Постанова № 41029267, 01.10.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 р. Справа № 804/11327/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. за участю: позивача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком, призначену на пільгових умовах, проте відповідачем безпідставно стягувались кошти зі сплати єдиного внеску за період з липня 2011 року по січень 2012 року. Позивач вважає такі дії протиправними та просить стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області безпідставно сплачені на рахунок єдиного внеску кошти у розмірі 2492,68 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення з Управління Пенсійного фонду України в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області безпідставно сплачених сум в рахунок єдиного внеску за період липень-грудень 2011 року розмірі 2031,35 грн. залишено без розгляду.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не прибув, надав до суду заяву про розгляд справи без участі уповноваженого представника та заперечення, зазначивши, що вимоги позивача не ґрунтуються на вимогах законодавства, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач до 14 липня 2014 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області.

ОСОБА_3 є пенсіонером за віком відповідно до п.«а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В період перебування на обліку у відповідача ОСОБА_3 звертався до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування вимоги Управління Пенсійного фонду України в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області про сплату боргу № Ф-872-У від 14.05.2013 року на суму 3976,61 грн. (за період січень-грудень 2012 року на суму 3806,61 грн. та рішення №51 від 31.01.2013 року про застосування штрафних санкцій за несвоєчасне подання звіту за 2011 рік у розмірі 170,0 грн.).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2013 року у справі №804/14199/13-а, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2013 року, адміністративний позов ОСОБА_3 до УПФУ в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області задоволено, визнано дії Управління щодо нарахування ОСОБА_3 недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та накладених штрафних санкцій неправомірними, скасовано вимогу про сплату боргу №Ф-872-У від 14.05.2013 року на суму 3976,61 грн.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 неодноразово звертався до відповідача із заявами про повернення безпідставно стягнених грошей в рахунок сплати єдиного внеску, проте Управління Пенсійного фонду України в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області листами повідомляло про відсутність підстав для повернення коштів.

У відповідності до частини 13 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, позивач, як пенсіонер за віком, який обрав спрощену систему оподаткування, не повинен був сплачувати суми єдиного внеску. Відтак, сплачені ним за січень 2012 року та жовтень 2013 року суми єдиного внеску у загальному розмірі 725,85 грн. підлягають поверненню позивачу як помилково сплачені.

Водночас, судом встановлено, що оскаржувана вимога №Ф-872-У від 14.05.2013 року на суму 3976,61 грн. до подання ФОП ОСОБА_3 адміністративного позову перебувала на примусовому виконанні у відділі Державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції (виконавче провадження № 38519604 було відкрито 13.06.2013 року) та при здійсненні виконавчих дій 05.09.2013 року державним виконавцем була винесена постанова про звернення стягнення на доходи боржника, відповідно до якої, починаючи з жовтня 2013 року, з пенсії ОСОБА_3 проводилось щомісячне утримання в розмірі 20%, проте у зв'язку з оскарженням ФОП ОСОБА_3 в судовому порядку зазначеної вище вимоги про сплату боргу з листопада 2013 року утримання з пенсії було зупинено до винесення судом рішення по суті.

Постановою державного виконавця відділу ДВС Павлоградського МРУЮ від 18.12.2013 року було закінчено виконавче провадження №38519604 на підставі постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2013 року по справі №804/14199/13-а.

Проведене у жовтні 2013 року утримання з пенсії у розмірі 264,52 грн. повернуто пенсіонеру ОСОБА_3 у серпні 2014 року, про що листом №7938/06/18 від 16.07.2014 року було повідомлено позивача.

Також цим листом зазначено, що згідно постанови державного виконавця ВДВС Павлоградського МРУЮ від 05.09.2013 року з пенсії ОСОБА_3 було утримано та перераховано 353,54 грн. (264,52 грн. - борг; 35,51 грн. - виконавчий збір та 53,51 грн. - витрати на проведення виконавчих дій), з яких 264,52 грн. повернута пенсіонеру в серпні 2014 року, а сума виконавчого збору - 35,51 грн. та сума витрат на проведення виконавчих дій - 53,51 грн. перерахована на рахунок відділу ДВС Павлоградського МРУЮ. Викладене не заперечується позивачем.

Таким чином, суд не вбачає підстав для повернення позивачу суму сплаченого єдиного внеску за жовтень 2013 року, оскільки сума 264,52 грн. повернута позивачу, а сума 89,02 грн. була стягнена на рахунок відділу ДВС Павлоградського МРУЮ.

Водночас, суд погоджується з позицією позивача про повернення відповідачем безпідставно сплачених сум в рахунок єдиного внеску у розмірі 372,31 грн. за період січень 2012 року, так як вказана сума визначена у вимозі №Ф-872-У від 14.05.2013 року, що була скасована судовим рішенням у справі №804/14199/13-а.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на викладене, суд присуджує на користь позивача витрати, понесені у зв'язку зі сплатою судового збору, у розмірі 121,80 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на юридичну допомогу у сумі 450,00 грн. суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 450,00 грн. позивачем надано квитанцію №128 від 28.10.2013 року та №132 від 28.07.2014 року до прибуткового касового ордеру.

Згідно статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року №4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може

перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Позивачем не надано до суду копію договору про надання юридичної допомоги та відомостей (акти виконаних робіт та інші), які б свідчили про витрачений адвокатом час на консультації, складання позовної заяви, участь у судових засіданнях, не зазначено калькуляцію вартості послуг, що унеможливлює визначення дійсної вартості послуг та перешкоджає визначити розмір компенсації, яка б підлягала відшкодуванню позивачу як понесені витрати на правову допомогу.

Таким чином, суд не вбачає підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, оскільки ним не надано належних доказів, які б підтверджували понесення таких витрат.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на проїзд до судів у розмірі 600,00 грн. суд зазначає, що згідно приписів статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

При цьому стягнення витрат на проїзд до суду відбувається у кожному випадку окремо.

Судові засідання по справі №804/11327/14 відбувались 15 вересня 2014 року та 01 жовтня 2014 року, проте на підтвердження витрат на проїзд позивачем надано квитанції на придбання бензину від 12.06.2014 року та 26.06.2014 року.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача вказаних судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області щодо неповернення на пенсійний рахунок ОСОБА_3 безпідставно сплачених сум в рахунок єдиного внеску у розмірі 372,31 грн. за період січень 2012 року.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області безпідставно сплачені позивачем суми в рахунок єдиного внеску за період січень 2012 року у сумі 372,31 грн. (триста сімдесят дві гривні тридцять одна копійка).

У задоволенні решти позовних відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судові витрати у 121,80 грн. (сто двадцять одну гривню вісімдесят копійок).

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2014 року.

Суддя В.В. Степаненко