Рішення № 41048671, 14.08.2014, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2609/28639/12

Справа № 2-1036/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2014 року Солом`янський районний суд м.Києва в складі:

головуючого-судді- Лозинської М.І.,

за участю секретарів - Сідлецької Н.Ю., Панченко М.М., Цісельської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою Київського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Міністерство оборони України про стягнення заборгованості за комунальні послуги та виселення із займаного приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2012 року представник позивача Київського національного університету імені Тараса Шевченка з даним позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за комунальні послуги та виселення із займаного приміщення.

Згідно ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2013 року справу за позовною заявою Київського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Міністерство оборони України про стягнення заборгованості за комунальні послуги та виселення із займаного приміщення, - передано за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва (а.с. 124 ЦПК України).

Ухвалою Колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року, ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2013 року, - скасовано, справу направлено для продовження розгляду (а.с. 166-167).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що починаючи з 1995 року між КНУ ім. Т. Шевченка та Міністерством оборони України було укладено ряд договорів (договір про підготовку спеціалістів від 11.09.1995 року, договір № 135 від 22.12.1997 року, договір № 67 від 24.07.2006 року) та додаткових угод до них про підготовку спеціалістів та про надання у тимчасове користування приміщень Міністерству оборони України.

Відповідно до умов одного із договорів, а саме п.п. 2.3.1 п. 2.3 Договору № 67 від 24.07.2006 року, університет зобов'язався тимчасово поселити особовий склад Міністерства оборони України у гуртожитку АДРЕСА_1. Плата за надані в тимчасове користування приміщення, відповідно до п. 3.1 Договору, має проводитись самостійно через бухгалтерію університету проживаючими військовослужбовцями. Звільнення наданих приміщень мало відбуватися у тримісячний термін після закінчення терміну дії Договору, що визначено в п. 2.1.3 Договору. Дія вищезазначеного Договору була завершена 27 жовтня 2008 року. Виконавши належним чином свої зобов'язання і надавши відповідні блок - секції, університет належно виконав свої зобов'язання за Договором. Проте, як зазначає позивач, у належний термін особовий склад Міністерства оборони України не звільнив надані приміщення.

Також позивач вказує, що окрім вищезазначеного договору, 22.12.1997 року було укладено договір № 135 про підготовку спеціалістів. Також з метою урегулювання ситуації, що склалася з сім'ями військовослужбовців було укладено Додаткову угоду № 303/44/09 від 19.08.2009 року.

Відповідно до розділу 2 зазначеної додаткової угоди Міністерство оборони України зобов'язалося після введення в експлуатацію житлового будинку по вул. Бориспільській, 26 у м. Києві вивільнити та передати університетові житлові кімнати в студентському гуртожитку НОМЕР_3, зайняті 10-ти сім'ями військовослужбовців, у тому числі звільнених у запас або відставку (п. 2.1), а протягом 2010 року провести відселення решти сімей військовослужбовців, які проходять військову службу, і передати університету вивільнені житлові кімнати в студентському гуртожитку НОМЕР_3 та до кінця 2011 року провести відселення всіх сімей військовослужбовців, звільнених у запас або відставку і передати університету вивільнені житлові кімнати в студентському гуртожитку НОМЕР_3.

Тобто, як зазначає представник позивача, починаючи з 01.01.2012 року університет не має жодних договірних відносин з Міністерством оборони України, а отже, відсутні і підстави, які б надавали право на проживання у гуртожитках сім'ям військовослужбовців. Проте, фактично вони й досі не звільнили надані їм приміщення. Своїми діями вони порушують п. 2.3. Додаткової угоди № 303/44/09 та вимоги ст. 132 Житлового кодексу УРСР.

Також представник позивача вказує, що військовослужбовці були заселені до гуртожитку НОМЕР_3 на підставі списку військовослужбовців на заселення гуртожитку НОМЕР_3, затвердженого заступником Міністра оборони України - командувачем військ протиповітряної оборони генерал - полковником О. Стеценко.

Відповідачі, сім'я ОСОБА_4 у складі 4-х осіб, а саме ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 були заселені до кімнат № НОМЕР_2 та НОМЕР_1 гуртожитку НОМЕР_3, на підставі вищезазначених Договорів ще 26.11.1998 року, де проживають і по теперішній час. Таким чином, сім'я ОСОБА_3 проживає у 2-х кімнатах, одна з яких має два ліжко - місця, а інша - три.

На час їх заселення розмір і порядок оплати було врегульовано наказом ректора від 21.03.2006 року № 184-32 «Про оплату за користування гуртожитками університету». 13.05.2011 року наказом ректора університету № 370-32 «Про оплату за користування гуртожитками університету». 13.05.2011 року наказом ректора Університету № 378-32 «Про оплату за користування гуртожитками університету» тарифи на проживання було змінено. Калькуляцією, яка є додатком до наказу визначено, що вартість проживання інших категорій проживаючих (до якої відносяться і військовослужбовці) у гуртожитку НОМЕР_3 КНУ ім. Т. Шевченка встановлено у розмірі 420 грн. одне ліжко-місце за місяць. Про зміну вартості розміру оплати усі проживаючі були попереджені своєчасно шляхом вивішення інформації на дошку оголошень. Окрім того, відповідно до п. 3.4. додаткової угоди № 303/44/09, дирекція студмістечка кожного місяця направляє проживаючим сім'ям військовослужбовців рахунок за надані послуги, які вони мають самостійно сплатити не пізніше 15-го числа наступного місяця за оплачуваним. Протягом терміну дії вказаних договорів та після їх закінчення відповідачі проживають у гуртожитку університету, відповідно отримують послуги з проживання (у тому числі і комунальні послуги). Оплату отриманих послуг сім'я ОСОБА_3 в період свого проживання у гуртожитку НОМЕР_3 Університету здійснювала не в повному обсязі та несвоєчасно здійснювала оплату займаних ліжко - місць, а тому з урахуванням змін тарифів, борг відповідачів станом на грудень 2012 року складає 37 948 грн. 06 коп., сплатити який у добровільному порядку відповідачі не бажають.

На підставі наведеного, представник позивача просив виселити відповідачів із займаних ними кімнат № НОМЕР_2 та НОМЕР_1 гуртожитку НОМЕР_3 Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, стягнути із відповідачів суму боргу та судові витрати.

В судовому засіданні під час судового розгляду справи, представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві, просив позов задовольнити. Крім того, посилаючись на те, що за час розгляду справи відповідачі не звільнили займані ними кімнати у гуртожитку та продовжують користуватися наданими їм послугам, при цьому сплачуючи їх несвоєчасно та не в повному обсязі, а тому їх розмір боргу станом на 31.01.2014 року збільшився і становить 59 185, 21 грн., які представник позивача просила стягнути з відповідачів, а також стягнути суму сплаченого судового збору. В подальшому подала заяву про розгляд справи без її участі.

В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_9, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та їх представник позов не визнали в повному обсязі, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. В своїх запереченнях пояснили, що відповідачі не є сторонами за договорами, які були укладені між позивачем та Міністерством оборони України, жодних зобов'язань за цими договорами відповідачі на себе не брали, в зв'язку з чим, на їх думку, вони не є належними відповідачами в даній справі. Окрім того, зазначили, що позивачем на обґрунтування своєї позиції надано розрахунок заборгованості та довідка про здійснення оплати за проживання, що, в порушення вимог ст.ст. 57-59 ЦПК України, не дають підстав достовірно встановити правильність нарахування належних до сплати сум як за проживання, так і за житлово-комунальні послуги з урахуванням положень чинного законодавства, наказів ректора, а також з урахуванням оплат, здійснених ними за час їхнього проживання.

Зазначають, що договірні відносини, які регулюють порядок проживання та оплати за проживання в гуртожитку НОМЕР_3, можуть існувати між відповідачами та Міністерством оборони України, і відповідати за будь-які порушення порядку проживання в гуртожитку НОМЕР_3 відповідачі можуть тільки перед Міністерством оборони України, проте ніяк не перед позивачем, в зв'язку з відсутністю будь-яких договірних відносин. В зв'язку з цим, позовні вимоги позивача до відповідачів про порушення умов договорів на які позивач посилається в позові, укладених між позивачем та Міністерством оборони України, стягнення суми заборгованості та виселення - є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Також вказали, що позивачем безпідставно було збільшено розмір оплати за користування приміщеннями за відсутності зміни ціни на енергоносії, а про наведені зміни тарифів відповідачі не попереджалися, внаслідок чого вони сплачували послуги за тарифом 110 грн. за ліжко-місце на місяць. Окрім того, вказали, що положення наказів ректора від 21.03.2006 р. №184-32 та від 13.05.2011 р. № 378-32 «Про оплату за користування гуртожитками Університету» є лише підставою для внесення відповідних змін у встановленому порядку до договору від 22.12.1997 р. № 135 та не можуть бути підставою зміни умов договору в односторонньому порядку. Зазначають, що вони, керуючись умовами додаткової угоди № 303/44-09 від 19.08.2009 р., укладеної між позивачем та Міністерством оборони України, оплачували той розмір місячної плати за користуванням приміщеннями гуртожитку, який був встановлений додатковою угодою. Факт прийняття оплати в такому розмірі не заперечувалось та приймалось і самим позивачем. Також зазначають, що позивачем не було здійснено попередження відповідачів стосовно підвищення розміру оплати за проживання в гуртожитку ні в 2009 році, ні в 2011 році, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості за проживання у кімнатах № НОМЕР_2 та НОМЕР_1 гуртожитку НОМЕР_3.

З урахуванням наведеного, відповідачі та їх представник просили відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, надали суду письмові заперечення, які містяться в матеріалах справи (а.с. 181-191).

Представник третьої особи Міністерства оборони України, яке було залучено судом у якості третьої особи, в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що договір від 22.12.1997 року № 135 та додаткова угода до нього № 303/44-09 за своєю правовою природою є цивільно-правовими угодами. Договірні відноси існують між Міністерством оборони України та Університетом, де встановлено порядок здійснення військовослужбовцями розрахунків за користування житловими приміщеннями і розмір платежів. Вимогами пункту 3.1 розділу 3 додаткової угоди «Порядок розрахунків за користування житловими приміщеннями у гуртожитку і розмір платежів», було визначено, що розмір та порядок місячної плати за користування житловими приміщеннями, місцями загального користування та надані житлово-комунальні послуги встановлюється наказами ректора Університету. Пунктом 3.2 цієї Додаткової угоди визначено, що вразі зміни цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та енергоносії Університет може змінювати розмір оплати за проживання в гуртожитку з обов'язковим попередженням про це мешканців не менше ніж за місяць на підставі наказу ректора Університету, а в даному випадку Університетом таке попередження відповідачів не здійснювалось. Крім того, окремих договорів між мешканцями гуртожитку та Університетом на оплату житлово-комунальних послуг не укладалося. У відповідних наказах ректора Університету про збільшення розміру оплати за проживання категорія військовослужбовців та осіб звільнених в запас або відставку, які проживають відповідно до договору від 11.09.1995 року «Про підготовку спеціалістів», не визначена. Вартість оплати у 2010 році цим громадянам встановлена як «іншим особам», під які попали і військовослужбовці, а у 2011 році - на рівні вартості проживання у гуртожитках коридорного типу аспірантів та докторантів Університету. Тому військовослужбовці, та особи звільнені в запас, або відставку, які проживають у гуртожитку, оплачують вартість житлово-комунальних послуг у розмірі 110 грн. Надала суду письмові заперечення, які містяться в матеріалах справи (а.с. 116-117).

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, пояснення відповідачів, їх представника та представника третьої особи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши та проаналізувавши наявні в справі докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до договору починаючи з 1995 року між Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка та Міністерством оборони України було укладено ряд договорів (Договір № 135 від 22 грудня 1997 року; Договір про підготовку спеціалістів від 11 вересня 1995 року; Договір № 67 від 24.07.2006 року) та додаткових угод до них про підготовку спеціалістів та про надання в тимчасове користування приміщень Міністерству оборони України (а.с. 6, 7).

Відповідно до умов одного із договорів, а саме п.п. 2.3.1 п. 2.3 Договору № 67 від 24.07.2006 року, університет зобов'язався тимчасово поселити особовий склад Міністерства оборони України у гуртожитку АДРЕСА_1. Плата за надані в тимчасове користування приміщення, відповідно до п. 3.1 Договору, має проводитись самостійно через бухгалтерію університету проживаючими військовослужбовцями. Звільнення наданих приміщень мало відбуватися у тримісячний термін після закінчення терміну дії Договору, що визначено в п. 2.1.3 Договору.

Згідно договору «Про підготовку спеціалістів», укладеного 11.09.1995 року та додаткових угод до нього за № 07-94 від 21.02.1997 року, № 07-94-1 від 28.10.1998 року, укладених між позивачем Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Міністерством оборони України, останньому було передано у користування блок-секції у гуртожитку АДРЕСА_1, для проживання офіцерів, слухачів та членів їх сімей із внесеннями ними оплати за проживання в бухгалтерію позивача у розмірі, встановленому за згодою сторін договору.

З матеріалів справи вбачається, що, 22.12.1997 року між позивачем та Міністерством оборони України було укладено договір № 135 та додаткову угоду № 303/44/09 від 19.08.2009 року (а.с. 8-10), відповідно до умов яких (розділ 2 зазначеної додаткової угоди) Міністерство оборони України зобов'язалося після введення в експлуатацію житлового будинку по вул. Бориспільській, 26 у м. Києві вивільнити та передати університетові житлові кімнати в студентському гуртожитку НОМЕР_3, зайняті 10-ти сім'ями військовослужбовців, у тому числі звільнених у запас або відставку (п. 2.1), а протягом 2010 року провести відселення решти сімей військовослужбовців, які проходять військову службу, і передати університету вивільнені житлові кімнати в студентському гуртожитку НОМЕР_3 та до кінця 2011 року провести відселення всіх сімей військовослужбовців, звільнених у запас або відставку і передати університету вивільнені житлові кімнати в студентському гуртожитку АДРЕСА_1.

Під час судового розгляду справи сторонами по справі визнано, що відповідачі, а саме сім'я ОСОБА_3 були заселені до гуртожитку НОМЕР_3, кімнат № НОМЕР_2 та НОМЕР_1 на підставі списку військовослужбовців на заселення гуртожитку НОМЕР_3, затвердженого заступником міністра оборони України - командувачем військ протиповітряної оборони України, генерал - полковником О. Стеценко та на підставі вищезазначених Договорів, - 26.11.1998 року, де і проживають на теперішній час.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Разом з цим, враховуючи наведені положення закону, сторонами договору № 135 від 22.12.1997 року та Додаткової угоди № 303/44/09 від 19.08.2009 року є безпосередньо Київський національний університет імені Тараса Шевченка та Міністерство оборони України, а відповідачів не визначено як сторону наведених договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Суд не бере до уваги посилання позивача на ту обставину, що саме у відповідачів виникло зобов'язання за Додатковою угодою № 303/44/09 від 19.08.2009 року до договору № 135, укладеного 22.12.1997 року між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Міністерством оборони України.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановлено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Зобов'язання виконати умови п. 2.3 Додаткової угоди № 303/44/09 від 19.08.2009 року до договору № 135, укладеного 22.12.1997 року між Київським національним університетом оборони України, виникло саме у Міністерства оборони України, починаючи з 01.01.2012 року і обов'язок його виконати не може бути покладений на відповідачів, оскільки вони не є стороною зазначеного договору та додаткової угоди і умовами останніх не передбачено покладення обов'язку за їх виконання на відповідачів ОСОБА_9, ОСОБА_9, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

З огляду на викладене, відповідачі ОСОБА_9, ОСОБА_9, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є третіми особами по відношенню до умов вищезазначеної Додаткової угоди № 303/44/09 від 19.08.2009 року та визначених нею взаємних зобов'язань між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Міністерством оборони України.

Таким чином, в даному випадку має місце невиконання договірних зобов'язань з боку Міністерства оборони України, а не відповідачів по справі, тому суд приходить до висновку, що порушень п.2.3 додаткової угоди від 19 серпня 2009 року з боку відповідачів не було, а тому вони не можуть бути виселені як особи, які порушили зазначений пункт договору.

Права позивача порушено діями ( бездіяльністю) Міністерства оборони України. Виселення відповідачів має бути наслідком виконання договірних зобов'язань з боку Міністерства оборони України.

В свою чергу положеннями ст. 511 ЦК України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.

Передання позивачем в безоплатне користування Міністерству оборони України приміщення на виконання умов договору не є порушенням чи обмеженням права позивача, оскільки здійснене за його згодою згідно умов договору.

Крім того, суд вважає безпідставним та необґрунтованим посилання представника позивача на необхідність застосування правил статті 132 Житлового кодексу Української РСР, як на правову підставу для виселення відповідачів із займаного житлового приміщення, оскільки відповідачі не підлягають під категорію осіб, які можуть бути виселені з підстав, передбачених ст.132 ЖК України, інших правових підстав для їх виселення позивачем не зазначено.

Сторонами спору визнана та не оспорювана обставина, що заселення відповідачів відбулося з укладенням між позивачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору договору № 135 та Додаткової угоди № 303/44/09 від 19.08.2009 року, а тому застосування до спірних правовідносин правил статті 132 Житлового кодексу Української РСР є неприпустимим і таким, що суперечить вимогам Закону.

Враховуючи наведене та те, що відповідачі не були стороною договору №135 та та Додаткової угоди № 303/44/09 від 19.08.2009 року про підготовку спеціалістів від 22 грудня 1997 року, а виселення останніх має бути наслідком належного виконання договірних відносин з боку Міністерства оборони України, правові підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Між тим, обговорюючи законність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідачів на користь позивача розміру заборгованості за тимчасове користування жилими приміщеннями та спожиту електроенергію у сумі 59 185, 21 грн., суд приходить до висновку, що представником позивача не доведено перед судом їх переконливості та обґрунтованості, не надано достатніх доказів на підтвердження даних вимог, а тому суд вважає, що вимоги позивача в цій частині також не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, відповідачі були заселені в гуртожиток НОМЕР_3 26.11.1998 року в той час, коли діяли умови договору про підготовку спеціалістів від 11 вересня 1995 року з додатковими угодами №07-94 від 21.02.1997 р. та №07-94-1 від 28.10.1998 р. та договору №135 від 22.12.1997 р. з додатковою угодою №303/44-09 від 19.08.2009 р.

