Постанова № 41043074, 21.10.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2014 р. Справа № 804/15871/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Коренева А.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Марганецький рудоремонтний завод» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення від 16.09.14 №0003882201, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ПАТ «Марганецький рудоремонтний завод», звернувся до суду з позовом до Нікопольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення від 16.09.14 №0003882201. На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у нього наявні всі необхідні первинні документи за взаємовідносинами з ТОВ «Азов-Карго» на підтвердження правомірності формування ним податкового кредиту в розмірі 200 756 грн., зокрема Договір №15072013 від 15.07.13, специфікації, сертифікати, рахунки, видаткові, податкові та товарно - транспортні накладні, вимоги на списання отриманих товарно - матеріальних цінностей у виробництво. Також позивачем зазначено, що 07.11.13 працівниками Нікопольської ОДПІ Дніпропетровської області ДПС проводилась зустрічна звірка позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Азов-Карго» за період липень 2013р., за результатами якої складено Довідку від 07.11.13 №203/2202/05448389, де у розділі 4 зазначено: «Звіркою ПАТ «МРРЗ» документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «АЗОВ-КАРГО», яке мало правові відносини з платником податків.

До канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач, Нікопольська ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.125), проте в судове засідання не прибув, причини неявки не повідомив, заперечення проти позову не надав.

Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

З оскарженого податкового повідомлення-рішення від 16.09.14 № 0003882201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в сумі 200 756 грн. та нараховані штрафні санкції - 100 378 грн., вбачається, що воно винесено відповідачем з посиланням на акт перевірки від 01.09.14 №2525/221/05448389 (а.с.33).

За змістом вказаного акту перевірки (далі - Акт) він складений про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Азов-Карго» за період липень 2013р. (а.с.20-32). Як вбачається з висновків Акту, проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.201 ПКУ та заниження податку на додану вартість за липень 2013 р. на загальну суму 200 756 грн. За змістом акту перевірки підставою для таких висновків слугували судження посадової особи відповідача щодо не підтвердження факту придбання позивачем товару у ТОВ «Азов-Карго». Так, відповідачем зазначено, що в ході перевірки ПАТ «Марганецький рудоремонтний завод» не надано до перевірки сертифікати походження товару, які містять інформацію щодо ГОСТу, ТУ, марки, типу, заводу виробника або паспорти якості товарів; за змістом акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.12.13 за №2429/2207/ 38201732 » відповідно до аналізу постачальників по ланцюгу постачання неможливо встановити можливого виробника, що ставить під сумнів реальність проведеної операції, а отже і сам факт придбання товару.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесеного на підставі таких висновків спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

Приписами п.14.1 ст.14 ПКУ визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Згідно з п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності)податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених в п.201.1. ст.201 ПКУ; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що право платника податку на включення сум ПДВ, сплачених у ціні товару, до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як: придбання платником податку у інших платників цього податку товарів чи послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку.

Судовим розглядом справи встановлено, що спірна сума податкового кредиту в розмірі 200 756 грн. сформована позивачем на підставі податкових накладних від 29.07.14 №46, 47, 48, від 30.07.14 № 49, 50, 51, 52, від 31.07.14 № 53, 54, 55, виписаних ТОВ «Азов-Карго» - платником ПДВ на адресу позивача за взаємовідносинами на підставі договору поставки від 15.07.13 №15072013. За матеріалами справи та за змістом Акту з посиланням на згаданий договір ТОВ «Азов-Карго» виписані та надані позивачу як означені податкові накладні, так і специфікації, сертифікати якості, рахунки фактури, видаткові накладні, за якими товар отримали водії позивача на підставі довіреностей. Наявні в матеріалах справи і копії товарно-транспортних накладних, що підтверджують транспортування товару від ТОВ «Азов -Карго» до позивача (а.с.40-122).

Означені документи були досліджені відповідачем в ході перевірки та відображені в Акті, зауваження щодо оформлення таких документів відповідачем не наведені. Встановлений відповідачем і той факт, що розрахунки між суб'єктами господарювання проведені в безготівковій формі, а зазначені товари використані позивачем у власній господарській діяльності (а.с. 24-25).

Суд зазначає, що зміст перелічених первинних документів, що виступили підставою внесення відповідних записів до документів бухгалтерського та податкового обліку, в повній мірі відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме, містять назву документа, дату і місце складання, назви підприємств, від імені яких складено документи, відомості про зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особисті підписи, інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, суд зауважує, що Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України від 16.05.1996 року № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.1996 року за № 293/1318) регламентуються умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей. Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві. Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей. Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі. Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем. Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку. Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

На підставі наведеного суд зазначає, що при передачі товару від постачальника до покупця довіреності на отримання матеріальних цінностей передаються постачальникові та зберігаються ним у строк встановлений законодавством України. Факт їх наявності на час отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей підтверджується Журналом реєстрації довіреностей, копія якого наявна в матеріалах справи.

Посилання відповідача на висновки акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.12.13 за №2429/2207/ 38201732 відносно ТОВ «Азов-Карго», в якому зазначено про відсутність реальності вчинення господарських операцій ТОВ «Азов-Карго», є безпідставними з огляду на таке.

Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Також суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Саме така правова позиція викладена Європейським Судом з прав людини (рішення від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень).

Зазначаючи про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності з означеним контрагентом, податковим органом не враховано, що правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (ст.234 ЦК України). Недійсність фіктивних правочинів, тобто встановлення факту відсутності наміру створити правові насідки, а отже реально здійснити господарську діяльність, визначається тільки судом. Рішення суду про визнання правочинів між позивачем та його контрагентом недійсними ОДПІ до суду не надано.

За викладених обставин, суд доходить до висновку, що факт придбання позивачем у ТОВ «Азов-Карго» товару в липні 2013р. та використання його в послідуючому у власній господарській діяльності підтверджується як первинним документами, копії, яких наявні в матеріалах справи та які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України і містять усі необхідні реквізити, так і Довідкою ОДПІ від 07.11.13 №203/2202/05448389, складеною ОДПІ про результати проведення зустрічної звірки позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Азов-Карго» за період липень 2013р. (а.с.34-39), за висновками якої звіркою документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Азов-Карго» (а.с.34-39).

На підставі викладеного суд доходить до висновку, що позивачем в липні 2013р. правомірно сформована спірна сума податкового кредиту в розмірі 200 756 грн., а доводи та позиція податкового органу стосовно протиправності її включення позивачем до складу податкового кредиту не ґрунтуються на вимогах закону, а отже і спірне податкове повідомлення-рішення не узгоджується з вимогами ПКУ, у зв'язку з чим підлягає скасуванню як протиправне.

Згідно з ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Дніпропетровській від 16.09.14 №0003882201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Марганецький рудоремонтний завод» (код ЄДРПОУ 05448389) витрати по сплаті судового збору в сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, визначеними ст.186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев