Ухвала суду № 41061037, 15.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/48605/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - Лубенська ОДПІ)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012

у справі № 2а-1670/106/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" (далі - Товариство)

до Лубенської ОДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.12.2011 № 0000352301, № 0000362301 та № 0000602331.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем правил оподаткування при формуванні даних податкового обліку з податку на прибуток та з ПДВ, а також про недотримання Товариством правил касової дисципліни не знайшли свого документального підтвердження.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Лубенська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що Лубенською ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.2011, оформлену актом від 21.12.2011 № 3640/23/32750280.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено, зокрема, факт завищення позивачем витрат на придбання товарів (робіт, послуг) у ІІІ кварталі 2010 року на 176 900,56 грн., що стало підставою для донарахування Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 55281,43 грн. (у тому числі 44225,14 грн. за основним платежем та 11056,29 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 28.12.2011 № 0000352301. При цьому відповідач послався на подвійне врахування позивачем у складі валових витрат у ІІ кварталі 2010 року та у ІІІ кварталі 2010 року сплаченого на користь постачальника ДП «ДеЛаваль» авансового платежу за поставку товару.

Також за наслідками перевірки Лубенською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2011 № 0000362301 про визначення позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у сум 13023,51 грн. (у тому числі 11934,86 грн. за основним платежем та 1088,65 грн. за штрафними санкціями). Причиною цього донарахування стало:

включення Товариством до податкового кредиту ПДВ у сумі 3730 грн. за податковою накладною, складеною постачальником (товариством з обмеженою відповідальністю «АГ-Бак Україна») у жовтні 2008 року, тобто у періоді, який був охоплений попередньої податковою перевіркою;

віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ на підставі готельних рахунків, отриманих від акціонерного товариства холдингової компанії «Київміськбуд», а також за податковими накладними, виписаними товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «П.С.В.», суб'єктом підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, за відсутності відображення цими постачальниками відповідних сум ПДВ у складі своїх податкових зобов'язань;

формування податкового кредиту в сумі 3333,33 грн. на підставі податкової накладної від 20.01.2011 № 0000021, яка оформлена з порушенням вимог податкового законодавства через незазначення у ній виду цивільно-правового договору.

Мотивом для притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафних санкцій у сумі 542 538,85 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 28.12.2011 № 0000602331 став висновок Лубенської ОДПІ про несвоєчасне оприбуткування у касу підприємства готівкових коштів у сумі 108 507,77 грн.

По епізоду щодо формування позивачем валових витрат за операціями з придбання товару у ДП «ДеЛеваль» суди, дослідивши склад витрат Товариства за ІІ та ІІІ квартали 2010 року, встановили, що суму передоплати за поставку товару за платіжними дорученнями від 16.04.2010 № 458 та від 30.06.2010 № 5 було включено позивачем до валових витрат у ІІІ кварталі 2010 року за наслідками фактичного отримання товару.

Вказаний факт належить до кола установлених судами обставин справи та не підлягає перевстановленню у суді касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення розглядуваних правовідносин) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, за наслідками здійснення авансових платежів на користь постачальника у ІІ кварталі 2010 року у позивача виникло право на включення сум цих платежів до валових витрат Товариства.

У той же час віднесення цих витрат до складу валових витрат наступного податкового періоду не тягне викривлення стану розрахунків платника з бюджету по податку на прибуток та відповідає положенням підпункту 5.2.7 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким до складу валових витрат включаються суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

А відтак слід погодитися з висновком судів попередніх інстанцій про незаконність нарахування позивачеві оспорюваної суми грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Суди правомірно відхилили як свідчення порушення позивачем податкового законодавства і доводи податкового органу, покладені в основу донарахування грошового зобов'язання з ПДВ.

Так, згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З викладених правових норм випливає, що умовою виникнення у платника права на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ, а також наявність належним чином оформлених первинних облікових документів на купівлю товарів (робіт, послуг).

Інших вимог щодо відображення сум ПДВ у складі податкового кредиту чинне податкове законодавство не містить.

Зазначені норми податкового законодавства не пов'язують право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету.

За відсутності доказів змови позивача з іншими платниками та узгодженості їх дій з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів результатів у сфері оподаткування порушення цими платниками податкової дисципліни не можуть впливати на результати податкового обліку Товариства. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

А тому самі по собі доводи податкового органу про недекларування контрагентами платника (товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «П.С.В.» та суб'єктом господарської діяльності - фізичною особою ОСОБА_1В.) у податковій звітності відповідної суми податкових зобов'язань, що виникли за фактом виконання поставок в адресу позивача, не можуть розглядатися як підстава для позбавлення Товариства права на податковий кредит, позаяк стосуються виключно правопорушень, допущених цими контрагентами, тобто третіми особами.

З аналогічних підстав суди цілком об'єктивно погодилися із законністю включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у ціні готельних послуг, придбаних у акціонерного товариства холдингової компанії «Київміськбуд». При цьому суди правомірно зазначили, що за правилами пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України підтвердженням права платника на податковий кредит є також готельний розрахунок та касовий чек, які у даному разі були представлені позивачем.

Правильним є і висновок судів про те, що незазначення виду цивільно-правового договору у податковій накладній від 20.01.2011 № 0000021 не позбавляє її сили документа первинного податкового обліку, не спростовує реальність виконання господарської операції з поставки консультаційних послуг позивачеві та не перешкоджає встановленню змісту цієї операції, а тому не може слугувати підставою для позбавлення платника права на податковий кредит.

Надаючи правову оцінку висновкам Лубенської ОДПІ щодо порушення позивачем умов формування податкового кредиту шляхом перенесення ПДВ до податкового кредиту іншого періоду, ніж період виписки податкової накладної, суди встановили, що позивачем було подрібнено суму ПДВ у розмірі 101 200 грн. за податковою накладною від 31.08.2007 № 92 шляхом формування податкового кредиту за цією накладною по частинам у різних податкових періодах (у тому числі й у жовтні 2008 року в сумі 3730 грн.).

При цьому суди правомірно зазначили, що наведені дії платника не утворюють складу податкового правопорушення, позаяк не суперечать правилам формування податкового кредиту, викладеним у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та не мають наслідком заниження до бюджету надходжень з ПДВ.

По епізоду щодо порушення позивачем правил оприбуткування готівки у касі підприємства суди виходили з такого.

За правилами пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

За змістом пункту 4.2 цього Положення усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі.

Аркуші касової книги мають бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені відбитком печатки підприємства (юридичної особи). Кількість аркушів у касовій книзі засвідчується підписами керівника і головного бухгалтера підприємства (юридичної особи).

Записи в касовій книзі здійснюються у двох примірниках (через копіювальний папір) чорнилом темного кольору чорнильною або кульковою ручкою. Перші примірники, що є невідривною частиною аркуша касової книги - "Вкладні аркуші касової книги", залишаються в касовій книзі. Другі примірники, що є відривною частиною аркуша касової книги - "Звіт касира", є документом, за яким касири звітують щодо руху грошей у касі. Перші і другі примірники мають однакові номери.

Пунктом 4.3 названого Положення передбачено, що записи в касовій книзі проводяться касиром за операціями одержання або видачі готівки за кожним касовим ордером і видатковою відомістю в день її надходження або видачі. За відсутності руху готівки в касі протягом робочого дня записи в касовій книзі в цей день можуть не провадитися.

Щоденно в кінці робочого дня касир підсумовує операції за день, виводить залишок готівки в касі на початок наступного дня і передає до бухгалтерії як звіт касира другі примірники, що є відривною частиною аркуша касової книги (копію записів у касовій книзі за день), з прибутковими і видатковими касовими ордерами під підпис у касовій книзі.

Як вбачається з матеріалів перевірки, на порушення наведеної законодавчої норми позивач не виводив у касовій книзі залишок готівки в касі на початок наступного дня та не забезпечував передачу до бухгалтерії як звіт касира других примірників записів касової книги.

Втім наведені дії було помилково кваліфіковано Лубенською ОДПІ як несвоєчасне оприбуткування коштів за умови повного та своєчасного відображення Товариством у касовій книзі готівкових надходжень та видачі готівки на підставі прибуткових та видаткових касових ордерів (як було встановлено судами). Вимоги щодо виведення у касовій книзі залишку готівки в касі на початок наступного дня та передачі других примірників записів касової книги до бухгалтерії підприємства стосуються порядку ведення касової книги суб'єктом господарювання та не належать до правил оприбуткування готівки.

Порушення цих вимог не може розглядатися як підстава для притягнення платника до відповідальності в порядку статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали незаконними оспорювані податкові повідомлення-рішення та правомірно задовольнили позов.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 у справі № 2а-1670/106/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько