Рішення № 41043200, 06.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7553/14 06.10.14

За позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Хрещатик»

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення 15 376, 56 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Немцева Л.Ю.

від відповідача: ОСОБА_3

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Хрещатик» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості договором № 510 від 01.12.2001 р. у розмірі 15 376, 56 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за вищевказаним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2014 р. порушено провадження у справі № 910/7553/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 26.05.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконанням вимог суду.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 24.06.2014 р. у зв'язку з відпусткою судді Пригунової А.Б. дану справу передано судді Гулевець О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва віл 24.06.2014 р. дану справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 11.08.2014 р.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 р. справу № 910/7553/14 передано для подальшого розгляду судді Пригуновій А.Б. у зв'язку з виходом з відпустки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 р. дану справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 01.09.2014 р.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача подав клопотання про призначення у даній справі судово-бухгалтерської експертизи з метою встановлення відповідності нарахувань заборгованості за спожиту теплову енергію.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

У відповідності до положень ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

За змістом ч. 2 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» № 4 від 23.03.2012 р. судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Згідно з п. 5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» № 4 від 23.03.2012 р. питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Розглянувши клопотання Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, дослідивши наявні у справі документи, суд відзначає, що питання, які підлягають вирішенню в даній справі є суто правовими та не потребують спеціальних знань та, при цьому, наявні у справі докази є достатніми для вирішення даного спору по суті, не є взаємно суперечливими або сумнівними.

Крім того, приписи ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України визначають принцип змагальності сторін та, відповідно, відповідач не позбавлений можливості подати суду докази, які б спростовували твердження позивача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання та відмовляє у його задоволенні.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 06.10.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до рішення Печерської районної у місті Києві ради № 47 від 12.06.2007 р. «Про реорганізацію Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло» шляхом виділу» житлові будинки по АДРЕСА_3 вилучено з оперативного управління Комунального підприємства Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва та передано на праві господарського відання Комунальному підприємству по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Хрещатик».

Відповідно до п. 4.1. рішення Печерської районної у місті Києві ради № 47 від 12.06.2007 р. Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Хрещатик» є правонаступником прав і обов'язків Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло» в частині прав та обов'язків ЖЕО-601, ЖЕО-606, ЖЕО-608.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач є власником нежилого приміщення загальною площею 79,4 кв.м. в будинку АДРЕСА_2.

01.12.2001 між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Хрещатик» та ОСОБА_1 було укладено договір № 510, за умовами якого позивач зобов'язався надавати, а відповідач - вчасно та у повному обсязі оплачувати обслуговування та експлуатацію будівлі, що знаходиться у будинку АДРЕСА_2.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що платежі за поточний місяць вносяться до 25-го числа поточного місяця.

Відповідно до п. 3.2 договору вартість комунальних послуг встановлюється в залежності від фактичних витрат теплової енергії (пропорційно займаній площі). Холодна вода та інше нараховується згідно тарифів Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Хрещатик».

Згідно до п. 8.1.термін договору є безстроковий, діє на весь час надання послуг до моменту розірвання.

Як вбачається за наданих позивачем табуляграм та реєстрів, Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Хрещатик» надавались послуги за договором № 510 від 01.12.2001 р.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконує зобов'язання за договором № 510 від 01.12.2001 р. щодо оплати комунальних послуг та експлуатаційних витрат будинку та прибудинкової території, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 15 376, 56 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначаються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Цивільний кодекс України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно зі ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду. Правила користування енергією, якщо інше не передбачено законом, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Правилами можуть бути передбачені типові договори постачання окремих видів енергії. Абонент має право відпускати енергію приєднаним до його мереж вторинним споживачам (субабонентам). У цьому випадку субабоненти укладають договір енергопостачання з абонентом і мають права та несуть обов'язки абонента, а абонент має права та несе обов'язки енергопостачальника. Абонент зобов'язаний повідомити перелік субабонентів енергопостачальнику, який має право контролю енергомереж і приладів субабонентів та право контролю за додержанням субабонентами правил користування енергією. Відповідальність за порушення правил користування енергією встановлюється законом.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Виходячи з умов договору № 510 від 02.12.2001 р. суд дійшов висновку, що строк оплати відповідачем послуг, обумовлених договором, є таким, що настав.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач правом надання відзиву на позов не скористався, заперечень по суті заявлених вимог не надав, факт надання позивачем послуг за договором № 510 від 02.12.2001 р. не спростував та, при цьому, обґрунтованих причин неможливості виконання грошових зобов'язань не навів.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 510 від 02.12.2001 р. у розмірі 15 376, 56 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, враховуючи, що відповідач заявлені до нього вимоги не спростував, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Хрещатик» задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 (01001, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Хрещатик» (01024, місто Київ, вулиця Лютеранська 28/19, код ЄДРПОУ 35534430) заборгованість у розмірі 15 376, 56 (п'ятнадцять тисяч триста сімдесят шість грн. 56 коп.) грн. та 1 827, 00 (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 13.10.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.