Постанова № 41026522, 15.10.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 жовтня 2014 р. № 820/11390/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Рубан В.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Салацької Я.І.,

представників позивача - Устименка В.М., Смирнової О.М., Марченка А.В.,

представника відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання нечинним припису, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Державне підприємство "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду та просив визнати припис Державної екологічної інспекції у Харківський області від 05.06.2014р. № 07-25-198 нечинним; стягнути з відповідача на користь ДП "Харківстандартметрологія" витрати щодо сплати судового збору у сумі 73,08 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Державною екологічною інспекцією в Харківській області в періоди з 12 по 16 травня, з 19 по 23 травня, з 26 по 30 травня 2014 року була проведена перевірка дотримання вимог законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ДП "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" та винесено відповідний акт № 639/01-04/07-09. На підставі акту перевірки Державної екологічної інспекції у Харківській області виданий припис № 07-25/198 від 05 червня 2014 р. Позивач вважає оскаржуваний припис таким, що прийнятий з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні не з'явився про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Згідно наданих до суду письмових заперечень пояснив, що припис Державної екологічної інспекції у Харківській області № 07-25/198 від 05 червня 2014 року є законним та обґрунтованим, винесеним відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а позовні вимоги позивача є безпідставними, в зв'язку з чим просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що на підставі наказу Державною екологічною інспекцією у Харківській області та направлення на проведення планового заходу (перевірки) дотримання вимог природоохоронного законодавства України співробітниками Державної екологічної інспекції у Харківській області у періоди з 12 по 16 травня, з 19 по 23 травня, з 26 по 30 травня 2014 року проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ДП "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", про що складено акт перевірки № 639/01-04/07-09.

З метою усунення порушень виявлених під час здійснення планового заходу (перевірки), Державної екологічної інспекції у Харківській області складено припис від 05 червня 2014 р. № 07-25-198.

Пунктом 1 оскаржуваного припису ДП "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" зобов'язано на підставі даного припису розробити план оргтехзаходів по усуненню виявлених недоліків, з встановленням термінів та відповідальних виконавців, затвердити його відповідним наказом та копію наказу і плану надати Державній екологічній інспекції у Харківській області.

Щодо позовних вимог про скасування вказаного пункту суд зазначає наступне:

Відповідно до частини сьомої та восьмої статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" на підставі акта, який складено за результатами здійснення планового заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, протягом п'яти робочих днів з дня завершення заходу складається припис, розпорядження або інший розпорядчий документ про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу. Припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.

Розкриваючи зміст правової суті припису, суд зазначає, що припис є актом владного реагування, який виноситься органом держаної влади у випадках, коли виявлено порушення закону з боку суб'єкта господарювання. При цьому, таке порушення має очевидний характер, є дійсним (триваючим) і має бути припиненим внаслідок винесення припису.

Як вбачається зі змісту пункту 1 оскаржуваного припису, в обґрунтування підстав його винесення суб'єкт владних повноважень посилався на положення статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Разом з тим, положення вищезазначених норм чинного законодавства не містять посилань на підстави та не закріплюють за відповідачем права вимагати від суб'єктів господарювання розробляти план оргтехзаходів по усуненню виявлених недоліків, з встановленням термінів та відповідальних виконавців, його затвердженням відповідним наказом та надання копії наказу і плану Державній екологічній інспекції, а також надавати звіт про хід виконання припису.

Оскільки обов'язку у суб'єктів господарювання щодо здійснення усіх перелічених в пункті 1 оскаржуваного припису заходів чинним законодавством України не передбачено, їх нездійснення не є порушенням в розумінні Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", а тому зазначений пункт припису має рекомендаційний, а не обов'язковий характер. У зв'язку з цим, його невиконання не може тягнути за собою застосування штрафних санкцій до такого суб'єкта господарювання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що пункт 1 оскаржуваного припису є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно пункту 2 оскаржуваного припису, яким ДП "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" зобов'язано одержати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами та пункту 3 яким передбачено не допускати викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стацианарними джерелами, у тому числі від лабораторних шаф, опалювальних котлів АОГВ-100Є, АОГВ-50Є, що працюють на природному газі, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий перелік зокрема затверджений Постановою Кабінету міністрів України від 28.12.2001 р. № 1780 "Про затвердження Порядку розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел".

Пунктом 1 вказаного Порядку визначено вимоги щодо розроблення та затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та ix сукупності, які містяться у складі пило газоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд i надходять в атмосферне повітря із стаціонарних джерел.

Пунктом 7 Порядку передбачено, що перелік типів устаткування, за якими розробляються нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин iз стаціонарних джерел, визначаться Мінприроди.

Згідно з Переліком типів устаткування, для яких розробляються нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин iз стаціонарних джерел, затвердженим наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 16.08.2004р. № 317, нормативи викидів встановлюються для теплосилових установок, номінальна теплова потужність яких перевищує 50 МВт та котелень в галузі енергетики та переробної промисловості.

Відповідно до паспортів на опалювальні прилади ix номінальна теплова потужність не перевищує 50 МВт i є значно меншою (а. с. 42-45).

Порядком ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря, затвердженого постановою Kaбінету Міністрів України від 13.12.2001 р. № 1655, визначено єдину систему ведення в галузі охорони атмосферного повітря державного обліку об'єктів (підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності), які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей i на стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, видів i ступенів впливу на його стан фізичних та біологічних факторів.

В п. 2 Інструкції про порядок та критерії взяття на державний облік об'єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей i стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства екології та природних pecypciв України від 10.05.02р. № 177, визначені критерії за якими здійснюється взяття на державний облік об'єктів у залежності від видів i обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, та обов'язкові вимоги щодо єдиного на території України порядку подання матеріалів для взяття на державний облік підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря iз стаціонарних джерел.

Відповідно до паспортів на опалювальні прилади ДП "Харківстандартметрологія", виходячи iз обсягу фактично спожитого газу, для сплати екологічного податку був зроблений розрахунок розміру викидів в атмосферу, з якого випливає, що розмір викидів не перевищує порогові значення, зазначені у додатку 1 Інструкції i є значно нижчими.

3 аналізу вищевказаних норм законодавства слідує, що нi за потужністю побутових теплових котлів, ні за їx цільовим використанням, а також за кількістю шкідливих викидів в атмосферне повітря, побутові теплові котли не підпадають під регулювання, визначене вимогами ст. 11 Закону України "Про атмосферне повітря" та прийнятим на їx реалізацію нормативно-правовим актам.

Згідно положень частини 5 статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб'єкту господарювання.

У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що об'єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо) може бути джерелом викиду в атмосферне повітря лише у випадку, якщо з нього фактично надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин, перелік яких затверджений Постановою Кабінету Міністрів України.

Відповідачем не надано доказів того, що з витяжних шаф та опалювальних котлів здійснюються викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин або сумішей таких речовин, та які саме. Тому, у суду немає підстав вважати, що зазначені відповідачем об'єкти є джерелом викиду в розумінні Закону України "Про охорону атмосферного повітря". У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що у позивача відсутній обов'язок отримувати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря з витяжних шаф, а тому пункт 2, 3 оскаржуваного припису підлягають скасуванню.

Стосовно пункту 4 оскаржуваного припису, відповідно до якого ДП "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" зобов'язано здійснювати виробничий контроль за охороною атмосферного повітря, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" виробничий контроль за охороною атмосферного повітря здійснюється підприємствами, установами, організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона справляє шкідливий вплив на стан атмосферного повітря.

Згідно пункту 1.1. Наказу Міністерства екології та природних ресурсів України "Про затвердження Інструкції про порядок та критерії взяття на державний облік об'єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря" №177 від 10.05.2002 р. інструкція встановлює критерії взяття на державний облік об'єктів у залежності від видів і обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, та обов'язкові вимоги щодо єдиного на території України порядку подання матеріалів для взяття на державний облік підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря із стаціонарних джерел.

Відповідно до положень пункту 2 вказаного Наказу узяття на державний облік здійснюється за такими критеріями: об'єктів - якщо в їх викидах присутня хоча б одна забруднююча речовина (або група речовин), потенційний викид якої рівний або перевищує величину, зазначену в Переліку забруднюючих речовин та порогових значень потенційних викидів, за якими здійснюється державний облік; видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, - за умови, що обсяг потенційних викидів рівний або перевищує порогові значення за окремою речовиною або групою речовин, наведених у додатку 1 до цієї Інструкції.

На підставі цього суд приходить до висновку, що виробничий контроль здійснюють лише ті підприємства, установи та організації, які, по-перше: в процесі своєї господарської та іншої діяльності, справляють шкідливий вплив на стан атмосферного повітря, а по-друге: перебувають на державному обліку.

Доказів того, що Позивач в процесі своєї діяльності справляє шкідливий вплив на стан атмосферного повітря, а також перебуває на державному обліку, Відповідач до суду не надав. У зв'язку з цим, у суду не має підстав вважати, що Позивач є підприємством, яке зобов'язане здійснювати виробничий контроль за охороною атмосферного повітря. Тому, суд приходить до висновку, що пункт 4 оскаржуваного припису підлягає скасуванню.

Стосовно пункту 5 оскаржуваного припису, в якому зазначений обов'язок проводити інструментально-лабораторні вимірювання параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел підприємства та ефективності роботи газоочисних установок на підприємстві, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 7 статті 10 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані забезпечувати здійснення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних і пересувних джерел та ефективності роботи газоочисних установок.

Як встановлено судом, ДП "Харківстандартметрологія" не має на балансі газоочисних установок, а інструментально-лабораторні вимірювання параметрів повітря на робочих місцях підприємства здійснює Держсанепідслужба, та в акті перевірки відсутні документальні підтвердження порушення ДП "Харківстандартметрологія" вимог Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" від 11.02.1998р. №113.

На підставі цього, суд приходить до висновку, що проведення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел та визначення ефективності роботи газоочисних установок є обов'язковим лише для тих підприємств, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а також діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, оскільки відповідачем, як зазначалось раніше, не було надано доказів того, що позивач здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, чи доказів того, що його діяльність пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря, суд приходить до висновку, що пункт 5 припису є безпідставними та підлягають скасуванню.

Стосовно пункту 6 оскаржуваного припису, в якому зазначений обов'язок здійснення заходів запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами, у тому числі не допускати скид поверхневих стічних вод з території підприємства, по рельєфу місцевості, забезпечити проведення лабораторних досліджень за станом ливневих стічних вод щодо кількості вмісту забруднюючих речовин у ґрунті, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту пункту 6 оскаржуваного припису, в обґрунтування підстав його винесення Відповідач посилається на положення пунктів "б", "г" частини першої статті 96, частини першої статті 167 Земельного кодексу України, статті 35, 45 Закону України "Про охорону земель" від 19.06.2003р. №962-ГУ, абзацу шостого пункту "а" статті 7 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003р. № 963-IV. Але в акті перевірки відсутні документальні підтвердження порушення вказаних пунктів та докази забруднення земель позивача хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами тощо. Крім того, позивачем надані до матеріалів справи договори на приймання стічних вод (надання послуг водовідведення) та щодо виконання хімічних аналізів стічних вод, акти здачі-прийняття надання послуг.

З огляду на, що суд вважвє, що пункт 6 припису є безпідставними та підлягають скасуванню.

Стосовно пункту 7, 8 оскаржуваного припису, відповідно до якого призначити наказами по підприємству відповідальних осіб у сфері поводження з відходами та розробити план організації роботи у сфері поводження з відходами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про відходи" від 05.03.1998 р. № 187 суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані призначати відповідальних осіб у сфері поводження з відходами, та насамперед закон не визначає виду документу, яким це призначення повинно відбуватись (наказом, розпорядженням, процесом або планом заходів тощо). Позивачем зазначено, що на ДП "Харківстандартметрологія" діє Процес "Утилізації відходів" Пр9.10-01, затверджений генеральним директором ДП "Харківстандартметрологія", який визначає відповідальних осіб та план організації у сфері поводження з відходами, а отже суд приходить до висновку, що пункти 7, 8 припису є безпідставними та підлягають скасуванню.

Стосовно пункту 9 оскаржуваного припису, в якому визначено забезпечення ведення первинного поточного обліку кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються перевозяться, зберігаються та видаляються по формі № 1-ВТ, та пункту 10 оскаржуваного припису, яким необхідно визначити та погодити склад і властивості відходів, що утворюються, ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища, суд зазначає наступне.

Форму №1-ВТ не було надано ДП "Харківстандартметрологія" відповідно до п.4.2 Наказу Мінприроди № 342 "надання суб'єктам господарювання типової форми та інструкції, затверджених цим наказом, в електронному вигляді", тому звітність за зазначеною формою не велась.

Склад і властивості відходів визначено у відповідних договорах із спеціалізованими підприємствами, що здійснюють збір та утилізацію цих відходів, що підтверджено наданими Позивачем договорами в матеріалах справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що пункт 9, 10 припису є безпідставними та підлягає скасуванню.

Стосовно пункту 11 оскаржуваного припису, в якому поставлено питання щодо необхідності подання декларації про відходи, суд зазначає, що пункт "а" частини першої статті 32, частина четверта статті 33 Закону України "Про відходи" від 05.03.1998 р. №187, частина друга статті 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991р. № 1264-ХИ взагалі не містять вимог щодо необхідності подання декларації про відходи. Отже така вимога з посиланням на зазначені законодавчі норми є необґрунтованою та підлягає скасуванню.

Стосовно пункту 12 оскаржуваного припису, в якому зазначено про необхідність одержати дозволи на виробництво, зберігання, транспортування, використання захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнологій та інших біологічних агентів, у тому числі кислоту соляну (водню хлорид) та ін. згідно переліку затвердженого постановою КМУ від 20 червня 1995 року № 440, та пункту 16 оскаржуваного припису, в якому зазначений обов'язок забезпечити дотримання правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, у тому числі одержати дозволи на зберігання, використання отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, що входять до переліку затвердженого постановою КМУ від 20 червня 1995 року № 440. Суд зазначає, що Відповідачем не доведено, та в акті перевірки відсутні документальні підтвердження порушення статті 52 Закону № 1264, та враховуючи, що постанова КМУ від 20 червня 1995 року № 440 втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 405, суд приходить до висновку, щодо скасування даного пункту.

Стосовно пункту 13 оскаржуваного припису, в якому визначено забезпечити здійснення заходів для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів, утому числі не допускати змішування відходів, вирішити питання утилізації промаслених вод для повірки у тому числі бензовозів та ін., та пункту 15 оскаржуваного припису, в якому зазначений обов'язок забезпечити зберігання та видалення відходів відповідно до вимог екологічної безпеки, у тому числі обладнати місця для тимчасового зберігання відходів згідно ДСанПіН 2.2.7.029-99, судом встановлено наступне.

В акті перевірки № 639/01-04/07-09 відсутні документальні підтвердження наявності відходів, що тимчасово зберігаються на ДП "Харківстандартметрологія" в місцях, що не обладнані відповідним чином і, відповідно, порушення вимог частини першої - п'ятої статті 33, частини восьмої статті 34 Закону № 187; ДСанПіН 2.2.7.029-99. Виникнення будь яких відходів на підприємстві не означає автоматично їх тимчасове зберігання. Відповідачем не доведено факту змішування відходів та наявності на ДП "Харківстандартметрологія" промаслених вод, та наявності картонної упаковки у контейнері для збору ТПВ і порушення пункту "є" частини першої статті 17, стаття 33 Закону № 187. Позивачем зазначено, що накопичення відходів (акумуляторів, шин, люмінесцентних ламп тощо) до моменту їх передачі спеціалізованому підприємству на ДП "Харківстандартметрологія" не здійснюється, зберігання промислових токсичних відходів на підприємстві не відбувається, а заходи для максимальної утилізації відходів виконуються в повному обсязі, що підтверджується наданими до матеріалів справи договорами поставки відходів і брухту, актами приймання - передачі відходів, договори про збирання, переведення та передачі для подальшої, знищення, або видалення відходів. Таким чином, суд приходить до висновку, що пункти 13, 15 припису є безпідставними та підлягають скасуванню.

Стосовно пункту 14 оскаржуваного припису, де встановлено зобов'язання складати та подавати статистичну звітність щодо поводження з відходами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про державну статистику" державна статистична діяльність проводиться органами державної статистики згідно з цим Законом та відповідно до завдань, віднесених до їх компетенції, на засадах професійної незалежності та самостійності.

В частині 2 статті 5 Закону України "Про державну статистику" зазначається про те, що втручання будь-яких державних органів та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, об'єднань громадян, посадових та інших осіб у державну статистичну діяльність, зокрема, з питань змісту статистичної інформації, вибору джерел її отримання, статистичної методології, форм і термінів збирання та поширення даних статистичних спостережень тощо, забороняється.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно пункту 7 частини 4 статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Отже, чинним законодавством України не передбачені повноваження для Державної екологічної інспекції зобов'язувати суб'єктів господарювання здавати статистичну звітність за певною встановленою формою. Зазначені повноваження у виключному порядку належать органам державної статистики. Відповідач, зазначаючи обов'язок для позивача щодо здавання статистичної звітності, скористався повноваженнями іншого органу державної влади, вийшов за межі власних повноважень, чим порушив приписи статті 19 Конституції України, статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

У зв'язку з цим, можна зробити висновок про те, що пункт 14 оскаржуваного припису є безпідставними та такими, що підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (частина 1 статті 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (частина 2 статті 86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина 3 статті 86).

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності винесеного ним припису.

Частина 2 статі 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також зазначає, що позивач звертається до суду з вимогою про визнання нечинним припису. Водночас, такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 КАС України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

При зазначених обставинах, суд приходить до висновку, що вимога позивача щодо визнання припису нечинним є такою, що не підлягає задоволенню та вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати вказаний припис протиправним.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Державного підприємства "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання нечинним припису задовольнити частково.

2. Визнати протиправним припис Державної екологічної інспекції у Харківський області від 05.06.2014р. № 07-25-198.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (вул. Мироносицька, 36 м. Харків, 61002, ЄДРПОУ 04725906, п/р 26004000071786 в ПАТ "Укрсоцбанк" МФО 300023, Інд. Подат. № 047259020391) витрати зі сплати судового збору у розмірі 73,08 грн. (сімдесят три гривні 08 коп.).

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. 6. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанова буде виготовлена 20.10.2014 р.

Суддя Рубан В.В.