Ухвала суду № 41060894, 15.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/35064/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Біопрот" (далі - Товариство) та державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014

у справі № 826/2197/14

за позовом Товариства

до ДПІ

про визнання неправомірними та скасування наказу, визнання неправомірними дій, скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Шепілова О.О., Літаша О.М., Федоровського Ю.І.,

відповідача - не з'явились.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило: визнати неправомірним та скасувати наказ ДПІ від 16.01.2014 № 67 і направлення від 16.01.2014 № 50/15-01 про проведення позапланової виїзної перевірки Товариства; визнати неправомірними дії ДПІ з проведення цієї перевірки; скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.02.2014 № 0000071501, за яким позивачеві визначено суму заниження бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2013 року на 841 432 грн., та податкове повідомлення-рішення від 06.02.2014 № 0000061501, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за серпень, вересень та листопад 2013 року в загальному розмірі 1 552 000 грн. та застосовано до позивача 388 000 грн. штрафних санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014, позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.02.2014 № 0000071501 та податкове повідомлення-рішення від 06.02.2014 № 0000061501 в частині визначення Товариству суми завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1 245 545 грн. та застосування до позивача 311 386,25 грн. штрафних санкцій; у решті позову відмовлено.

Посилаючись на невідповідність окремих висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, яким оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасувати у повному обсязі. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами протиправно не було взято до уваги поданий Товариством уточнюючий розрахунок до податкової декларації з ПДВ за листопад 2013 року, яким було зменшено суму бюджетного відшкодування за вказаний звітний період на 306 455 грн.

ДПІ також скористалася правом на касаційне оскарження рішень зі спору на подала касаційну скаргу, в якій просить повністю відмовити у позові Товариства. Основними доводами касаційної скарги відповідачем зазначено те, що в результаті несвоєчасного заявлення Товариством від'ємного значення з ПДВ до відшкодування позивач є таким, що добровільно відмовився від права на відшкодування відповідної суми ПДВ. Також податковий органу зазначає, що суди не надали належної правової оцінки у контексті реальності операцій результатам проведення зустрічної звірки позивача, яким засвідчено відсутність позивача за місцезнаходженням.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог Товариства та ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті ДПІ за наслідками проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ, заявлених у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів за серпень, вересень, листопад 2013 року, оформленої актом від 27.01.2014 № 22/15-01-50/38080359.

Під час цієї перевірки було виявлено, що у податковій декларації з ПДВ за серпень 2013 року позивач включив до суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань ПДВ наступних звітних (податкових) періодів, від'ємне значення ПДВ у розмірі 841 432 грн., яке мало бути заявлене Товариством до відшкодування у червні 2013 року. У зв'язку з цим з урахуванням положень пункту 200.14 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) ДПІ дійшла висновку про те, що позивачем було занижено суму бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2013 року на 841 432 грн. та, відповідно, завищено у серпні 2013 року на цю ж суму.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В силу вимог пункту 200.3 цієї ж статті Кодексу при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За правилами пункту 200.4 статті 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Наведені законодавчі положення не дають підстави для висновку про обмеження права платника на отримання бюджетного відшкодування часовими межами певного звітного періоду (зокрема того періоду, в якому виникло відповідне право).

Більш того, пунктом 102.5 статті 102 ПК України передбачено, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Не дають підстави для висновку про втрату платником права на бюджетне відшкодування і положення пункту 200.14 статті 200 ПК України, на які посилається відповідач на обґрунтування своєї правової позиції по справі.

Так, за змістом підпункту «а» пункту 200.14 статті 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах.

Отже, у будь-якому випадку заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування за певний податковий період не має наслідком втрати такої суми платником, позаяк переноситься у зменшення його податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних періодів.

Таким чином, за відсутності обставин, які б свідчили про порушення позивачем правил формування (обчислення) від'ємного значення ПДВ у податкової інспекції були відсутні підстави для позбавлення позивача права на зарахування належної йому суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 841 432 грн. у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних звітних періодів.

Висновок ДПІ про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за вересень 2013 року на 404 113,80 грн. (який слугував однією з підстав прийняття податкового повідомлення-рішення від 06.02.2014 № 0000061501) мотивований посиланням на акт від 03.12.2013 № 1977/26-57-22-06-09/38080359 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.09.2013 по 30.09.2013, в якому відсутність Товариства за податковою адресою було розцінено ДПІ як свідчення безтоварності операцій платника.

По цьому епізоду суди цілком об'єктивно зазначили, що вказаний висновок податкового органу не відповідає фактам, якими він мотивований. Адже власне відсутність посадових осіб платника за місцезнаходженням не є свідченням відсутності товарно-грошового обороту, номінального оформлення операції, її імітації з єдиною метою отримати незаконну податкову вигоду та податкову економію. Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит (який включається до розрахунку бюджетного відшкодування) з фактичним перебуванням посадових осіб такого платника за податковою адресою на час проведення податковим органом заходів з податкового контролю (зокрема, зустрічних звірок).

У даному разі суди встановили, що реальність податкової адреси Товариства підтверджується договором оренди від 13.03.2012 № ОР13/03, на підставі якого позивач орендує нежитлове приміщення (офіс 507 у будинку 4, розташованому по вул. Крижановського у м. Києві); позивач неодноразово направляв державному реєстраторові реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу. А відтак за відсутності будь-яких інших обставин, що свідчили б про фіктивний характер діяльності платника та про здійснення ним безтоварних операцій з конкретними особами, суди цілком об'єктивно визнали незаконним зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування за вересень 2013 року на 404 113 грн. із застосуванням 101 028,25 грн. штрафних санкцій.

По епізоду щодо завищення позивачем бюджетного відшкодування з ПДВ за листопад 2013 року на 306 455 грн. Вищий адміністративний суд України також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які зазначили, що оскільки право на податковий кредит у цій сумі виникло у Товариства у листопаді 2013 року, то з огляду на положення пунктів 200.1, 200.3 статті 200 ПК України вказана сума підлягала включенню до розрахунку бюджетного відшкодування не раніше, ніж у грудні 2013 року.

При цьому суди цілком обґрунтовано відхилили як неспроможні посилання позивача подання ним 05.02.2014 уточнюючого розрахунку до декларації з ПДВ за листопад 2013 року, згідно з яким Товариство виправило зазначену помилку.

Так, відповідно до пункту 50.3 статті 50 ПК України у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Втім хоча в силу вимог наведеної норми Кодексу платник має право на подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації і після проведення перевірки, однак показники цього уточнюючого розрахунку не впливають на правомірність визначення податковою інспекцією податкового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за наслідками цієї перевірки.

Адже зміст пункту 50.3 статті 50 ПК України свідчить про те, що реалізації права платника на подання уточнюючої податкової декларації кореспондує повноваження податкового органу на її перевірку. Проведення позапланової перевірки за наслідками прийняття уточнюючого розрахунку є самостійною юридичною подією, яка викликає певні, відповідні їй наслідки у податковому обліку платника.

Таким чином, подання Товариством уточнюючої податкової декларації за період, який вже перевірявся, може слугувати підставою для проведення позапланової перевірки за відповідний період, однак не є свідченням незаконності рішення податкового органу, яке прийнято за результатами перевірки, проведеної на підставі наявних у податкової інспекції (поданих їй при проведенні перевірки) документів.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів про правомірність позовних вимог у відповідній частині.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Біопрот" та державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 у справі № 826/2197/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько