Постанова № 41042308, 14.10.2014, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2497/14

14 жовтня 2014 року 12год. 14хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Прищепа О.С.,

відповідача: представник Якимчук Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопарктекнік"

до Державної податкової інспекції у Рівненському районі ГУ Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автопарктекнік» (далі - ТОВ «Автопарктекнік») звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - ДПІ у Рівненському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обгрунтування заявленого позову зазначає, що висновки податкового органу про завищення задекларованих ТОВ «Автопарктекнік» показників у рядку 05.1 Декларації «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на загальну суму 668 378 грн., у т.ч. за ІУ квартал 2012 року в сумі 70 258 грн., за 2013 рік в сумі 598 120 грн. є безпідставними та суперечать нормам чинного законодавства.

З приводу висновків податкового органу щодо безпідставного віднесення до складу валових витрат, витрат на придбання ПММ у ТОВ «Сателіт Ойл» на суму 358 306 грн., не підтверджені відповідними первинними документами, то позивач зазначає, що податковим органом не взято до уваги, те що відповідно до умов договору поставки, відпуск та приймання ТМЦ здійснюється на підставі оформленої видаткової накладної та наявності у Покупця належним чином оформленої довіреності. Відповідно до п.12 Інструкції П-6 - приймання продукції по кількості проводиться відповідно по транспортним та супровідним документам (рахунки-фактури, специфікації, описи, пакування, ярлики та ін.) відправника (виробника).

Таким чином, зазначений перелік не є вичерпним, приймання продукції може здійснюватися на основі видаткової накладної в якій зазначено детальний перелік, кількість, одиниця виміру, термін відпуску (поставки) та базис поставки товару.

Договором також чітко передбачено, що транспортування та завантаження товару здійснюється силами та засобами постачальника.

Позивач наголошує, що наявність ТТН не є визначальною умовою для отримання права на формування валових витрат та податкового кредиту, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість. Представлені видаткові й податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N996-XIV від 16.07.1999 та Положення N168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Відтак, віднесення позивачем до складу валових витрат витрати по придбанню ПММ, передані за видатковими накладними, відповідає вимогам ст.138 Податкового кодексу України.

Враховуючи той факт, що позивач надає послуги з автоперевезення на території України та за її межами, придбане у ТОВ «Сателіт Ойл» дизпаливо використовувалося у власній господарській діяльності позивача.

Отже, на думку позивача ним правомірно віднесено до складу валових витрат, витрати по придбанню ПММ у ТОВ «Сателіт Ойл», а отже ним також було правомірно сформовано податковий кредит по вказаних операціях на суму 71 661 грн. у перевіряємому періоді.

З приводу податкового повідомлення-рішення від 20.08.2014 року №0016817121702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 3150,23 грн. основного платежу та 2832,10 грн. штрафних санкцій, то позивач зазначає, що правила фіксування встановлених перевіркою порушень встановлені п.п.5.2 п.5 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772.

Всупереч зазначеному Порядку, відповідачем у акті перевірки від 07.08.2014 №50/22-141/37645708 не чітко викладено зміст порушень позивача з приводу не нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб, не вказано докази, що підтверджують наявність факту порушення, а також не зазначено переліку відсутніх необхідних первинних документів.

З огляду на зазначені обставини, позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.08.2014 року №0000402251 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 128 397 грн. основного зобов'язання та 32 099 грн. нарахованих штрафних санкцій, №0000392251 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 71 661 грн. основного зобов'язання та 17 915 грн. штрафних санкцій, №0016817121702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 3150,23 грн. основного платежу та 2832,10 грн. штрафних санкцій.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав зазначених у позовній заяві. Просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги не визнав про що подав письмові заперечення. На обгрунтування поданих заперечень зазначає, що проведеною перевіркою встановлено завищення задекларованих ТОВ «Автопарктекнік» показників у рядку 05.1 Декларації «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на загальну суму 668 378 грн., у т.ч. за ІУ квартал 2012 року в сумі 70 258 грн., за 2013 рік в сумі 598 120 грн. Вказані розбіжності між даними позивача та даними перевірки виникли у зв'язку з тим, що позивач не мав права відносити до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) витрат на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів у сумі, яка перевищує 10 % ліміт на загальну суму 310 072 грн., у т.ч. у ІУ кварталі 2012 році - 70 258 грн.; у 2013 році - 239 814 грн.

На думку відповідача, придбані позивачем запчастини для ремонту автомобілів слід відносити до витрат на ремонт, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів (автомобілів), а тому відповідно до п.п.139.1.5 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, заначені витрати не відносяться до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, оскільки сума витрат на ремонт та поліпшення об'єктів основних засобів перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року.

Також відповідач зазначає, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат, витрат на придбання ПММ у ТОВ «Сателіт Ойл» на суму 358 306 грн., не підтверджені відповідними первинними документами.

Зокрема вказує, що порядок приймання нафти і нафтопродуктів передбачений Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів та підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155.

Відповідно до розділу 6 зазначеної Інструкції «Порядок контролювання якості під час приймання, зберігання і відпуску нафти та/або нафтопродуктів» за даними результатів випробувань складається акт приймання продукції за якістю (у день завершення приймання) за формою № 14-НК.

Проте, жодних документів, що підтверджують вимоги даної Інструкції для перевірки не представлено. Жодних документів складського обліку нафтопродуктів до перевірки не надано.

Тобто, в порушення вимог законодавства товариством жодних інших документів, які підтверджують факт транспортування, отримання, зберігання та використання нафтопродуктів в господарській діяльності до перевірки не представлено.

Отже, платником податків завищено валові витрати в частині витрат на придбання ПММ у ТОВ «Сателіт Ойл» на суму 358 306 грн., що призвело до завищення податкового кредиту в сумі 71 661 грн.

Вказує також, що суцільною перевіркою всіх особових рахунків та разових виплат встановлено порушення п.п.14.1.180 п.14.1 ст.14, п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16, ст.18, п.п.163.1.1 п.163.1 ст.163, п.п.164.1.1 п.164.1 ст.164, п.167.1 ст.167, п.п.168.1.1, п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.176.2 а) ст.176 Податкового кодексу України, а саме: не утриманий у джерела виплати і не перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 3150,23 грн., в т.ч. за 2011 рік в сумі 598,65 грн., за 2012 рік в сумі 1095,08 грн., за 2013 рік в сумі 1456,50 грн., а саме двом працівникам від роботодавця за рахунок коштів підприємства надавалися додаткові блага у вигляді безоплатно отриманих послуг банку, а саме: комісії за касове обслуговування банку при знятті готівки з розрахункового рахунку підприємства для надання безвідсоткової поворотної позики працівникам.

У зв'язку з наведеними обставинами, відповідач вважає спірні податкові повідомлення-рішеннявід 20.08.2014 року - правомірними, а тому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача позов заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях. Просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази , суд вважає, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.

Судом встановлено, що у період з 11.07.2014 по 31.07.2014 року ДПІ у Рівненському районі була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопарктекнік».

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 07.08.2014 №50/22-141/37645708 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Автопарктекнік» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.04.2011 по 31.12.2013 року».

Висновками акта перевірки встановлено наступні порушення:

п.п.14.1.9, п.14.9, п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.5, п.п.139.1.9 п.139 ст.139, п.146.12 ст.146 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, у загальній сумі 128 397 грн., у т.ч. за ІУ квартал 2012 року в сумі 14 754 грн., за 2013 рік в сумі 113 643 грн.;

п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 71 661 грн., в т.ч.: за березень 2013 року в сумі 6845 грн., квітень 2013 року в сумі 33 989 грн., травень 2013 в сумі 12 630 грн., липень 2013 року в сумі 6545 грн., вересень 2013 року в сумі 2907 грн., жовтень 2013 року в сумі 5975 грн., листопад 2013 року в сумі 1219 грн., грудень 2013 року в сумі 1551 грн.;

п.п.14.1.180 п.14.1 ст.14, п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16, ст.18, п.п.163.1.1 п.163.1 ст.163, п.п.164.1.1 п.164.1 ст.164, п.167.1 ст.167, п.п.168.1.1, п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.176.2 а) ст.176 Податкового кодексу України, а саме: не утриманий у джерела виплати і не перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 3150,23 грн., в т.ч. за 2011 рік в сумі 598,65 грн., за 2012 рік в сумі 1095,08 грн., за 2013 рік в сумі 1456,50 грн.

На підставі висновків акта перевірки від 07.08.2014 №50/22-141/37645708 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Автопарктекнік» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.04.2011 по 31.12.2013 року» ДПІ у Рівненському районі винесено податкові повідомлення-рішення:

від 20.08.2014 року №0000402251 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 128 397 грн. основного зобов'язання та 32 099 грн. нарахованих штрафних санкцій;

від 20.08.2014 №0000392251 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 71 661 грн. основного зобов'язання та 17 915 грн. штрафних санкцій;

від 20.08.2014 року №0016817121702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 3150,23 грн. основного платежу та 2832,10 грн. штрафних санкцій.

Позивач не погодившись із оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ у Рівненському районі оскаржив їх до суду.

Стосовно висновків податкового органу про завищення задекларованих ТОВ «Автопарктекнік» показників у рядку 05.1 Декларації «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на загальну суму 668 378 грн., у т.ч. за ІУ квартал 2012 року в сумі 70 258 грн., за 2013 рік в сумі 598 120 грн., то судом встановлено та враховано наступне.

На думку відповідача позивач не мав права відносити до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) витрат на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів у сумі, яка перевищує 10 % ліміт на загальну суму 310 072 грн., у т.ч. у ІУ кварталі 2012 році - 70 258 грн.; у 2013 році - 239 814 грн.

Також, на думку відповідача, придбані позивачем запчастини для ремонту автомобілів слід відносити до витрат на ремонт, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів (автомобілів), а тому відповідно до п.п.139.1.5 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, заначені витрати не відносяться до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, оскільки сума витрат на ремонт та поліпшення об'єктів основних засобів перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року.

Проте, суд вважає зазначені висновки податкового органу є хибними з огляду на таке.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно абз. «г» п. 138.8.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення віднесено до складу загальновиробничих витрат.

Пунктом 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.п. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, зокрема серед іншого, витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Відповідно до п. 144.1 ст. 144 ПК України, амортизації підлягають витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року.

Як вбачається з матеріалів справи автотранспортні засоби, що використовуються ТОВ «Автопарктекнік» при здійсненні господарської діяльності перебувають у останнього на правах оренди/суборенди, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів. При цьому вказані транспортні засоби не перебувають на балансі товариства та обліковуються на позабалансовому рахунку, що підтверджується обліково-сальдовими відомостями та довідками.

Таким чином, витрати, що відносяться ТОВ «Автопарктекнік» по технічному обслуговуванні та ремонту транспортних засобів не бути можуть віднесені на збільшення балансової вартості основних засобів з наступним нарахуванням амортизації на їх вартість.

Питання включення транспортних засобів до складу основних фондів є правом яким користується платник податків під час ведення бухгалтерського обліку і вказане право не може обмежуватися або застосовуватися на власний розсуд працівниками податкового органу. Разом з тим, стверджуючи про перевищення 10 відсоткового обмеження на віднесення до складу валових витрат працівниками ДПІ не було встановлено дійсна вартість транспортних засобів по якій останні повинні обліковуватися в складі основних фондів ТОВ «Автопарктекнік». Разом з тим, відсутність балансової вартості основних засобів (автотранспорт) унеможливлює визначення 10 відсотків в межах яких платник податків має право формувати валові витрати.

Враховуючи наведене, ДПІ у м. Рівному було допущено помилкове застосування норм ст.ст. 14, 139, 146 Податкового кодексу України в результаті чого було безпідставно зменшено валові витрати позивача..

Отже, податкове повідомлення-рішення від 20.08.2014 №0000402251 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 60 318,66 грн. основного зобов'язання та 15 079,16 грн. нарахованих штрафних санкцій є протиправним та підлягає скасуванню.

Висновками акта перевірки також встановлено порушення позивачем п.п.139.1.5, п.п.139.1.9 п.139 ст.139, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік в сумі 68 078,14 грн. та податок на додану вартість всього на суму 71 661 грн., в т.ч.: за березень 2013 року в сумі 6845 грн., квітень 2013 року в сумі 33 989 грн., травень 2013 в сумі 12 630 грн., липень 2013 року в сумі 6545 грн., вересень 2013 року в сумі 2907 грн., жовтень 2013 року в сумі 5975 грн., листопад 2013 року в сумі 1219 грн., грудень 2013 року в сумі 1551 грн. по безтоварним операціям з ТОВ «Сателіт Ойл».

З приводу таких висновків, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач мав господарські операції з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сателіт Ойл». Зазначені операції відбувалися в межах договору поставки №27 від 01.02.2013 року.

Пунктом 1.1 Договору визначено, що Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товарно-матеріальні цінності, а Покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість.

Детальний перелік, кількість, одиниця виміру, термін відпуску (поставки) та базис поставки товару зазначається в накладних і (або) Специфікаціях до даного договору і являються невід'ємною його частиною. Предметом договору є дизельне пальне марки ЕН-590.

Як встановлено судом, відпуск товару згідно п.3 договору проводиться у місці його зберігання. Датою поставки (відпуску) товару вважається дата, що зазначена у відповідних накладних на поставку (відпуск) товару.

Підставою для відпуску товару є видаткова накладна та оформлена довіреність Покупця, які становлять невід'ємну частину даного Договору.

Судом також, встановлено, що поставка товару здійснюється силами та засобами постачальника - ТОВ «Сателіт Ойл» (п.5 Договору).

В підтвердження здійснення поставки ТОВ «Сателіт Ойл» дизельного пального ЕН-590, позивачем долучено до матеріалів справи наступні видаткові накладні: від 12.02.2013 №5Н на загальну суму 22 571,10 грн., у т.ч. ПДВ 3761,85 грн., від 18.02.2013 №28Н на загальну суму 22 692,45 грн., у т.ч. ПДВ 3782,08 грн., від 19.02.2013 №36Н на загальну суму 18 210,15 грн., у т.ч. ПДВ 3035,03 грн., від 22.03.2013 №148Н на загальну суму 22 328,40 грн., у т.ч. ПДВ 3721,40 грн., від 29.03.2013 №171Н на загальну суму 21 843,00 грн., у т.ч. ПДВ 3640,50 грн., від 01.04.2013 №174Н на загальну суму 16 407,00 грн., у т.ч. ПДВ 2734,50 грн., від 01.04.2013 №177Н на загальну суму 17 343,00 грн., у т.ч. ПДВ 2890,50 грн., від 10.04.2013 №216Н на загальну суму 41 210,40 грн., у т.ч. ПДВ 6868,40 грн., від 12.04.2013 №236Н на загальну суму 21 648,84 грн., у т.ч. ПДВ 3608,14 грн., від 17.04.2013 №245Н на загальну суму 40 748,40 грн., у т.ч. ПДВ 6791,40 грн., від 16.05.2013 №400Н на загальну суму 16 475,85 грн., у т.ч. ПДВ 2745,98 грн., від 24.05.2013 №458Н на загальну суму 38 992,80 грн., у т.ч. ПДВ 6498,80 грн., від 31.05.2013 №491Н на загальну суму 20 313,99 грн., у т.ч. ПДВ 3385,67 грн., від 08.07.2013 №724Н на загальну суму 39 270,00 грн., у т.ч. ПДВ 6545,00 грн., від 06.09.2013 №1132Н на загальну суму 17 439,35 грн., у т.ч. ПДВ 2906,56 грн., від 04.10.2013 №1281Н на загальну суму 17 439,35 грн., у т.ч. ПДВ 2906,56 грн., від 16.10.2013 №1387Н на загальну суму 17 439,35 грн., у т.ч. ПДВ 2906,56 грн., від 22.10.2013 №1446Н на загальну суму 17 593,51 грн., у т.ч. ПДВ 2932,25 грн.

ТОВ «Сателіт Ойл» для позивача було виписано наступні податкові накладні: від 12.02.2013 №4 на загальну суму 22 571,10 грн., у т.ч. ПДВ 3761,85 грн., від 18.02.2013 №29 на загальну суму 22 692,45 грн., у т.ч. ПДВ 3782,08 грн., від 19.02.2013 №37 на загальну суму 18 210,15 грн., у т.ч. ПДВ 3035,03 грн., від 22.03.2013 №79 на загальну суму 22 328,40 грн., у т.ч. ПДВ 3721,40 грн., від 29.03.2013 №109 на загальну суму 21 843,00 грн., у т.ч. ПДВ 3640,50 грн., від 01.04.2013 №1 на загальну суму 16 407,00 грн., у т.ч. ПДВ 2734,50 грн., від 01.04.2013 №5 на загальну суму 17 343,00 грн., у т.ч. ПДВ 2890,50 грн., від 10.04.2013 №43 на загальну суму 41 210,40 грн., у т.ч. ПДВ 6868,40 грн., від 12.04.2013 №62 на загальну суму 21 648,84 грн., у т.ч. ПДВ 3608,14 грн., від 17.04.2013 №72 на загальну суму 40 748,40 грн., у т.ч. ПДВ 6791,40 грн., від 16.05.2013 №52 на загальну суму 16 475,85 грн., у т.ч. ПДВ 2745,98 грн., від 24.05.2013 №107 на загальну суму 38 992,80 грн., у т.ч. ПДВ 6498,80 грн., від 31.05.2013 №137 на загальну суму 20 313,99 грн., у т.ч. ПДВ 3385,67 грн., від 08.07.2013 №56 на загальну суму 39 270,00 грн., у т.ч. ПДВ 6545,00 грн., від 06.09.2013 №30 на загальну суму 17 439,35 грн., у т.ч. ПДВ 2906,56 грн., від 04.10.2013 №41 на загальну суму 17 439,35 грн., у т.ч. ПДВ 2906,56 грн., від 16.10.2013 №139 на загальну суму 17 439,35 грн., у т.ч. ПДВ 2906,56 грн., від 22.10.2013 №196 на загальну суму 17 593,51 грн., у т.ч. ПДВ 2932,25 грн.

Витрати на придбання дизельного палива в розмірі 358 306 грн. та податок на додану вартість в розмірі 71 661,18 грн. позивачем було віднесено до валових витрат та податкового кредиту у відповідних звітних податкових періодах.

Оплата придбаного товару здійснювалася шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Сателіт Ойл», що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями. Розрахунки між сторонами проведені в повному обсязі, що підтверджуєтьс також картками рахунків №631 за 2013 рік.

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведеного випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг). За відсутності останнього відсутні підстави для врахування відповідних сум при визначенні об'єкта оподаткування.

Відповідно до п.198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, визначені в п.201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, суд зазначає, що обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог ст..201 Податкового кодексу України під час здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складенні під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - після її закінчення.

Згідно абзацу 2 п.2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальної зміни майнового стану суб'єкта господарювання кореспондує з положеннями розділів ІІІ, V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, якими встановлено порядок формування платниками податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств і податком на додану вартість.

Таким чином, дослідженими у судовому засіданні первинними документами підтверджено факт реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Сателіт Ойл».

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем не порушено вимоги п.138.2 ст.138, пп.139.1.9, п.139.1 ст.139 та п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, Податкового кодексу України, тобто правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Сателіт Ойл»» у спірному періоді.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до п.5.1.1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів та підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155 - приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо (далі - договір).

Таким чином, зазначеною Інструкцією передбачено, що приймання нафтопродуктів може здійснюватися на умовах, що визначені сторонами в договорі поставки.

Відповідно до п.12 Інструкції про порядок прийняття подукції виробничо-технічного призначення та товарів народного призначення за якістю та кількістю (постанови Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР № П-6 від 15.06.1965 та № П-7 від 24.05.1966) - приймання продукції по кількості проводиться відповідно по транспортним та супровідним документам (рахунки-фактури, специфікації, описи, пакування, ярлики та ін.) відправника (виробника).

Отже, суд вважає, що зазначений перелік не є вичерпним, приймання продукції може здійснюватися на основі видаткових накладних в яких зазначено детальний перелік, кількість, одиниця виміру, термін відпуску (поставки) та базис поставки товару.

Згідно з п.9.1 Правил перевезення небезпечних вантажів, затвердженого наказом Мністерства внутрішніх справ України від 26.08.2004 №822 - під час перевезення небезпечних вантажів на транспортній одиниці, крім перелічених у Правилах дорожнього руху, мають бути такі документи:

а) товаротранспортний документ на небезпечні вантажі. Якщо кількість вантажів не дає можливості завантажити їх усі в одну транспортну одиницю, то складаються окремі товаротранспортні документи або робляться копії єдиного документа на кількість завантажених транспортних одиниць.

На вантажі, що не можуть завантажуватися разом в один транспортний засіб через заборону на їх сумісне завантаження, обов'язково виписуються окремі товаротранспортні документи;

б) свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів. Якщо транспортна одиниця складається із декількох транспортних засобів, на кожний транспортний засіб повинно бути окреме свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів.

Для транспортних засобів, що здійснюють міжнародні перевезення небезпечних вантажів та відповідають вимогам ДОПНВ, свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів видається тільки на транспортні засоби EX/II, EX/III, FL, OX, АТ та MEMU;

в) свідоцтво ДОПНВ про підготовку водія або ДОПНВ-свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі (додаток 8);

г) письмові інструкції.

Автомобільний перевізник забезпечує членів екіпажу транспортного засобу письмовими інструкціями відповідно до ДОПНВ (додаток 9).

Письмові інструкції зберігаються в кабіні транспортного засобу у легкодоступному місці.

Автомобільний перевізник відповідає за ознайомлення водіїв, які беруть участь у перевезенні, із змістом письмових інструкцій та їх виконання належним чином;

ґ) при перевезенні небезпечних вантажів, які є вантажами підвищеної небезпеки, - погодження дорожнього перевезення небезпечного вантажу (додаток 10), видане Державтоінспекцією МВС України;

д) якщо дорожнє перевезення небезпечних вантажів у великому контейнері виконується перед морським, - свідоцтво про завантаження великого контейнера/транспортного засобу (додаток 11), що видається відповідальною за завантаження контейнера особою чи організацією.

У відповідності до глави 1.10 додатка А до ДОПНВ - перевезення дизельного пального марки №ЕН-590 не потребує погодження у Державтоінспекції МВС Украни.

Суд зазначає, що ненадання до перевірки позивачем ТТН не є підставою для зменшення валових витрат та податкового кредиту платнику податків. Наявність ТТН не є обов'язковою умовою для отримання права на формування валових витрат та податкового кредиту, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Окрім того, суд зазначає, що чинне законодавство не зобов'язує позивача зберігати ТТН. Зазначені документи повинні зберігатися у вантажовідправника та перевізника, а відповідно до умов договору поставки, перевезення вантажу здійснювалося силами ТОВ «Сателіт Ойл», а тому зазначені документи повинні зберігатися у нього.

На підтвердження використання придбаних ПММ у ТОВ «Сателіт Ойл» позивачем було надано суду статут підприємства, який засвідчує, що позивач займається міжнародними вантажними автомобільними перевезеннями, акти списання пального за 2013 рік. В судовому засіданні представником позивача для огляду суду було надано оригінали міжнародних товарно-транспортних накладних та подорожніх листів вантажного автомобіля в міжнародному сполученні за 2013 рік, які підтверджують здійснення міжнародних вантажних перевезень, а отже і використання пального під час здійснення такого перевезення.

Позивачем було долучено також копії договорів оренди транспортних засобів, копії технічних паспортів на зазначені транспортні засоби та лист щодо обліку основних засобів підприємства, які підтверджують наявність власних та орендованих транспортних засобів, що здійснювали міжнародні вантажні перевезення.

Зважаючи на зазначені норми права, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 20.08.2014 №0000402251 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 68 078,14 грн. основного зобов'язання та 17 019,53 грн. нарахованих штрафних санкцій та №0000392251 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 71 661 грн. основного зобов'язання та 17 915 грн. штрафних санкцій є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 20.08.2014 року №0016817121702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 3150,23 грн. основного платежу та 2832,10 грн. штрафних санкцій, то суд вважає його правомірним зважаючи на таке.

Відповідно до п.п.162.1.3 п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України - платниками податку на доходи фізичних осіб є податкові агенти.

У відповідності до п.п.163.1.1 п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України - об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України - загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України - особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України - податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відтак, судом встановлено, що позивачем в порушення п.п.14.1.180 п.14.1 ст.14, п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16, ст.18, п.п.163.1.1 п.163.1 ст.163, п.п.164.1.1 п.164.1 ст.164, п.167.1 ст.167, п.п.168.1.1, п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.176.2 а) ст.176 Податкового кодексу України не утриманий у джерела виплати і не перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 3150,23 грн., в т.ч. за 2011 рік в сумі 598,65 грн., за 2012 рік в сумі 1095,08 грн., за 2013 рік в сумі 1456,50 грн.

Судом встановлено, що позивачем за рахунок коштів підприємства надавалися працівникам додаткові блага у вигляді безоплатно отриманих послуг банку, а саме: комісії за касове обслуговування банку при знятті готівки з розрахункового рахунку підприємства для надання безвідсоткової поворотної позики працівникам.

Відповідно до п. «е» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України - до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

Таким чином, позивачем не утримано та не перераховано до бюджету податку на доходи фізичних осіб в сумі 763,73 грн.

Судом також встановлено, що між ТОВ «Автопарктехнік» та фізичною особою ОСОБА_5 01.12.2011 було укладено договір оренди транспортних засобів №7. Предметом вказаного договору є надання фізичною особою ОСОБА_5 в оренду позивачу 2 транспортні засоби з напівпричепами. Орендна плата за користування транспортними засобами становить 100 грн. на місяць за кожний автомобіль. Відповідно до додаткової угоди №1 від 01.05.2012 року орендна плата становить 200 грн. на місяць за кожний автомобіль.

13.02.2012 між позивачем та фізичною особою ОСОБА_6 було укладено договір оренди транспортних засобів №1/12 відповідно до якого ОСОБА_6 було передано для позивача у користування 2 транспортні засоби, орендна плата за які становить 200 грн. в місяць.

Аналогічний договір було укладено між позивачем та фізичною особою ОСОБА_7 від 16.02.2012 №3/12.

Вказані вище договори були нотаріально посвідчені, відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно до п.п.14.1.180 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України - податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи вищеописані норми Податкового кодексу України ТОВ «Автопарктекнік» не утримано та не перераховано в повному обсязі до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 2386,50 грн., будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували зазначені твердження суду позивачем не надано, а тому податкове повідомлення-рішення від 20.08.2014 року №0016817121702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 3150,23 грн. основного платежу та 2832,10 грн. штрафних санкцій є правомірним.

Згідно з ч.1 та 2 ст.71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті 162 КАС України, тому адміністративний позов слід задовольнити шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 20.08.2014 року №0000402251 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 128 397 грн. основного зобов'язання та 32 099 грн. нарахованих штрафних санкцій та №0000392251 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 71 661 грн. основного зобов'язання та 17 915 грн. штрафних санкцій. В решті позовних вимог адміністративний позов до задоволення не підлягає.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі ГУ Міндоходів у Рівненській області №0000402251 від 20.08.2014, №0000392251 від 20.08.2014.

У решті позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопарктекнік" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 467, 86 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.