Рішення № 41054267, 24.10.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Бондаренка Ю.О.,

суддів: Павліченка С.В., Собослой Г.Г.

при секретарі: Маринець Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину незавершеного будівництво та виділення її в натурі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 серпня 1999 року між ним та відповідачкою було укладено шлюб, який розірвано 21 березня 2013 року. За час перебування у шлюбі ОСОБА_1 отримала у спадок старий будинок за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 40 м.кв. в якому почали проживати з 2002 року. Після вселення на подвір'ї будинку ними було побудовано гараж. В 2007 році після приватизації земельного ділянці, ними було прийнято рішення про будівництво виробничого цеху з житловими приміщеннями. Після отримання відповідних дозволів та погодження проекту будівництва в 2007 році розпочато будівництво , яке було закінчено у 2008 році. Вартість побудованого об'єкту у 2012 році становила 1116260 грн. Після закінчення будівництва об'єкт не був зданий відповідачкою в експлуатацію і його державна реєстрація не проводилась. Враховуючи, що об'єкт будувався за їх спільні кошти, є повністю побудованим просить визнати за ним право власності на 1/2 частину будови та виділити цю частину в натурі, а гараж залишити у спільному користуванні.

26 листопада 2013 року ОСОБА_3 в порядку ст. 31 ЦПК України змінив позовні вимоги, просив визнати об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 як такий що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1, на праві спільної сумісної власності ринковою вартістю 1116260 грн., згідно оцінки Закарпатської торгівельно-промислової палати № 0-116 від 01.06.2012 року та визнати за ним - ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину цього об'єкту (а.с.116).

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 28.01.2014 року позов задоволено та визнано об'єкт незавершеного будівництва, за адресою АДРЕСА_1, як такий що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1, на праві спільної сумісної власності та визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину об'єкт незавершеного будівництва, за адресою АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1, на праві спільної сумісної власності. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не взяв до уваги, що квартиру, що знаходитьтся в АДРЕСА_1 вона отримала у спадок під час знаходження у шлюбі, а тому це майно в силу ст.57 СК України є неподільним. В рішенні апеляційного суду від 28 серпня 2012 року, яким було скасовано рішення місцевого суду і відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1, що до уваги не можна приймати твердження ОСОБА_3 про те, що даний об'єкт є спільною власністю його та його дружини Цап, як такий що побудований ними у шлюбі. Судом першої інстанції на думку апелянта не надано належної правової оцінки ухвалі Вищого суду яким залишена в силі рішення апеляційного суду щодо визнання недійсним п. "л" шлюбному договорі. Суд першої інстанції безапідставно взяв до уваги пояснення ОСОБА_4 щодо 100 % готовності спірного об'єкту і що його забудова здійснювалась позивачем та відповідачем, оскільки дані обставини мають доводитись іншими доказами. Також, суд посилаючись на правовий висновок Верховного суду не врахував , що будинок апелянтка успадкувала а тому він є її особистою власністю. Також судом визнаючи право спільної сумісної власності та право власності позивачка на 1/2 його частини не врахував що дане майно не зареєстровано та тому воно статусу будинку не має.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в супереч ст. 35 ЦПК України не залучив її до участі у справі хоча судове рішення у справі впливає на її права. На думку апелянта суд взагалі не розглядав справу а відкладав її в зв'язку з неявкою сторін. Крім того судом не взято до уваги що згідно з актом оцінки та технічним паспортом на спірну будівлю саме ОСОБА_5 є власником об'єкту. В свою чергу покази свідка про те, що об'єкт був побудований позивачем та відповідачем є недопустимими доказом. Крім того апелянтка є власником землі на якій розташований спірний об'єкт.

В судовому засіданні ОСОБА_1 її представник та представник ОСОБА_5 підтримали апеляційні скарги та просили задовольнити їх з зазначених в них підстав.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_6 заперечили щодо задоволення апеляційної скарги та просили рішення Ужгородського міськрайонного суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 серпня 1999 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, який рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 21.03.2013 року було розірвано (т.1а.с.5). Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.10.2003 р. спадкоємцем майна гр. ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1. Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з: 1/2 частини квартири, що знаходиться в АДРЕСА_1, що належала померлому на підставі свідоцтва про право власності, міським фондом комунального майна 02 червня 1993 р., згідно з розпорядженням від 02 червня 1993 року за № 34, зареєстрованого в КП «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації» за № 482, в книзі 3. Вказана квартира в цілому складається: з двох кімнат, житловою площею 24,7 кв. м, загальнокорисною 50,1 кв. м.(т.1 а.с.87). Згідно витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02.11.2005 року, та від 18.09.2007 року ОСОБА_1 і ОСОБА_7 належить по ? квартири за адресою АДРЕСА_1, згідно свідоцтва про право на спадщину від 16.10.2003 року та рішення Ужгородського міськрайонного суду від 07.09.2007 року (т.1 а.с.88,91). Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28.03.2007 р. №99 ОСОБА_1 було надано дозвіл на проведення реконструкції, власного житлового будинку з розширенням на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.7). Міською інспекцією ДАБК надано дозвіл ОСОБА_1 на виконання будівельних робіт №78 від 21.05.2007 р. на реконструкцію власного житлового будинку з розширенням по АДРЕСА_1. (т.1 а.с.8,92). Згідно звіту про оцінку нерухомого майна №0-116 від 01.06.2012 р., вартість житлового будинку (самовільне будівництво) за адресою АДРЕСА_1 становить 1116260 грн. Загальна площа 299,8 кв.м. (т.1 а.с.13-16).

КП «БТІ м.Ужгорода» Ужгородської міської ради був виготовлений технічний паспорт №1754 від 09.06.2011 року на прізвище ОСОБА_2 на самовільне будівництво житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 схематичний план та експлікація внутрішніх площ до плану житлового будинку (т.1 а.с.17-24). Згідно договору про постачання електричної енергії від 23.07.2008 року та додатку №4 укладеного між Ужгородським МРЕМ ВАТ ЕК «Закарпаттяобленерго» та ПП ОСОБА_1, творча майстерня по виготовленню виробів з текстилю за адресою м. Ужгород, АДРЕСА_1 є об'єктом споживача що живляться електроенергією від мережі ВАТ ЕК «Закарпаттяобленерго». Відповідно до листа Інспекції ДАБК у Закарпатській області від 18.09.2013 року за № 7/7 - 1965 в результаті проведеної перевірки та на підставі наданих документів встановлено, що гр. ОСОБА_1, здійснила реконструкцію власного житлового будинку з розширенням по АДРЕСА_1, згідно проекту погодженого головним архітектором м.Ужгорода, від 14.05.2007 року, та дозволу на виконання будівельних робіт №78 від 21.05.2007 року, виданої інспекцією ДАБК в м.Ужгороді. Однак за вищевказаною адресою збудовано двохповерхову будівлю (літ Д.), яка експлуатується, як швейний цех, без здачі його в експлуатацію (тю.1 а.с.125).

Згідно нотаріально посвідченого шлюбного договору від 12.10.2011 р. встановлено, що такий був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, положення вищенаведеного договору стосуються виключно майнових відносин подружжя (т.1 а.с.85-86).

27.12.2012 р. Ужгородським міськрайонним судом було винесено рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання шлюбного договору недійсним в повному обсязі (т.1 а.с.29-31).

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 04.04.2013 р. було частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, судом визнано недійсним п.п. «л» п.п.2.2 шлюбного договору від 12.10.2011 р., щодо правового статусу новозбудованого нерухомого майна загальною площею 298,8 кв. м. в АДРЕСА_1. В решті позовних вимог відмовлено (т.1 а.с.32-33).

Наведені обставини підтверджені наявними в матеріалах справи доказами.

В ході допиту свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_3 приймав безпосередню участь у будівництві спірного об'єкту незавершеного будівництва розташованого за адресою АДРЕСА_1

Відповідно до ч.1 ст.303, ч.2,3 ст.213 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги констатував, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 20.03.2007 р. ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1, однак висновок суду не відповідає обставинам справи так-як згадана земельна ділянка, на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2010 року (т.2 а.с. 184) та договору дарування від 20 грудня 2010 року (т.2 а.с. 187-188) належить ОСОБА_5, про що в державних актах на право власності на земельну ділянку зроблені відповідні записи (т.1 а.с.121, т.2 а.с.186,189 на звороті).

Ужгородський міськрайнний суд, своїм рішенням задовольняючи позов та встановивши право власності на об'єкт незавершеного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1, не врахував належність земельної ділянки на якій розташований спірний об'єкт, іншій особі і встановив право власності на об'єкт незавершеного будівництва за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 без залучення власника земельної ділянки - ОСОБА_2, на території якої розташований даний об'єкт, фактично вирішивши питання про права та обов'язки апелянта без її залучення до участі у справі.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 N 14 " Про судове рішення у цивільній справі", суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм процесуального права.

З огляду на викладене апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають до задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2014 року - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 22 травня 2013 року вжито заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження об'єкту нерухомості в тому числі і дії пов'язані з введенням об'єкту в експлуатацію та його державної реєстрації (т.1 а.с. 46).

Відповідно до ч.6 ст154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, в зв'язку з чим вжиті заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 154, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України судова колегія, -

р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2014 року - скасувати.

У справі ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом об'єкту - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову встановлені ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 22 травня 2013 року.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: