Ухвала суду № 41060909, 30.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" вересня 2014 р. м. Київ К/800/4463/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є.розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіна постанову та ухвалуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.07.2013 року Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 рокуу справі№ 804/7650/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Трансмаш»доДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.07.2013 року у справі № 804/7650/13-а, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.05.2013 року Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0001791501 та № 0001781502.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 44, п. 83.1 ст. 83, пп. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135, п. п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У зв'язку з неявкою представників сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання, справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Трансмаш» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року складено акт № 2495/22-2/32887752 від 26.04.2013 року, яким зафіксовано порушення позивачем пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток на загальну суму 10 950 509,00 грн.; пп. 186.2.1 п. 186.2 ст. 186, п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 4 143 951,00 грн., пп. пп.168.1.1, 168.1.2 п. 168.1. ст. 168, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок з доходів фізичних осіб в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 577,70грн., пп. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України та Порядку № 1020, а саме: при заповненні та наданні до ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська податкових розрахунків за ф. №1 ДФ за 4 квартал 2011 року, 2 та 4 квартали 2012 року відображені дані невірно; п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України, що призвело до порушення строків перерахування податку з доходів нерезиденту походженням з України.

На підставі акта перевірки 23.05.2013 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001791501, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 16 425 763,50 грн., в тому числі за основним платежем 10 950 509,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 5 475 254,50 грн.; № 0001781502 від 23.05.2013 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 6 215 926,50 грн., в тому числі за основним платежем 4 143 951,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2 071 975,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем приписів податкового законодавства спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно із пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. п. 198.1, 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 198.3 та 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Ривс», ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Ангстрем Континенталь», ТОВ ВК «Віконні системи», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Діксі Буд», ПП «Полтава-Проект-Монтаж», ТОВ «Взлет-Ера» підтверджується наявними в матеріалах справи документами, зокрема, податковими та видатковими накладними, подорожніми листами, актами прийому-передачі.

Розрахунки між позивачем та вказаними контрагентами за отриманий товар проводились у безготівковій формі та шляхом видачі векселя.

Отримані матеріали використовувалися у власній господарській діяльності ТОВ «Трансмаш».

Податкові накладні, виписані вказаними контрагентами, відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, тому можуть бути враховані при визначенні складу податкового кредиту.

Посилання відповідача на акти перевірок контрагентів підлягають відхиленню, оскільки зазначені обставини не можуть бути безумовною підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності документів на підтвердження реальності постачання товарів.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлене фактичне виконання спірних договорів, факт оприбуткування послуг позивачем та підтвердження подальшого використання у господарській діяльності первинними документами, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи податкового органу про відсутність підстав для формування податкового кредиту та витрат по цих операціях.

Крім того, в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що при укладенні договорів між позивачем та ТОВ «Ривс», ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Ангстрем Континенталь», ТОВ ВК «Віконні системи», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Діксі Буд», ПП «Полтава-Проект-Монтаж», ТОВ «Взлет-Ера» сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договори укладені у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, зміст вищевказаних правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.07.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року у справі № 804/7650/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, в порядку та у строки, передбачені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак