Постанова № 41030139, 21.10.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2014 р.Справа № 916/1619/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів: Ярош А.І., Гладишевої Т.Я.

(відповідно до розпорядження голови суду від 17.10.2014р. №696 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)

при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Моценко О.В., за довіреністю від 14.04.2014р.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідропром"

на рішення господарського суду Одеської області від 14 липня 2014 року

у справі №916/1619/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Картпром"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідропром"

про стягнення 154176,96 грн.

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Виробнича компанія "Картпром" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ТОВ "Гідропром" про стягнення 154176,96 грн. з яких: 137909,89 грн. основного боргу, 2816,22 грн. втрат від інфляції, 10995,12 грн. пені, 2455,73 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14 липня 2014 року у справі №916/1619/14 (суддя Брагіна Я.В.) позовні вимоги ТОВ "Виробнича компанія "Картпром" задоволено, з відповідача на користь позивача стягнуто 137909,89 грн. основного боргу, 2816,22 грн. втрат від інфляції, 10995,12 грн. пені, 2455,73 грн. 3% річних та 3083,54 грн. судового збору.

Приймаючи рішення господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач неналежно виконав прийняте зобов'язання за договором, бо не розрахувався за отриманий товар в повному обсязі станом на час подачі позову та на час розгляду справу, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість. Окрім того, господарський суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення нарахованих позивачем втрат від інфляції, пені та 3% річних.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач (ТОВ "Гідропром") звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в повному обсязі та направити на новий розгляд до суду першої інстанції, з посиланням при цьому на не повне з'ясування господарським судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник скаржника у судові засідання не з'явився, про час, дату і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать відповідні поштові повідомлення від 05.08.2014р. та 18.09.2014р.

Представник позивача (ТОВ "Виробнича компанія "Картпром") у судових засіданнях надав пояснення, відповідно до яких ТОВ "Виробнича компанія "Картпром" просить залишити апеляційну скаргу ТОВ "Гідропром" без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, з мотивів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

20.10.2014р. на електронну поштову скриньку Одеського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечення у судове засідання призначене на 21.10.2014р. свого представника.

У задоволенні вказаного клопотання колегією суддів було відмовлено у зв'язку з його необґрунтованістю, оскільки жодних доказів на підтвердження неможливості забезпечення у судове засідання 21.10.2014р. свого представника відповідачем надано не було.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу ТОВ "Гідропром" за відсутністю представника відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представника позивача, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 18.01.2013 року між ТОВ "Виробнича компанія "Картпром" (позивач, постачальник) та ТОВ "Гідропром" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 1801/2013 (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця гофрокартонну продукцію, а покупець - прийняти та оплатити товар згідно з умовами цього договору.

За п.1.2 договору найменування, кількість, ціни та асортимент зазначаються у специфікаціях - додатках до договору, що є невід'ємною частиною даного договору, складені на підставі замовлень покупця.

За умовами п. 2.1 договору, якість товару повинна відповідати державним стандартам, технічним умовам, іншій документації, що встановлює вимоги до якості товару, і посвідчуватись сертифікатом якості виробника. Найменування, номери та стандартів, технічних умов, іншої документації встановлюється також в специфікаціях до договору.

Розділом 3 договору передбачено, що поставка товарів здійснюється у відповідності до вимог міжнародних правил ІНКОТЕРМС - 2000. Умови поставки зазначаються в специфікаціях на поставку відповідної партії товару. Постачальник зобов'язався поставити продукцію в 15-денний термін з дня надання покупцем заявки та підписання відповідної специфікації. Зобов'язання постачальника відносно поставки товару вважаються виконаними в момент передачі товару. Право власності на поставлену партію товарів переходить до покупця з моменту передачі такої партії товару покупцю. Покупець зобов'язаний прийняти партію товару в строки, визначені чинним законодавством України. Приймання покупцем партії товару за кількістю здійснюється згідно з „Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю" №П-6, затвердженою Постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 15.06.1965 р. Приймання покупцем партії товару за якістю здійснюється відповідно до "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю" № П-7, затвердженою Постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 25.04.1966 р.

Відповідно до п. 4.1 договору ціна товару, що поставляється, зазначається у специфікаціях.

Згідно з п. 4.2 договору порядок розрахунків за товар, що поставляється, зазначається сторонами в специфікаціях (додатках до договору).

Пунктом 4.3 договору встановлено, що зобов'язання покупця з оплати товару вважаються виконаними в день зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Приписами розділу 5 договору передбачено за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки в частині, не покритій штрафними санкціями.

Штрафні санкції визначені сторонами у вигляді пені в розмірі подвійної ставки НБУ діючої в період, за який сплачується пеня, за несвоєчасну оплату товару покупцем, за порушення покупцем строків приймання товару, за порушення Постачальником строків поставки товару( п.5.2 договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р., але в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

18.01.2013р. сторонами було укладено специфікацію №1 до спірного договору, відповідно до якої сторони погодили ціни покупки гофрокартону та затвердили відстрочення платежу на 20 календарних днів з моменту поставки товару.

На виконання умов договору №1801/2013 від 18.01.2013р., позивач поставив товар, а відповідач отримав товар на загальну суму 1069060,53 грн. на підставі замовлень відповідача (а.с. 52-59), що підтверджується видатковими накладними (а.с. 22-51).

Як стверджує позивач, та не спростовує відповідач, останнім частково оплачено отриманий товар, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с. 88-119), на суму 931150,64 грн.

Таким чином, за відповідачем залишилась несплаченою заборгованість у розмірі 137909,89 грн.

Вищенаведене стало підставою для звернення ТОВ "Виробнича компанія "Картпром" до господарського суду першої інстанції з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи та вже було зазначено вище, на виконання умов договору №1801/2013 від 18.01.2013р., позивач поставив товар, а відповідач отримав товар на загальну суму 1069060,53 грн. на підставі замовлень відповідача (а.с. 52-59), що підтверджується видатковими накладними (а.с. 22-51). Вказані видаткові накладні скріплені печатками підприємств та підписами представників сторін.

При цьому, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів, в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, на підтвердження того, що печатка відповідача була втрачена, або мався незаконний доступ до такої печатки, окрім того, не надано також жодних доказів на підтвердження звернення відповідачем до компетентних органів з приводу незаконного заволодіння печаткою відповідача третіми особами.

Відповідно до п.3.4.1 Інструкції „Про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів" затвердженої наказом МВС України від 11 січня 1999р. №17 відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Обов'язковому обліку підлягають печатки і штампи з повним найменуванням організацій. Порядок обліку, зберігання і використання інших видів печаток, штампів визначається відповідними відомчими інструкціями. Печатки і штампи повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах.

Таким чином, відповідач, як суб'єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність користування його печаткою, а також особисто відповідає за її використання, в тому числі за засвідчення видаткових накладних та довіреностей на отримання товару.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що видаткові накладні (а.с. 22-51) складені відповідно до вимог чинного законодавства, засвідчують факт передання позивачем відповідачу товару на загальну суму 1069060,53 грн. і є документами первинного бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

18.01.2013р. сторонами було укладено специфікацію №1 до спірного договору, відповідно до якої сторони погодили ціни покупки гофрокартону та затвердили відстрочення платежу на 20 календарних днів з моменту поставки товару.

Як вже було зазначено вище, матеріалами справи підтверджується факт оплати відповідачем отриманого товару лише на суму 931150,64 грн.

Таким чином, за відповідачем залишилась прострочена заборгованість за отриманий товар за спірним договором на суму 137909,89 грн.

За вимогами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апеляційний господарський суд зауважує, що відповідачем не надано жодних доказів, в розумінні ст.ст. 32-33 ГПК України, на підтвердження відсутності заборгованості за спірним договором у розмірі 137909,89 грн., або на підтвердження погашення відповідної заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 137909,89 грн. основної заборгованості, у зв'язку з невиконанням останнім зобов'язань за спірним договором в частині своєчасної оплати прийнятого товару, з огляду на обґрунтованість, доведеність та правомірність таких вимог.

Щодо позовних вимог ТОВ "Виробнича компанія "Картпром" в частині стягнення з відповідача 10995,12 грн. пені, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Також, відповідно до ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За ч.6 ст. 235 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, апеляційний господарський суд приймає його як обґрунтований, правомірний, та складений відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Виробнича компанія "Картпром" в частині стягнення з відповідача 10995,12 грн. пені.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2816,22 грн. втрат від інфляції та 2455,73 грн. 3% річних, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши надані позивачем розрахунки втрат від інфляції та 3% річних, апеляційний господарський суд приймає їх як обґрунтовані, правомірні, та складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Виробнича компанія "Картпром" в частині стягнення з відповідача 2816,22 грн. втрат від інфляції та 2455,73 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Виробнича компанія "Картпром" в повному обсязі.

Таким чином, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідропром" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Одеської області від 14 липня 2014 року у справі №916/1619/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідропром" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 23 жовтня 2014 року.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов Т.Я. Гладишева А.І. Ярош