Постанова № 41046424, 20.10.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

20 жовтня 2014 року Справа № 814/2478/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомДержавного малого підприємства інженерно-технологічного центра "Миколаївбуд", вул. Декабристів, 1-а,Миколаїв,54001

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2,Миколаїв,54030

провизнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Державне мале підприємство інженерно-технологічний центр «Миколаївбуд» (далі по тексту також - позивач, підприємство) звернулось до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) від 30.09.2013 року №0004172208, яким суб'єкту господарювання визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 30476,00 грн., з яких 27742,00 грн. - донараховано податку та 2734,00 грн. - штрафу.

Відповідач позов не визнав. В обґрунтування позиції зазначив, що позивачем при формуванні податкового кредиту з податку на додану неправомірно включена вартість витрат по господарським операціям з ПП «Мгновение-Юг» (далі по тексту також - контрагент), які, на думку відповідача, є безтоварними, оскільки в ПП «Мгновение-Юг» недостатньо трудових і матеріальних ресурсів для здійснення статутної діяльності, а за фактом здійснення посадовою особою підприємства незаконної діяльності порушено кримінальне провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив наступне.

Державне мале підприємство інженерно-технологічний центр «Миколаївбуд» зареєстровано виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 24.03.1993 року та як платник податків взято на податковий облік ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва за №4037771. Основними видами діяльності товариства є діяльність у сфері архітектури (основний), діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, інша професійна, наукова та технічна діяльність, будівництво житлових і нежитлових будівель.

В травні 2013 року ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарським взаємовідносинам з ПП «Мгновение-Юг» з податку на додану вартість за лютий, березень, травень, серпень, вересень, грудень 2010 року, серпень 2009 року, березень - травень, серпень-вересень 2011 року, результати якої оформлено Актом № 486/22-300/13850438 від 27.05.2014 року (далі також - Акт). За наслідками перевірки контролюючим органом зроблено висновок про порушення суб'єктом господарювання п.п.7.2.6, п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 32183,00 гривень.

На підставі зазначеного Акта перевірки 30.09.2014 року, з урахуванням рішення Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 20.09.2013 року про часткове задоволення скарги позивача та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000012208 від 01.07.2013 року, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0004172208, яким позивачу визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 30476,00 гривень, з яких 27742,00 грн. - основного зобов'язання та 2734,00грн. - штрафу.

Відповідно до висновків, викладених у Акті перевірки, ДПІ не визнає можливим включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, сформованих по взаєморозрахункам з ПП «Мгновение-Юг», обґрунтувавши це безтоварністю господарських операцій з зазначеним контрагентом, що вчинені без мети реального настання правових наслідків.

При цьому підставою для таких висновків є посилання відповідача на постанову слідчого ОВС СВ ПМ ДПА у Миколаївській області в рамках кримінальної справи №11800037, порушеної за фактом фіктивного підприємства за ознаками ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, в рамках якої встановлено, що підприємство ПП «Мгновение-Юг» зареєстроване на особу, що не мала наміру проводити фінансово-господарську діяльність з 01.06.2011 року, створене з метою ухилення від сплати податків.

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, видана постачальником. Аналогічне положення містить пункт 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України № 165 від 30.05.97 р., який вказує на те, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Законом України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 ст. 7 цього Закону. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом пунктом документами.

Згідно п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП «Мгновение-Юг» в період 2010-2011 років укладалися договори підряду, договір на створення науково-технічної продукції та проектно-вишукувальних робіт.

Приймання позивачем виконаних робіт здійснювалось за актами приймання виконаних робіт, відповідно до яких ПП «Мгновение Юг» надавало позивачу податкові накладні на вартість наданих послуг із зазначенням усіх необхідних реквізитів та скріплених печатками.

Суми ПДВ відповідно до податкових накладних позивач вносив до податкового кредиту, а розрахунки з ПП «Мгновение-Юг» за отримані послуги здійснювались у безготівковій формі з урахування ПДВ, що підтверджується платіжними дорученнями.

На переконання суду, якщо податковий орган мотивує своє рішення про позбавлення платника податків права на віднесення сплачених постачальникам коштів до податкового кредиту та валовим витратам, тим, що, на його думку, відбулася фіктивна операція по штучному нарощуванню цих показників, то цьому повинно передувати доведеність цієї діяльності платника податків або його контрагентів у порядку кримінального судочинства.

Наявність інформації про порушення кримінальної справи за ст.205 КК України за фактом незаконної діяльності ПП «Мгновение-Юг» не є безумовною підставою для визнання безтоварними господарських операцій між позивачем та контрагентом, оскільки, в даному випадку, доказом протиправності дій позивача міг би слугувати вирок суд. Так, відповідно до наданої інформації кримінальну справу порушено ще у жовтні 2011 року. На час розгляду справи, представниками податкового органу не надано пояснень з приводу прийнятого остаточного процесуального рішення по цій справі. З постанови про порушення кримінальної справи та пояснень ОСОБА_1 (директор підприємства) вбачається, що документи ПП «Мгновенье-Юг» почали протиправно використовуватись невідомими особами для надання податкової вигоди лише з 01.06.2011року. Натомість позивач мав правовідносини з цим постачальником протягом 2010 та з березня по липень 2011 рок, тобто у той час, коли ОСОБА_1 не заперечує свою участь у роботі підприємства та не спростовує реальність господарських операцій та виданих документів від імені підприємства.

Отже, посилання відповідача на зареєстроване кримінальне провадження за відсутністю результатів розслідувань у вигляді обвинувального вироку, не має для даної справи юридичного значення, адже з урахуванням положень статей 70 і 72 Кодексу адміністративного судочинства України, належним доказом фіктивності підприємництва (протиправних дій певних фізичних осіб) є вирок суду у кримінальній справі. Якщо податковий орган мотивує своє рішення про позбавлення платника податків права на віднесення сплачених постачальникам коштів до податкового кредиту та валовим витратам, тим, що на його думку, відбулася фіктивна операція по штучному нарощуванню цих показників, то цьому повинно передувати доведеність цієї діяльності платника податків або його контрагентів у порядку кримінального судочинства.

Таким чином, за наявності всіх необхідних відповідно до Податкового кодексу України первинних документів (договори, податкові накладні, акти приймання виконаних робіт, довідки про вартість робіт, платіжні документи ін.), що підтверджують право на витрати, і за відсутності доказів, які заперечують реальність господарських операцій, платник податків не може бути позбавлений права на формування витрат, які враховуються під час визначення об'єкту оподаткування. Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. У разі невиконання іншими особами - учасниками господарських операцій в ланцюгу постачання товарів (послуг) податкових зобов'язань, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для них. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на формування податкового кредиту та відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій. Недобросовісність контрагента не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

В акті перевірки зазначається що по спірним операціям були видані податкові, складені акти приймання-передачі робіт, тобто ті документи, складання яких передбачено законодавством для фіксації та оформлення господарських операцій та відповідних правовідносин. За наявності всіх необхідних первинних документів (договори, податкові накладні, платіжні документи), що підтверджують право на витрати, і за відсутності доказів, які заперечують реальність господарських операцій, платник податків не може бути позбавлений права на формування витрат, які враховуються під час визначення об'єкту оподаткування.

Наявність невмотивованих сумнівів податкового органу у дійсності операцій між контрагентами контрагента та контрагентом позивача не може бути підставою для юридичної відповідальності позивача. Податковим кодексом України не передбачається солідарної відповідальності для всіх учасників господарської діяльності по всім ланцюгам постачальників.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й безпосередньо до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи. Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 за позовом ПП "Армавір" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 у справі за позовом ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.09 по справі "Булвес" проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Судження відповідача про відсутність у контрагентів позивача трудових і матеріальних ресурсів, умов для здійснення господарських операції, крім посилання ДПІ на це в акті перевірки, більш нічим не підтверджується, як не підтверджується і неможливість виконання ними зобов'язань з поставки та підряду виходячи з їх можливості вступити в господарські правовідносини з іншими суб'єктами господарювання, залучення іншого трудового персоналу за договорами цивільно-правового характеру.

Позиціонування контролюючим органом наведених обставини як порушення податкового законодавства не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.

На момент видачі ПП «Мгновение-Юг», яке мало ліцензію на здійснення будівельної діяльності, податкових накладних вказане підприємство було зареєстровано платником ПДВ, а отже, мало право їх виписувати. В свою чергу, позивач мав правові підстави включити суму сплачених в вартості послуг (робіт) ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.

Отже, відповідач - суб'єкт владних повноважень при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158-163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 30.09.2013 року №0004172208.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного малого підприємства інженерно-технологічного центра "Миколаївбуд" 1754 гривні в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний