Рішення № 41030761, 16.10.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/10008/14-ц Провадження № 22-ц/772/2945/2014Головуючий в суді першої інстанції Прокопчук А. В.Категорія 43 Доповідач Сало Т. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2014 р. м. ВінницяКолегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі головуючого судді Сала Т.Б., суддів Луценко В.В., Зайцева А.Ю., при секретарі Торбасюк О.І., за участю представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 вересня 2014 року ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Вінницької міської ради, за участю служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання права користування житловим приміщенням,

встановила:

До суду із вищезазначеним позовом звернулась ОСОБА_2 в якому просила, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, які стосуються лише виконавчого комітету Вінницької міської ради, визнати за нею право користування кімнатою АДРЕСА_1

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 02 лютого 1999 року вона зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1. ВАТ «Завод Термінал», минулий власник гуртожитку, дозволив мешканцям реєструватися лише біля гуртожитку, без зазначення кімнати.

В 2007 році, перед передачею гуртожитку до комунальної власності міста, позивачу видали ордер № 254 на кімнату НОМЕР_1 у вказаному вище будинку, а саме на кімнату, в яку вона вселилася та проживала з 1999 року. Проте, через необізнаність позивач не зареєструвала своє місце проживання в зазначеній кімнаті та не уклала договір найму.

В грудні 2011 року вищезазначений гуртожиток було передано до комунальної власності міста.

З метою подальшої приватизації кімнати в гуртожитку ОСОБА_2 звернулась до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області з проханням зареєструвати її у кімнаті НОМЕР_1 на що їй було відмовлено, так як ордер дійсний протягом 30 днів і в зв'язку з пропуском нею вказаного терміну, вирішення цього питання позитивно не можливе.

ОСОБА_2 звернулася до міської ради з проханням продовжити термін дії ордеру, однак 03.10.2013 року їй було відмовлено у видачі ордеру.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 вересня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дослідивши докази у справі, прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 У відмітці про реєстрацію не зазначено номер кімнати в гуртожитку.

В 2007 році на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ВАТ «Завод «Термінал» протоколом №18 від 18.12.2007 року ОСОБА_3 був виданий ордер № 254 на вселення в кімнатуНОМЕР_1 в даному гуртожитку (а. с. 9).

24.04.2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, після якого ОСОБА_3 прийняла прізвище чоловіка (а. с. 7).

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с.8).

Відповідно до особового рахунку № 531052 на кімнату АДРЕСА_1, її власником з 02.02.1999 року є ОСОБА_2 (а. с. 10).

Згідно довідки від 06.08.2013 року МКП «Житлово-експлуатаційна контора № 6», позивач проживає в будинку АДРЕСА_1 (а. с.11).

Також з довідки № 2327 від 13.08.2013 року МКП «Житлово-експлуатаційна контора № 6», та копії особового рахунку № 531052, власником кімнати НОМЕР_1 гуртожитку за адресою АДРЕСА_1, є ОСОБА_2 з 02.02.1999 року (а. с.12).

12.10.2011 року між ВАТ «Вінницяобленерго» та ОСОБА_2 було укладено договір о/р № 140110565 про користування електричною енергією у вказаній кімнаті (а. с.17).

З розрахункової книжки по оплаті за квартиру, комунальних та інших послуг виписаної у 1998 році вбачається, що квартиронаймачем за вказаною вище адресою являється позивач (а. с. 13).

Отже, судом встановлено, що позивач проживає у вказаному гуртожитку в кімнаті НОМЕР_1 з 1998 року.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що кімната в якій на даний час проживає позивач, і кімната зазначена в ордері мають різну площу, що позбавляє можливості її ідентифікувати. Доказів про її дійсну площу суду не надано. Між позивачем та відповідачем не укладено договір найму жилого приміщення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини у справі, однак не вирішив питання, які ж правовідносини сторін випливають з даних обставин.

Колегією суддів було встановлено, що позивач, проживаючи в гуртожитку в кімнаті НОМЕР_1 виявила бажання приватизувати дану кімнату, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлового права мешканців гуртожитку» має на це право.

Сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше п'яти років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла (ст. 1 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 цього Закону громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які проживають у гуртожитках, що є об'єктами права державної чи комунальної власності, мають право на приватизацію займаного житла у вигляді окремої кімнати (кількох кімнат, жилих блоків, секцій).

Отже, позивач набуває право на приватизацію займаної кімнати, при умові, що підтвердить факт користування займаною кімнатою в гуртожитку.

Єдиним доказом того, може слугувати місце реєстрації, яке відображено в штемпелі паспорту із зазначенням кімнати.

Як встановлено судом, у паспорті позивача є штемпель реєстрації в даному гуртожитку, однак без вказівки номеру кімнати, в якій проживає остання.

Щоб усунути даний недолік ОСОБА_2 звернулась до органу реєстрації, однак отримала відмову в реєстрації про реєстрацію саме в цій кімнаті (а. с. 18).

Підставою для відмови слугувало те, що у позивача прострочений ордер, і реєстрація місця проживання проводиться на підставі оригіналу ордеру.

Даний гуртожиток був переданий у комунальну власність, що не заперечував представник відповідача.

ОСОБА_6 звернулась до органів місцевого самоврядування з метою вирішити питання з приводу ордеру, однак 03.10.2013 року департаментом житлового господарства позивачу відмовлено у видачі ордеру на вказану кімнату, оскільки ордер є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення і може бути виданий лише на вільне жиле приміщення (а. с. 19).

Отже, склалась ситуація, при якій позивач позбавлений можливості зареєструвати своє місце проживання у спірній кімнаті, що в свою чергу унеможливлює процес приватизації даної кімнати, чим порушується право позивача на приватизацію житла.

Проаналізувавши вказані обставини, колегія суддів вважає, що органи, які можуть своїми діями вплинути на проблемні питання, фактично не визнають той факт, що ОСОБА_2 з 1998 року проживає в кімнаті НОМЕР_1 у вказаному гуртожитку, хоча докази у справі стверджують про наявність такого права.

При цьому ОСОБА_2 обрала спосіб захисту свого права на користування кімнатою в гуртожитку, шляхом звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування про визнання права користування, що узгоджується з положеннями ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" громадяни, які вважають, що їх житлові права чи житлові права членів їх сімей порушені, мають право для вирішення спорів звертатися безпосередньо до суду.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу не встановив, в чому саме полягає порушення прав позивача, і, відмовляючи у задоволенні позову, фактично не захистив його право, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до п. 3 ст. 309 підставою для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, що в свою чергу було допущено судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, право користування кімнатою АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: