Постанова № 41043468, 23.10.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2014 р.Справа № 915/740/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

суддів: Головей В. М. та Шевченко В.В.

(Склад колегії суддів сформовано на підставі автоматичного розподілу справ між суддями та розпорядження в.о. голови суду № 2327 від 25.09.2014 р.)

при секретарі судового засідання - Максіміхіній Ю.В.

за участю представників :

ПАТ НАК „Нафтогаз України" - Старчик А.А. (на підставі доручення),

ПАТ " Миколаївська ТЕЦ" - Ходикін М.М. (на підставі доручення),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Миколаївської області від 07.08.2014 р. у справі № 915/740/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" про стягнення 696 052,97 грн.

ВСТАНОВИЛА:

26.05.2014 р. Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Миколаївської ТЕЦ" 696 052,97 грн., з яких:

52 558,10 грн. - інфляційних нарахувань, в т.ч. за період з 11.2013 р. по 12.2013 р. у сумі 9634,84 грн. та за період з 12.2013 р. по 01.2013 р. у сумі 42923,26 грн.;

203 776,95 грн. - 7% штрафу за період з 10.06.2013 р. по 12.08.2013 р.;

360 507,81 грн. - пені , в т.ч.:

за період з 14.02.2013 р. по 18.02.2013 р. у сумі 4593,57 грн.,

за період з 14.03.2013 р. по 15.03.2013 р. у сумі 1710,33 грн.,

за період з 14.04.2013 р. по 13.05.2013 р. у сумі 45 671,34 грн.,

за період з 14.05.2013 р. по 12.11.2013 р. у сумі 199 771,09 грн.,

за період з 14.11.2013 р. по 11.12.2013 р. у сумі 37457,01 грн.,

за період з 14.12.2013 р. по 08.01.2013 р. у сумі 71304,46 грн.;

79 210,11 грн. - 3 % річних , в т.ч.:

за період з 14.02.2013 р. по 18.02.2013 р. у сумі 918,71 грн.,

за період з 14.03.2013 р. по 15.03.2013 р. у сумі 342,07 грн.,

за період з 14.04.2013 р. по 13.05.2013 р. у сумі 9 134,27 грн.,

за період з 14.05.2013 р. по 12.11.2013 р. у сумі 43716,26 грн.,

за період з 14.11.2013 р. по 11.12.2013 р. у сумі 8643,92 грн.,

за період з 14.12.2013 р. по 08.01.2013 р. у сумі 16454,87 грн.;

а також відшкодування понесених судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення умов, укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 436-пр від 28.12.2012 р. розрахувався не своєчасно у встановлені договором строки за придбаний природний газ, а тому повинен сплатити, пеню, 7 % штрафу передбачені умовами договору, а також понесені позивачем втрати від інфляції та 3% річних, нарахування яких передбачено умовами договору і ст. 625 ЦК України. (а.с. 2- 4)

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 28.05.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі. (а.с. 1)

Також 18.06.2014 р. відповідач до місцевого господарського суду надав відзив на позов, в якому зазначив, що позивач розбив невірний розрахунок пені та 3 % річних та надав свій контррозрахунок цих нарахувань. (а.с. 56-57)

18.06.2014 р. відповідач надав місцевому суду клопотання в якому просив суд зменшити розмір пені та 7% штрафу, посилаючись на приписи норм чинного законодавства та те, що власний капітал у двічі менший за статутний. (а.с. 61)

10.07.2014 р. позивач до місцевого господарського суду надав заперечення на відзив та на клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій. Позивач зазначив, що відповідач був обізнаний про правову відповідальність за несвоєчасне виконання умов договору, а тому повинен був своєчасно сплачувати отриманий товар. Також позивач зазначив, що суд повинен врахувати майновий стан не лише відповідача, а й позивача. Крім того позивач посилається на судову практику, а саме постанови Вищого господарського суду України. (а.с. 77-84)

05.08.2014 р. відповідач о місцевого господарського суду надав відзив на заперечення позивача від 07.07.2014 р. (дата реєстрації 10.07.2014 р.) (а.с. 101-102)

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 07.08.2014 р. (повний текст якого підписано суддею Мавродієвою М.В. 12.08.2014 р.) позовні вимоги задоволено частково, а саме суд стягнув з відповідача на користь позивача:172985,75 грн. - пені, 76120,14 грн. - 3% річних, 101888,48 грн. - штрафу та 12517,37 грн. судового збору,а в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 52558,10 грн. збитків від інфляції, 14536,31 грн. пені та 3089,97 - 3% річних, відмовив.

Рішення місцевого господарського суду вмотивовано тим, що позивач виконав умови договору, зменшуючи розмір 3 % відсотків річних місцевий господарський суд послався на приписи ст.. 526, ч. 2 ст. 625 ЦК України та абз. 1, 2 п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", у зв'язку із чим розмір 3 % річних стягнуто у сумі 76 120,14 грн. Відмовляючи позивачу у задоволенні стягнення з відповідача на користь позивача збитків від інфляції суд послався на абз. 2 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", постанови Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" №62-97р. від 03.04.1997,окрім того суд послався на постанови Вищого господарського суду України. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені місцевий господарський суд зазначив, що позивачем здійснено нарахування пені без урахування сплачених відповідачем сум безпосередньо у день оплати. Таке врахування відбулося з наступного дня, що суд вважає неправомірним, при цьому суд послався на приписи абз. 1 п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Задовольняючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу, місцевий господарський суд послався на приписи п. 3 ч. 1 ст.. 83 ГПК України та зазначив, що позивачем не доведено суду, що понесення ним збитків сталося внаслідок неналежного виконання саме відповідачем своїх зобов'язань за договором (залучення кредитних коштів зі сплатою процентів тощо) або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору. Судом взято до уваги, що заборгованість за природний газ, станом на січень 2014 року, повністю погашена, при цьому, більша її частина із незначним порушенням строків, тобто відповідачем в добровільному порядку повністю усунено порушення. Враховуючи викладені обставини суд зменшив розмір пені на 50 % та стягнув з відповідача на користь позивача 172 985,75 грн. пені та зменшив на 50 % розмір 7% штрафу стягуючи з відповідача на користь позивача - 101 888,48 грн.. (а.с.126-138)

Позивач частково не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на його користь позивача у сумі 187522,06 грн., 3 % річних у сумі 3089,97 грн., 7% штрафу у сумі 101 888,48 грн. та втрат від інфляційних нарахувань у сумі 52558,10 грн., скасувати та ухвалити нове яким в цій частині вимоги задовольнити, а судові витрати покласти на відповідача.

Крім того, скаржником до апеляційної скарги надано клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги.

В обґрунтування вимог викладених в апеляційній скарзі скаржник послався на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилаючись на положення ч. 4 ст. 232 ГК України скаржник зазначив, що нарахування 3% річних від простроченої суми, як компенсація за утримання коштів має бути по день сплати цих коштів кредитору, тобто - по цей день включно.

Посилаючись на положення ч. 6 ст. 231 та ч. 4 ст. 232 ГК України скаржник вважає, що штрафні санкції (за весь час користування чужими коштами) мають бути нараховані також по день оплати включно.

Скаржник зазначив, що рішення господарського суду Миколаївської області від 07.08.14 р. не відповідає зазначеним вимогам, оскільки не зазначено будь-яких доказів на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру стягуваної суми 7 % штрафу та пені на 50 % від її заявленої суми та не викладено доводи на підставі, яких відхилено докази позивача, а також господарський суд фактично ставить в залежність обов'язкового доказування понесених компанією збитків задля не зменшення розміру належної до стягнення пені.

Щодо відмови місцевим господарським судом позивачу у задоволенні стягнення з відповідача на користь позивача збитків від інфляції, скаржник послався на приписи ст.. 625 ЦК України та зазначив, що нарахуванню згідно інфляційних процесів підлягають не тільки основна сума боргу, а й сума, на які збільшився борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів. Проте місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні інфляційних за листопад 2013 р. фактично керувався внутрішнім переконанням того, що якщо фактично весь місяць користувались мільйоном гривень, а 29 числа місяця його погасили, то відповідно суми боргу нема, і немає суми на яку потрібно здійснювати нарахування.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 26.09.2014 р. скаржнику відновлено пропущений процесуальний строк для подачі апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.10.2014 р. об 12:30 год., про що сторони згідно приписів ст. 98 ГПК України були повідомлені належним чином.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника (позивача) в усних поясненнях наданих суду підтримав скаргу і просив її задовольнити.

Представник відповідача в усних поясненнях наданих суду просив залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представників сторін обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, і ці обставини встановив та дослідив місцевий суд, 28.12.2012 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Публічним акціонерним товариством "Миколаївська теплоелектроцентраль" було укладено договір купівлі-продажу природного газу №436-ПР (надалі - Договір) (а.с.12-17), згідно якого продавець (позивач у справі) зобов'язався поставити покупцю (відповідач у справі) в період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), який підлягає використанню покупцем виключно для власних потреб (покупець є кінцевим споживачем), а покупець, в свою чергу, зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 Договору сторони домовились, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ в обсязі до 19862,0 тис. куб. м.

За умовами п.5.1 Договору ціна за 1000 куб. м природного газу становить 3509,00 грн. без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%, ПДВ за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 305,60 грн., крім того ПДВ - 61,12 грн., всього з ПДВ - 366,72 грн. До сплати за 1000 куб. м природного газу - 3884,78 грн., крім того ПДВ - 766,96 грн., всього з ПДВ - 4661,74 грн.

Термін та щомісячний обсяг поставки газу сторони узгодили пунктом 2.1 Договору №436-ПР з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно.

За умовами пункту 11.1 Договору, строк його дії встановлено сторонами з дати підписання та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки природного газу до 31 грудня 2012 року, а в частині розрахунків за газ та послуги з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

Сторони узгодили у п. 6.1. Договору, що оплата за природний газ з урахування вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами у такому порядку:

- оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше, ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу;

- оплата в розмірі 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

З наявних у матеріалах справи актів - приймання передачі природного газу від 31.01.2013 р. на загальну суму з урахуванням ПДВ 17 453 539,58 грн., від 28.02.2013 р. на загальну суму з урахуванням ПДВ 15 215 906,30 грн., від 31.03.2013 р. на загальну суму з урахуванням ПДВ 16 619 088,84 грн., від 30.04.2013 р. на загальну суму з урахуванням ПДВ 4 815 573,29 грн., 31.10.2013 р. на загальну суму з урахуванням ПДВ 5 177 419,52 грн., 30.11.2013 р. на загальну суму з урахуванням ПДВ 9 927 233 грн. вбачається, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу, а той прийняв 14897,824 тис. куб. м природного газу на загальну суму 69 208 760,93 грн., що не заперечує відповідач. (а.с. 20-25)

Відповідно ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у частинах 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно умов викладених у п. 6.1 договору сторони узгодили порядок та умови проведення розрахунків.

Проте, як стверджує позивач та це визнає відповідач, всупереч умовам договору та приписам чинного законодавства останній розрахувався за спожитий природний газ не своєчасно. Однак, на час подання позову до суду, відповідач заборгованість зі сплати вартості отриманого природного газу сплатив в повному обсязі, що визнають обидві сторони.

Позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у загальній сумі 79 210,11 грн.:

за січень 2013 р. 3% річних нарахованих за період з 14.02.2013 по 18.02.2013 р. у сумі 4 593,57 грн.,

за лютий 2013 р. 3% річних нарахованих за період з 14.03.2013 по 15.03.2013 р. у сумі 1 710,33 грн.,

за березень 2013 р. 3% річних нарахованих за період з 14.04.2013 по 13.05.2013 р. у сумі 45 671,34 грн.,

за квітень 2013 р. 3% річних нарахованих за період з 14.05.2013 по 12.11.2013 р. у сумі 199 771,09 грн.,

за жовтень 2013 р. 3% річних нарахованих за період з 14.11.2013 по 11.12.2013 р. у сумі 37 457,01 грн.,

за листопад 2013 р. 3% річних нарахованих за період з 14.12.2013 по 08.01.2013 р. у сумі 71 304,46 грн.,

Як зазначалось вище місцевий господарський суд частково задовольнив вимогу позивача стягнувши з відповідача 76 120,14 грн..

В апеляційній скарзі позивач (скаржник) просить стягнути з відповідача 3 % річних на свою користь у повному обсязі, в сумі 79 210,11 грн., посилаючись на приписи ч. 6 ст. 231 та ч. 4 ст. 232 ГК України.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне з цього приводу зазначити наступне.

За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до абз. 1 п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Викладене надає змогу колегії суддів зробити висновок, що останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну, тобто 13 число, а з 14 числа позивач має право нараховувати відповідачу 3 % річних.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Колегією суддів самостійно за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Ліга Закон Еліт", було перевірено розрахунок 3% річних та встановлено, що розрахунок 3% річних зроблений позивачем та місцевим господарським судом є арифметично та методично не вірним, з наступних підстав.

Як свідчить розрахунок позивача (а.с. 9) у період з 14.04.2013 р. по 15.04.2013 р. ним було нараховано відповідачу 3 % річних, проте це суперечить вимогам ч. 5 ст.. 254 ЦК України, оскільки 14.04.2013 р. це неділя - вихідний день, а тому нарахування повинно було бути здійснюватись з понеділка 15.04.2013 р., аналогічної помилки позивач припустився при здійсненні нарахування відповідачу 3 % річних у період з 14.12.2013 р. по 16.12.2013 (а.с. 10), проте 14.12.2013 р. є вихідний день - субота, а тому нарахування 3 % річних повинно було бути здійснюватись з 16.12.2013 р. з понеділка, однак місцевим господарським судом це не прийнято було до уваги під час здійснення власного розрахунку.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним та правомірним такий розрахунок 3 % річних:

за період з 14.02.2013 р. по 17.02.2013 р. у сумі 884,73 грн.,

за період з 14.03.2013 р. по 14.03.2013 р. у сумі 179,25 грн.,

за період з 15.04.2013 р. по 12.05.2013 р. у сумі 8 380,31 грн.,

за період з 14.05.2013 р. по 11.11.2013 р. у сумі 43 394,80 грн.,

за період з 14.11.2013 р. по 10.12.2013 р. у сумі 8 247,97 грн.,

за період з 16.12.2013 р. по 07.01.2013 р. у сумі 14 420,30 грн., нарахування відповідачу 3 % у загальній сумі 75 507,36 грн.

У зв'язку із чим рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 76 120,14 грн. підлягає зміні, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 75 507,36 грн., а вимоги скаржника викладені в апеляційній скарзі без задоволення.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення інфляційних нарахувань у сумі 52 558,10 грн. у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем газу поставленого у жовтні та листопаді 2013 року, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вже зазначалось вище відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, тобто вказана норма права передбачає, що якщо кредитор вирішив скористатися своїм правом на стягнення збитків від інфляції, то вони підлягають стягненню за весь час прострочення, а не за окремі місяці за вибором кредитора.

Згідно абз. 2 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Аналогічна позиція викладена і у постанові Вищого господарського суду України №23/466 від 05.04.2011 та листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" №62-97р. від 03.04.1997, у яких зазначено, що індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При здійсненні розрахунку індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату № 265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Отже при стягненні інфляційних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, якщо термін прострочення становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується, вказана правова позиція також зазначена в Постанові Вищого Господарського Суду України по справі №29/75-10-1823 від 24.11.2010, по справі №4/54-10-18-18 від 19.01.2011 та по справі №915/727/13 від 30.10.2013.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з розрахунку позивача збитки від інфляції ним нараховані за період з 14.11.2013 р. по 11.12.2013 р. та з 14.12.2013 р. по 08.01.2014 р..

З цим розрахунком позивача (скаржника) колегія суддів погодитись не може, оскільки, як зазначалось вище, найменший період визначення становить місяць, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань, а тому доводи скаржника з приводу того, що місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні інфляційних за жовтень та листопад 2013 р. фактично керувався внутрішнім переконанням, оскільки якщо фактично весь місяць користувались мільйоном гривень, а 29 числа місяця його погасили, то відповідно суми боргу нема, і немає суми на яку потрібно здійснювати нарахування, не приймається до уваги з вищевикладених підстав та норм чинного законодавства України.

Умовами договору сторони у п. 7.2 передбачили обов'язок покупця у разі порушення ним умов договору стосовно порядку оплати поставленого природного газу крім суми заборгованості сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

Згідно вимог ст.. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як свідчать матеріали справи позивач нарахував позивачу штраф, за прострочення понад 30 днів оплати вартості газу за квітень 2013 року у сумі 203 776,95 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції здійснила перерахування 7 % штрафу та дійшла висновку, що його зроблено вірно, а тому місцевий господарський суд, дійшов правомірного висновку у своєму рішенні щодо стягнення з відповідача на користь позивача 203 776,95 грн. 7 % штрафу за квітень 2013 р.

Крім того, як зазначалось вище позивач здійснив нарахування відповідачу пені за час прострочення виконання зобов'язання за договором у сумі 360 507,81 грн.

Як зазначалось вище відповідно до абз. 1 п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Колегія суддів за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Ліга Закон Еліт" перевірила зроблений позивачем та місцевим господарським судом розрахунок нарахованої відповідачу пені у сумі 360 507,81 грн. та встановила, що він є не вірним, з огляду на наступне.

Як свідчить розрахунок позивача (а.с. 9) у період з 14.04.2013 р. по 15.04.2013 р. ним було нараховано відповідачу пеню, проте це суперечить вимогам ч. 5 ст.. 254 ЦК України, оскільки 14.04.2013 р. це неділя - вихідний день, а тому нарахування повинно було бути здійснюватись з 15.04.2013 р., аналогічної помилки позивач припустився при здійсненні нарахування відповідачу пені у період з 14.12.2013 р. по 16.12.2013 (а.с. 10), проте те 14.12.2013 р. є вихідний день - субота, а тому нарахування пені повинно було бути здійснюватись з 16.12.2013 р. з понеділка, однак місцевим господарським судом це не прийнято було до уваги під час здійснення власного розрахунку.

Таким чином вірним та правомірним є такий розрахунок пені:

за період з 14.02.2013 р. по 17.02.2013 р. у сумі 4 423,62 грн.,

за період з 14.03.2013 р. по 14.03.2013 р. у сумі 896,26 грн.,

за період з 15.04.2013 р. по 12.05.2013 р. у сумі 41 901,54 грн.,

за період з 14.05.2013 р. по 11.11.2013 р. у сумі 198 327,30 грн.,

за період з 14.11.2013 р. по 10.12.2013 р. у сумі 35 741,22 грн.,

за період з 16.12.2013 р. по 07.01.2013 р. у сумі 62 487,98 грн., загальна сума пені складає 343 777,92 грн.

Враховуючи викладене колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про зміну рішення місцевого господарського суду, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 343 777,92 грн.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та штрафу, то колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинен бути взятий до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не задало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, яким приймається рішення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені , штрафу) які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язань, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідність розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Оцінивши викладені у заявах відповідача та позивача обставини та дослідивши надані ними докази колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до наступного.

Дійсно з наданих відповідачем доказів вбачається, що його фінансовий стан є скрутним, у зв'язку з нездійсненням з ним розрахунків контрагентів (населення) за отриману теплову енергію.

Однак недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника, не звільняють його від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань перед позивачем.

Водночас позивачем також надано суду першої інстанції докази тяжкого фінансового становища, а саме що ним понесені збитки, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами про фінансові результати (звіт про сукупний дохід).

При цьому слід враховувати що позивач є постачальником газу для всієї держави і його тяжкий фінансовий стан, якій виник, в т.ч. з вини відповідача, який несвоєчасно розраховувався по своїм зобов'язанням за договором, може мати негативні наслідки для забезпечення газом всієї держави України.

Однак місцевий суд не надав оцінки доводам позивача та наданим ним доказам, тобто не врахував його майновий стан, а врахував лише доводи відповідача.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що посилання суду першої інстанції як на підставу зменшення штрафних санкцій на нездійснення з відповідачем розрахунків його контрагентами, відсутність в нього грошових коштів та тяжкий фінансовий стан є необґрунтованим і ці обставини, з урахування тяжкого фінансового стану позивача (який належним чином виконував свої зобов'язання за договором) не можуть прийматись до уваги та бути підставою для зменшення штрафних санкції.

За таких обставин рішення місцевого суду в частині зменшення штрафу та пені підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення штрафу та пені у повному, визначеному судом апеляційної інстанції, розмірі.

З огляду на викладене апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого суду частковому скасуванню, з ухваленням судового рішення в новій редакції, а також часткового стягнення на користь скаржника понесених ним витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Миколаївської області від 07.08.2014 р. по справі № 915/740/14 в частині задоволення позову про стягнення пені в розмірі 172 985,75 грн., 76 120,14 грн. - 3% річних, 101 888,48 грн. штрафу та 12 517,37 грн. судового збору - змінити та викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

« 1. Позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" (54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний узвіз, 18, код 30083966) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720):

343 777,92 грн. (триста сорок три тисячі сімсот сімдесят сім грн.. 92 коп.) пені за період з 14.02.2013 р. по 07.08.2014 р.;

203 776,95 грн. (двісті три тисячі сімсот сімдесят шість грн.. 95 коп.) штрафу за прострочення виконання зобов'язання за квітень 2013 р.,

75 507,36 грн. (сімдесят п'ять тисяч п'ятсот сім грн.. 36 коп. ) - 3% річних за період з 14.02.2013 р. по 07.08.2014 р.,

12 461,24 грн. (дванадцять тисяч чотириста шістдесят одна грн.. 24 коп.) часткове відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору за розгляд позову.

3.Заяву (клопотання) Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" про зменшення розміру пені та штрафу залишити без задоволення.

4. В частині позовних вимог про стягнення 52 558,10 грн. збитків від інфляції, 16 729,89 грн. пені та 3702,75 грн. - 3% річних, відмовити.»

3. Стягнути Публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 2 726,80 грн. (дві тисячі сімсот двадцять шість грн.. 80 коп.) - часткове відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Зобов'язати господарський суд Миколаївської області видати накази відповідно до резолютивної частини цієї постанови з зазначенням у них всіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 23.10.2014 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В.М.

Шевченко В.В.