Постанова № 41044486, 16.10.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

16 жовтня 2014 року справа № 814/1385/14

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу

за позовомТОВ "СП Укрсоя", вул. Чкалова, 20/5, а/с 77, м. Миколаїв, 54017

доДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030

провизнання протиправним і скасування наказу, визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СП Укрсоя" (надалі - позивач або Товариство) звернулось із адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі - відповідач або ДПІ), в якому просить суд:

1) визнати протиправним і скасувати наказ від 11 лютого 2014 № 130 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства";

2) визнати протиправними дії ДПІ, які полягають у проведенні перевірки Товариства, за результатами якої складено акт "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з податку на додану вартість (надалі - ПДВ) за жовтень 2013 р. та по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ФГ "Бона Деа" за вересень 2013 р. та контрагентами-покупцями" від 28 лютого 2014 р. № 161/14-03-22-08/37278720 (надалі - акт перевірки);

3) визнати протиправними дії ДПІ із складання акту перевірки;

4) зобов'язати ДПІ скасувати всі облікові операції з ПДВ у картці особового рахунку та інтегрованій картці Товариства, проведені на підставі акту перевірки;

5) зобов'язати ДПІ виключити з усіх інформаційних баз та систем інформацію та результати опрацювання акту перевірки;

6) зобов'язати ДПІ утриматись від зберігання та використання податкової інформації у вигляді акту перевірки.

В обґрунтування позовних вимог вказано на відсутність у відповідача підстав для проведення перевірки, а також на протиправність висновків ДПІ, викладених в акті перевірки Товариства.

Відповідач позов не визнав, зазначивши, що у випадку порушення процедури проведення перевірки, позивач мав право не допустити інспекторів до її проведення, чого ним зроблено не було, а тому подальше оскарження наказу про проведення перевірки, не є належним способом захисту. На думку відповідача, внесення до інформаційних баз даних акту перевірки Товариства, не порушує його права, адже не тягне за собою правових наслідків (а. с. 140-143).

В судове засідання 16 жовтня 2014 р. прибув представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням (а. с. 200).

Стаття 128 ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) надає суду право у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладати і вирішити її на підставі наявних у ній доказів. Враховуючи приписи наведеної статті, суд розглядає справу за відсутності відповідача.

Відповідно до ст. 128 ч. 6 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи, що в судове засідання прибув тільки представник позивача, а відповідач належним чином був повідомлений про проведення судового розгляду, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною нормою КАС України, для розгляду справи в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Як визначено ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. Податкового кодексу України (надалі - ПК України), документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

13 грудня 2013 р. ДПІ надіслала позивачу запит, в якому вимагала надання первинної документації та договорів позивача за жовтень 2013 р. (а. с. 10). У відповідь на цей запит, Товариство 26 грудня 2013 р. надало відповідь, в якій просило конкретизувати контрагента, за господарськими операціями з яким потрібно надати первинну документацію (а. с. 11). 20 грудня 2013 р., тобто до наведеної відповіді позивача, ДПІ надіслала повторний запит, в якому зазначено, що позивач повинен надати первинні документи за господарськими операціями із ФГ "Бона Деа" (а. с. 12). Відповідь на запит ДПІ від 20 грудня 2013 р. позивач не надав.

Отже, ненадання відповіді на запит ДПІ, є підставою для проведення документальної позапланової перевірки.

Що стосується доводів позивача про те, що ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. ПК України передбачає наявність у запиті відповідача посилань на можливі порушення законодавства, а також його посилань на ст. 73 п. 73.3. ПК України, згідно якої запит повинен містити підстави для надіслання запиту і у випадку їх відсутності, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит, слід зазначити наступне.

Суд погоджується із тим, що у запиті від 13 грудня 2013 р. відсутні будь-які посилання на порушення Товариством податкового чи іншого законодавства, але у запиті від 20 грудня 2013 р. відповідач зазначив, що ним отримана податкова інформація, яка свідчить про порушення позивачем податкового законодавства, а саме завищення податкового кредиту за господарськими операціями із ФГ "Бона Деа". Суд знаходить ці дані такими, що свідчать про наявність у запиті від 20 грудня 2013 р., як посилань на можливі порушення з боку позивача, так і на підстави для надіслання запиту.

Отже, оскільки запит ДПІ відповідає вимогам ПК України, позивач не мав права не надавати на нього відповідь. Відповідно, відповідач вірно розцінив ненадання відповіді на свій запит, як наявність підстав для проведення перевірки, на підставі чого 11 лютого 2014 р. видав наказ № 130 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства" (а. с. 13), у зв'язку із чим позовна вимога про його скасування задоволенню не підлягає, як і вимога про визнання дій ДПІ щодо проведення перевірки Товариства - судом не встановлено порушень з боку відповідача при організації і проведенні перевірки.

28 лютого 2014 р. ДПІ склала акт перевірки Товариства, у висновку якого зазначено, що перевіркою не підтверджена реальність господарських операцій позивача із отримання насіння соняшника на загальну суму ПДВ 1085021,06 грн. по операціях із контрагентами-постачальниками ФГ "Бона Деа" і ТОВ "Рос Ойл Н" (а. с. 16-112).

Вирішуючи вимогу позивача про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у складанні акту перевірки, суд керується наступним.

В незалежності від формулювання цієї вимоги, фактично позивач просить суд скасувати акт перевірки, так як неможливо відокремити дії із складання акту від самого акту, як кінцевого результату таких дій, але такий акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України - він тільки фіксує певні обставини (факти) та є носієм інформації і сам по собі не породжує для позивача правових наслідків, а тому не може бути скасований.

Зазначене підтверджується і правовою позицією Верховного Суду України, яка в силу приписів ст. 2442 КАС України є обов'язковою для судів. Зокрема у своїй постанові від 10 вересня 2013 р. у справі № 21-237а13 Верховний Суд України зазначив, що "…висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта... Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта".

У зв'язку із викладеним, відсутні підстави для визнання протиправним дій ДПІ із складання акту перевірки Товариства.

Не може бути задоволена і така вимога, як зобов'язання ДПІ утриматись від зберігання та використання податкової інформації у вигляді акту перевірки, так як фактично це дорівнюватиме забороні відповідачу виконувати свої контрольні функції.

Слід врахувати і те, що у п. 10.3. постанови пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначено, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. Просячи зобов'язати відповідача утриматись від зберігання і використання акту перевірки, позивач намагається упередити дії ДПІ "на майбутнє", що суперечить завданню адміністративного судочинства.

В той же час, суд знаходить обґрунтованими вимоги позивача про виключення із інформаційної системи та картки особового рахунку даних, які були внесені на підставі акту перевірки.

Наказом Державної податкової служби України від 24 грудня 2012 р. № 1197 (надалі - наказ № 1197) з 1 січня 2013 р. було введено в експлуатацію інформаційну систему "Податковий блок".

Наданий відповідачем витяг з цієї системи свідчить про те, що на підставі акту перевірки Товариства, ДПІ здійснила коригування даних позивача із ПДВ за вересень-жовтень 2013 р., шляхом внесення у графи "Обсяг поставки (без ПДВ)" і "Сума ПДВ" ПДВ за господарськими операціями позивача, які не повинні враховуватись при визначені податкових зобов'язань останнього (а. с. 117-124).

На думку відповідача, внесення таких даних до інформаційної системи, є складовою частиною інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності податкових органів, що передбачено ст. 71 ПК України, а ст. 74 п. 74.1. ПК України надає відповідачу право зберігати і опрацьовувати податкову інформацію в інформаційних базах, а тому коригування показника позивача із ПДВ в інформаційній системі "Податковий блок" зроблено у межах інформаційно-аналітичної діяльності ДПІ. Крім того, на переконання відповідача, такі дії є внутрішньою діяльністю податкового органу, яка не породжує для позивача негативних наслідків у вигляді визначення податкових зобов'язань та нарахування штрафних санкцій.

Суд знаходить такі доводи ДПІ помилковими, з огляду на наступне.

Як визначено ст. 74 п. 74.1. абз. 2 ПК України, перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Отже, законом визначено, що форми і методи опрацювання інформації у відповідних системах, повинні бути визначені центральним податковим органом.

Слід зазначити до 14 червня 2013 р. діяв Примірний порядок взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 18 квітня 2008 р. № 266. Цей нормативний акт втратив чинність на підставі наказу від 14 червня 2013 р. № 165 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця".

На теперішній час відсутній будь-який нормативний акт, якій би визначав форми і методи, підстави, порядок, строки та інше, для внесення даних до інформаційної системи "Податковий блок" в частині результатів перевірок платників податків або їх контрагентів. Наказ № 1197 містить тільки загальні норми щодо затвердження та введення в дію інформаційної системи "Податковий блок".

Відповідно до ст. 19 ч. 2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв'язку із відсутністю спеціалізованого нормативного акту, який би надавав ДПІ право коригувати показники платника податків на підставі його акту перевірки, суд виходить із загальних засад податкового законодавства.

Системний аналіз ст. ст. 46-50, 54, 58 ПК України дозволяє зробити суду висновок про те, що податковим законодавством передбачено тільки два способи коригування даних податкової звітності платника податків та, як наслідок, внесення цих відкоригованих (змінених) даних до інформаційних систем: у випадку виявлення відповідачем факту порушення податкового законодавства у вигляді заниження/завищення податкових зобов'язань, він зобов'язаний визначити суму податків, яка підлягає сплаті до бюджету, шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення (податкової вимоги), або платник податків подає податкову звітність, в тому числі уточнену, до податкового органу.

В даному спорі відповідач податкового повідомлення-рішення за наслідками перевірки Товариства не приймав, а останнє не подавало відповідної податкової звітності до ДПІ.

Ніякі положення ПК України не дають підстав вважати, що акт перевірки платника податків є підставою для зміни його показників податків. Такий висновок випливає і з юридичної природи самого акту перевірки. Так, п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772 визначає, що акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Отже, як слідує з законодавчого визначення акту перевірки, він тільки фіксує факт проведення перевірки та документарно оформлює її результати і є носієм податкової інформації, на підставі якої податковий орган приймає рішення про нарахування податків та застосування штрафів. Акт перевірки не породжує правових наслідків для платника податків, про що зокрема зазначено і у вищенаведеному рішенні Верховного Суду України, а тому він не може породжувати і наслідки у вигляді коригування податкових даних платника податків в інформаційних системах.

Діяльність податкового органу щодо ведення інформаційних систем спрямована на забезпечення виконання публічних владних контрольних функцій, а тому також носить характер владної діяльності, яка створює та змінює правовідносини між податковим органом і платником податків, а тому суд не може погодитись із доводами відповідача про те, що внесення до інформаційної системи даних, на підставі акту перевірки, не порушує прав позивача, так як в даному випадку штучно створюється ситуація, коли між задекларованими даними позивача і даними відповідача, які зберігаються в інформаційній системі, виникають розбіжності. Той факт, що негативні наслідки мають відстрочений у часі характер, не змінюють того, що вони мають місце.

Слід врахувати і те, що відповідно до ст. 2 КАС України, адміністративний суд захищає в тому числі і інтереси юридичних осіб. В даному випадку інтересом позивача, є відсутність розбіжностей між його податковою звітністю та даними інформаційних систем ДПІ.

Також суд вважає за необхідне вказати на те, що надані відповідачем акти про неможливість проведення зустрічної звірки ФГ "Бона Деа" і ТОВ "Рост Ойл Н", на підставі яких податковим інспектором було зроблено висновок про безтоварний характер правочинів позивача із цими контрагентами, не мають відношення до предмету доказування в даній справі, так як в межах цієї справи розглядається виключно питання наявності у відповідача права на внесення до інформаційної системи "Податковий блок" на підставі акту перевірки змінених даних ПДВ позивача і суд дійшов висновку про відсутність у відповідача такого права, а тому навіть у випадку вірності висновку ДПІ про безтоварність господарських операцій позивача із ФГ "Бона Деа" і ТОВ "Рост Ойл Н", він не мав права вносити до інформаційної системи власні дані із ПДВ - відповідач повинен був прийняти податкове повідомлення-рішення і після узгодження грошового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням, вносити відповідні зміни до інформаційної системи.

Як визначено ст. 163 ч. 1 п. 4 КАС України, в тому випадку, коли рішення суду вимагає від відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинення певних дій, постанова повинна містити встановлений судом строк для подання останнім звіту про виконання постанови, при цьому перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно.

Згідно ст. 94 ч. 3 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судовий збір позивачем сплачено в розмірі 73,08 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 390 від 26 травня 2014 р. (а. с. 2) і враховуючи часткове задоволення позовних вимог, присудженню позивачу з Державного бюджету України підлягає сума судових витрат в розмірі 24,36 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 128, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати державну податкову інспекцію у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області вилучити з інформаційної системи "Податковий блок" та картки особового рахунку товариства з обмеженою відповідальністю "СП Укрсоя" інформацію, внесену на підставі акту "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "СП Укрсоя" з податку на додану вартість за жовтень 2013 р. та по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ФГ "Бона Деа" за вересень 2013 р. та контрагентами-покупцями" від 28 лютого 2014 р. № 161/14-03-22-08/37278720.

3. Протягом 5 робочих днів з дня набрання цим рішенням законної сили державній податковій інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області подати до Миколаївського окружного адміністративного суду письмовий звіт про виконання постанови, із наданням документального підтвердження.

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Присудити товариству з обмеженою відповідальністю "СП Укрсоя" судовий збір в сумі 24,36 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз