Рішення № 41034732, 16.10.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Литвинюк І. М.

суддів: Височанської Н.К., Владичана А.І.

секретаря: Данилко О.А.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та кредит», третя особа - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання правочину недійсним та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє за довіреністю та в інтересах ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 грудня 2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 в квітні 2012 року звернувся до суду в інтересах ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4, ПАТ «Банк Фінанси та кредит», третя особа - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання правочинів недійсними.

Вказував на те, що 19 червня 2007 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Банк Фінанси та кредит» укладено договір відновлювальної кредитної лінії №1180рv21-07, за умовами якого банк зобов'язався видати позичальнику кредит в сумі 170 000 Євро під 14% річних під споживчі цілі з кінцевим терміном повернення до 17 червня 2022 року. Також додатковою угодою № 2 від 26 травня 2008 року по договору відновлювальної кредитної лінії №1180рv21-07 сторони перший абзац п.2.1 договору виклали в наступній

_______________________

№22-338/14 Головуючий у 1 інстанції: Дудаков С.Є

Категорія: 19/27 Доповідач: Литвинюк І.М.

2

редакції: «Банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності, в розмірі 170 000 Євро з оплатою по процентній ставці 15% річних для споживчих цілей)».

З копії договору від 19 червня 2007 року вбачається, що з його умовами ознайомлена ОСОБА_3, яка на тексті примірника договору ПАТ «Банк Фінанси та кредит» власноручно написала, що з умовами кредитного договору ознайомлена і згідна.

Зазначав, що про існування зазначеної угоди позивачці стало відомо лише у вересні 2011 року з отриманого заперечення представника банку на позов. Також ОСОБА_3 не давала своєї згоди на збільшення процентної ставки, внесення змін до договору.

Посилався на те, що позивачка ОСОБА_3 згоди на укладення кредитного договору, який буде погашатися за рахунок доходів, отриманих позичальником ОСОБА_4 у майбутньому від підприємницької діяльності, а також згоди на внесення змін до існуючого договору, додаткових угод до нього, не надавала ні в усній, ні в письмовій формі, простій чи нотаріально засвідченій.

Позивачка вважає укладення чоловіком кредитного договору як розпорядження доходами, одержаними від підприємницької діяльності, тобто коштами, які складають спільну сумісну власність.

Просив визнати недійсними заяву ОСОБА_3 від 16 травня 2007 року на ім'я заступника директора Чернівецької дирекції ПРУ ТОВ «Банк Фінанси та кредит» про надання згоди з умовами кредитного договору, договір відновлювальної кредитної лінії від 19 червня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Банк Фінанси та кредит» , додаткову угоду №2 від 26 травня 2008 року до договору відновлювальної кредитної лінії від 19 червня 2007 року та договір іпотеки від 21 червня 2007 року №1180рv21- 07.

В червні 2012 року ПАТ «Банк Фінанси та кредит» звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому, посилався на те, що 19 червня 2007 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір про відновлювальну кредитку лінію, відповідно до якого позичальнику було надано кредитні кошти в сумі 170 000 Євро зі сплатою відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 14% річних, а з 26 травня 2008 року - 15% річних з терміном погашення кредиту до 17 червня 2022 року.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 21 червня 2007 року та було передано в іпотеку нерухоме майно, а саме будинковолодіння по АДРЕСА_1.

Вказував на те, що у зв»язку з неналежним виконанням своїх зобов»язань позичальником, сума заборгованості станом на 16 червня 2011 року відповідно до рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2011 року становить 3 651 792,86 грн., тому просив позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 грудня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ПАТ

«Банк Фінанси та кредит» задоволено частково.

3

В рахунок погашення кредитної заборгованості за договором про відновлювальну кредитну лінію №1180 рv21-07 від 19 червня 2007 року в розмірі 316992,66 Євро, що еквівалентно 3 651 792,86 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом надання ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії Прикарпатське РУ АТ «Банк «Фінанси та кредит» права продажу від свого імені будь-якій особі - покупцеві предмету іпотеки в будинковолодінні, що складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 372,50 кв.м. (п'ять житлових кімнат), огорожі №1, криниці - літ. І, вигрібної ями літ. II, що знаходиться в АДРЕСА_1 за узгодженою ціною 1 427 523,00 грн..

Для цього надано ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії Прикарпатське РУ АТ «Банк «Фінанси та кредит» : повноваження, необхідні для здійснення продажу; право підпису договорів купівлі-продажу; право здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмету іпотеки; право отримати в БТІ витяг з реєстру права власності на предмет іпотеки; право отримати довідку про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб; право подавати від імені іпотекодавця в БТІ документи, необхідні для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, згідно отриманих дублікатів правовстановлюючих документів, отримувати їх, а також подавати відповідні заяви, документи та отримувати інші документи від імені іпотекодавця, які пов»язані з оформленням права власності; здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмету іпотеки, яке підлягає зверненню стягнення за цим рішенням.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

На дане рішення представник позивача ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги за первісним позовом задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказує на те, що своєї згоди на укладання кредитного договору, а також згоди на внесення змін до існуючого договору, додаткових угод до нього позивачка не надавала, що підтверджується висновком судової експертизи. Згода ОСОБА_3 від 16 травня 2007 року, тобто за місяць до укладення договору, не має жодного значення стосовно вказаного договору, оскільки між банком та позичальником не існувало кредитного договору. В матеріалах справи є докази перебування позивачки станом на травень-липень 2007 року за межами України. Крім того, представником ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було надано оригінал кредитного договору без відміток від імені ОСОБА_3. Позивачка вважає укладення чоловіком кредитного договору як розпорядження доходами, одержаними від підприємницької діяльності, тобто коштами, які складають спільну сумісну власність. Також визначаючи узгоджену вартість нерухомого майна, суд не врахував, що узгоджена вартість була для посвідчення договору іпотеки, який мав місце 21 червня 2007 року, а не на випадок звернення стягнення

4

на предмет іпотеки у разі невиконання грошового зобов»язання. Крім того, оцінка майно складає 2 343 888 грн., однак суд помилково зазначив узгоджену вартість майна в сумі 1 427 523 грн.. Також суд не звернув увагу на уточнені ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» за зустрічним позовом позовні вимоги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову та частково задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні оспорюваного договору дотримані всі вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину відповідно до вимог ст. 230 ЦК України, а ОСОБА_3 не надано належних доказів обґрунтованості предмету та змісту пред'явленого нею позову, прямих чи непрямих доказів в обґрунтування своєї правової позиції по справі та порушення її законних прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки відповідач діяв в рамках правового поля відповідно до вимог ст.ст. 192, 1054 ЦК України, ст. 47, 49 ЗУ «Про банки та банківську діяльність».

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду.

З матеріалів справи вбачається, що 19 червня 2007 року між ТОВ «Банк Фінанси та кредит» та ОСОБА_4 укладено договір відновлювальної кредитної лінії №1180рv21-07, за умовами якого ОСОБА_4 отримав кредитні кошти у сумі 170 000 Євро зі сплатою 14 % річних за користування грошовими коштами, а з 26 травня 2008 року - 15% річних, з кінцевим терміном повернення до 17 червня 2022 року.

Згідно п. 5.1 вказаного договору, забезпеченням виконання позичальником зобов?язань за даним договором виступає іпотека будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить на праві власності позивачці ОСОБА_3.

Також судом першої інстанції встановлено, що в якості забезпечення виконання зобов'язань щодо погашення кредиту, 21 червня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за яким було передано в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме будинковолодіння по АДРЕСА_1.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).

Відповідач ОСОБА_4 допустив порушення виконання зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, в результаті чого за рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці, яке було змінено рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2011

5

року, з ОСОБА_4 було стягнуто на користь банку за кредитним договором від 19 червня 2007 року заборгованість в сумі 316 992,66 Євро 66 центів, що станом на 16 червня 2011 року еквівалентно 3 501 845,86 грн..

Банком вчинено всі дії згідно із законом та умовами кредитного договору, для досудового врегулювання спірних правовідносин.

Представник позивача ОСОБА_1 в позовній заяві та апеляційній скарзі посилається на те, що своєї згоди на укладання кредитного договору, а також згоди на внесення змін до існуючого договору, додаткових угод до нього позивачка ОСОБА_3 як дружина не надавала, що підтверджується висновком судової експертизи.

Частиною першою ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 65 СК України передбачає, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Пунктом 25 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що положення ст. 65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Таким чином, договір кредиту не є угодою щодо розпорядження спільним майном подружжя, яка потребує письмової згоди іншого з подружжя, тому положення ст. 65 СК України до спірних правовідносин не застосовуються. Зміст оспорюваного договору не суперечить чинному законодавству, при його укладенні волевиявлення його сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а отже правові підстави для визнання його недійсним відсутні.

Крім того, з висновку № 1299 судової почеркознавчій експертизи від 04 вересня 2014 року вбачається, що рукописний запис: «З умовами кредитного договору ознайомлена і згідна», зображення якого розташоване в електрофотографічній копії договору відкриття відновлювальної кредитної лінії №1180рv21-07 від 19

6

червня 2007 р., виконаний ОСОБА_3.

Також судовою експертизою не виявилось можливим встановити ким виконаний підпис, розташований під рукописним записом, ОСОБА_3 чи іншою особою. Тобто у висновку експертизи відсутня у категоричній формі відповідь на питання щодо невиконання позивачкою підпису у договорі.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що при укладенні оспорюваного договору дотримані всі вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину відповідно до вимог ст. 230 ЦК України, а ОСОБА_3 не надано належних доказів обґрунтованості позовних вимог. Оскаржуваний договір не є договором щодо розпорядження майном подружжя, а відтак не створює обов'язків для другого із подружжя, а тому позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним є безпідставними.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_3 в позові про визнання іпотечного договору недійсним. Зміст укладеного договору не суперечить вимогам ЦК України, іншим законам та нормативним актам, волевиявлення позивачки щодо укладення даного договору було вільним, підписано від імені ОСОБА_3 її представником за довіреністю, який діяв в межах наданих йому повноважень.

Доводи апеляційної скарги щодо перебування ОСОБА_3 в період з травня по липень 2007 року за межами України висновків суду першої інстанції не спростовують і не є підставою для скасування кредитного договору. Більш того, у вищезазначеному дорученні на передачу нерухомого майна в іпотеку банку зазначено, що позивачка уповноважує ОСОБА_7 передати в іпотеку Банку «Фінанси і кредит» житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 в м.Чернівці в забезпечення зобов»язань ОСОБА_4 перед вказаним банком, які виникли з кредитного договору.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що правових підстав для визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки немає.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Враховуючи положення наведеної норми матеріального права та зважаючи, що факт невиконання ОСОБА_4 основного зобов'язання встановлений, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки, укладений з позивачкою ОСОБА_3 21 червня 2007 року.

Однак судом першої інстанції не звернуто уваги на те, що під час розгляду справи позивач за зустрічним позовом звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог стосовно способу реалізації предмета іпотеки і за вимогою норми ст.ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку» звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом надання банку права продажу від свого імені будь-якій особі - покупцеві предмету іпотеки та визначив початкову ціну продажу предмету іпотеки, виходячи з указаної в договорі заставної вартості.

З таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки він не відповідає закону та не ґрунтується на доказах, наявних у матеріалах справи.

7

За вимогами ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом діяв у спосіб, передбачений законом та кредитним договором, заборгованість за кредитним договором позичальником не сплачена, можливість звернення стягнення на майно сторони погодили під час укладення кредитного та іпотечних договорів. У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у рішенні суду зазначаються: спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (частина 1 статті 39 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

В п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ» № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз»яснено, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини 1 статті 215 ЦПК України.

Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку при визначенні способу реалізації предмета іпотеки та зазначенні початкової ціни продажу предмету іпотеки, виходячи із вказаної у договорі іпотеки заставної вартості, не врахувавши норми ст.ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку».

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_8 задовольнити частково, рішення суду в

8

частині задоволення позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про звернення стягнення на предмет іпотеки змінити у відповідності із вимогами ст. 39 Закону України «Про іпотеку». В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє за довіреністю та в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 грудня 2013 року змінити.

Викласти абзац третій рішення в такій редакції: «В рахунок погашення кредитної заборгованості за договором про відновлювальну кредитну лінію № 1180 рv21-07 від 19 червня 2007 року в розмірі 316 992,66 Євро, що еквівалентно 3 651 792,86 грн. та складається: з заборгованості за основним боргом 169 570,66 Євро, що еквівалентно 1 953 473,17 грн.; заборгованості по нарахованим відсоткам - 69 406,26 Євро, що еквівалентно 799 564,97 грн.; пені - 898 755,44 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок літ. «А» загальною площею 372,50 кв.м. (п'ять житлових кімнат) та господарські споруди - огорожу № 1, криницю - літ. І, вигрібну яму літ. II, що знаходиться в АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною реалізації предмета іпотеки, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб»єктом оціночної діяльності /незалежним експертом/ на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій».

Абзац четвертий з резолютивної частини рішення суду виключити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: