Рішення № 41044628, 20.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3059/14 20.10.14За позовом Державної інноваційної фінансово - кредитної установи

до Приватного акціонерного товариства "БАНКІВСЬКА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної фінансової інспекції України

про визнання недійсним договору та стягнення 9 045 000,00 грн.

Головуючий суддя Грєхова О. А.

Судді: Ярмак О. М.

Борисенко І. І.

Представники сторін:

від позивача: Кононенко К. А. - представник за довіреністю

від відповідача: Юрченко І. Ю. - представник за довіреністю

від третьої особи: Ляшенко Н. С. - представник а довіреністю

СУТЬ СПОРУ :

Заявлено позов про визнання недійсним з моменту укладення Договору добровільного страхування фінансових ризиків від 04.04.2008 за № 04-04-2008-07 укладеного між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Приватним акціонерним товариством "Банківська акціонерна страхова компанія" та стягнення з Приватного акціонерного товариства "БАНКІВСЬКА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ" сплачених Державною інноваційною фінансово-кредитною установою за договором добровільного страхування фінансових ризиків від 04.04.2008 за № 04-04-2008-07 коштів в сумі 9045000,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що договір добровільного страхування фінансових ризиків від 04.04.2008 за № 04-04-2008-07 не спрямований на реальне настання правових наслідків, так як визначені страхові випадки є свідченням того, що страховик не бажав і навіть не планував скористатися правом вимоги до особи яка заподіяла збиток у відповідності з вимогами ст. 27 Закону України «Про страхування»; також доказом того, що спірний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків є те, що однією з умовою визнання страхової події страховим випадком є визнання банкрутом позичальника - ДАТ «Чорноморнафтогаз» (лот № 7 до договору), яке є державним підприємством, яке у відповідності до вимог чинного законодавства України не може бути визнане банкрутом. Спірний договір суперечить вимогам Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000 та постанові КМУ «Про здійснення закупівель товарів і послуг за державні кошти» від 28.03.2008, оскільки умови договору суперечать умовам тендерної документації, що затверджена замовником торгів - позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2014 року порушено провадження по справі № 910/3059/14, розгляд справи призначено на 31.03.2013 року.

В судовому засіданні 31.03.2014 представник відповідача надав відзив на позов в якому зазначив, що застраховані договором майнові інтереси не суперечать закону та пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням позивачем бюджетних коштів, які були видані ДАК «Чорноморнафтогаз» (позичали за кредитною угодою) на підставі договору про надання кредиту. Закон не унеможливлює визнання позичальника банкрутом, а лише встановлює певні вимоги до такої процедури. Обмеження встановлені законом щодо процедури банкрутства позичальника не унеможливлювали настання страхової події. Спірний договір не мав відповідати вимогам Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000, оскільки втратив чинність 02.04.2008, а договір укладений 04.04.2008. Щодо невідповідності договору постанові КМУ «Про здійснення закупівель товарів і послуг за державні кошти» від 28.03.2008, то у вказаній постанові відсутні положення згідно з якими договори про закупівлі мають повністю повторювати текст тендерної документації. Відповідач заявив про застосування строку позовної давності, оскільки договір укладений 04.04.2008, повністю виконаний та строк позовної давності по ньому сплинув 04.04.2011. Посилання позивача, що він дізнався про порушення лише за наслідками КРУ не відповідає дійсності, оскільки позивач є самосійним суб'єктом господарської діяльності та повинен самостійно усвідомлювати правові наслідки тих чи інших юридичних дій.

У зв'язку з нез'явленням в судове засідання 31.03.2014 представника позивача розгляд справи відкладено на 28.04.2014.

Ухвалою суду від 28.04.2014 продовжено строк вирішення спору, витребувано у Служби безпеки України додаткові докази по справі та відкладено розгляд справи на 12.05.2014.

Ухвалою суду від 12.05.2014 призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням заступника голови суду від 12.05.2014 було призначено колегіальний розгляд справи у наступному складі колегії: суддя Грєхова О. А. (головуючий), Ярмак О. М., Сташків Р. Б.

Ухвалою суду від 12.05.2014 призначено розгляд справи на 16.06.2014.

Ухвалою суду від 16.06.2014 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державну фінансову інспекцію України та відкладено розгляд справи на 14.07.2014.

Розпорядженням заступника голови господарського суду міста Києва від 14.07.2014, приймаючи до уваги, що суддя Cташків Р. Б. знаходиться у відпустці, з метою дотримання процесуальних строків, керуючись рішенням зборів суддів господарського суду міста Києва від 03.02.2011 р. (протокол № 1 від 03.02.2011 р.) та ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України справу № 910/3059/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: Грєхова О.А. (головуючий), судді Ярмак О.М., Пукшин Л.Г.

В судовому засіданні 14.07.2014 в порядку ст. 77 ГПК України судом оголошено перерву до 18.08.2014.

В судовому засіданні 18.08.2014 представник позивача надав суду додаткові пояснення по справі в яких зазначив, що тендерна процедура була розпочата згідно з вимогами Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000, а завершена вже відповідно до Постанови КМУ від 28.03.2008 № 274 «Про здійснення закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти» (тимчасове положення). Таким чином, на час дії тимчасового положення в результаті проведення тендерної процедури мав укладатися договір, основні умови якого відповідали тендерній пропозиції переможця, яка у свою чергу мала складатися цим учасником відповідно до вимог тендерної документації замовника, де містяться основні умови договору про закупівлю, які не мають змінюватися на стадії укладання договору. За результатами проведеної тендерної процедури укладено договір, предмет якого абсолютним чином не відповідав предмету договору, що містилися в основних умовах договору, визначених тендерною документацією замовника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2014 відкладено розгляд справи на 08.09.2014.

08.09.2014 через відділ діловодства суду від третя особа надала письмові пояснення в яких підтримала заявлені позивачем позовні вимоги. Також третя особа надала суду належним чином завірені копії матеріалів планової ревізії.

В судовому засіданні 08.09.2014 представник відповідача надав додаткові заперечення на пояснення позивача в яких зазначив, що оскаржуваний позивачем договір страхування не суперечить умовам Тендерної документації, а формулювання страхових ризиків, яке міститься в договорі лише уточнює поняття страхового випадку згідно Технічних вимог Тендерної документації, які вимагають відповідності договору страхування правилам страхування страховика.

Розпорядженням заступника голови господарського суду міста Києва від 08.09.2014, приймаючи до уваги, що суддя Пукшин Л.Г. знаходиться у відпустці, з метою дотримання процесуальних строків, керуючись рішенням зборів суддів господарського суду міста Києва від 03.02.2011 р. (протокол № 1 від 03.02.2011 р.) та ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України справу № 910/3059/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: Грєхова О.А. (головуючий), судді Ярмак О.М., Борисенко І. І.

У зв'язку з нез'явленням в судове засідання 08.09.2014 представника третьої особи розгляд справи відкладено на 29.09.2014.

В судовому засіданні 29.09.2014, у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 20.10.2014.

В судовому засіданні 20.10.2014 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.10.2014 заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог.

Представник третьої особи в судовому засіданні 20.10.2014 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 20.10.2014 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.03.2007 між Державним агентством України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій) та Українською державною інноваційною компанією (Компанія) укладено Договір № 12-08 про надання коштів з державного бюджету для кредитування інноваційних та інвестиційних проектів.

Відповідно до п. 1.1 договору № 12-08 Держінвестицій зобов'язується у порядку та на умовах, визначених цим договором та законодавством України, надати Компанії кошти з державного бюджету передбачені Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» за програмою: «Надання кредитів на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів у галузях економіку, у першу чергу з впровадженням передових енергозберігаючих технологій з виробництва альтернативних джерел палива».

Компанія зобов'язується на умовах, передбачених цим договором та законодавством України, повернути кошти до державного бюджету та здійснити плату за використання бюджетних коштів (п. 1.2 договору № 12-08).

Бюджетні кошти надаються для кредитування інноваційних та інвестиційних проектів відповідно до Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для надання кредитів на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів у галузях економіки, у пергу чергу з провадження передових енергозберігаючих технологій та технологій з виробництва альтернативних джерел палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України віл 14.03.2007 № 455 (п. 1.3 договору № 12-08).

Держінвестицій надає бюджетні кошти компанії згідно з помісячним розписом асигнувань на умовах повернення, платності, строковості та цільового використання (п. 2.1 договору № 12-08).

23.10.2007 між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (кредитор) та Державним акціонерним товариством «Чорноморнафтогаз» (позичальник) укладено договір № 07-009/К про надання кредиту.

Відповідно до п. 1.1 договору № 07-009/К кредитор на підставі протоколу конкурсної комісії від 10.10.2007 року № 8, за умови надходження грошових коштів від Державного агентства України з інвестицій та інновацій за кодом програмної класифікації видатків 6241050 «Надання кредитів та реалізацію інвестиційних та інноваційних проектів у галузях економіки, у першу чергу з впровадження передових енергозберігаючих технологій та технологій з виробництва альтернативних джерел палива» зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором та чинним законодавством України, надати позичальнику кредит в сумі 200 000 000,00 гривень.

Кредит надається з метою впровадження та реалізації інвестиційного проекту «Завершення першого етапу Програми розробки Одеського і Безіменного газових родовищ на шельфі Чорного моря», робочий проект якого затверджено зведеним комплексним висновком ДП «Центральна служба «Укрдержінвестекспертиза» (п. 1.2 договору № 07-009/К).

Відповідно до п. 2.3 договору № 12-08 з урахуванням Додаткової угоди № 1 Компанія подає Держінвестицій реєстр кредитних договорів, укладених між позичальником та Компанією, на підставі якого укладається додатковий договір.

Відповідно до п. 3.2.2 договору № 12-08 Компанія зобов'язується забезпечити за власний рахунок укладення із повноваженим страховиком договору страхування відповідальності за неповернення коштів до державного бюджету, передбачивши у цьому договорі страхову виплату у разі настання страхового випадку до державного бюджету на відповідний рахунок, відкритий у Державному казначействі.

В результаті проведених Державною інноваційною фінансово-кредитною установою торгів 04.04.2008 між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (Страхувальник) та Закритим акціонерним товариством «Банківська акціонерна страхова компанія» (Страховик) укладено договір № 04-04-2008/07 добровільного майнового страхування фінансових ризиків.

Відповідно до п. 2.1 договору № 04-04-2008/07 предметом договору є майнові інтереси страхувальника, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням страхувальником бюджетними коштами, які видані страхувальником позичальнику за кредитним договором.

Страховим випадком за даним договором є факт настання подій, зазначених в п. 3.2 договору, якщо вони настали протягом періоду страхування за даним договором та підтверджені необхідними документами відповідно до умов даного договору (п. 3.1 договору № 04-04-2008/07).

Подіями, на випадок яких проводиться страхування за даним договором є: невиконання постачальником обов'язку по сплаті суми кредиту та плати за користування кредитом згідно з умовами кредитного договору, наслідком чого є невиконання страхувальником обов'язку по перерахуванню до державного бюджету плати за використання бюджетних коштів згідно п.п. 3.2.9, 3.2.11 договору про надання коштів з державного бюджету для кредитування інноваційних та інвестиційних проектів № 12-08 від 23.03.2007 року, якщо мають місце наступні обставини: позичальника визнано банкрутом та страхувальником вичерпано усі передбачені чинним законодавством України заходи щодо задоволення своїх вимог за кредитним договором, у тому числі реалізовано право вимоги за рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Визначена у даному пункті договору подія визнається страховою, якщо справа про банкрутство порушена у межах визначеного договором періоду страхування (п. 3. 2 договору № 04-04-2008/07).

Договором № 04-04-2008/07 було застраховано лот № 7 (кредитний договір № 07-009/К від 23.10.2007.

З матеріалів справи вбачається що позивач на виконання умов договору перерахував відповідачу страхову премію в сумі 9 045 000,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача, копії яких долучено до матеріалів справи.

З 21.03.2011 р. по 05.04.2011 р. Головним контрольно-ревізійним управлінням України було проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Державної інноваційної фінансово-кредитної установи за 2007, 2008, 2009, 2010 роки та завершений період 2011 року, за результатами чого було складено Акт перевірки від 12.04.2011 р. № 06-21/24, яким було встановлено ряд порушень в ході проведення тендерних процедур, укладення договору, повноту його виконання та взаєморозрахунки за послуги з добровільного майнового страхування фінансових ризиків із ПАТ "БАНКІВСЬКА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ".

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що договір добровільного страхування фінансових ризиків від 04.04.2008 за № 04-04-2008-07 не спрямований на реальне настання правових наслідків, так як визначені страхові випадки є свідченням того, що страховик не бажав і навіть не планував скористатися правом вимоги до особи яка заподіяла збиток у відповідності з вимогами ст. 27 Закону України «Про страхування», а також доказом того, що спірний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків є те, що однією з умовою визнання страхової події страховим випадком є визнання банкрутом позивальника - ДАТ «Чорноморнафтогаз» (лот № 7 до договору), яке є державним підприємством, яке у відповідності до вимог чинного законодавства України не може бути визнане банкрутом. Іншою підставою недійсності договору позивач вважає нікчемність договору у зв'язку з тим, що спірний договір суперечить вимогам Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000 та постанові КМУ «Про здійснення закупівель товарів і послуг за державні кошти» від 28.03.2008, оскільки умови договору суперечать умовам тендерної документації, що затверджена замовником торгів - позивачем.

Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що застраховані договором майнові інтереси не суперечать закону та пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням позивачем бюджетних коштів, які були видані ДАК «Чорноморнафтогаз» (позичали за кредитною угодою) на підставі договору про надання кредиту. Закон не унеможливлює визнання позичальника банкрутом, а лише встановлює певні вимоги до такої процедури. Обмеження встановлені законом щодо процедури банкрутства позичальника не унеможливлювали настання страхової події. Спірний договір не мав відповідати вимогам Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000, оскільки втратив чинність 02.04.2008, а договір укладений 04.04.2008. Щодо невідповідності договору постанові КМУ «Про здійснення закупівель товарів і послуг за державні кошти» від 28.03.2008, то у вказаній постанові відсутні положення згідно з якими договори про закупівлі мають повністю повторювати текст тендерної документації. Відповідач заявив про застосування строку позовної давності, оскільки договір укладений 04.04.2008, повністю виконаний та строк позовної давності по ньому сплинув 04.04.2011. Посилання позивача, що він дізнався про порушення лише за наслідками КРУ не відповідає дійсності, оскільки позивач є самосійним суб'єктом господарської діяльності та повинен самостійно усвідомлювати правові наслідки тих чи інших юридичних дій.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. ч. 1, 3, 4 і 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий ризик - це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Із наведеного визначення випливають дві істотні ознаки страхового ризику. Страховий ризик не повинен бути: неминучим та невідворотнім. Ймовірність означає насамперед можливість настання передбаченої договором події. Якщо настання тієї чи іншої події абсолютно виключене, то, відповідно ризику не існує, і в цьому випадку й укладення договору не повинне мати місце. Якщо ж передбачена договором подія має неминуче відбутися, незалежно від бажання сторін, то і в цьому випадку укладання договору страхування буде суперечити його правовій природі.

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

У спірному договорі добровільного майнового страхування фінансових ризиків, укладеному між сторонами, страховим випадком визначено невиконання постачальником обов'язку по сплаті суми кредиту та плати за користування кредитом згідно з умовами кредитного договору, наслідком чого є невиконання страхувальником обов'язку по перерахуванню до державного бюджету плати за використання бюджетних коштів згідно п.п. 3.2.9, 3.2.11 договору про надання коштів з державного бюджету для кредитування інноваційних та інвестиційних проектів № 12-08 від 23.03.2007 року, якщо мають місце наступні обставини: позичальника визнано банкрутом та страхувальником вичерпано усі передбачені чинним законодавством України заходи щодо задоволення своїх вимог за кредитним договором, у тому числі реалізовано право вимоги за рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Визначена у даному пункті договору подія визнається страховою, якщо справа про банкрутство порушена у межах визначеного договором періоду страхування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що страховий ризик згідно оспорюваного договору відповідає критеріям поняття "ризик", оскільки подія, на випадок якої проводиться страхування має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як вбачається з п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір страхування не має ознак фіктивності, з огляду на те, що він був спрямований на реальне настання правових наслідків, зокрема виплату страхового відшкодування у разі настання страхового випадку.

Щодо посилання позивача на акт Головного контрольно-ревізійного управління України № 06-21/24 від 12.04.2011 та висновок спеціаліста від 03.02.2012 слід зазначити наступне.

В акті Головного контрольно-ревізійного управління України № 06-21/24 від 12.04.2011 зазначено, що: був порушений порядок проведення торгів, а саме безпідставно скорочено строк подання тендерних пропозицій; в тендерній документації Державної інноваційної фінансово - кредитної установи в розділі основні умови договору не зазначено повний перелік страхових випадків, в порушення вимог закону у технічних вимогах тендерної документації відсутній детальний опис послуг, які б хотів тримати замовник від уповноважених страховиків на виконання умові Договору від 23.03.2007 № 12-08; в порушення вимог закону замовником не було відхилено тендерні пропозиції ЗАТ «Банківська акціонерна страхова компанія»; в порушення вимог закону умови договору про закупівлю відрізняються від умов тендерної пропозиції учасника-переможця ЗАТ «Банківська акціонерна страхова компанія»; оскільки договором страхування укладені всупереч вимогам тендерної документації, то такі договори є недійсними (нікчемними); в договорах страхування фінансових ризиків щодо забезпечення повернення коштів до державного бюджету за позичальниками (ДАТ «Чорноморнафтогаз») передбачено страховий випадок, який на момент укладання даних договорів страхування не міг настати, а саме у відповідної до вимог закону ДАТ «Чорноморнафтогаз» не може бути визнано банкрутом; договорами безпідставно застраховано відповідальність у разі невиконання страхувальником обов'язку по перерахуванню до державного бюджету плати за використання бюджетних коштів, оскільки вони у разі настання страхового випадку не будуть відшкодовані страховиком при умові франшизи 3%; таким чином, позивачу завдано збитків внаслідок чого безпідставно застраховано кошти.

У висновку спеціаліста від 03.02.2012, який був складений відповідно до наказу в. о. Голови Держфінпослуг Литвина А. В. від 01.02.2012 № 22 "Про направлення працівника Держфінпослуг до Департаменту контррозвідувального захисту економіки держави Служби безпеки України" визначено, що Державна інноваційна фінансова-кредитна установа перерахувала на рахунок ПАТ «Банківська акціонерна страхова компанія» грошові кошти у вигляді страхової премії у розмірі 9 045 000,00 грн. за випадком, який не міг настати протягом дії договору (банкрутство ДАТ «Чорноморнафтогаз»); за укладеним договором страхування не було застраховано факт неповернення коштів до Державного бюджету, як того вимагає порядок використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для надання кредитів на реалізації інноваційних та інвестиційних проектів у галузях економіки, затверджений постановою КМУ від 14.032007 № 455.

Факти порушень законодавства, встановлені в Акті ревізії та висновку спеціаліста, не можуть бути достатньою підставою для встановлення порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача відповідачем та відповідно для задоволення позовних вимог. Так, виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. У той же час, виявлення вказаних порушень може бути підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку.

Ваховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновків, що Акт позапланової перевірки Головного контрольно-ревізійного управління України від 12.04.2011 № 06-21/24 та висновок спеціаліста від 03.02.2012, не є достатніми доказами порушення відповідачем договірних зобов'язань і завдання позивачеві збитків, а отже, не можуть свідчити про наявність підстав для задоволення позову, оскільки виявлені порушення жодним чином не впливають на умови спірних договірних відносин та не можуть їх змінювати.

Таким чином, акт ревізії та висновок спеціаліста від 03.02.2012 є одними із доказів, які оцінюються судом в сукупності з іншими доказами згідно приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодні докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Обставини, які вказані в акті ревізії та у висновку спеціаліста від 03.02.2012, в господарському судочинстві повинні підтверджуватися належними та допустимими доказами на підставі ст.ст.33-34 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на зазначене, акт Головного контрольно-ревізійного управління України № 06-21/24 від 12.04.2011 та висновок спеціаліста від 03.02.2012 не можуть бути підставою для визнання недійсним договору.

Також в позовній заяві позивач зазначає, що спірний договір суперечить вимогам Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000 та постанові КМУ «Про здійснення закупівель товарів і послуг за державні кошти» від 28.03.2008, оскільки умови договору суперечать умовам тендерної документації, що затверджена замовником торгів - позивачем, а тому зазначений договір є нікчемним.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач стверджує, що п. 2.1 договору, в якому надається визначення предмету договору відрізняється від визначення предмету договору зазначеному в тендерній документації та було відсутнє в тендерній пропозиції відповідача. А також, в частині зазначення, що являється страховим випадком по спірному договору (п. 3.1, 3.2, 3.2.1) страхові випадки та обмеження страхування визначені в договорі співпадають з тендерною пропозицією відповідача та відрізняються від тендерної документації позивача.

Нормативно-правове регулювання правовідносин щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти у період укладення оспорюваних правочинів у 2008 році здійснювалось на підставі Тимчасового положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 28.03.2008 № 274, а правочинів, укладених у 2009 році, - на підставі Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2008 № 921.

Відповідно до п. 84 Тимчасового положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 28.03.2008 № 274 (далі - Постанова № 274) в редакції, яка діяла на момент укладення договорів добровільного майнового страхування фінансових ризиків від 04 квітня 2008 року, закріплено, що договір про закупівлю укладається у письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України. Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника - переможця процедури закупівлі, крім випадків зменшення ціни тендерної пропозиції у порядку, передбаченому цим Тимчасовим положенням. Істотні умови договору про закупівлю не повинні змінюватися після підписання договору, крім випадків, визначених порядком зміни умов договору про закупівлю, що затверджується уповноваженим органом за погодженням з Мінфіном.

Судом встановлено, що в оспорюваному договорі добровільного майнового страхування фінансових ризиків від 04 квітня 2008 року № 04-04-2008/07 визначення страхового випадку не співпадає з визначенням страхового випадку в умовах тендерної документації 2008 року.

Так в тендерній документації 2008 року визначено, що страховим випадком є невиконання страхувальником обов'язку по перерахуванню до Державного бюджету коштів та плати за використання бюджетних коштів згідно з пунктами 3.2.9. та 3.2.11. договору про надання коштів з Державного бюджету для кредитування інноваційних та інвестиційних проектів від 23.03.2007 р. № 12-08.

У відповідності до п. 3.2.9. договору про надання коштів з Державного бюджету для кредитування інноваційних та інвестиційних проектів від 23.03.2007 р. № 12-08, Українська державна інноваційна компанія зобов'язується щомісячно перерахувати до державного бюджету на відповідний рахунок, відкритий у державному казначействі, плату за використання бюджетних коштів у розмірі 0,5 відсотка річних від суми зарахованої на реєстраційний рахунок компанії бюджетних коштів. Плата за використання бюджетних коштів здійснюється за рахунок сплаченої позичальниками плати за користування кредитами.

Згідно з п. 3.2.11. договору про надання коштів з Державного бюджету для кредитування інноваційних та інвестиційних проектів від 23.03.2007 р. № 12-08, Українська державна інноваційна компанія зобов'язується повернути надані за цим договором кошти до державного бюджету на рахунки, відкриті в Державному казначействі.

Однак, у договорі добровільного майнового страхування фінансових ризиків від 04 квітня 2008 року № 04-04-2008/07 визначено, що страховим випадком за даними договорами є факт настання подій, зазначених у пунктах 3.2. договорів, якщо вони настали протягом періоду страхування за даними договорами та підтверджені необхідними документами відповідно до умов даних договорів. Подіями на випадок яких проводиться страхування за даними договорами є невиконання позичальником обов'язку по сплаті кредиту та плати за користування кредитом згідно з умовами кредитного договору, наслідком чого є невиконання страхувальником обов'язку по перерахуванню до Державного бюджету плати за користування бюджетними коштам згідно з пунктами 3.2.9., 3.2.11. договору про надання коштів з державного бюджету для кредитування інноваційних та інвестиційних проектів № 12-08 від 23.03.2007 р., якщо мають місце наступні обставини:

- позичальника визнано банкрутом;

- страхувальником вичерпано всі передбачені чинним законодавством України заходи щодо задоволення своїх вимог за кредитним договором, у тому числі реалізовано право вимоги за рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.

Визначена у даному пункті договору подія визнається страховою, якщо справа про банкрутство порушена в межах визначеного договорами періоду страхування.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що страховиком у оспорюваному договорі добровільного майнового страхування фінансових ризиків від 04 квітня 2008 року № 04-04-2008/07 було змінено поняття страхового випадку у порівнянні з тендерною документацією, тобто зменшено обсяг страхового ризику у порівнянні з тендерною документацією 2008 року, що в свою чергу зменшує ймовірність настання страхових випадків і виплати за ними страхових відшкодувань.

За таких обставин, господарським судом встановлено невідповідність умов оспорюваного договору страхування, укладеного у 2008 році, умовам тендерної документації 2008 року, що відповідно суперечило вимогам законодавства на момент їх укладення.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, зокрема, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Відтак, для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 3-59гс14 від 19.08.2014).

Господарським судом міста Києва встановлено, що строк позовної давності в три роки за вимогами про визнання оспорюваного договору страхування, укладених у 2008 році, недійсними сплинув 04.04.2011, тоді як позивач звернувся з даним позовом до господарського суду лише 26.02.2014.

Позивач в позовній заяві зазначає, що строк для звернення до суду за захистом своїх прав позивачем не пропущений, оскільки про вищевикладені порушення законодавства останній дізнався за наслідками одержання Акту позапланової перевірки Головного контрольно-ревізійного управління України від 18.04.2011 р.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Господарський суд не приймає доводи позивача, оскільки не вважає їх поважними причинами пропуску позовної давності, які були зумовлені об'єктивними обставинами неможливості пред'явити позов у встановлений законом строк. При цьому, господарський суд зазначає, що позивачу про укладення оспорюваного договору було відомо з дня його укладення, а отримання акту ревізії на перебіг позовної давності жодним чином не впливає.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі збігом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи вищевикладене та недоведеність позивачем поважності причин пропуску позовної давності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лемма" про визнання недійсним договору добровільного страхування фінансових ризиків від 04.04.2008 за № 04-04-2008-07 та стягнення у порядку реституції сплачених на їх виконання грошових коштів у розмірі 9045000,00 грн. у зв'язку з пропуском позовної давності.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.10.2014

Головуючий суддя О. А. Грєхова Судді: І. І. Борисенко О. М. Ярмак