Додатковою угодою №303/44-09 від 19.08.2009 р. визначено порядок розрахунків за користування житловими приміщеннями у гуртожитку і розмір платежів.

Відповідно до п. 3.1, п. 3.2 Додаткової угоди № 303/44/09 від 19.08.2009 року № 135 укладеного 22.12.1997 року між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Міністерством оборони України, розмір та порядок місячної плати за користування житловим приміщенням, місцями загального користування та надані житлово-комунальні послуги встановлюється наказами ректора Університету. Розмір оплати був встановлений наказом ректора від 21.03.2006 р. №184-32 «Про оплату за користування гуртожитком Університету», який складав: 100 грн. в місяць за одне ліжко-місце зайняте співробітниками Університету та членами їх сімей; 110 грн. в місяць за одне ліжко-місце зайняте мешканцями , які не є співробітниками Університету, та членами їх сімей; 110 грн. в місяць за зайняті додаткові ліжко-місця. В разі зміни цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та енергоносії Університет може змінювати розмір оплати за проживання і гуртожитку з обов'язковим попередженням про це мешканців не менш ніж за місяць на підставі наказу ректора Університету.

Проте, доказів настання обставин, що слугували б підставою для підвищення плати за тимчасове користування жилим приміщенням у розумінні підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та енергоносії, що є обов'язковою передумовою для внесення відповідного наказу ректора про оплату за користування гуртожитками Університету, суду надано не було.

Крім того, лише одна калькуляція послуг, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 15, 88), надана представником позивача, без надання доказів на підтвердження настання вищезазначених обставин, правового значення не має.

З матеріалів справи також вбачається, що оплата за проживання у гуртожитку змінювалась два рази, відповідно до наказу ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 21.03.2006 року за № 184-32 «Про оплату за користування гуртожитками Університету» та наказу від 13.05.2011 року за № 370-32 «Про оплату за користування гуртожитками Університету» (а.с. 11-12, 13-15).

Доказів попередження відповідачів ОСОБА_9, ОСОБА_9, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про зміну розміру оплати за проживання у гуртожитку з 110 грн. за ліжко-місце на 420 грн., відповідно до вищезазначених наказів ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 21.03.2006 року за № 184-32 «Про оплату за користування гуртожитками Університету» та наказу від 13.05.2011 року за № 370-32 «Про оплату за користування гуртожитками Університету», суду надано не було та матеріали справи не містять.

Натомість, як вбачається з наданих суду розрахунків, відповідачі сплачували плату за проживання відповідно до умов, встановлених вищевказаною додатковою угодою (а.с. 192-196).

Суд не приймає до уваги наданий акт про відмову відповідача ОСОБА_9 в отриманні попередження про зміну розміру оплати за проживання у гуртожитку з 110 грн. за ліжко-місце на 420 грн., відповідно до наказу ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 11.05.2011 року за № 365-32 «Про оплату за користування гуртожитками Університету» (а.с. 203, 204-205), оскільки нова плата у розмірі 420 грн. за ліжко-місце почала нараховуватися з 01 червня 2011 року, а виходячи з матеріалів акту попередження про таке відбувалося 18 травня 2011 року, тобто у термін менший ніж один місяць про зміну такої плати, що прямо суперечить механізму такого попередження, визначеного п. 3.2 Додаткової угоди № 303/44/09 від 19 серпня 2009 року до договору № 135, укладеного 22 грудня 1997 року між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Міністерством оборони України.

Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених, ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за надання житлово-комунальних послуг, оскільки позивачем не надано достатніх та достовірних доказів, які б давали підстави для правильного нарахування належних до сплати сум за користування відповідачами гуртожитком та житлового-комунальними послугами. а також позивач не врахував пільги, які має відповідач ОСОБА_3, як ветеран військової служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі наведеного та керуючись ст. 132 Житлового кодексу Української РСР, статтями 511, 626, 629, 638 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 11, 15, 27, 31, 57-60, 208-209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Київського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Міністерство оборони України про стягнення заборгованості за комунальні послуги та виселення із займаного приміщення, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: