Рішення № 41028139, 21.10.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2014 р. справа № 911/2274/14

Господарський суд Київської області у складі колегії: головуючого судді - Яреми В.А., суддів Бабкіної В.М., Лилака Т.Д., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне насіння», м. Київ

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Співдружність», Київська обл., смт. Рокитне

про стягнення 1 112 300,00 гривень

за участю представників:

від позивача: Холодило П.В. (довіреність №66вих. від 05.06.2014)

від відповідача: Крижов С.В. (довіреність б/н від 26.05.2014)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.06.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонячне насіння» (далі-ТОВ «Сонячне насіння»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Співдружність» (далі-СТОВ «Співдружність»/відповідач) про стягнення 1 112 300,00 грн. збитків, завданих внаслідок поставки неякісного товару за договорами №К-14032014-1 від 14.03.2014, №К-07042014-1 від 07.04.2014.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у запереченнях проти позову, та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.06.2014 порушено провадження у справі №911/2274/14 та призначено справу до розгляду на 01.07.2014.

В судовому засіданні 01.07.2014 було оголошено перерву до 15.07.2014.

Крім того, ухвалою господарського суду Київської області від 01.07.2014 зустрічний позов СТОВ «Співдружність» до ТОВ «Сонячне насіння» про розірвання договорів та стягнення 391 392,26 грн. повернуто без розгляду.

14.07.2014 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи. Зазначене клопотання судом задоволено.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.07.2014 розгляд даної справи було відкладено на 29.07.2014.

29.07.2014 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору у даній справі в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, яке було задоволено ухвалою господарського суду Київської області від 29.07.2014.

В судовому засіданні 29.07.2014 було оголошено перерву до 26.08.2014.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.08.2014 призначено колегіальний розгляд даної справи в порядку ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.08.2014 на підставі розпорядження голови господарського суду Київської області від 27.08.2014 №173-АР, дану справу прийнято до свого провадження колегією суддів господарського суду Київської області у складі: головуючого судді - Яреми В.А., суддів Бабкіної В.М. та Лилака Т.Д., а також призначено справу до розгляду на 09.09.2014.

В судових засіданнях 09.09.2014 та 14.10.2014 оголошувалась перерва до 14.10.2014 та 21.10.2014 відповідно.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

14.03.2014 між СТОВ «Співдружність» (далі-постачальник) та ТОВ «Сонячне насіння» (далі-покупець) було укладено договір поставки кукурудзи №К-14032014-1 (далі-договір №К-14032014-1), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити в обумовлений договором строк кукурудзу врожаю 2013 року в фізичній вазі кількістю 2 000 тон +/- 5 відсотків від цієї кількості за вибором покупця, а покупець зобов'язався прийняти зерно та сплатити постачальнику його вартість.

Крім того, 07.04.2014 між СТОВ «Співдружність» (далі-постачальник) та ТОВ «Сонячне насіння» (далі-покупець) було укладено договір поставки кукурудзи №К-07042014-1 (далі-договір №К-07042014-1), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити в обумовлений договором строк кукурудзу врожаю 2013 року в фізичній вазі кількістю 1 000 тон +/- 5 відсотків від цієї кількості за вибором покупця, а покупець зобов'язався прийняти зерно та сплатити постачальнику його вартість.

На виконання умов означених договорів відповідач поставив, а позивач прийняв товар загальною кількістю 3 000,00 тон вартістю 5 750 000,00 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на:

- акті приймання-передавання зерна №7 від 17.03.2014 в кількості 2 000 тон та видатковій накладній №121 від 17.03.2014 на суму 3 500 000,00 грн.,

- акті приймання-передавання зерна №8 від 07.04.2014 в кількості 1 000 тон та видатковій накладній №204 від 07.04.2014 на 2 250 000,00 грн.

Якість поставленого зерна підтверджена складськими квитанціями на зерно №69 від 17.03.2014, серії АХ №160919 від 17.03.2014, №72 від 07.04.2014, серії АХ №160922 від 07.04.2014, виданими СТОВ «Співдружність».

Зазначений товар позивачем був оплачений у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями останнього №18 від 19.03.2014 на суму 3 500 000,00 грн., №166 від 08.04.2014 на суму 2 250 000,00 грн., що свідчить про виконання договірних зобов'язань з обох сторін.

Поставлена позивачу кукурудза врожаю 2013 року в фізичній вазі кількістю 3 000 тон була розміщена та зберігалась на складі відповідача на підставі укладеного між сторонами договору складського зберігання №14/03-1-14 від 14.03.2014.

У відповідності до пояснень позивача, з метою наступного продажу придбаної кукурудзи, 08.04.2014 між ТОВ «Сонячне насіння» (далі-постачальник) та ТОВ «ТД «Славія» (далі-покупець) було укладено договір поставки кукурудзи №08/04/14, відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити в обумовлений договором строк кукурудзу врожаю 2013 року в фізичній вазі кількістю 2 450 тонн +/- 5 відсотків від цієї кількості за вибором покупця, а покупець зобов'язався прийняти зерно та сплатити постачальнику його вартість.

Пунктами 2.2, 4.3 та 7.1 вказаного договору передбачено, що загальна вартість зерна в фізичній вазі складає 5 561 500,00 грн.

Зерно має бути поставлене постачальником у строк до 10.05.2010 включно.

У разі порушення постачальником своїх зобов'язань з поставки зерна, а саме не поставки зерна у кількості, зазначеній в п. 1.1 договору, постачальник зобов'язаний за письмовою вимогою покупця сплатити покупцю штрафні санкції (неустойку у вигляді штрафу) у розмірі 20% від вартості непоставленого зерна.

09.04.2014 та 13.04.2014 на підставі вимоги позивача, викладеної у листі №21 від 10.04.2014, та згідно залізничних накладних №32674798 від 09.04.2014, №32715906 від 13.04.2014 зі станції «Рокитно ПЗЗ» було здійснено відвантаження поставленого відповідачем зерна загальною вагою 507 400,00 кг у вагони №№95448288, 95832788, 95539011, 95541660, 95523213, 95362505, 958081312. При цьому, якість відвантаженого зерна підтверджена сертифікатами якості серії ЄА №799202 від 11.04.2014, серії ЄА №799203 від 11.04.2014, серії ЄА №799204 від 11.04.2014, серії ЄА №799205 від 11.04.2014, серії ЄА №799198 від 09.04.2014, серії ЄА №799199 від 09.04.2014, серії ЄА №799201 від 09.04.2014, виданими Державною інспекцією сільського господарства в Київській області. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

25.04.2014 комісією у складі: держінспектора Держаної інспекції сільського господарства в Одеській області, держінспектора Держаної інспекції сільського господарства в Київській області, представників ТОВ «Сонячне насіння», СТОВ «Співдружність» та ТОВ ПЗТ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», як вантажоодержувача, було проведено відбір проб партій зерна кукурудзи, що надійшла у м. Одеса для ТОВ ПЗТ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» у вагонах №№95448288, 95832788, 95539011, 95541660, 95523213, 95362505, 958081312 зі станції Рокитно ПЗЗ Київської обл., в результаті чого було виявлено, що у вказаних вагонах органолептичний показник якості «запах» не відповідає нормам ДСТУ (запах не властивий здоровому зерну). Результати проведеної перевірки викладено у акті спільного визначення якості №63 від 25.04.2014.

30.04.2014 між сторонам було укладено додаткові угоди до договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1, відповідно до яких сторони підтверджують, що 17.03.2014 та 07.04.2014 постачальником згідно вказаних договорів була здійснена поставка покупцю зерна в фізичній вазі кількістю 2 000 тон та 1 000 тон з показниками якості, що не відповідають умовам договору, у зв'язку з чим постачальник зобов'язався у термін до 08.05.2014 включно повернути покупцю сплачені ним грошові кошти за неякісне зерно у сумі 3 387 230,00 грн. та 2 250 000,00 грн., а покупець після перерахування постачальником грошових коштів зобов'язався здійснити повернення постачальнику поставленого останнім зерна в фізичній вазі 1 935,560 тон +/- 5 відсотків за вибором покупця та 1 000 тон з фактичними показниками по якості, що існують на дату повернення.

На виконання умов вказаних додаткових угод, позивачем було повернуто відповідачу 2 935,560 тон зерна, а відповідачем повернуто позивачу 5 637 230,00 грн., сплачених за кукурудзу, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок з поточного рахунку позивача, а також актів приймання-передавання №1 від 16.05.2014 та №2 від 16.05.2014.

Внаслідок невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором №08/04/14 від 08.04.2014 в частині поставки ТОВ «ТД «Славія» 2 450 тонн кукурудзи врожаю 2013 року, першим було сплачено на користь ТОВ «ТД «Славія» 1 112 300,00 грн. штрафу, нарахованого в порядку 7.1 договору, що становить 20% від вартості непоставленого зерна, та підтверджується наданою суду копією платіжного доручення №328 від 30.05.2014.

Посилаючись на те, що поставка відповідачем за договорами №№К-14032014-1, К-07042014-1 зерна неналежної якості унеможливила подальше виконання позивачем своїх зобов'язань за договором №08/04/14 від 08.04.2014 і, як наслідок, призвела до виплати останнім договірної неустойки, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 112 300,00 грн. збитків з підстав ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, що полягають у розмірі виплачених позивачем штрафних санкцій.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на необґрунтованість заявленої позивачем вимоги з огляду на відсутність у діях відповідача як вини, так і протиправної поведінки, що за своїми наслідками спричинила б позивачу заявлені до стягнення збитки.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Приписами статей 224, 225 ГК України унормовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст. 224 ГК України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.06.2011 у справі № 2/121-30/118.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Приписами статей 33, 32, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, в обґрунтування заявленої позовної вимоги позивач посилається на те, що договір №08/04/14 від 08.04.2014 було укладено з метою наступного продажу придбаної у відповідача кукурудзи, натомість внаслідок винної протиправної поведінки відповідача, що полягає у поставці за договорами №№К-14032014-1, К-07042014-1 кукурудзи, яка не відповідає якісним показникам, встановленим ДСТУ 4525:2006 «Кукурудза. Технічні умови», позивачу було завдано 1 112 300,00 грн. збитків, у вигляді сплаченого ним, як постачальником за договором №08/04/14 від 08.04.2014, штрафу у зв'язку з не поставкою ТОВ «ТД «Славія» 2 450 тонн кукурудзи.

У відповідності до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якість товарів, що поставляються, відповідно до ч. 1 ст. 268 ГК України, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Приписами ч. 1 ст. 712, ч. 1 ст. 673 та ч. 1 ст.679 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

З огляду наведеного, обов'язок доведення факту про недоліки товару, які виникли до його передання покупцеві, законодавець покладає на покупця.

Пунктами 4.1, 4.5 договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1 передбачено, що поставка зерна здійснюється на умовах EXW (зерновий склад - СТОВ «Співдружність»), згідно з Інкотермс 2010.

Право власності на зерно, а також ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) зерна переходить від постачальника до покупця з дати поставки зерна.

Відповідно до Інкотермс (офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010 року), що регулюють питання, яка зі сторін договору купівлі - продажу повинна здійснити необхідні для перевезення і страхування дії, коли продавець передає товар покупцю, і які витрати несе кожна із сторін) термін EXW (EX WORKS, франко-завод) означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Статтями А.4, А.5, Б.5 Інкотермс (офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010 року) передбачено, що продавець зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду або, якщо такого часу не обумовлено, у строк, звичайний для поставки аналогічних товарів. Якщо сторони не узгодили конкретної точки в межах названого місця поставки, і наявні декілька придатних для цього точок, продавець може вибрати таку точку в межах місця поставки, яка найбільш відповідає його цілям.

Продавець зобов'язаний, з урахуванням положень статті Б.5, нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4.

Покупець зобов'язаний нести всі ризики втрати чи пошкодження товару:

- з моменту, коли він є поставленим у відповідності з статтею А.4;

- від настання погодженої сторонами дати чи дати закінчення будь-якого періоду, встановленого для прийняття поставки, - що виникають внаслідок неподання покупцем повідомлення згідно статті Б.7, але за умови, що товар був належним чином індивідуалізований за договором, тобто явно відокремлений або іншим чином визначений як товар, що є предметом цього договору.

Відповідно до п. 16 Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю», затвердженої Постановою Держарбітражу СРСР № П-7 від 25.04.1966 (далі - Інструкція П-7) передбачено, що при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування отриманої продукції, тари або упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам), договору або даним, вказаним в маркуванні та супровідних документах, що засвідчують якість продукції (п. 14 Інструкції № П-7), одержувач призупиняє подальше приймання продукції і складає акт, в якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів. Одержувач також зобов'язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції та складанні двостороннього акту представника іногороднього виробника (відправника), якщо це передбачено в загальних та особливих умовах поставки, інших обов'язкових правилах чи договорі.

З системного аналізу наведених договірних та нормативних приписів слідує, що право власності на зерно, в тому числі ризик випадкового пошкодження (псування) зерна переходить від відповідача, як постачальника, до позивача, як покупця, з дати поставки зерна, тобто з моменту надання товару у розпорядження покупця. При цьому, у випадку виявлення невідповідності якості товару виклик представників продавця (відповідача) є обов'язковим.

Натомість, як встановлено судом, акти приймання-передавання зерна №7 від 17.03.2014 в кількості 2 000 тон, №8 від 07.04.2014 в кількості 1 000 тон та видаткові накладні №121 від 17.03.2014, №204 від 07.04.2014 підписані позивачем без будь-яких зауважень чи заперечень щодо якості переданого зерна, що свідчить про прийняття останнім такого зерна і, як наслідок, набуття останнім, в силу положень п. 4.5 договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1, права власності на зерно з 17.03.2014 та 07.04.2014 відповідно.

При цьому, якість поставленого відповідачем зерна за договорами №№К-14032014-1, К-07042014-1 позивачем не перевірялась ані після набуття його у власність, ані при відвантаженні його у вагони зі станції «Рокитно П33» (Південно-Західна залізниця), що свідчить про недоведеність посилань останнього на невідповідність поставленого відповідачем зерна якісним показникам, встановленим ДСТУ 4525:2006 «Кукурудза. Технічні умови». Крім того, про невідповідність якості поставленої продукції умовам договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1 позивач повідомив відповідача листом №28 з пропозицією прибути представника останнього для арбітражного відбору проб зерна лише 22.04.2014, тобто після того, як приймання спірного зерна кукурудзи до перевезення було повністю завершено.

Покладені ж в основу обґрунтування позову посилання позивача на акт спільного визначення якості №63 та додаткові угоди від 30.04.2014 до договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1, як докази поставки відповідачем зерна неналежної якості, судом оцінюються критично, оскільки наведені документи не є належними та допустимими доказами невідповідності товару вимогам щодо якості в момент його передання покупцеві у розумінні положень договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1 та вимог Інструкції П-7.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.04.2014 у справі №5016/1448/2012(20/36).

Інших доказів, що підтверджують невідповідність поставленої відповідачем за договорами №№К-14032014-1, К-07042014-1 кукурудзи врожаю 2013 року в фізичній вазі кількістю 3 000 тон, якісним показникам, встановленим ДСТУ 4525:2006 «Кукурудза. Технічні умови» суду не надано.

Водночас, якість зерна, що передавалась відповідачем позивачу згідно видаткових накладних №121 від 17.03.2014, №204 від 07.04.2014 окрім карток аналізу зерна №42 від 17.03.2014 та №45 від 07.04.2014, згідно яких зараженість партії не виявлено, а стан зерна є одноріднім, підтверджується ще й складськими квитанціями на зерно №69 від 17.03.2014, серії АХ №160919 від 17.03.2014, №72 від 07.04.2014, серії АХ №160922 від 07.04.2014, виданими СТОВ «Співдружність», які в силу вимог п. 3.2 договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1 є належними доказами якості поставленого товару.

З огляду на положення наведених норм, а також враховуючи, що сукупність доказів, наданих позивачем в обґрунтування своєї позиції, не підтверджує наявність порушення відповідачем умов договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1 по поставці товару належної якості, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 ГПК України як протиправної поведінки відповідача, що полягала у поставці зерна неналежної якості, так і наявності вини останнього.

Крім того, в порушення вимог ст.ст. 32-34 ГПК України позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між заявленою позивачем до стягнення сумою збитків і неправомірною поведінкою відповідача, що є необхідною передумовою притягнення особи до господарсько-правової відповідальності, позаяк виплата 1 112 300,00 грн. штрафу здійснена позивачем, як суб'єктом господарювання, на виконання власних договірних зобов'язань перед третьою особою, що виникли з договору №08/04/14, та які не є безпосередньо пов'язаними з діями (бездіяльністю) відповідача.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи недоведеність позивачем наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування завданих збитків в порядку ст. 224 ГК України, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1 112 300,00 грн. збитків, завданих внаслідок поставки неякісного товару за договорами №№К-14032014-1, К-07042014-1 є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2014 у справі №902/1548/13.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ч. 5 ст. 49 ГПК України, у разі відмові у позові покладаються судом на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 46, 32-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 22, 673, 679, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 224, 225, 265 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 23.10.2014

Головуючий суддя В.А. Ярема

Судді В.М. Бабкіна

Т.Д. Лилак