Постанова № 41028357, 03.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2014 р. Справа № 908/2335/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився.

відповідача - Казарцева Є.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2698 З/3-9) на рішення господарського суду Запорізької області від 07.08.14 р. у справі № 908/2335/14

за позовом Приватного підприємства "Агрофірма "Семенівка", с. Семенівна, Мелітопольський район, Запорізька область

до Приватного підприємства "Молокозавод-ОЛКОМ", м. Мелітополь, Запорізька область

про визнання недійсним договору зворотної фінансової допомоги № 37 від 25.09.2013 р.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватне підприємство "Агрофірма "Семенівка" звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним договір зворотної фінансової допомоги № 37 від 25.09.2013 р.

укладений між ПП "Агрофірма "Семенівка" та ПП "Молокозавод-ОЛКОМ", з посиланням на ст. 203, 215, 227 ЦК України, Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" та ін.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.08.2014 р. у справі № 908/2335/14 (суддя Гончаренко С.А.) в позові відмовлено.

Рішення мотивоване з посиланням на те, що між сторонами укладений договір позики, а надання безпроцентної позики не є фінансовою послугою в розумінні норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та ін.

Позивач - Приватне підприємство "Агрофірма "Семенівка" звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням обставин справи, просить рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір зворотної фінансової допомоги № 37 від 25.09.2013 р. укладеного між ПП "Агрофірма "Семенівка" та ПП "Молокозавод-ОЛКОМ", з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про те, що відповідач не включений до реєстру фінансових установ, не набув відповідно до законодавства України статусу фінансової установи та не має повноважень на надання фінансових послуг та ін.

Розпорядженням голови Вищого Господарського Суду України від 02.09.2014 р. № 28-р "Про зміну територіальної підсудності господарських справ", у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя Донецьким апеляційним господарським судом у районі проведення антитерористичної операції, визначено, що розгляд справ, підсудних Донецькому апеляційному господарському суду, здійснюється Харківським апеляційним господарським судом.

Позивач у призначене судове засідання не з'явився.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 25.09.2013 р. між приватним підприємством «Агрофірма «Семенівка» та приватним підприємством «Молокозавод-ОЛКОМ» укладений договір зворотної фінансової допомоги № 37.

Відповідно до п. 1.1. договору передбачено, що відповідач надає позивачу зворотну фінансову допомогу у розмірі, встановленому в п. 2.1 договору, а позивач, в свою чергу, зобов'язався повернути відповідачу отриману фінансову допомогу у повному розмірі та в строк, встановлений п. 5.1 договору.

Відповідно до п. 2.1. договору, розмір фінансової допомоги складає 164000,00 грн., а згідно з п. 3.1. зазначена сума повинна бути перерахована не пізніше 27.09.2013 р.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що фінансова допомога є поворотною та безвідсотковою. Відсотки за даним договором не нараховуються та не сплачуються.

На виконання умов за договором відповідач платіжним дорученням № 4224 від 26.09.2013 р. перерахував на розрахунковий рахунок позивача обумовлену договором суму фінансової допомоги.

В п. 5.1 договору сторони погодили строк повернення фінансової допомоги - 31.12.2013 р.

У позовній заяві позивач зазначає про те, що відповідач не включений до реєстру фінансових установ, не набув відповідно до законодавства України статусу фінансової установи, не має повноважень на надання фінансових послуг. Згідно зі ст. 203 ГК України, ст. 227 ЦК України є підстави вважати, що укладання відповідачем договору зворотної фінансової допомоги є порушенням в частині господарської компетенції (спеціальна правосуб'єктність) щодо укладання позастатутних угод, а саме угод про надання фінансових послуг, без відповідного дозволу.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що між сторонами укладений договір позики, надання безпроцентної позики не є фінансовою послугою в розумінні норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальності вартості фінансових активів.

Статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових послуг віднесено, зокрема, факторинг.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню, а ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено види діяльності, на які Держфінпослуг може надавати фінансовим установам ліцензії.

Разом з тим, за змістом своєї преамбули Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативних актів спеціальної дії та регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам. В Законі зазначено, що його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

У ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначено, які визначають сферу його дії, вказано, що він регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з наданням фінансових послуг. Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.

Визначення фінансових установ наведено у п. 1 ст. 1 цього Закону, а у п. 7 ст. 1 цього Закону зазначено вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія цього Закону. Це - учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг. При цьому даний Закон поширює свою дію не на усіх юридичних осіб, а лише на тих, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

Частиною 4 статті 5 Закону передбачено, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. Визначення фінансової послуги наведено у пункті 5 частини першої статті 1 Закону як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що сфера дії Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є обмеженою і не поширюється на юридичних осіб, які за своїм статусом не є фінансовими установами.

Оскільки ПП «Молокозавод-ОЛКОМ» не відноситься до суб'єктів, на яких поширюється дія Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (не є учасником ринку фінансових послуг), до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні норми ЦК України, які регулюють питання надання коштів у позику.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що спірний договір є договором позики, так як у п. 2.2 договору зазначено, що фінансова допомога є поворотною та безвідсотковою; відсотки за даним договором не нараховуються та не сплачуються.

В п. 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 5555 від 31.03.2006р. «Про можливість надання юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поруки», зазначено, що юридична особа, що не є за своїм правовим статусом фінансовою установою, не може надавати кошти в позику на умовах фінансового кредиту (тобто під процент), але має право надавати фінансові послуги з надання коштів у позику відповідно до вимог цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Діючим законодавством не заборонено юридичним особам, які не є фінансовими установами, надавати фінансові послуги з надання коштів у позику, для укладання договору позики не потрібно отримання ліцензії.

Суд першої інстанції правомірно зазначив про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання договору зворотної фінансової допомоги № 37 від 25.09.2013 р. недійсним, позивач не надав доказів порушення норм. ч. 1 ст. 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215, ст. 227 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи позивача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає позивач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Запорізької області від 07.08.14 р. у справі № 908/2335/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Запорізької області від 07.08.14 р. у справі № 908/2335/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 03.10.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.