Постанова № 41062360, 07.08.2014, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 2-а/331/74/14

0808/5687/2012

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2014 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого - судді - Скользнєвої Н.Г.,

при секретарі - Постарнак М.М.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2012 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 серпня 2012 року зазначений адміністративний позов повернутий позивачу на підставі п. 1 ч. 3 ст. 108 КАС України.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2014 р. ухвала судді суду першої інстанції від 23.08.2012 р. у цій справі скасована, матеріали справи направлені до суду першої інстанції для надання позивачу додаткового строку для виконання ухвали про залишення позову без руху.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2014 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію відкрито провадження та справи призначена до розгляду у відкрите судове засідання.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що 23 липня 1983 року між нею та ОСОБА_2, який проходив службу в органах державної безпеки, було укладено шлюб.

З 29 грудня 2002 року вона не працювала у зв'язку з хворобою ОСОБА_2, оскільки постійно його доглядала за займалася хатніми справами. ОСОБА_2 за час свого життя повністю матеріально забезпечував, як себе, так і її та сина.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року та станом на день його смерті він отримував заробітну плату в розмірі 1464 грн. Після смерті чоловіка вона не змогла працювати, оскільки самостійно виховувала неповнолітнього сина.

Враховуючи, що з 29 грудня 2002 року по день смерті чоловіка вона перебувала на повному його утриманні, то його заробітна плата була постійним та основним джерелом до існування їх сім'ї.

Зазначені факти також встановлені рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2012 року, яким встановлено факт її перебування на утриманні ОСОБА_2 з грудня 2002 року по 15 червня 2003 року.

Вважає, що вона отримала право на пенсію в разі втрати годувальника з 50 років, тобто з 17 січня 2012 року у зв'язку з тим, що її чоловік військовослужбовець помер у період проходження військової служби, а вона не взяла повторний шлюб після його смерті.

У зв'язку з цим 28.11.2011 р. вона звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про надання переліку документів, необхідних для призначення пенсії у разі втрати годувальника.

Листом № 2970 від 12.12.2011 року ГУ ПФУ роз'яснило, які документи необхідні для призначення пенсії.

03 лютого 2012 року разом із зверненням про призначення пенсії у разі втрати годувальника вона надала відповідні документи.

Листом № 184/в-у від 07.02.2012 р. ГУ ПФУ відмовило їй в призначенні пенсії в разі втрати годувальника з 50 років, посилаючись на те, що діючим законодавством України не передбачено призначення пенсії в разі втрати годувальника з 50 років.

Позивач вважає зазначені вище дії відповідача неправомірними, оскільки порушуються її конституційні права на отримання пенсії в разі втрати годувальника з 50 років, як громадянина України.

На підставі викладеного, просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити їй пенсію у разі втрати годувальника з 50 років та покласти на відповідача судові витрати по справі.

В процесі розгляду справи ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги та остаточно просила суд визнати протиправною відмову Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в призначенні їй пенсії у разі втрати годувальника з 50 років та зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з 17 січня 2012 року призначити їй пенсію у разі втрати годувальника з 50 років, тобто з 17 січня 2012 року; визнати не чинним рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про призначення їй пенсії у разі втрати годувальника після досягнення нею 55-річного віку.

Представник позивача ОСОБА_3 надав суду заяву з проханням розглянути справу за його відсутності, зазначивши, що на задоволенні уточнених позовних вимог наполягає, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, але надав суду заяву з проханням розглянути справу за її відсутності, зазначивши, що проти позовних вимог ОСОБА_1 заперечує в повному обсязі та при ухваленні рішення просила суд прийняти до уваги письмові заперечення по справі.

З письмових заперечень представника відповідача вбачається, що п. 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (надалі - Порядок), затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 3-1 від 30 січня 2007 року, передбачає звернення із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника, якому на момент смерті не було призначено пенсію, до органів, що призначають пенсії через уповноважені структурні підрозділи міністерств та інших органів. Проте, ОСОБА_1 не звернулася до органів Пенсійного фонду через органи державної безпеки, у яких служив її чоловік і через які вона мала звернутися до ГУПФУ. Крім цього, представник відповідача посилається на те, що дата народження позивачки - 17.01.1962р., а відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійний вік для жінок складає 60 років. З урахуванням зниження на 5 років позивачка має право на призначення пенсії в разі втрати годувальника по досягненню нею 55 років. Позивачці 55 років виповниться 17.01.2017р., а тому з цього часу у неї виникає право на звернення до ГУПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пільгової пенсії в разі втрати годувальника. На підставі викладеного, просила суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Взявши до уваги обставини, викладені позивачем та її представником по тексту адміністративного позову, письмових пояснень до нього, а також враховуючи письмові заперечення представника відповідача та за його заяву про розгляд справи за її відсутності, надані до матеріалів справи докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 23 липня 1983 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який проходив службу в органах державної безпеки, було укладено шлюб.

З 29 грудня 2002 року ОСОБА_1 не працювала у зв'язку з хворобою ОСОБА_2, оскільки постійно його доглядала за займалася хатніми справами. ОСОБА_2 за час свого життя повністю матеріально забезпечував, як себе, так і її та сина.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року та станом на день його смерті він отримував заробітну плату в розмірі 1464 грн. Після смерті чоловіка ОСОБА_4 не змогла працювати, оскільки самостійно виховувала неповнолітнього сина.

Враховуючи, що з 29 грудня 2002 року по день смерті чоловіка ОСОБА_1 перебувала на повному утриманні чоловіка, то його заробітна плата була постійним та основним джерелом до існування їх сім'ї.

Зазначені факти також встановлені рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2012 року, яким встановлено факт її перебування на утриманні ОСОБА_2 з грудня 2002 року по 15 червня 2003 року. (а.с. 74-75)

28.11.2011 р. ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про надання переліку документів, необхідних для призначення пенсії у разі втрати годувальника.

Листом № 2970 від 12.12.2011 року ГУ ПФУ в Запорізькій області надано ОСОБА_1 роз'яснення, які документи необхідні для призначення пенсії. (а.с. 72-73)

03 лютого 2012 року разом із зверненням про призначення пенсії у разі втрати годувальника ОСОБА_1 надала відповідні документи. (а.с. 79)

Листом № 184/в-у від 07.02.2012 р. ГУ ПФУ відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії в разі втрати годувальника з 50 років, посилаючись на те, що діючим законодавством України не передбачено призначення пенсії в разі втрати годувальника з 50 років. (а.с. 80)

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади і у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Президента Україна та постановами Верховної ради, прийнятими відповідно до законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007р. № 1261, та організовує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства, здійснює контроль за їх реалізацією.

На момент смерті чоловіка ОСОБА_1 була чинною редакція Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 03.04.2003 року.

Згідно з ч. 1 ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції від 03.04.2003 року, члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Згідно з 1 ст. 30 вказаного Закону України у вищезазначеній редакції, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Відповідно до ч. 2 ст. 30 цього ж закону, незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Згідно з п. в ч. 4 цієї ж статті цього ж Закону, непрацездатними членами сім'ї вважаються: батьки та дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років або якщо вони є інвалідами.

Таким чином, ОСОБА_1 отримала право на пенсію з 50 років у зв'язку із тим, що її чоловік-військовослужбовець помер в період проходження військової служби.

Згідно з п. в ч. 1 ст. 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах: сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї.»

Згідно з відповіддю відповідача, «дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», або якщо вони є інвалідами. На теперішній час для жінок, які народилися після 31.12.1961 року встановлено пенсійний вік 60 років Оскільки Ваш чоловік помер в період проходження військової служби, пенсію у разі втрати годувальника буде призначено після досягнення 55-річного віку.»

В запереченнях відповідач посилається на таке: «Дата народження позивачки - 17.01.1962р. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійний вік для жінок складає 60 років. З урахуванням зниження на 5 років позивачка має право призначити пенсію в разі втрати годувальника з по досягненню їй 55 років. Позивачці 55 років виповниться 17.01.2017р.»

Проте, саме питання призначення пенсії позивачці в разі втрати годувальника з 50 років (17.01.2012 року) згідно з п. в ч. 4 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в редакції від 03.04.2003 року і є предметом спору. Право передбачене вказаним пунктом було звужене п. в ч. 4 цього закону в редакції від 18.10.2011 року.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, відбулося звуження змісту існуючого права позивачки на отримання пенсії у разі втрати годувальника з 50 років, передбаченого п. в ч. 4 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в редакції від 03.04.2003 року, так як згідно з п. в ч. 4 цього закону в редакції від 18.10.2011 року, батьки та дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", або якщо вони є інвалідами.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 64 Конституції України, окремі обмеження прав і свобод можуть встановлюватися лише в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні умов воєнного, ні умов надзвичайного стану в Україні введено не було.

Це саме підтверджено і ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої 17.07.97 р. (надалі - Конвенція): «Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.»

Єдиною статтею Конвенції, яка дозволяє обмежувати права і свободи людини є ст. 15 такого змісту: «Під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом.

Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, і від статей 3. 4 (пункт. 1) і 7.

Будь-яка Висока Договірна Сторона, використовуючи це право на відступ від своїх зобов'язань, у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття. Вона також повинна повідомити Генерального секретаря Ради Європи про час, коли такі заходи перестали застосовуватися, а положення Конвенції знову застосовуються повною мірою.»

Таким чином, у держави в особі Пенсійного Фонду України було право обмежити або звузити право ОСОБА_1 на отримання пенсії з 50 років лише у випадку війни чи іншої суспільної небезпеки. Жодної такої обставини в Україні на момент звернення до Пенсійного Фонду не було оголошено у відповідному порядку.

Про порушення свого права ОСОБА_1 дізналася з моменту отримання відповіді головного Управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області від 07.02.2012 року, з адміністративним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду 07.08.2012 року, тому строк звернення до адміністративного суду не пропущений.

Крім цього, згідно з ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 з 05.06.2014 року отримує дострокову пенсію за віком, що підтверджується копією довідки Управління Пенсійного Фонду України в Жовтневому районі № 227 від 16.06.2014 року (замість посвідчення № 159095), суд виходить за межі позовних вимог ОСОБА_1 для більш повного захисту її прав та прав Управління Пенсійного Фонду України в Жовтневому районі, а саме, зобов'язує ГУ ПФУ в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію у разі втрати годувальника, в тому числі недоплачену її частину, з 50 років, тобто з 17 січня 2012 року з вирахуванням сум, отриманих ОСОБА_1 внаслідок нарахування їй дострокової пенсії за віком з 05.06.2014 року.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Аналізуючи викладені норми права, вивчивши надані сторонами докази, взявши до уваги письмові заперечення представника відповідача, суд приходить до висновку, що дії органу Пенсійного фонду в Запорізькій області є неправомірними, а позовні вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про пенсійне забезпечення», Конституцією України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3 р.н.) пенсії у разі втрати годувальника з 50 років, тобто з 17 січня 2012 року.

Визнати нечинним рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про призначення пенсії у разі втрати годувальника ОСОБА_1 після досягнення нею 55-річного віку.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію у разі втрати годувальника, в тому числі недоплачену її частину, з 50 років, тобто з 17 січня 2012 року з вирахуванням сум, отриманих ОСОБА_1 внаслідок нарахування їй дострокової пенсії за віком з 05.06.2014 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012), яке знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр.. Леніна, буд. № 158 «б», на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 (ІПН: НОМЕР_1) сплачений при зверненні до суду із позовом судовий збір в розмірі 32 (тридцять дві) гривні 19 копійок.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя шляхом подання в 10-денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Суддя: Н.Г.Скользнєва

07.08.2014 .