Постанова № 41049274, 16.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10349/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А. В.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Губської О. А., Грибан І. О.

за участю секретаря: Тур В. В.

представників позивача Лисак Т. Л., Моржиєвської Т. Ю., представника відповідача Гаврилюк М. Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2014 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Зірка Буковелю" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Зірка Буковелю» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.04.2014 р. № 0005682213.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2014 р. адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову суду - скасувати з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Зірка Буковелю» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати до державного бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.10.2010 р. по 01.11.2013 р. по взаємовідносинам із товариством з обмеженою відповідальністю «Приємна Пропозиція».

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Зірка Буковелю» пункту 198.6 статті 198 та пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення податку на додану вартість всього в сумі 484297,00 грн.

За наслідками перевірки відповідачем складено акт перевірки від 27.03.2014 р. № 907/26-59-22-13-15/33719262 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.04.2014 р. № 0005682213, яким позивачеві зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість за травень, червень, серпень, вересень 2011 року у розмірі 484297,00 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів дотримується позиції, що необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до валових витрат та сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, який зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Так колегією суддів встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Зірка Буковелю» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Приємна Пропозиція» (постачальник) укладено договір поставки від 14.04.2011 р. № БК-99, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товари на умовах даного договору у відповідності до специфікації (додаток №1 до даного договору), як невід'ємній частині даного договору, а також з товаросупровідною документацією.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду першої інстанції копії: договору поставки від 14.04.2011 р. № БК-99; видаткові накладні, податкові накладні та платіжні доручення за відповідні періоди.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що вказаних документів достатньо для підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та згадуваним контрагентом.

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає передчасним.

На час розгляду справи судом першої інстанції в матеріалах справи були відсутні докази транспортування товару контрагентом позивача.

В судовому засіданні 02.10.2014 р. представники позивача зазначили, що в матеріалах справи наявний вичерпний перелік документів на підтвердження реальності господарських відносин.

Натомість, в судовому засіданні 16.10.2014 р. представниками позивача надано до суду апеляційної інстанції в якості додатків до письмових пояснень реєстри довіреностей та, власне, довіреності на отримання ТМЦ.

З огляду на попереднє твердження позивача про відсутність у нього будь-яких інших документів, крім тих, що наявні в матеріалах справи, колегія суддів не може прийняти в якості належних документи, виготовлені безпосередньо позивачем, з огляду на сумнівність у їх існуванні на момент проведення перевірки податковим органом.

Також колегія суддів звертає увагу, що в жодній з наявних в матеріалах справи видаткових накладних графа «за дов. № від » не заповнена.

Крім того, подані довіреності та їх реєстр не посвідчують отримання ТМЦ саме від вказаного контрагента та не доводять наявність у контрагента транспортних засобів для поставки придбаної продукції.

В судових засіданнях 02.10.2014 р. та 16.10.2014 р. головуючим суддею по справі було акцентовано увагу представників позивача на невідповідності артиклів придбаного товару сертифікатам відповідності, наявним в матеріалах справи.

В судових засіданнях та в додаткових поясненнях представники позивача наголосили на тому, що поставлений товар повністю відповідає сертифікатам відповідності, а також зазначили, що сертифікати взагалі не є обов'язковими для податкового та бухгалтерського обліку.

Між тим, колегією суддів встановлено, що відповідно до п. 2.2 договору поставки від 14.04.2011 р. № БК-99 постачальник постачає товари разом з усією товаросупровідною документацією та іншою документацією на товар (сертифікати відповідності УкрСЕПРО та (або) УкрЦСМ).

З наявних в матеріалах справи сертифікатів відповідності (а. с. 112-117 Т. 1) вбачається, що видані вони ТОВ «Приємна Пропозиція», проте, на товар, що поставлений згідно інвойсів № № 10238, 10239, 10240 від 12.08.2011 року.

Зважаючи на те, що інвойс є, фактично, міжнародною назвою рахунку-фактури, колегія суддів зауважує, що поставка зазначених в сертифікатах відповідності товарів, однозначно здійснювалась після 12.08.2011 р.

Натомість, згідно видаткових накладних, що наявні в матеріалах справи, датами фактичного отримання товару позивачем є 18.05.2011 р., 16.06.2011 р., 29.08.2011 р., 29.08.2011 р., 29.08.2011 р., 29.08.2011 р., 08.09.2011 р., 07.11.2011 р.

Також, термін дії вказаних сертифікатів починається з 12.09.2011 р.

Таким чином, колегією суддів зроблено висновок, що співпадання сертифікату відповідності з товаром, якого він стосується, можливе в розрізі часового проміжку лише щодо товару, зазначеного в видатковій накладній № РН-0000008 від 07.11.2011 р. (а. с. 91 Т. 1).

Натомість, колегією суддів встановлено, що артикул вказаного товару згідно даної видаткової накладної: 57610, назва товару: світильник підвісний Sylfast, 1х14W, G5, IP20, DIMM 1-10V.

В той же час, жодний з наявних в матеріалах справи сертифікатів відповідності не містить в собі товару з таким артикулом та такою назвою товару.

Така невідповідність встановлена колегією суддів і щодо переважної більшості товару, відображеного в податкових накладних.

В додаткових поясненнях по справі, позивач в табличному варіанті відобразив відповідність номенклатури товарів видаткових накладних номенклатурі товарів сертифікатів відповідності, проте, лише щодо трьох видаткових накладних з восьми, що містяться в матеріалах справи.

І навіть щодо цих товарів, позивачем переважно відображено відомості, що фактично не відповідають обставинам справи.

Незважаючи на такі розбіжності та акцентування колегією суддів на цьому уваги позивача в судових засіданнях 02.10.2014 р. та 16.10.2014 р., представники позивача наполягали на тому, що поставлений товар відображений в сертифікатах відповідності, виписаних на користь контрагента УкрСЕПРО, у повному обсязі.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позивачем реальності господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Приємна Пропозиція».

Доводи апеляційної скарги відповідача спростовують позицію суду першої інстанції та апеляційним судом приймаються в якості належних.

У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2014 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Зірка Буковелю" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2014 р. скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Зірка Буковелю" відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. БеспаловСуддя І. О. ГрибанСуддя О. А. Губська (Повний текст постанови виготовлено 21.10.2014 року)

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.