Рішення № 41038366, 23.10.2014, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/11366/13-ц

(2/199/505/14)

РІШЕННЯ

іменем України

23 вересня 2014 року

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Спаї В.В.,

секретар - Шахназарян М.А.,

за участі представника позивача - Трепшиної К.О.,

за участі відповідача - ОСОБА_2,

за участі представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 01.09.2009 р. між ВАТ Державний ощадний банк України та відповідачем був укладений договір №6048/К про відкриття розрахунково - касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою, у відповідності до якого відповідач отримав кредит в межах ліміту в сумі 11 750,00 грн.; укладаючи договір, сторони за ним погодили (п. 6.1.2) к разі відсутності коштів на картрахунку та наявності заборгованості за договором відповідач зобов'язаний погасити заборгованість шляхом поповнення картрахунку у безготівковому порядку чи шляхом внесення готівки до 25 числа місяця, наступного за звітним. За користування кредитом позичальник зобов'язаний належним чином виконувати відповідні умови до договору та вимог ЦК України, інших актів законодавства.

У відповідності до п. 7.2 та 7.2.1 та 7.2.2 кредитного договору відповідач зобов'язаний сплачувати банку відсотки в порядку та розмірах, визначений в Додатку №1 до кредитного договору, а саме у разі, якщо кредитна заборгованість існує менше двох звітних періодів плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 10,5 річних. В іншому випадку плата за користування кредитом встановлюється у розмірі 13% річних. Проценти за перевищення витратного ліміту у розмірі 24% річних (п. 7.2.2 кредитного договору).

Згідно з п. 3.1.1 кредитного договору банк має право вимагати від позичальника належного виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору; на підставі п. 12.2 кредитного договору договір набуває чинності з дати підписання його сторонами та діє до дня закриття картрахунку і завершення всіх розрахунків по картрахунку відповідно до п. 11.1 кредитного договору.

Як зазначається позивачем при зверненні до суду у зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором 13.07.2012 р. позичальнику було направлено претензію про повне погашення заборгованості по кредиту, яка не була отримана позичальником та конверт був повернутий через закінчення терміну зберігання.

Загальна сума заборгованості станом на 28.08.2012 р. становить 15 951,27 грн., з яких: 11 744,02 грн. прострочена заборгованість за кредитом, 101,59 грн. - нараховані доходи за кредитом овердрафт, 129,26 грн. - нараховані доходи за кредитом, 3 963,40 грн. - прострочені нараховані доходи за кредитом, 13.00 грн. - прострочені інші нараховані доходи.

За судового розгляду позивач збільшив розмір позовних вимог, надав відповідну заяву, та просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість, розмір якої станом на 03.09.2014 р. становить 21 678,35 грн., з яких: 11 744,02 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 9,97 грн. - нараховані доходи за кредитом, 9 911,36 грн. - прострочені нараховані доходи за кредитом, 13,00 грн. - прострочені інші нараховані доходи за кредитом.

Підставу позову становлять приписи ст.ст. 526, 527, 530, 536, 610, 611, 612, 625 ЦК України.

У судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просив суд повністю задовольнити поданий позов.

Відповідач позов не визнав повністю та просив суд відмовити в його задоволенні.

Відповідно до заперечень відповідача останній не укладав із позивачем кредитного договору, відповідач перебував у трудових відносинах із позивачем, для отримання заробітної платні було видано банківську картку на підставі договору №6048/К про відкриття розрахунково - касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою від 01.09.2009 р. На банківську картку, видану за цим договором, відповідач отримував заробітну плату, зберігав власні кошти, поповнюючи картку через каси банківських установ, та користувався власними коштами на свій розсуд. Щодо розмірів кредитних лімітів, порядку та умов їх використання, то з цього питання відповідач повідомлений не був, про надання кредитних коштів до банку не звертався, а докази протилежного в матеріалах справи відсутні. На переконання відповідача, позивач вводить суд в оману, свідомо нібито «скорочуючи» назву укладеного між сторонами договору з назви «договір про відкриття розрахунково - касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою» до назви «кредитний договір», та просить суд звернути увагу на те, що сам договір містить тлумачення терміну «дебетово-кредитна схема» - платіжна схема, яка передбачає здійснення платіжних операцій з використанням платіжної картки в межах залишку коштів, які обліковуються на його картрахунку, а в разі їх недостатності (відсутності) - за рахунок наданого Банком кредиту. Вказана обставина вплинула на невірне визначення характеру правовідносин між сторонами - наявність не кредитних зобов'язань відповідача перед позивачем, а навпаки - зобов'язань позивача здійснювати розрахунково - касове обслуговування зарплатної картки відповідача.

Разом з тим, з доданих до позову копій документів взагалі не вбачається, що саме такий договір на зазначених умовах було укладено із відповідачем, оскільки в наявних копіях відсутній підпис відповідача, тобто доказів на підтвердження погодження відповідача із банком умов «кредитування» позивачем не надано. Відтак, надані позивачем умови розрахунково - касового обслуговування зарплатної картки носять односторонній характер, не мають згоди відповідача, а тому не можуть бути доказами в розумінні ЦПК України, оскільки не місять підтвердження того факту, що умови саме в цій редакції діяли на момент виникнення відносин між сторонами і що саме з цією редакцією договору відповідача ознайомлювали при виникненні відносин між ними.

Згідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; за ст. 216 ЦК України недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відтак, умови надання кредиту, надані позивачем в додатках до позову, є нікчемними та не можуть братися до уваги, а тому не може братися до уваги при розрахунку ціни позову та обґрунтуванні позовних вимог.

Разом з тим, матеріали справи, на переконання відповідача, не містять доказів отримання відповідачем кредитних коштів, тобто доказів на підтвердження факту виникнення саме кредитної заборгованості, а не факт користування відповідачем своїми власними коштами, що знаходилися на його зарплатній картці, та яку саме суму було нібито позичено відповідачем шляхом використання кредитного ліміту по дебетовій банківській картці. На думку відповідача, з метою реалізації передбаченого ст. 159 ЦПК України принципу безпосередності судового розгляду, позивач має надати суду оригінали всіх документів, на яких ґрунтує свої позовні вимоги, а саме договір №6048/К про відкриття розрахунково - касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою від 01.09.2009 р. та первинні документи, що підтверджують виникнення та існування кредитної заборгованості, а саме: заяву позичальника про видачу кредиту, заяву про встановлення кредитного ліміту на картку, меморіальний ордер, платіжне доручення з відміткою банку про виконання платіжного доручення із зазначенням в графі "призначення платежу", що грошові кошти надані саме за договором №6048/К про відкриття розрахунково - касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою від 01.09.2009 р. в якості кредитних коштів, первинні бухгалтерські документи, що засвідчують рух коштів, які нібито були надані у кредит відповідачеві тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 1046 ЦК договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Утім, доказів надання позивачем відповідачеві кредитних коштів в будь-якому розмірі у додатках до позовної заяви та у тексті самого позову немає. Відповідач заперечує проти факту отримання ним кредитних коштів від позивача за договором №6048/К про відкриття розрахунково - касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою від 01.09.2009 р. та наявності заборгованості за цим договором.

За наданою позивачем довідкою вих. №89/1 від 15.05.2014 р. до виплати ОСОБА_2 у зв'язку із звільненням належало 13 184,60 грн.; згідно наданого позивачем меморіального ордеру №003 від 29.04.2010 р. відповідачу в день звільнення було виплачено 9 984,60 грн. Таким чином, керуючись п. 2.7, п. 4.1.1 договору №6048/К про відкриття розрахунково - касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою від 01.09.2009 р., банк мав провести погашення існуючої на той час заборгованості відповідача перед ним, що, за допущенням відповідача, було зроблено, оскільки нарахована та виплачена відповідачеві суми різняться на 3 200,00 грн.

Разом з тим, відповідач просив суд врахувати, що з наданої позивачем таблиці із зображенням руху коштів за картковим рахунком відповідача вбачається, що використовувана ним картка не була кредитною, як зазначає позивач у позові, а є звичайною розрахунковою карткою із певним кредитним лімітом. Так, з наданої таблиці вбачається, що на цю картку поступали всі виплати, пов'язані із трудовою діяльністю відповідача, інші надходження, але встановити, що в якийсь певний момент часу кредитний ліміт було вичерпано повністю неможливо. Також неможливо встановити, за який період позивач нараховує відсотки, штрафні санкції тощо, тому провести контррозрахунок відповідач не має об'єктивної можливості, та відповідач може лише погодитися з тим, що баланс за цією карткою дорівнює нулю.

Позивач не надав жодного первинного документа, що підтверджує виникнення та суму заборгованості відповідача у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Утім, матеріали справи не містять цих первинних документів або посилань на них, які би підтверджували наявність виникнення заборгованості. Позивач в заяві про збільшення позовних вимог знову не вказує, за який період він нарахував прострочену заборгованість по кредиту, доходи за кредитом, прострочені нараховані доходи за кредитом, прострочені інші нараховані доходи і взагалі, коли саме виникла, на його думку, заборгованість за кредитом.

Заслухав пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідив докази в межах заявлених вимог згідно ст. 11 ЦПК України, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову повністю, виходячи з наступного.

Відповідач 13.02.2006 р. прийнятий на посаду заступника керуючого філією - відділенням Правобережне відділення №6719 ВАТ «Ощадбанк»; 02.04.2010 р. відповідач звільнений за ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 110).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

За ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст.1055 ЦК України).

Судом на підставі наданого позивачем договору (а.с. 3-6) встановлено, що 01.09.2009 р. між сторонами а в дані справі було укладено договір №6048/к про відкриття працівнику ВАТ «Ощадбанк» карткового рахунку для платіжної кратки та здійснення розрахунково - касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою.

Відповідно до розділу даного договору «Визначення основних термінів» дебетово-кредитна схема - платіжна схема, що передбачає здійснення платіжних операцій з використанням Платіжної картки в межах залишку коштів Клієнта, які обліковуються на його Рахунку, а в разі їх недостатності (відсутності) - за рахунок наданого Банком Кредиту.

Укладаючи договір, сторони за ним погодили його предмет ( розділ 1 договору), що банк відкриває клієнту картковий рахунок НОМЕР_1 в гривнях для обліку коштів до запитання та здійснення операцій по ньому на умовах цього договору, зазначених в Додатку №1 та відповідно до нормативно-правових актів НБУ і Правил МПС.

Суду не було надано Додатку №1 до договору від 01.09.2009 р.

Відповідно до п. 7.1 даного договору банк відриває клієнту кредитні лінію з лімітом кредиту в сумі 11 750,00 грн. Зобов'язання Банку надати клієнту кредит виникає з моменту надання клієнтом банку заяви щодо здійснення всіх належних йому виплат на підставі трудового договору з банком шляхом їх перерахування на картрахунок, зазначений в п. 1.1 договору. Для проведення операцій банк відкриває клієнту рахунок НОМЕР_1 та рахунок для обліку процентів НОМЕР_2. Сукупна вартість кредиту, вид і предмет кожної супутньої послуги та їх обґрунтування визначені в додатку №1,4 до цього договору,що є його невід'ємною частиною.

Суду не було надано додатків №1,4 до договору від 01.09.2009 р.

Згідно п. 7.2 договору від 01.09.2009 р. за користування кредитом клієнт зобов'язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених в цьому договору додатком №1 до нього (додаток №1 наданий не був).

Так, заперечуючи проти позову, відповідач посилався також на те, що на банківську картку, видану за цим договором, відповідач отримував заробітну плату, зберігав власні кошти, поповнюючи картку через каси банківських установ, та користувався власними коштами на свій розсуд. Щодо розмірів кредитних лімітів, порядку та умов їх використання, то з цього питання відповідач повідомлений не був, про надання кредитних коштів до банку не звертався, а докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Утім, в якості доказів у даній справі представник позивача посилався на ті докази, які не є належними та допустимими в даній справі. На підставі наданих позивачем доказів, на які, як на підставу позову посилався позивач, суд позбавлений можливості встановити факт отримання відповідачем саме кредитних коштів, адже позивач не надав докази у порядку ст.ст. 57-59 ЦПК України на підтвердження даної обставини, які мали б бути допустимими та які передбачені Інструкцією «Про касові операції в банках України», яка затверджена Постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003 р., яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Таким чином, оскільки суд при ухваленні рішення суд відповідно до статті 212 ЦПК оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК про їх належність і допустимість, а надані представником позивача докази не відповідають цим вимогам закону, та суд позбавлений, розглядаючи справу у порядку цивільного судочинства, за власною ініціативою збирати докази та джерела отримання доказів вичерпані тощо, тому підстави для задоволення даного позову відсутні.

Судові витрати віднести на рахунок позивача, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю (ст.ст. 88 та 215 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 212, 214-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя