Ухвала суду № 41060827, 16.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2014 року м. Київ К/800/8676/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів Зайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Стрелець Т.Г.,провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2014 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

14 жовтня 2013 року ФОП ОСОБА_4 пред'явив позов до Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області (далі - УПФУ в м. Алчевську Луганської області) про визнання протиправними дій відповідача щодо направлення вимоги про сплату боргу № Ф-279 від 04 січня 2013 року, скасування вимоги про сплату боргу № Ф-279 від 04 січня 2013 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів скаржник оскаржив їх.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4, зареєстрований як фізична особа-підприємець з 13 січня 2009 року виконавчим комітетом Алчевської міської ради Луганської області, перебуває на податковому обліку як платник єдиного податку.

Відповідачем повідомленням-розрахунком № 279 від 04 січня 2013 року та Вимогою про сплату боргу № 279 від 04 січня 2013 року визначено до сплати за 2011 рік суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 4010,30 грн..

Не погоджуючись із такими діями відповідача та вказаною вимогою ФОП ОСОБА_4 звернувся із вказаним позовом до суду, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що звільнений від сплати єдиного внеску відповідно до Указу Президента України № 746/99 від 28 червня 1999 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», оскільки в період з 01 січня по 31 грудня 2011 року сплачував єдиний податок.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що з 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464 від 08 липня 2010 року (далі - Закону України № 2464).

Відповідно до цього Закону позивач не належить до осіб, які звільняються від сплати єдиного збору.

Оскільки в період з 01 січня 2011 року діяло два нормативних акти, що регулювали однакові правовідносини, суд першої інстанції прийшов до висновку, що застосуванню підлягає Закон України № 2464 як спеціальний нормативно-правовий акт у даних відносинах.

Суд апеляційної інстанції із висновками суду першої інстанції погодився та залишив постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанції погоджується із огляду на наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2464 з дня набрання чинності цим Законом, з 01 січня 2011 року, платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування вважаються платниками єдиного внеску.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464 фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності є платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Частиною 4 статті 4 Закону України № 2464 передбачено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

З наведеного слідує, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, підстав для звільнення його від сплати єдиного внеску немає.

28 червня 1999 року Президентом України прийнято Указ «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» № 746/99.

Відповідно до пункту 6 даного Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів), зокрема збору на обов'язкове соціальне страхування.

Як вбачається із матеріалів справи позивач був платником єдиного податку, а тому не належав до осіб, що сплачували збір на обов'язкове соціальне страхування.

У зв'язку з набранням чинності Податкового кодексу України з 01 січня 2012 року припинилась дія Указу Президента України від 28 червня 1999 року № 746/99 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (із наступними змінами).

Таким чином в період з 01 січня 2011 року по 01 січня 2012 року діяло одночасно два нормативних акти, що регулювали одні відносини, Закон України № 2464 та Указ Президента України від 28 червня 1999 року № 746/99 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

Частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права та прийшов до вірного висновку, про правомірність дій УПФУ в м. Алчевську Луганської області щодо направлення вимоги про сплату боргу № Ф-279 від 04 січня 2013 року, а тому підстав для скасування або зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій не має.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: