Постанова № 41035116, 20.10.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"20" жовтня 2014 р. Справа № 902/883/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Маціщук А.В. ,

суддя Юрчук М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу вх. №2822/14 відповідача - Публічного акціонерного товариства "Браїлівське"

на рішення господарського суду Вінницької області від "31" липня 2014 р.

у справі №902/883/14 (суддя Кожухар М.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Браїлівське"

за участю третьої особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт"

про стягнення заборгованості в сумі 55 901 291 грн. 80 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Дудчик О.М.;

від відповідача: Надієвець О.М.;

від третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 31.07.2014 р. у справі №902/883/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" до Публічного акціонерного товариства "Браїлівське про стягнення 55 901 291, 80 грн. задоволено частково. Присуджено стягнути з Публічного акціонерного товариства "Браїлівське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" 44 846 316,42 грн. у повернення авансового платежу та 58 627,78 грн. у відшкодування витрат на сплату судового збору. Вирішено відмовити у позові в частині стягнення 3 067 416,39 грн. інфляційних, 6 406 265, 59 грн. пені та 1 581 293,40 грн. річних.

При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 27.04.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт" (Покупець) та СВАТ "Браїлівське" (Продавець) було укладено договір поставки № 27/04-01 ВЕ-АФ 2010.

Судом першої інстанції було встановлено, що на виконання умов вказаного договору поставки ТОВ "Волари Експорт" здійснило попередню оплату за товар в сумі 62 977 103,56 грн., що стверджується платіжним дорученням № 640 від 28.04.2010р., натомість відповідач поставку товару у встановлений договором строк не здійснив, авансовий платіж повернув частково. Крім того, 03.06.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт" (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" (Фактор) було укладено договір факторингу №01.

Місцевий господарський суд вказав на те, що факт невиконання відповідачем умов договору поставки та неповернення авансового платежу у розмірі заявленої позивачем суми 44 846 316,42 грн. підтверджується матеріалами справи, актом звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 01.10.2011 р. та визнається відповідачем.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України, а також роз'яснення, наведені у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

В частині позовних вимог про стягнення 6 406 265,59 грн. пені (за період з 20.06.2013р. по 15.04.2014р.), нарахованої від вартості недопоставленого товару на підставі п. 10 Договору поставки, суд першої інстанції з урахуванням ст. 252, 253, 530,549, 612 ЦК України, ст.. 230, 232 ГК України, положень п. 10 Договору, та того факту, що відповідно до умов договору поставки № 27/04-01 ВЕ-АФ 2010, зобов'язання відповідача за вказаним договором мало бути виконано до 15.02.2011 р. включно, зазначив, що позивач має право на нарахування пені згідно договору поставки за період з 16.02.2011 р. по 16.08.2011 р. Також, місцевий господарський суд зауважив, що Додатковою угодою від 14.04.2011 р. до Договору поставки № 27/04-01 ВЭ-АФ 2010 від 27.04.2012 р. сторони продовжили строк дії договору до 27.04.2012 р. (п. 13 "Інші умови"), що не є строком поставки товару, визначеним згідно п. 7 Договору поставки та Додатків №1,№2 до нього, а тому пеня за період з 20.06.2013 р. нарахована за межами строку, передбаченого п. 6 ст. 232 ГК України. З огляду на вказане, суд відмовив у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 6 406 265,59 грн. пені за період з 20.06.2013р. по 15.04.2014р.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 3 067 416,39 грн. інфляційних (за період з травня 2013р. по квітень 2014р.) та 1 581 293,40 грн. - 3% річних (за період з 18.04.2013р. по 20.06.2014р.), суд першої інстанції з урахуванням положень ст..536, 625, 693 ЦК України, правових позицій Верховного Суду України, наведеної у постанові від 15.10.2013р. у справі за заявою дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27 березня 2013 року у справі N 5011-42/13539-2012, та Вищого господарського суду України, наведеної у Постанові Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Крім того, суд зауважив, що стягнення з постачальника суми авансового платежу, перерахованого відповідно до договору поставки № 27/04-01 ВЕ-АФ 2010 не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України. Поряд з тим зазначив, що договором поставки не встановлений розмір процентів за користування чужими коштами. Натомість, до стягнення пред'явлено 3 067 416,39 грн. інфляційних (за період з травня 2013р. по квітень 2014р.) та 1 581 293,40 грн. - 3% річних (за період з 18.04.2013р. по 20.06.2014р.) на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані позовні вимоги в цій частині задоволенню також не підлягають, а тому позов слід задоволити частково в частині стягнення суми авансового платежу, яка становить 44 846 316, 42 грн.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Браїлівське" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Вінницької області від 31.07.2014 р. у справі №902/883/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Якщо договір передання права вимоги укладається між суб'єктами господарювання, то, з урахуванням положень ст. 180 ЦК України, для будь-якого господарського договору, зокрема, і передання права вимоги, істотними умовами є предмет, ціна і термін дії договору.

Предметом договору факторингу, відповідно до ст. 1078 ЦКУ, може бути право грошової вимоги, термін платежу за яким настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі ст. 1079 ЦКУ сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Істотною умовою договору факторингу буде і умова про компенсацію первинному кредитору вартості переданих прав і плата новому кредитору.

При цьому, скаржник наголошує на тому, що доказів проведення розрахунків між ТОВ «Волари Експорт» та фактором надано не було, докази проведення операції в бухгалтеріях підприємств не надано.

При розгляді даної справи, як зазначає скаржник, судом першої інстанції не було враховано правової позиції, наведеної у постанові ВГСУ від 13.10.2005 р. № 14/113, відповідно до якої суд вказав, що договір відступлення прав вимоги, а в нашому випадку договір факторингу (ст. 1079 ЦК України), є договором фінансових послуг. Тобто такий договір може укладатися лише банком або фінансовою установою, а також фізичною особою - підприємцем, яка має право здійснювати факторингові операції відповідно до закону. Якщо новим кредитором є інша особа, не зазначена у ст. 1079 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним.

З урахуванням положень п. 3. ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 p. № 1775-ІІІ, скаржник звертає увагу на те, що діяльність з надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню в порядку, передбаченому законом, що регулює відносини у цій галузі, а факторинг належить до фінансових послуг, які згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги» надаються фінансовими установами.

Також скаржник наголошує на тому, що для того, щоб здійснювати факторингові операції, фінансова установа повинна бути включена в Реєстр фінансових установ, а в додатку до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи у видах фінансових послуг, які фінансова компанія має право здійснювати без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства, має бути вказаний факторинг.

При цьому, скаржник зауважує, що на його адресу ні договір факторингу, ні документи, що підтверджують право відповідачів на укладання даної угоди, не надано. Тобто спірний договір порушує норми цивільного законодавства, а саме ч. 3 ст. 1079 Цивільного кодексу України, що згідно з ч. 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 цього кодексу є підставою для визнання вказаного договору недійсним.

Крім того, скаржник вказує на те, що на момент укладення спірного договору відповідачі не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому не могли набувати прав та обов'язків за даним договором. Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України це є підставою для визнання недійсним договору.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов в частині стягнення заборгованості за основним зобов'язанням за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні-Ініціативи" надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне.

Позивач у встановленому законом порядку зареєстрований, як фінансова установа, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи від 15.09.2011 року серія ФК № 214. Згідно з Додатком до названого Свідоцтва, факторинг є одним із видів фінансових послуг, які ТОВ "Кредитні ініціативи" має право здійснювати без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства.

Процесуальний опонент скаржника вказує на положення ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", відповідно до якої ліцензуванню підлягає надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів.

Також посилається на п. 1 Змін до Ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових кредитів, затверджених Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 27.03.2008 року № 417, згідно з яким залучені кошти - це кошти, прямо або опосередковано отримані на зворотній основі від фізичних осіб та/або юридичних осіб, отримані залишки фінансових активів, які виникли в результаті здійснення звичайної господарської діяльності в інтересах цих осіб. До залучених коштів не належать кошти, отримані у вигляді внесків до капіталу кредитної установи, в тому числі субординований капітал, отримані від кредитних установ за кредитними договорами, а також кошти, отримані з місцевих та державних бюджетів фінансовими установами - юридичними особами публічного права.

З огляду на наведене, позивач зауважує, що ТОВ "Кредитні ініціативи" має право здійснювати факторингові операції без отримання спеціального дозволу або ліцензії.

На спростування доводів скаржника в частині незастосування процедури досудового врегулювання спору, позивач звертає увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року, по справі № 1-2/2002 встановлено, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

20 жовтня 2014 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 31.07.2014 р. у справі №902/883/14 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Крім того, в судовому засіданні представником Публічного акціонерного товариства "Браїлівське" заявлено клопотання про зупинення провадження у справі № 902/883/14. Мотивуючи свою заяву, скаржник як підставу для зупинення провадження вказує той факт, що 15.10.2014р. господарським судом м. Києва у справі № 910/17276/14 за позовом ТОВ "Тіньки" до ТОВ"Волари Експорт" та ТОВ "Кредитні Ініціативи" про визнання недійсним договору факторингу № 1 від 03.06.2014р. позовні вимоги позивача задоволено. Також скаржник посилається на те, що в аналогічних судових справах за позовом ТОВ "Кредитні Ініціативи" до ТОВ "Агрофірма Землянки" про стягнення боргу та штрафних санкцій по договору факторингу № 1 від 03.06.2014р. господарським судом Полтавської області зупинені провадження до вирішення по суті пов'язаної справи № 911/3601/14, що розглядається господарським судом Київської області за позовом ТОВ "Агрофірма Землянки" до ТОВ "Волари експорт" та ТОВ "Кредитні ініціативи" про визнання недійсним договору факторингу № 1 від 03.06.2014р.

Представник позивача - ТОВ "Кредитні ініціативи" в судовому засіданні заперечив щодо заявленого скаржником клопотання про зупинення провадження у даній справі. В обгрунтування своєї правової позиції, позивач вказує на те, що обставини щодо правомірності договору факторингу повинні бути встановлені господарським судом саме в межах справи №902/883/14, оскільки цим договором обумовлюється право вимоги позивача. Окрім того, відповідач не є стороною оспорюваного ним договору факторингу, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Також пояснив, що вказане рішення стосується визнання недійсним договору факторингу в частині права вимоги до інших юридичних осіб. При цьому, позивач наголошує на тому, що в наявності відсутнє рішення господарського суду м. Києва від 15.10.2014р. у справі №910/17276/14 за позовом ТОВ "Тіньки" до ТОВ"Волари Експорт" та ТОВ "Кредитні Ініціативи" про визнання недійсним договору факторингу № 1 від 03.06.2014р., яким позов задоволено.

За наведених вище підстав, позивач вважає, що підстави для зупинення провадження у справі № 902/883/14 у порядку ст. 79 ГПК України відсутні, а тому в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі слід відмовити.

Також, представником відповідача в судовому засіданні 20.10.2014р. в усній формі було заявлено клопотання про відкладення розгляду даної справи з мотивів забезпечення останньому можливості для ознайомлення з матеріалами справи, оскільки представник скаржника нещодавно вступив у розгляд справи.

Судова колегія дійшла висновку, що заявлене відповідачем клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

У відповідності до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язанні добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Підставою для відкладення розгляду справи, апелянт називає виникнення в останнього потреби щодо ознайомлення з матеріалами справи, зокрема, з новими доказами, поданими процесуальним контрагентом. При цьому, не пояснив, чому не скористався процесуальним правом визначеним, ч. 2 ст. 22 ГПК України, з моменту видачі на своє ім'я довіреності б/н від 14.08.2014р. Адже, судом апеляційної інстанції неодноразово відкладався розгляд справи №902/883/14, зокрема, ухвалами від 08.09.2014р. та від 22.09.2014р. у справі № 902/883/14. Вказане свідчить про те, в скаржника існувала об'єктивна можливість в частині реалізації свого права щодо ознайомлення з матеріалами справи в межах достатньо тривалого періоду - з 27.08.2014р. (з моменту отримання рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 180)) по 20.10.2014 р. Окрім того, в судовому засіданні скаржник не надав обгрунтованої мотивації стосовно дійсної потреби в ознайомленні з матеріалами справи, що в перспективі вплинуло б на встановлення судом апеляційної інстанції дійсних обставин справи та на оцінку наявних у справі доказів.

З урахуванням встановленого факту недноразового відкладення судом апеляційної інстанції розгляду даної справи, та приймаючи до уваги положення ст. ст. 69, 102 ГПК України, колегія суддів розцінює такі дії скаржника як такі, що спрямовані на умисне затягування судового процесу з наступним порушенням прав інших учасників судового процесу на розгляд справи в межах розумного строку.

З огляду на наведене, колегія суддів не встановлила обгрунтованих підстав для задоволення клопотання скаржника про відкладення розгляду даної справи.

Представник третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт" в судове засідання не з'явився.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що всі учасники судового процесу були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені останнім (а.с. 210-213), а також те, що явка представників сторін та третьої особи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, 27.04.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт" (покупець за договором) та СВАТ "Браїлівське" (продавець за договором) укладено договір поставки № 27/04-01 ВЕ-АФ 2010, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити товар згідно умов Договору та додатків до цього Договору (а.с. 35-39).

Згідно з п. 4. Договору поставки, предметом договору є товар, тобто с/г продукція врожаю 2010 р. в кількості, згідно Додатків до цього Договору +1- 5% по заліковій вазі.

У п. 6 Договору поставки сторонги погодили, що ціна товару визначається в момент фактичної поставки продукції згідно Додатків до цього Договору і дійсна протягом терміну поставки, зазначеного в кожному Додатку. Загальна сума договору становить 61 284 028,43 три., в т.ч. ПДВ - 10214 004,74 грн.

За умовами п. 7 Договору поставки, постачальник проводить постачання товару на умовах ЕХW ФРАНКО-ЕЛЕВАТОР (Міжнародні правила тлумачення торгових термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року). Продавець повинен здійснювати поставку товару партіями і в строки, згідно з додатками до цього Договору. Датою поставки вважається дата переоформлення товару за складським документом на елеваторі (ХПП) і підписання сторонами накладної прийому-передачі партії товару. Покупець має право вислати свого представника для перевірки наявності товару, його якості і права власності постачальника, а також для присутності при перепису товару на покупця.

Відповідно до п. 9 Договору поставки, покупець перераховує на розрахунковий рахунок продавця 100% вартості кожної партії товару на умовах і в терміни, зазначені у відповідних Додатках до цього Договору. Датою оплати вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця.

У п. 10 Договору поставки сторони визначили умови відповідальності сторін. Так, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором, винна сторона оплачує добросовісній стороні завдані цим збитки відповідно до чинного законодавства України. У разі нездійснення покупцем платежу згідно п. 9 цього Договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,2% від вартості поставленого, але неоплаченого товару за кожен день прострочення платежу. У разі прострочення оплати на термін більше 10-ти днів продавець має право переглянути ціну товару або розірвати Договір в односторонньому порядку. В останньому випадку покупець зобов'язаний провести за свій рахунок повернення товару продавцю. У разі порушення продавцем умов та/або строку поставки товару, згідно п.7 цього Договору та відповідних Додатків до нього, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,2% від вартості непоставленого (недопоставленого) товару за кожний день прострочення поставки. У разі прострочення поставки товару на термін більше 10-днів покупець має право переглянути ціну товару або розірвати Договір в односторонньому порядку. В останньому випадку продавець зобов'язаний зробити повернення всіх раніше перерахованих на його рахунок грошових коштів, отриманих за цим Договором.

Договір набуває чинності з моменту його належного підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами взаємних зобов'язань. Договір дійсний з моменту підписання і до 27 квітня 2011 року (п. 13 Договору поставки).

У додатку №1 від 10.02.2011р. до договору поставки № 27/04-01 ВЕ-АФ 2010 визначено, що продавець поставляє партію товару в кількості, за ціною та на умовах, зазначених нижче: товар - кукурудза; кількість 9000,000 т., вартість з ПДВ - 16 650 000 грн. (а.с. 37).

Умови поставки даної партії: ЕХW ФРАНКО-ЕЛЕВАТОР - ТОВ "Хліб Жмеринщини" (п. 3 Додатку № 1).

У п. 4 Додатку № 1 визначено, що термін поставки даної партії: до 15.02.2011 р. включно.

У відповідності до п. 5 Додатку № 1 сторони погодили, що оплата даної партії здійснюється наступним чином: 100% вартості товару покупець сплачує протягом 3-х банківських днів з моменту надання продавцем документів, зазначених у п. 8 Договору поставки № 27/04-01 ВЕ-АФ 2010 від 27.04.2010р. Цей Додаток доповнює Договір поставки № 27/04-01 ВЕ-АФ 2010 від 27.04.2010р. і є його невід'ємною частиною.

У додатку №2 від 10.02.2011р. до договору поставки № 27/04-01 ВЕ-АФ 2010 визначено, що продавець поставляє партію товару в кількості, за ціною та на умовах, зазначених нижче: товар - пшениця 2 клас; кількість 22 060,526 т., вартість з ПДВ - 46 327 103,56 грн. (а.с. 38).

Умови поставки даної партії: ЕХW ФРАНКО-ЕЛЕВАТОР - ТОВ "Хліб Жмеринщини" (п. 3 Додатку № 2).

Термін поставки даної партії: до 15.02.2011 р., включно (п. 4 Додатку № 2).

Згідно з п. 5 Додатку № 2 оплата даної партії здійснюється наступним чином: 100% вартості товару покупець сплачує протягом 3-х банківських днів з моменту надання продавцем документів, зазначених у п. 8 Договору поставки № 27/04-01 ВЕ-АФ 2010 від 27.04.2010р. Цей Додаток доповнює Договір поставки № 27/04-01 ВЕ-АФ 2010 від 27.04.2010р. і є його невід'ємною частиною.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що сторонами було укладено Додаткову угоду від 14.04.2011р. до договору поставки № 27/04-01 ВЕ-АФ 2010 від 27.04.2010р., якою визначено, що Договір дійсний з моменту підписання і до 27 квітня 2012 року (а.с. 39).

Наявними в матеріалах справи доказами, а саме платіжним дорученням № 640 від 28.04.2010р. стверджується той факт, що на виконання умов договору поставки № 27/04-01 ВЕ-АФ 2010 від 27.04.2010 р. ТОВ "Волари Експорт" здійснило попередню оплату за товар в сумі 62 977 103,56 грн. (а.с. 40).

Як свідчать матеріали справи, відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань в частині поставки товару у встановлений договором строк. Авансовий платіж повернув частково, що стверджується наявними в матерілах справи доказами, а саме динамікою рахунку ПАТ «Універсал Банк» станом на 26.04.2013 р. (а.с. 46-57).

В матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.03.2014 р. між ТОВ «Волари Експорт» і ПАТ «Браїлівське» за договором № 27/04-01 ВЭ-АФ 2010 від 27.04.2010р., який скріплено печатками та засвідчено підписами сторін. Відповідно до вказаного акту заборгованість ТОВ «Браїлівське» становить 45246316,42 грн. Отже, боржник визнає наявний факт заборгованості перед ТОВ «Волари Експорт».

Поряд з тим, в позовній заяві від 20.06.2014 р. позивач просить стягнути з відповідача авансовий платіж у розмірі 44 846 316, 42 грн. При цьому, підтвердив факт часткового повернення авансового платежу на суму 18 585 513, 57 грн. (а.с. 2-7).

З огляду на вказане, сума авансового платежу, яка залишається неповернутою відповідачем, становить 44 846 316,42 грн.

Наявними в матеріалах справи доказами також стверджується той факт, що 03.06.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" (фактор) було укладено договір факторингу №01, відповідно до п. 2.1. якого, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржників за основними договорами в розмірі та на умовах передбачених цим Договором (а.с. 17-24).

За умовами п. 2.3. Договору факторингу права вимоги вважаються відступленими фактору в день підписання цього Договору. Додаткового оформлення відступлення прав вимоги не вимагається. Після переходу прав вимоги до фактора останній стає кредитором: по відношенню до боржників та набуває відповідні права вимоги. Таке відступлення не потребує вчинення будь-яких додаткових дій з боку фактора чи клієнта або підписання будь-яких документів.

Пунктом 3.1. Договору факторингу передбачено, що загальна сума прав грошової вимоги, що відступаються відповідно до умов даного Договору становить 156 497 140 (сто п'ятдесят шість мільйонів чотириста дев'яносто сім тисяч сто сорок) гривень 49 копійок.

Відповідно до п.п. 4.4.1. Договору факторингу клієнт зобов'язується передати фактору в день укладення цього Договору шляхом підписання акту приймання-передачі за формою, встановленою в Додатку № 2: оригінали всіх документів, що свідчать про право вимоги, перелік яких міститься в п.п. 1.2., 2.2., 3.2., 4.2., 5.2., 6.2., 7.2., 8.2., 9.2., 10.2, 11.2. Додатку № 1 до цього Договору; довідку про заборгованість боржників за основними договорами станом на дату укладення цього Договору з зазначенням виду такої заборгованості.

З моменту укладення цього Договору втрачають силу всі попередні правочини, листування та інші домовленості між сторонами, як усні, так і письмові, що мали місце до його укладення і стосуються предмета цього Договору (п. 11.1. Договору факторингу).

У додатку 1 до договору факторингу від 03.06.2014р. наведено опис, характеристика, обсяг та розмір прав вимоги боржників за основними договорами, що відступаються фактору клієнтом за договором факторингу (а.с. 25-29).

Так, відповідно до п. 3 додатку 1, права вимоги за Договором поставки № 27/04-01 ВЄ-АФ 2010 від 27 квітня 2010 року (надалі - Основний договір 3), укладеним між Клієнтом (ТОВ "Волари") та Публічним Акціонерним Товариством "БРАЇЛІВСЬКЕ", (надалі - Боржник 3), а саме: право вимоги повернення авансового платежу в сумі 44 846 316,42 гривень; право вимоги сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання Боржником 3 зобов'язань за Основним договором 3; інші, крім зазначених вище, права грошової вимоги, строк платежу за якими настав (наявна вимога), а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (майбутня вимога) на підставі Основного договору 3; інші будь-які права вимоги до Боржника 3 за Основним договором 3, що існують на момент укладення цього Договору та/або виникнуть в майбутньому відповідно до умов Основного договору 3.

У п. 3.1. вказаного додатку 1 наведено перелік договорів, що свідчать про права вимоги: Договір поставки № 27/04-01 ВЄ-АФ 2010 від 27 квітня 2010 року; Додаток № 1 від 10 лютого 2011 року до договору поставки № 27/04-16 ВЄ-АФ 2010 від 27 квітня 2010 року; Додаток № 2 від 10 лютого 2011 року до договору поставки № 27/04-16 ВЄ-АФ 2010 від 27 квітня 2010 року; Додаткова угода від 14 квітня 2011 року до договору поставки № 27/04-16 ВЄ-АФ 2010 від 27 квітня 2010 року.

Додатком № 2 до договору факторингу від 03.06.2014р. є акт прийому - передачі (а.с. 30-31).

Також, з матеріалів справи вбачається, що 10.06.2014р. ТОВ "Волари Експорт" надіслало відповідачу лист № 31/01 з повідомленням про відступлення права вимоги, яким повідомлено останнього про те, що ТОВ "Волари Експорт" за договором факторингу № 01 право вимоги за грошовими зобов'язаннями, які виникли у відповідача на підставі договору поставки № 27/04-16 ВЄ-АФ 2010 від 27 квітня 2010 року відступлено ТОВ "Кредитні ініціативи" (а.с. 32-34).

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача авансового платежу на суму 44 846 316,42 грн., суд апеляційної інстанції враховує наступні положення діючого законодавства.

За приписами ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Положеннями ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, між первісним кредитором ТОВ"Волари Експорт" та відповідачем виникли договірні правовідносини на підставі укладення договору поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За умовами договору поставки (п.7), продавець повинен здійснювати поставку Товару партіями і в строки, згідно з додатками до цього Договору.

Як обумовлено п. 10 Договору поставки, у разі прострочення поставки товару на термін більше 10-днів покупець має право переглянути ціну товару або розірвати Договір в односторонньому порядку. В останньому випадку продавець зобов'язаний зробити повернення всіх раніше перерахованих на його рахунок грошових коштів, отриманих за цим Договором.

Як було встановлено вище, покупець на виконання умов договору перерахував авансовий платіж продавцеві. Натомість, відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань та не повернув авансовий платіж у розмірі заявленої позивачем суми 44 846 316,42 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, актом звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 01.10.2011 р. та платіжним дорученням № 640 від 28.04.2010р., яким підтверджується факт проведення покупцем попередньої оплати товару на суму 62 977 103,56 грн.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами повною мірою підтверджується факт невиконання відповідачем договірних зобов'язань за договором поставки.

В силу дії п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За нормами, визначеними, ст.ст. 513, 514 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 516 ЦК України).

Матеріалами справи також підтверджується той факт, що між первісним кредитором та позивачем було укладено договір факторингу № 01 від 03.06.2014 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальними правилами викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Поняття договору факторингу визначено у ч. 1 ст. 1077 ЦК України, відповідно до якої за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає, або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.07.2007 року у справі № 26/347-06-6531.

За приписами ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

За умовами ч. 1 ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Згідно з ч. 3 ст. 1079 ЦК України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлено Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 якого фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, пов'язані з наданням фінансових послуг.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальності вартості фінансових активів. Статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових послуг віднесено, зокрема, факторинг.

Фінансові послуги, вказані в Законі України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", надаються фінансовими установами на ринку фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 року № 1775-ІІІ надання фінансових послуг підлягаює ліцензуванню, а статтею 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено види діяльності, на які Держфінпослуг може надавати фінансовим установам ліцензії.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 18.06.2014 р., основним видом економічної діяльності ТОВ «Кредитні ініціативи» є фінансовий лізинг (а.с. 58-60).

Згідно з п. 2.1. Статуту ТОВ «Кредитні ініціативи» (нова редакція), затвердженого протоколом № 10 від 09.08.2011 р. загальних зборів учасників, Товариство є юридичною особою з дня його державної реєстрації і здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку згідно з Цивільним кодексом України, Законом України «Про господарські товариства», іншими законодавчими актами та цим Статутом (а.с. 64-74).

Відповідно до п. 3.1. Статуту метою створення Товариства є здійснення господарської діяльності, спрямованої на одержання прибутку, а також задоволення соціально-економічних інтересів учасників товариства та його трудового колективу.

Предметом діяльності товариства є , зокрема, факторинг (п.п. 3.2.1. Статуту).

Надання фінансових послуг ТОВ «Кредитні ініціативи» є виключним видом діяльності товариства (п. 3.4. Статуту).

Товариство набуває статусу фінансової установи після внесення інформації про ТОВ «Кредитні ініціативи» до Державного реєстру фінансових установ (п. 3.5. Статуту).

До матеріалів справи долучено копію Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи - ТОВ "Кредитні ініціативи" від 15.09.2011р. серія ФК № 214 (а.с. 141, 187).

Згідно з додатком до Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи - ТОВ "Кредитні ініціативи" від 15.09.2011р. серія ФК № 214, копія якого долучена до матеріалів справи, факторинг є одним із видів фінансових послуг, які ТОВ "Кредитні ініціативи" має право здійснювати без отримання ліцензії та/або дозволів відповідно до законодавства (а.с. 142, 188).

З урахуванням наведених вище положень діючого законодавства, наявних в матеріалах справи доказів та положень Статуту ТОВ "Кредитні ініціативи", судова колегія констатує той факт, що ТОВ «Кредитні ініціативи», яке виступає фактором у даній справі, є фінансовою установою, до сфери діяльності якої належить надання таких фінансових послуг як факторинг.

Таким чином, договір факторингу було укладено у встановленому законом порядку та між уповноваженими на те юридичним особами.

З огляду на вказане, спростовуються твердження скаржника в тій частині, що договір факторингу було укладено з порушенням вимог діючого законодавства.

Також, варто відзначити, що за приписами 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Як підтверджується матеріалами справи, на виконання вказаної норми закону, клієнтом за договором факторингу було направлено на адресу боржника повідомлення про відступлення права вимоги (а.с. 32-34).

За умовами укладеного договору факторингу (п. 3 Додатку до договору факторингу від 03.06.2014 р.) до позивача перейшло, зокрема, право вимоги повернення авансового платежу в сумі 44 846 316,42 гривень.

З урахуванням того факту, що за довоговором поставки відповідач не виконав своїх зобов'язань, а право вимоги за договором поставки було відступлено позивачу на підставі укладення договору факторингу, що є чинним, то відповідно позивачем цілком правомірно пред'явлено вимогу до відповідача про повернення суми авансового платежу.

За наведеного вище, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 44 846 316, 42 грн. у повернення авансового платежу.

В частині з'ясування правових підстав щодо задоволення позовних вимог про стягнення 6 406 265,59 грн. пені (за період з 20.06.2013р. по 15.04.2014р.), суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

У додатках №1 від 10.02.2011р. та № 210.02.2011р. до договору поставки № 27/04-01 ВЕ-АФ 2010 визначено термін поставки, а саме - до 15.02.2011 р., включно.

Як підтверджується матеріалами спарви, відповідач не виконав зобов'язання у встановлений строк.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ч. 1 ст. 253 ЦК України).

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 10 Договору поставки передбачено, що у разі порушення Продавцем умов та/або строку поставки Товару, згідно з п.7 цього Договору та відповідними Додатками до нього, Продавець сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,2% від вартості непоставленого (недопоставленого) Товару за кожний день прострочення поставки.

З урахуванням умов договору поставки № 27/04-01 ВЕ-АФ 2010, зобов'язання відповідача за вказаним договором мало бути виконано до 15.02.2011 р. включно.

Таким чином, позивач має право на нарахування пені згідно договору поставки за період з 16.02.2011 р. по 16.08.2011 р. Всупереч вказаному, позивачем пред'явлено до стягнення з відповідача пені за період з 20.06.2013р. по 15.04.2014р.

При цьому, суд першої інстанції цілком правильно відзначив, що Додатковою угодою від 14.04.2011 р. до Договору поставки № 27/04-01 ВЭ-АФ 2010 від 27.04.2012 р. сторони продовжили строк дії договору до 27.04.2012 р. (п. 13 "Інші умови"), що не є строком поставки товару, визначеним згідно п.7 Договору поставки та Додатків №1,№2 до нього, відповідно пеня за період з 20.06.2013 р. нарахована за межами строку, передбаченого п. 6 ст. 232 ГК України.

На підставі вказаного вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно відсутності визначених законом підстав для задоволення вимоги в частині стягнення з відповідача 6 406 265,59 грн. пені за період з 20.06.2013р. по 15.04.2014р.

З приводу позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 067 416,39 грн. інфляційних (за період з травня 2013р. по квітень 2014р.) та 1 581 293,40 грн. - 3% річних (за період з 18.04.2013р. по 20.06.2014р.), суд апеляційної інстанції з урахуванням правової позиції, наведеної у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", та того факту, що вказане зобов'язання щодо повернення суми авансового платежу не є грошовим у розумінні ст.. 625 ЦК України, а тому слід застосовувати положення ст.. 693 ЦК України, тоді як, договором поставки не встановлений розмір процентів за користування чужими коштами, також не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Приймаючи до уваги наведені вище положення діючого законодавства, умови договорів поставки та факторингу, а також встановлений факт неповернення відповідачем суми авансового платежу за поставлений товар, наявні в матеріалах справи докази щодо належного виконання первісним кредитором договірних зобов'язань, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, як таким, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст.. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку статті 104 ГПК України.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення клопотання скаржника - Публічного акціонерного товариства "Браїлівське" від 20.10.2014р. про зупинення провадження у справі № 902/883/14, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

В абзацах 2, 3 п. 3.16. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядалися іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Як вбачаєтьчя зі змісту поданої скаржником заяви та з урахуванням наданих в судовому засіданні 20.10.2014 р. представником скаржника пояснень, скаржник як підставу для зупинення провадження у даній справі наводить той факт, що 15.10.2014р. господарським судом м. Києва у справі № 910/17276/14 за позовом ТОВ "Тіньки" до ТОВ"Волари Експорт" та ТОВ "Кредитні Ініціативи" про визнання недійсним договору факторингу № 1 від 03.06.2014р. позовні вимоги позивача задоволено. Також скаржник посилається на те, що в аналогічних судових справах за позовом ТОВ "Кредитні Ініціативи" до ТОВ "Агрофірма Землянки" про стягнення боргу та штрафних санкцій по договору факторингу № 1 від 03.06.2014р. господарським судом Полтавської області зупинені провадження до вирішення по суті пов'язаної справи № 911/3601/14, що розглядається господарським судом Київської області за позовом ТОВ "Агрофірма Землянки" до ТОВ "Волари експорт" та ТОВ "Кредитні ініціативи" про визнання недійсним договору факторингу № 1 від 03.06.2014 р.

При цьому скаржник не надав суду апеляційної інстанції жодних належних доказів на підтвердження факту прийняття господарським судом м. Києва рішення від 15.10.2014р. у справі №910/17276/14 за позовом ТОВ "Тіньки" до ТОВ"Волари Експорт" та ТОВ "Кредитні Ініціативи" про визнання недійсним договору факторингу № 1 від 03.06.2014р.

В той же час, колегія суддів суду апеляційної інстанції зважає на те, що заявлення вимоги про визнання недійсним договору факторингу № 1 від 03.06.2014р. у справі №910/17276/14 не є безумовним підтвердженням того факту, що вказаний договір оспорюється саме в частині відступлення права вимоги за Договором поставки № 27/04-01 ВЄ-АФ 2010 від 27 квітня 2010 року в частині повернення авансового платежу в сумі 44 846 316,42 гривень.

Окрім того, долучені до заяви копії ухвал господарського суду Полтавської області від 30.09.2014р. у справах № 917/1390/14 та № 917/1399/14 за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ТОВ Агрофірма "Землянки", за участю третьої особи - ТОВ "Волари Експорт" про стягнення коштів, якими зупинено провадження у справах до вирішення іншої пов'язаної справи № 911/3601/14, що розглядається господарським судом Київської області за позовом ТОВ "Агрофірма Землянки" до ТОВ "Волари експорт" та ТОВ "Кредитні ініціативи" про визнання недійсним договору факторингу № 1 від 03.06.2014 р., також не приймаються колегією суддів до уваги як підстава для зупинення провадження у справі. Адже, суб'єктний склад у справах № 917/1390/14 та № 917/1399/14 не є тотожним суб'єктному складу учасників судового процесу, які приймають участь у розгляді судом апеляційної інстанції справи №902/952/14. Окрім того, предметом спору у справі № 911/3601/14 є вимога про визнання недійсним договору факторингу № 01 від 03.06.2014р. При цьому, незрозумілим є, в якій частині вказаний договір визнається недійсним, чи стосується це відступлення права вимоги за Договором поставки № 27/04-01 ВЄ-АФ 2010 від 27 квітня 2010 року в частині повернення авансового платежу в сумі 44 846 316,42 гривень.

З урахуванням наведених вище приписів процесуального закону, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку з'ясовує як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також те, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

З матеріалів справи убачається, що предметом судового розгляду у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні-Ініціативи" до Публічного акціонерного товариства "Браїлівське" про стягнення заборгованості в сумі 55 901 291 грн. 80 коп. за договором поставки, з яких 44 846 316,42 грн. авансового платежу.

Між тим, розгляд господарським судом м. Києва справи №910/17276/14 за позовом ТОВ "Тіньки" до ТОВ "Волари Експорт" та ТОВ "Кредитні Ініціативи" про визнання недійсним договору факторингу № 1 від 03.06.2014р. не тягне за собою неможливість розгляду даного спору у справі № 902/883/14, оскільки вказане не є свідченням того, що вказаний договір визнається недійсним в частині відступлення права вимоги за Договором поставки № 27/04-01 ВЄ-АФ 2010 від 27 квітня 2010 року в частині повернення авансового платежу в сумі 44 846 316,42 гривень. Вказане не перешкоджає суду, при здійсненні перегляду рішення у справі, самостійно надати оцінку наявним в матеріалах справи доказам та дослідити дійсні правовідносини, які склались між сторонами.

За наведених вище підстав, колегія суддів відмовляє Публічному акціонерному товариству "Браїлівське" у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі №902/883/14 від 20.10.2014р.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Вінницької області від 31.07.2014р. у справі №902/883/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Браїлівське" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 31.07.2014 р. у справі №902/883/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Браїлівське"- без задоволення.

2. Справу №902/883/14 надіслати господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Юрчук М.І.