Постанова № 41048320, 16.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2014 року м. Львів Справа № 9104/123109/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

з участю секретаря - Андрушківа І.Я.,

представника позивача - Шимборської О.А.,

представників відповідача - Ледчак Т.Я., Іванського В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2012 року по справі № 2а-8706/11/1370 за позовом Дочірнього підприємства «Факро-Львів» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Факро-Львів» (далі - ДП «Факро-Львів») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (далі - ДПІ у Залізничному районі м. Львова), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 21 січня 2011 року № 0000032304/0/2043.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що його договірні відносини з ПП «Галич Тур», НКВ ПП «Декорт-Інвест», ПП Телекомунікаційні системи «Експрес», ПП «ТК «Бізнесхолдинг», ПП «Укрзахідліс» мали реальний товарний характер, що підтверджено необхідними первинними документами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2014 року вказаний позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 21 січня 2011 року № 0000032304/0/2043.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, ДПІ у Залізничному районі м. Львова подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 29 грудня 2010 року № 6/23-1/25551988, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування вказаного податкового повідомлення-рішення є помилковим.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали вимоги поданої відповідачем апеляційної скарги та просили її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник позивача в судовому засіданні заперечила проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просила відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 29 грудня 2010 року № 6/23-1/25551988, складеного за результатами невиїзної документальної перевірки ДП «Факро-Львів» з питань достовірності визначення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за період вересня-грудня 2009 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за жовтень-грудень 2009 року, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 січня 2011 року № 0000032304/0/2043, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 218078.30 грн. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції в розмірі 54519.53грн.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугували висновки відповідача про порушення позивачем вимог пунктів 1.7, 1.8 статті 1, підпункту 4.5.1 пункту 4.5 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1, підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6, підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 218078.30 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами ПП «Галич Тур», НКВ ПП «Декорт-Інвест», ПП Телекомунікаційні системи «Експрес», ПП «ТК «Бізнесхолдинг», ПП «Укрзахідліс». На обґрунтування такого твердження податковий орган посилається на аналіз господарської та економічної діяльності вказаних контрагентів, який вказує на відсутність у них необхідних умов для результатів господарської, економічної діяльності, а саме відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, транспортних засобів, що свідчить про неможливість самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність. Також зазначає, що позивачем не надано належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, які б підтверджували фактичне транспортування та отримання товарно-матеріальних цінностей від зазначених контрагентів, а також документів в підтвердження оприбуткування придбаних товарів на складі. Крім цього, податковим органом при проведенні перевірки було виявлено протиправне подвійне включення позивачем до складу податкового кредиту за жовтень 2009 року суми податку на додану вартість по отриманій від ТзОВ МТВО «Комплекс» податковій накладній від 28 жовтня 2008 року № 140 та невідкоригування податкового кредиту в листопаді 2009 року на суму 5428.35 грн. згідно розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, виписаної ПАТ «Концерн Галнафтогаз».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ДП «Факро-Львів» вимог податкового законодавства, а саме завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, так як досліджені під час розгляду справи докази доводять реальність господарських операцій позивача з ПП «Галич Тур», НКВ ПП «Декорт-Інвест», ПП Телекомунікаційні системи «Експрес», ПП «ТК «Бізнесхолдинг», ПП «Укрзахідліс», що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника податку права на податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість є фактичне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як видно з матеріалів справи, основним видом діяльності ДП «Факро-Львів» є виробництво дахових сходів, вікон та комплектуючих до них. Відповідно, основним видом сировини, що використовується у виробництві ДП «Факро-Львів» є лісосировина.

В матеріалах справи містяться копії договорів, укладених позивачем з вказаними вище контрагентами, а саме:

договір від 23 вересня 2009 року, укладений з ПП «Галич Тур», як продавцем, предметом якого є купівля-продаж пиловика соснового та дошки соснової, витрати з транспортування товару до місця розвантаження покладались на продавця;

договір від 20 жовтня 2008 року № 20/10/08, укладений з НКВ ПП «Декорт-Інвест», продавцем, за яким позивач придбав пиловик сосновий та дошку соснову, порода, ґатунок, ціна, розміри яких визначались у специфікаціях на кожну партію товару, а оплату за транспортування товару проводив продавець;

договори від 03 червня 2008 року № 3/06/08 та від 02 червня 2009 року № 09Л-000008, укладені з ПП «Укрзахідліс», як продавцем, про поставку останнім пиловика соснового та дошки соснової, порода, ґатунок, ціна, розміри яких визначались у специфікаціях на кожну партію товару, а оплату за транспортування товару проводив продавець.

На підставі усної домовленості позивачем також придбавались європіддони у ПП «Телекомунікайні системи «Експрес» та робочий одяг і взуття у ПП «ТК «Бізнесхолдинг». Також останнім надавались йому послуги з ремонту двигуна DEUTS F4L-912 та гідронасоса.

В підтвердження фактичного здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано суду копії податкових накладних, видаткових накладних, рахунків-фактур, актів приходу сировини, товарно-транспортних накладних.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Придбана позивачем лісосировина використовувалась ним для виготовлення виробів з дерева та подальшої їх реалізації на експорт, тобто з метою отримання прибутку. Вказані обставини підтверджуються наданими позивачем митними деклараціями та актами списання таких виробів.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти ПП «Галич Тур», НКВ ПП «Декорт-Інвест», ПП Телекомунікаційні системи «Експрес», ПП «ТК «Бізнесхолдинг», ПП «Укрзахідліс» були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, платники податку на додану вартість.

Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Висновок відповідача про недоведеність позивачем факту транспортування придбаного у згаданих вище контрагентів товару з посиланням на відсутність певних відомостей у товарно-транспортних накладних не може бути підставою для визнання здійснених господарських операцій безтоварними, оскільки товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Також у відповідача відсутні докази участі позивача у схемах мінімізації податкових платежів та транзитних фінансових потоків шляхом створення за допомогою спірних операцій лише видимості товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану.

З врахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції між ДП «Факро-Львів» та ПП «Галич Тур», НКВ ПП «Декорт-Інвест», ПП Телекомунікаційні системи «Експрес», ПП «ТК «Бізнесхолдинг», ПП «Укрзахідліс» реально проведені, а відповідно вказані у виписаних даними контрагентами податкових накладних відомості відповідають дійсності.

Разом з тим, поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення крім висновку про безтоварність господарських операцій із згаданими вище контрагентами, послужили й інші висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Так, позивачем протиправно до складу податкового кредиту в жовтні 2009 року двічі включено суми податку на додану вартість з податкової накладної від 28 жовтня 2008 року № 140, виписаної ТзОВ МТВО «Комплекс», в розмірі 7234.71 грн., а також не відкориговано податковий кредит в листопаді 2009 року на суму 5428.35 грн. згідно з розрахунком коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, виписаної ПАТ «Концерн Галнафтогаз», що призвело до завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 12663.06 грн.

Звертаючись до суду, позивач вказаних висновків не оспорював та не обґрунтовував свої вимоги посиланням на їх помилковість.

З огляду на викладене, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 205415.24 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 256769.03 грн.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2012 року по справі № 2а-8706/11/1370 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов Дочірнього підприємства «Факро-Львів» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова від 21 січня 2011 року № 0000032304/0/2043 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 205415.24 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 256769.03 грн.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

Д.М. Старунський

Повний текст постанови виготовлено 21 жовтня 2014 року.