Постанова № 41060769, 21.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/1025/14 Головуючий у 1-й інстанції: Леонтович А.М.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представників позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С. Лісовського А.В., Рубан Л.П. Кальковця В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів» до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів» звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.01.2014 № 0000282202, № 0000292202, № 0000312202.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 23.12.2013 по 26.12.2013 посадовими особами Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на виконання наказу від 23 грудня 2013 року № 377 було проведено позапланову виїзну документальну перевірки ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ АФ «Аграрник», ТОВ «Агрофірма Сокільське», ТОВ «Вторметекспорт», ФГ «Злагода Агро-1».

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено факт порушення ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.13 статті 137, підпункту 139.1.12 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся на суму 3 443 595,13 грн., у тому числі за перший квартал 2012 року на суму 1 150 995,43 грн., за другий квартал 2012 року на суму 2 110 559,59 грн., за третій квартал 2012 року на суму 182 040,11 грн. та статті 22, пункту 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4, 201.6, 201.10 статті 201, статті 185 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 3 279 614,36 грн., у тому числі за січень 2012 року в сумі 18 583,39 грн., за лютий 2012 року в сумі 13 755,95 грн., за березень 2012 року в сумі 1 063 846,78 грн., за квітень 2012 року в сумі 458 823,23 грн., за травень 2012 року в сумі 708 770,33 грн., за червень 2012 року в сумі 842 463,15 грн., за вересень 2012 року в сумі 173 371,53 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 30 грудня 2013 року № 295/22-011/00951770 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 січня 2014 року:

№ 0000282202, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 437 151,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1 218 576,00 грн.;

№ 0000292202, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 742 463,00 грн., та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 421 232,00 грн.;

№ 0000312202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 3 443 595,00 грн., та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1 721 798,00 грн.

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт транспортування насіння соняшнику контрагентами позивача та його використання в господарській діяльності позивача документально не підтверджується.

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01 січня 2011 року.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

За правилами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» (Покупець) було укладено з ФГ «Злагода Агро-1» (Постачальник) договір поставки від 11 вересня 2012 року № 3172/м.

Відповідно до даного договору, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця насіння соняшнику, що відповідає ДСТУ 7011-2009, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (т.1, а.с.97-98).

З метою зберігання товару, поставленого від ФГ «Злагода Агро-1» позивачем було укладено договір № 1749-Г від 31 жовтня 2011 року із ПрАТ «Зернопродукт МХП» (т.1, а.с.99-102).

Оплата товару відповідно до договору № 3172/м здійснена відповідно до банківських виписок (т.1, а.с.230-239).

ФГ «Злагода Агро-1» виписано на користь ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» податкові накладні на загальну суму 1 040 229,18 грн., у тому числі ПДВ 173 371,53 грн. за 232,92 тон соняшнику (т.1, а.с.208-229).

Сума податку на додану вартість за вказаними податковими накладними включені позивачем до складу податкового кредиту у відповідних періодах.

На підтвердження факту транспортування соняшнику позивачем надано видаткові накладні (т.1, а.с.191-207), роздруківки з електронного журналу приходу та зважування товару (а.с.127-172).

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, Миронівською ОДПІ не заперечувалася наявність та відповідність вимогам чинного законодавства видаткових та податкових накладних у лютому та вересні 2012 року. Однак, висновок податкового органу щодо неправомірності включення позивачем податкових накладних було зроблено з посиланням на два основні фактори:

- відсутність в ПАТ «Миронівський ЗВКК» на момент перевірки товарно-транспортних накладних на транспортування продукції (соняшнику);

- відсутність даних у бухгалтерському обліку ФГ «Злагода-Арго-1» про залишок соняшнику на 01.09.2012.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Водночас, наявність або відсутність, недоліки оформлення товарно-транспортних накладних, за якими до позивача надходили товари, не може бути виключним документом, який свідчить про господарські відносини, оскільки, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, на які посилається податковий орган, не є законодавчим документом з питань оподаткування. Оскільки, транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, відсутність товарно-транспортної накладної не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, слід зазначити, що незважаючи на доводи відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних у ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів», в матеріалах справи наявні копії наступних документів первинного бухгалтерського обліку: ТТН серія ААК №1 від 12.09.2012; ТТН серія ААК №25 від 12.09.2012; ТТН серія ААК №23 від 12.09.2012; ТТН серія ААК №33 від 13.09.2012; ТТН серія ААК №10 від 14.09.2012; ТТН серія ААК №35 від 15.09.2012; ТТН серія ААК №34 від 15.09.2012; ТТН серія ААК №37 від 15.09.2012; ТТН серія ААК №12 від 17.09.2012; ТТН серія ААК №39 від 18.09.2012; ТТН серія ААК №38 від 18.09.2012; ТТН серія ААК №15 від 19.09.2012; ТТН серія ААК №31 від 19.09.2012; ТТН серія ААК №24 від 20.09.2012; ТТН серія ААК №488879 від 21.09.2012; ТТН серія ААК №488883 від 21.09.2012; ТТН серія ААК №488876 від 21.09.2012; ТТН серія ААК №488877 від 22.09.2012; ТТН серія ААК №488878 від 23.09.2012; ТТН серія ААК №488881 від 24.09.2012; ТТН серія ААК №488882 від 24.09.2012; ТТН серія ААК №488886 від 28.09.2012; ТТН серія ААК №488887 від 28.09.2012. (т.1, а.с.103-126). Основним перевізником, штамп якого стоїть на ТТН був ПАТ «Зернопродукт МХП».

Також, в матеріалах справи містяться складські квитанції на зерно за вересень 2012 року, якими підтверджується, що зерновий склад ПАТ «Зернопродукт МХП» прийняв на зберігання від ПАТ «Миронівський ЗВКК» соняшник.

Відповідно до п.п. 1.3 та 1.4 Наказу Міністерства аграрної політики України «Про затвердження положення про обіг складських документів на зерно» від 27.06.2003 № 198, бланки складських документів на зерно є бланками документів суворої звітності. Їх виготовлення, отримання, доставка, облік, зберігання, видача, списання проводяться згідно з чинним законодавством. Кожний примірник бланків складських документів повинен мати свої індивідуальні номер і серію. Серія складається з двох літер, а номер - з шести цифр.

Саме складські квитанції на зерно (соняшник у графі найменування зерна) за вересень 2012 року (т.1 а.с.124-140), січень-квітень 2012 року (т.4 а.с.178-240), які є бланками суворої звітності можуть слугувати як додатковий доказ безпідставності тверджень про безтоварність проведених позивачем операцій, оскільки є документами, що відображають надходження соняшнику на склад у відповідну дату.

Крім цього, ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» (Покупець) уклало з ТОВ «АФ Сокільське» (Постачальник) договір поставки № 1803/м від 18 жовтня 2011 року (т.2, а.с.43-44) та договір № 3158/м від 11 вересня 2012 року, відповідно до яких Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця сільськогосподарську продукцію, а Покупець прийняти та оплатити таку продукцію.

Пунктами 3.2, 3.3 договору встановлено, що якість товару повинна відповідати чинним ДСТУ, ГОСТ, технічним умовам. Товар приймається по кількості за результатами переважування на вагах Покупця.

З метою зберігання товару, поставленого від ТОВ «Агрофірма Сокільське», позивач уклав договори зберігання із ПрАТ «Оріль-Лідер» від 08 липня 2011 року № 1523-Г (т.2, а.с.47-50) та від 08 серпня 2012 року № 0327-Г (т.2, а.с.51).

Оплата товару відповідно до договору № 1803/м здійснювалась відповідно до банківських виписок (т.3, а.с.185-242).

ТОВ «Агрофірма Сокільське» виписано на користь ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» податкові накладні на загальну суму 18 637 457,23 грн., у тому числі ПДВ 3 106 242,83 грн. за 4 460,800 тон насіння соняшнику (т.3, а.с.112-184).

На підтвердження факту транспортування насіння соняшнику позивачем надано: товарно-транспортні накладні (т.2, а.с.58-240, т.3, а.с.1-39), видаткові накладні (т.3, а.с.40-111), зміст та форма яких відповідають вимогам чинного законодавства.

Поставлений на адресу позивача товар (насіння соняшника) був перероблений на його підприємстві, що підтверджується накладними на відпуск позивачем зерна в переробку та виробничим звітом по переробці насіння соняшника.

Сума податку на додану вартість, сплаченого в ціні товару, придбаного у ТОВ «Агрофірма Сокільське», включена позивачем до податкового кредиту за відповідні періоди.

У бухгалтерському обліку зазначені операції відображені по рахунках Дт 2.1 «Сировина і матеріали», Кт.63.1 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», Дт 64.2 «ПДВ» Кт 63.1 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», Дт 63.1 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» Кт 30.1.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що він не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платників податку на додану вартість ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ТОВ «Агрофірма Сокільське» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду як на дату укладання чи виконання договору, так і на дату складання податкових накладних.

Також Акт перевірки не містить жодних зауважень щодо форми і змісту оформлених за наслідками правочину між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ТОВ «Агрофірма Сокільське» документів. Також доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам відповідач суду не надав.

Більше того, факт наявності вичерпного переліку первинних документів не заперечується відповідачем, про що свідчать відомості в Акті документальної позапланової виїзної перевірки № 295/22-011/00951770 від 30.12.2013, а також податкові та видаткові накладні в зведеній таблиці до Акту перевірки (том.1 а.с.19-20) та товарно-транспортні накладні (а.с.20-23).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до перевірки було надані усі документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, які встановлюють факт здійснення господарських операцій щодо придбання товарів у ТОВ «Агрофірма Сокільське» та їх оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, податкові накладні отримані та відображені ПАТ «Миронівський завод» у складі податкового кредиту не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку призводять до втрати первинними документами юридичної сили та доказовості.

Крім того, вищезазначені податкові накладні, за твердженням відповідача, були включені ТОВ АФ «Сокільське» до податкової звітності за відповідний звітний період як податкові зобов'язання.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ «Агрофірма Сокільське», останній був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платників ПДВ.

Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Колегія суддів вважає, що встановлені обставини справи підтверджують дійсність господарських операцій та їх реальний характер, договірні зобов'язання були виконані сторонами належним чином, з відповідним та належним оформленням первинних документів, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Як на підставу нікчемності укладених позивачем правочинів відповідач посилається на те, що слідчим управлінням фінансових розслідувань Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32014110080000002 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.02.2014 щодо вчинення службовими особами ПАТ «Миронівський ЗВКК кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 212 КК України, в зв'язку з чим проведеними перевірками не встановлено реальності факту здійснення господарських операцій контрагентами позивача.

Однак, податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій чи вироків у кримінальних справах щодо наявності вини, умислу, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб контрагентів позивача.

Крім цього, колегія суддів враховує, що рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Всі докази Миронівської ОДПІ базуються на припущенні неправомірності включення до податкового кредиту у зв'язку з грубими порушеннями законодавства контрагента позивача - ТОВ АФ «Сокільське». Однак, як зазначалося вище, сам лише факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту чи валових витрат, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента.

Отже, висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем і ТОВ «Агрофірма Сокільське» є безпідставним.

Аналогічна позиція викладена відповідачем і щодо інших контрагентів позивача - ТОВ «Вторметекспорт» та ТОВ «АФ «Аграрник».

Так, єдиною підставою для визнання господарських операцій з поставки товарів по договору № 4037/м від 30.09.2013 та договору № 954/м/26-58-22-01 безтоварними та позбавлення права на податковий кредит ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» є неможливість проведення зустрічної перевірки та відсутність цих контрагентів за місцезнаходженням.

Однак, у вищезазначеному Акті перевірки (т.1 а.с.33 абзац 2) за твердженням Миронівської ОДПІ вбачається, що ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до перевірки надано всі первинні документи, які підтверджують факт придбання та оприбуткування макухи соєвої від ТОВ «Вторметекспорт», як сировини для виробництва кормів, яка в подальшому була реалізована.

Також є перелік наявних первинних документів на підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ «Агрофірма Аграрник» та надано зведені таблиці, які містять дані первинних документів: податкових накладних, видаткових накладних, ТТН (ТОВ «Вторметекспорт» т.1 а.с.31-32; ТОВ «Агрофірма Аграрник» - т.1 а.с.33-43).

В ході розгляду даної справи було встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, наявні всі первинні документи, а тому немає підстав робити висновок про недобросовісність платника.

Дана правова позиція підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2014 року №К/800/15892/13, в якій зазначено, що: «Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з перебуванням його постачальника за юридичною адресою, з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником податків до бюджету, з дотриманням ним законодавчо встановлених умов провадження господарської діяльності».

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «АФ «Аграрник», ТОВ «Агрофірма Сокільське», ТОВ «Вторметекспорт», ФГ «Злагода-Арго-1», відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої колегією суддів господарської діяльності позивача з вказаними контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що органом державної податкової служби, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначені вище правочини є такими, що не відповідають моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.01.2014 № 0000282202, № 0000292202, № 0000312202 підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 20 січня 2014 року № 0000282202, № 0000292202, № 0000312202.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст постанови складено та підписано - 24.10.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.