Ухвала суду № 41060778, 30.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" вересня 2014 р. м. Київ К/800/5191/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Полохіна Т. М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЖитомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постанову та постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.11.2013 року Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2014 рокуу справі№ 0670/8828/12за позовомДочірнього підприємства «Житомирська механізована колона» Публічного акціонерного товариства «Київсільелектро»доЖитомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.11.2013 року у справі № 0670/8828/12 позов задоволено частково. Визнано неправомірними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби від 11.12.2012 року № 0000201222 та № 0000202222, від 11.12.2012 року № 0000199222 в частині донарахування 862 043,00 грн. основного платежу з податку на прибуток та 165 690,00 грн. штрафних санкцій та № 0000200222 в частині донарахування 703 525,00 грн. основного платежу з податку на додану вартість та 192 283,00 грн. штрафних санкцій. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2014 року апеляційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ДП «Житомирська механізована колона» ПАТ «Київсільелектро» задоволено. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.11.2013 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Визнано неправомірними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби від 11.12.2012 року № 0000199222 в частині донарахування 172 000,00 грн. основного платежу з податку на прибуток та застосовано 43 000,00 грн. штрафних санкцій, № 0000200222 в частині донарахування 137 600,00 грн. основного платежу з податку на додану вартість, 34 400,00 грн. штрафних санкцій.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 71, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з такими вимогами та доводами не погоджується, просить залишити в силі постанову апеляційного суду та постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової документальної виїзної перевірки «Житомирська мехколона» ПАТ «Київсільелектро» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2012 року складено акт від 16.11.2012 року № 5212/22-2/00132405/0110, яким зафіксовано порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 138.1.1 п. 138.1, п. п. 138.2, 138.8 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток на загальну суму 1 034 043,00 грн.; п. 4.1 ст. 4, пп. пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість, що підлягав сплаті до бюджету в сумі 841 125,00 грн.; завищено залишок від`ємного значення ПДВ по р.26 декларації з ПДВ за лютий 2011 року на 281,00 грн., завищено залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового періоду поточного періоду р.24 декларації з ПДВ за березень 2011 року в сумі 332,00 грн., серпень в сумі 78 676,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.12.12 року: № 0000199222 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 1 242 733,00 грн., в тому числі 1 034 043,00 грн. - основний платіж та 208 690,00 грн. - штрафна санкція; № 0000200222 про визначення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 067 808,00 грн., в тому числі 841 125,00 грн. - основний платіж та 226 583,00 грн. - штрафна санкція, № 0000201222 про зменшення залишку від`ємного значення з податку на додану вартість по рядку 26 Декларації на загальну суму 281,00 грн.; № 0000202222 про зменшення залишку від`ємного значення з податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту поточного періоду ряд.24 Декларації на загальну суму 79 008,00 грн., в т.ч. березень 2011 року - 332,00 грн., серпень 2011 року - 78 676,00 грн.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 - п.5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

У відповідності до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4,138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.1 1, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України).

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собі вартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення первинних документів та рух грошових коштів на рахунку платника.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій та використання у власній господарській діяльності отриманого позивачем від ТОВ «АРС Трейд», ПП «Співдружність Кентавр», ТОВ «Сорс Інвест», ТОВ «Буд-Перспектива», ТОВ «Альфа Буд-2005», ТОВ «Інформ Юст», ТОВ «Ітера Плюс», ТОВ «Юніфон груп» товару, робіт/послуг, підтверджуються документами, наявними в матеріалах справи, а понесення позивачем у спірних правовідносинах витрат шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Посилання податкового органу на порушені кримінальні справи відносно директорів ТОВ «Інформ Юст» - ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, ТОВ «Буд-Перспектива» - ОСОБА_8, ТОВ «Альфа-буд-2005» - ОСОБА_9 за ч. 1 та ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України, підлягають відхиленню з урахуванням положень ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки на момент розгляду справи вироків в кримінальній справі, які набрали законної сили відносно директорів ТОВ «Інформ Юст» та ТОВ «Буд-Перспектива», відсутні.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що матеріали кримінальної справи не можуть використовуватись в якості підстав для висновків під час проведення перевірок без їх оцінки уповноваженими органами, в даному випадку судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 08.05.2012 року встановлено вину та звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_9 на підставі п. 1 ст. 6 Закону України «Про амністію».

Проте, дана постанова не містить посилання на господарські взаємовідносини з позивачем та обставини, які б спростовували оформлення документів бухгалтерського та податкового обліку посадовими особами ТОВ «Альфа-буд-2005».

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2012 року у кримінальній справі № 2603/10530/12, яким засуджено директора ТОВ «Юніфон груп» та ТОВ «Ітера Плюс» ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 27, ч .2 ст. 205, ч. ч.1, 2, 3 ст. 385 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам) та за ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів), а також взаємопов'язаними з цим вироком показами цієї особи, наданими нею в якості обвинуваченого, спростовуються доводи позивача щодо виконання спірних операцій зазначеним контрагентом на користь позивача та доводи щодо юридичної значимості первинних документів.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено доводи податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, оскільки сама по собі фіктивність реєстрації контрагента не може бути безпосереднім свідченням одержання платником необґрунтованої податкової вигоди без підтвердження факту відсутності реального здійснення господарських операцій.

Відповідачем не надано доказів узгодженості дій позивача та його контрагентів, спрямованих виключно на штучне створення умов для виникнення податкової вигоди.

Контрагент позивача ТОВ «Ітера плюс» є зареєстрованою діючою юридичною особою; Державною податковою інспекцією у Деснянському районі м. Києва 20.08.2009 року видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ - анульовано тільки 26.09.2011 року (тобто на момент складання податкових накладних мало статус діючого платника ПДВ).

ТОВ «Юніфон груп» на час укладення договору з ДП «Житомирська мехколона» та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість і мало право на видачу податкових накладних, припинення вказаного контрагента відбулося в 2012 році.

В матеріалах справи наявні документи, що підтверджують оформлення та виконання угод постачальниками товарів (робіт, послуг), що містять всі обов'язкові реквізити, передбачені для даного виду господарських операцій, підтверджують зміст та обсяг господарської операції, реальність руху активів учасників правовідносин, є первинними в розумінні закону, а відтак є належною та достатньою підставою для податкового обліку ДП «Житомирська мехколона».

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що валові витрати ДП «Житомирська мехколона» в 2010 році по взаємовідносинах з вказаними контрагентами - ТОВ «Ітера Плюс», ТОВ «Юніфон груп», сформовані у відповідності до приписів чинного податкового законодавства, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) для їх використання в господарській діяльності, з метою отримання прибутку.

Отже, податкові повідомлення-рішення від 11.12.2012 року № 0000199222 та № 0000200222 підлягають скасуванню.

В акті перевірки податковий орган прийшов до висновку про зменшення залишку від`ємного значення з податку на додану вартість по р. 26 декларації на загальну суму 281,00 грн. та про зменшення залишку від`ємного значення з податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту поточного періоду ряд. 24 Декларації на загальну суму 79 008,00 грн., в т.ч. березень 2011 року - 332,00 грн., серпень 2011 року - 78 676,00 грн.

При цьому доводами, що підтверджують такі порушення є обставини, викладені в п. 3.2.2 розділу 3 акта перевірки, в якому йдеться про порушення вимог формування податкового кредиту, встановленого законодавством, у зв'язку із відсутністю фактичного виконання догорів із вищенаведеними контрагентами.

Враховуючи, що позивачем надано належні докази на спростування доводів відповідача про відсутність реальності спірних господарських операцій, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000201222 та № 0000202222.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2014 року у справі № 0670/8828/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак