протягом 30 календарних днів з моменту поставки продукції (пункт 4.1 Договору).

Підставою для сплати є договір, рахунок фактура чи накладна (пункт 4.3 Договору).

Позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, передав відповідачу товар на суму 355209,65 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с. 14-27, 100).

На оплату зазначеного у видаткових накладних товару, позивачем були виставлені рахунки-фактури на загальну суму 355 209, 65 грн. (а.с. 28-37, 99).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач отримав товар на суму 355209,65 грн., проте не в повному обсязі та несвоєчасно виконав свої грошові зобов'язання за договором та здійснив оплату за отриманий товар у розмірі 277209, 65 грн., що підтверджується реєстром документів (а.с. 90-91).

17 березня 2014 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 53 від 14 березня 2014 року з вимогою сплатити суму боргу у розмірі 78 000, 00 грн., проте, відповідачем заборгованість погашена не була.

Таким чином встановлено, що відповідач розрахувався за надану позивачем продукцію невчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась непогашена заборгованість в розмірі 78000,00 грн. за договором постачання №1435 від 09 січня 2013 року.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов‘язковість договору для виконання сторонами.

Беручи до уваги викладені обставини, враховуючи, що відповідачем сума боргу визнається, доказів погашення суми боргу останній не надав, а також враховуючи, що згідно статті 526 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 78000,00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з чим погоджується судова колегія.

В силу статей 611 Цивільного кодексу України та 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що у разі порушення відповідачем термінів розрахунку, позивач має право стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на цей період, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення відповідачем термінів сплати більш ніж на 10 банківський днів, позивач вправі вимагати від відповідача сплати штрафу у розмірі 5% від суми простроченого платежу.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане.

У зв’язку із несвоєчасним виконанням відповідачем своїх грошових зобов’язань, позивач нарахував пеню у розмірі 5778,97 грн. та штраф у сумі 3900,00 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума 3% річних від простроченої суми боргу складає 2043,05 грн., а витрати від інфляційних процесів - 3555,99 грн.

Зважаючи на те, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов’язання, згідно договору постачання № 1435 від 09 січня 2013 року, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 5778,97 грн. - пені, 2043,05 грн. - 3% річних, штрафу у сумі 3900,00 грн. та 3555,99 грн. збитків від інфляції.

Відповідачем судове рішення у даній справі оскаржується лише в частині відмови в наданні розстрочки виконання прийнятого рішення. Разом з тим, судовою колегією переглядається рішення суду першої інстанції в цілому, оскільки у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України господарський суд апеляційної інстанції не зв’язаний доводами апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову в цих частинах, оскільки зазначені розрахунки є вірними та такими, що відповідають діючому законодавству, зокрема, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Під час здійснення судового провадження, відповідач, не заперечуючи наявність боргу, звернувся до суду першої інстанції із клопотання про надання йому розстрочки виконання рішення на 2 місяці.

В обґрунтування вказаного клопотання, відповідач послався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Зазінвестбуд» є будівельною компанією; в поточному році відбулись події, які негативно вплинули на діяльність підприємства; загальна політична та економічна ситуація в країні не могла не вплинути й на відповідача по справі, яка призвела до сповільнення економічного розвитку, зниження попиту на послуги будівництва, зростання заборгованості контрагентів підприємства. Внаслідок цих обставин перший квартал поточного року підприємство закінчило із збитком к розмірі 7090000,00 грн., про що свідчить наданий до справи баланс підприємства за 1 квартал 2014 року (а.с. 135-136).

Як було зазначено в цій постанові, рішенням місцевого господарського суду у даній справі, позовні вимоги задоволені повністю, в надані розстрочки відмовлено.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення на 2 місяці виходив з того, що заявником не наведені переконливі доводи щодо наявності виняткових конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення суду про стягнення суми боргу або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом; обставини, на які посилається відповідач в клопотанні про розстрочення виконання рішення не підтверджені відповідними доказами, в розумінні статті 33 Господарського процесуального кодексу України. При цьому враховано матеріальний інтерес позивача та ступінь вини боржника (відповідача) у виникненні спору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно частини 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Тобто, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця норма закону не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Разом з тим, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання судового рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Отже, в основу судового рішення про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення суди повинні врахувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи; законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами – виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об’єктивних, незалежних від позивача обставин; заборгованість відповідача перед позивачем, як убачається із балансу підприємства, виникла ще у 2013 році, проте підприємством відповідача не було надано доказів вжиття заходів щодо погашення цього боргу; а фінансова криза, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, носить загальний характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін і не може бути віднесена до виключних обставин.

Враховуючи те, що відповідачем не наведено переконливих доводів щодо наявності виняткових обставин у розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України, які б тягли за собою необхідність розстрочки виконання рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Зазінвестбуд» задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зазінвестбуд», м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 26 червня 2014 року у справі № 908/1542/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 23.10.2014 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.