Рішення № 41025677, 15.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10544/13 15.10.14

За позовомЗаступника прокурора міста Києвадо1. Київської міської ради 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Інвест»за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на сторонівідповідачаКомунальне підприємство «Київський метрополітен» провизнання незаконними та скасування рішень Київської міської радиГоловуючий суддя Босий В.П.

Судді Бойко Р.В.

Івченко А.М.

Представники сторін:

прокурор:Лядецька Л.В.від відповідача 1:Кириченко А.Б.від відповідача 2:Куненко С.В.від третьої особи:Василенко Т.О.

Обставини справи:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Інвест» (надалі - «Товариство») про визнання незаконними та скасування рішень Київської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Київської міської ради № 608/3184 від 07.07.2005 р. та № 414/8698 від 01.11.2012 р. є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки при їх прийнятті були порушені норми чинного законодавства України. Крім того, прокурором заявлено вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 19,72 га, що розташована по проспекту Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва, зареєстрованого 10.11.2005 р. за № 63-6-00308 у книзі записів державної реєстрації договорів; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 6,17 га, що розташована по проспекту Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва, зареєстрованого 10.11.2005 р. за № 63-6-00309 у книзі записів державної реєстрації договорів; визнання відсутнім у Товариства права користування земельними ділянками площею 19,72 га та 6, 17 га, що розташовані по проспекту Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва; зобов'язання Товариства повернути спірні земельні ділянки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2013 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2014 р., позов задоволено частково.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.06.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2014 р. скасовано, а справу №910/10544/13 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №04-23/489 від 09.07.2014 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи.

Згідно автоматизованої системи документообігу господарського суду міста Києва справу №910/10544/13 передано на розгляд судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.07.2014 р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.08.2014 р.

06.08.2014 р. від представника Товариства до господарського суду міста Києва надійшли пояснення по справі, в яких відповідач 2 проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на відсутність порушеного права будь-яких осіб, на захист яких був поданий даний позов, пропуск прокурором строку позовної давності, наявності згоди попереднього землекористувача на припинення права постійного користування землею, а також наявності необхідних погоджень уповноважених органів на відведення спірних земельних ділянок на користь Товариства.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.08.2014 р. розгляд справи відкладено на 18.08.2014 р. у зв'язку із неявкою прокурора, представників відповідача 1 та третьої особи, а також невиконанням ними вимог ухвали суду.

15.08.2014 р. на виконання вимог ухвали суду представником третьої особи було надані пояснення по справі, в яких Комунальне підприємство «Київський метрополітен» підтвердило факт надання погодження на відведення Товариству спірної земельної ділянки для будівництва і подальшого обслуговування об'єктів нерухомого майна.

В судових засіданнях 18.08.2014 р. та 03.09.2014 р. судом оголошувались перерви на 03.09.2014 р. та 29.09.2014 р. відповідно.

29.09.2014 р. представником відповідача 2 було подано клопотання про витребування додаткових доказів від ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів в м. Києві, в задоволенні якого судом відмовлено з огляду на недоведеність відповідачем 2 сукупності підстав, з якими приписи ст. 38 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість витребування доказів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2014 р. вирішено здійснювати розгляд справи № 910/10544/13 колегіально у складі трьох суддів.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 29.09.2014 р. для здійснення колегіального розгляду справи визначено наступних суддів: Босий В.П. (головуючий), судді Бойко Р.В., Івченко А.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2014 р. справу призначено до розгляду на 15.10.2014 р.

Прокурор в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала, вказувала на те, що строк позовної давності для звернення з даним позовом не був пропущений, а його подання було зумовлено необхідністю захисту інтересів територіальної громади міста Києва.

В судове засідання представники відповідачів з'явилися, надали пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечували повністю.

Представник третьої особи в судове засідання з'явилася, надала пояснення з приводу виникнення спору, проти задоволення позовних вимог не заперечувала.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №70 від 26.01.1981 р. Київському метрополітену Головного управління метрополітенів Міністерства шляхів сполучення СРСР, правонаступником якого є Комунальне підприємство «Київський метрополітен» (надалі - «Підприємство»), передано земельну ділянку площею близько 20 га під будівництво депо «Бортничі» за рахунок земель міської забудови.

07.07.2005 р. Київською міською радою було прийнято рішення № 608/3184 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Мрія-Інвест» земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури та благоустрою прилеглої території озера на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва», яким припинено Підприємству право користування частиною земельної ділянки та віднесено земельну ділянку площею 7, 49 га - до земель запасу житлової та громадської забудови та 3, 26 - до земель запасу водного фонду; затверджено проект відведення земельних ділянок Товариству для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури та благоустрою прилеглої території озера на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва.

Відповідно до п. 4 рішення Київської міської ради №608/3184 від 07.07.2005 р. відповідачу передано земельні ділянки загальною площею 25, 89 грн. на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва»: земельну ділянку № 1 площею 19, 72 га - в довгострокову оренду на 25 років для будівництва експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; земельну ділянку № 2 площею 6, 17 га (в межах прибережних захисних смуг) - в короткострокову оренду на 5 років для благоустрою прилеглої території за рахунок земель запасу водного фонду.

09.11.2005 р. між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 09.11.2005 р. за реєстровим № 829 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10.11.2005 р., про що зроблено запис за № 63-6-00308.

За умовами вказаного договору, відповідач 1 на підставі рішення Київської міської ради від 07.07.2005 р. № 608/3184, зобов'язався за актом приймання-передачі передати, а відповідач 2 - прийняти в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 197 194 кв.м. яка розташована на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва, для будівництва експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури строком на 5 років.

Крім того, 13.10.2005 р. між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивач, на підставі рішення Київської міської ради від 07.07.2005 р. № 608/3184, зобов'язався за актом приймання-передачі передати, а відповідач - прийняти в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 6, 1672 га, в межах прибережних захисних смуг, яка розташована на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва, нормативна грошова оцінка якої становить 5 078 925, 10 грн., для благоустрою прилеглої території озера строком на 5 років.

Вказаний договір 13.10.2005 р. посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано за реєстровим № 760, а 10.11.2005 р. договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис за № 63-6-00309 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Рішенням Київської міської ради № 414/8698 від 01.11.2012 р. поновлено на 10 років договір оренди земельної ділянки площею 6, 1672 га від 10.11.2005 р. № 63-6-00309, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія-Інвест» для благоустрою прилеглої території озера на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва на підставі рішення Київської міської ради від 07.07.2005 р. № 608/3184.

Спір у справі виник у зв'язку із тим, що на думку прокурора прийняті рішення Кивїської міської ради № 608/3184 від 07.07.2005 р. та № 414/8698 від 01.11.2012 р. є незаконними та підлягають скасуванню.

Зокрема, прокурор вказує, що передання спірних земельних ділянок в користування Товариства відбулося без надання згоди попереднього землекористувача (Підприємства) на припинення права користування такою земельною ділянкою.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваних рішень) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

У відповідності до ст. 93 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваних рішень) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

За приписами ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом статі 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст. 141 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення) однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Статтею 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Листом №295-Н від 21.02.2005 р. Підприємство надало погодження на відведення Товариству земельної ділянки на просп. М. Бажана (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва для будівництва та подальшого обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури.

Прокурор зазначає, що оскільки вказаний лист адресований не власнику земельної ділянки (Київській міській раді), а також не містить визначення конкретної площі земельних ділянок, він не може бути належним доказом вираження добровільної відмови Підприємства від права користування частиною земельної ділянки площею 10,75 га.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд відзначає, що хоча Підприємство зверталося із заявою про припинення права землекористування не безпосередньо до Київської міської ради, своїми наступним діями вона фактично визнала наявність такої заяви та погодила вилучення такої земельної ділянки з подальшою її передачею на користь Товариства.

Вказаний факт встановлений постановою Вищого господарського суду України від 18.06.2014 р. у даній справі.

Оспорюваним рішенням Київської міської ради № 608/3184 від 07.07.2005 р. було затверджено проект відведення спірних земельних Товариству, в матеріалах якого був наявний вказаний лист, а відтак, Київська міська рада була ознайомлена зі змістом листа Підприємства, і прийняла відповідне рішення з його врахуванням.

Більш того, на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва від 11.07.2014 р. представником третьої особи було надані пояснення по справі, в яких Підприємство підтвердило факт надання погодження на відведення Товариству спірної земельної ділянки для будівництва і подальшого обслуговування об'єктів нерухомого майна.

При цьому, представником відповідача 1 в поясненнях, наданих в судових засіданнях, також не заперечувався факт отримання Київською міською радою листа Підприємства №295-Н від 21.02.2005 р. незалежно від того, що такий лист був адресований на ім'я директора Товариства.

За таких обставин суд приходить до висновку, що матеріалами справи та поясненнями представників учасників судового процесу належним чином підтверджується факт надання Підприємством добровільної відмови від спірної земельної ділянки на просп. М. Бажана (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі м. Києва, а також прийняття такої відмови власником земельної ділянки (Київською міською радою).

Стосовно твердження прокурора про відсутність належного погодження проекту землеустрою зі всіма уповноваженими органами суд відзначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, механізм розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок станом на момент прийняття оспорюваного рішення Київської міської ради при прийнятті рішення № 608/3184 від 07.07.2005 р. було врегульовано Порядком розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 667 від 26.05.2004 р., яким передбачено, що проект відведення земельної ділянки погоджується із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини. Погоджений проект відведення земельної ділянки підлягає державній експертизі, яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства.

Проект відведення земельних ділянок Товариству було погоджено із всіма державними органами, передбаченими вказаним Порядком розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (землевласником, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини)

Крім того, матеріалами справи підтверджується, а прокурором не заперечується факт отримання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи №02-17 від 25.02.2005 р., складеного Головним управлінням земельних ресурсів КМДА, що відповідає вимогам п. 2.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 03.12.2004 р. № 391, за змістом якого організація і проведення державної експертизи здійснюється Київським міським головним управлінням земельних ресурсів.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що Товариством дотримано встановленого законом порядку погодження проекту землеустрою відповідними органами, а сам проект відведення правомірно було затверджено оспорюваний рішення Київської міської ради №608/3184 від 07.07.2005 р.

Більш того, за змістом статей 1, 8 Конституції України Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Із матеріалів справи вбачається, що підставою позову прокурора порушення, допущені Київською міською радою, під час прийняття оскаржуваних рішень № 608/3184 від 07.07.2005 р. та № 414/8698 від 01.11.2012 р.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 р. ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (надалі - «Конвенція») та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999 р., заява №311107/96, п.54).

Відтак, право оренди земельної ділянки також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким з моменту винесення оспорюваного рішення та укладання договору оренди земельної ділянки гарантується ст.ст. 1, 8, 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 р. №44277/98 «Стретч проти Сполученого Королівства» встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 вказаного рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини в рішенні від 24.06.2003 р. у справі №44277/98 «Стретч проти Сполученого Королівства» відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов.

Як встановлено судом, з моменту укладення між Товариством та Київською міською радою та до моменту звернення прокурора із даним позовом до суду, відповідачем 2 належним чином виконувались зобов'язання з оплати орендних платежів за договорами оренди земельних ділянок від 13.10.2005 р. та від 29.11.2005 р.

При цьому, як вбачається із листа Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Головного управління Міндоходів України у м. Києві №4619/9/26-51-25-36 від 14.08.2014 р., заборгованість Товариства з орендної плати за спірні земельні ділянки утворилася з 30.11.2013 р.

Тобто, станом на момент звернення прокурором до суду із даним позовом з метою захисту порушених прав територіальної громади міста Києва, до місцевого бюджету міста Києва регулярно надходили грошові кошти, які сплачувались Товариством на виконання умов договорів оренди земельних ділянок від 13.10.2005 р. та від 29.11.2005 р., які вподальшому розподілялися саме з метою задоволення інтересів такої територіальної громади.

Матеріалами справи підтверджується наявність правомірних очікувань Товариства на набуття у власність права оренди спірними земельними ділянками, вчинення дій з метою своєчасного внесення плати за користування такими ділянками, що стало підставою для поновлення права оренди рішенням Київської міської ради № 414/8698 від 01.11.2012 р., а подача позову прокурором з метою позбавлення такого права може свідчити про непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Більш того, в наведеному рішенні Європейського суду з прав людини йдеться про непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, незалежно від типу договорів, які були укладені на виконання оскаржуваних рішень у будь-якій із країн, які ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.

Як вбачається із постанови Верховного Суду України від 14.03.2007 р. у справі № 21-8во07, суд врахував висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» до правовідносин, що склалися в процесі приватизації Відкритого акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» (які є відмінними від правовідносин продовження дії оренди). Вказане підтверджується і численними постановами суду касаційної інстанції .

В той же час, Верховний Суд України, спираючись на зазначене рішення Європейського суду з прав людини, зробив висновок про те, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Тобто, хоча спірні правовідносини регулювалися різними нормативно-правовими актами, практика Європейського суду з прав людини в даному випадку має бути застосована судом з огляду на те, що порушення, допущені органами державної влади, не повинні впливати на правомірні очікування особи, і покладати на останню негативні наслідки таких порушень незалежно від країни-учасниці Конвенції.

З урахуванням вказаного рішення Європейського суду з права людини, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та встановлених судом обставин, відсутні підстави для визнання незаконними рішень Київської міської ради № 608/3184 від 07.07.2005 р. та № 414/8698 від 01.11.2012 р. (правової підстави для набуття Товариством права власності на майно, яким в даному випадку є право оренди земельною ділянкою).

Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 28.08.2014 р. у справі № 925/1856/13 та від 17.09.2014 р. у справі № 916/3134/13.

За таких обставин, підстави для визнання рішень Київської міської ради № 608/3184 від 07.07.2005 р. та № 414/8698 від 01.11.2012 р. незаконними та такими, що підлягають скасуванню у суду відсутні, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Крім того, прокурором заявлено позовні вимоги про недійсними договору оренди земельної ділянки площею 19,72 га, що розташована по проспекту Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва, та договору оренди земельної ділянки площею 6,17 га, що розташована по проспекту Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва, та визнання відсутності у Товариства права користування спірною земельною ділянкою.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6. ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи вищенаведене, зважаючи, що оспорювані договори були укладені на підставі рішень Київської міської ради № 608/3184 від 07.07.2005 р. та № 414/8698 від 01.11.2012 р., які в судовому порядку не скасовані (не визнані недійсними), суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів з підстав, зазначених прокурором, а також для зобов'язання відповідача 2 повернути спірну земельну ділянку та визнання відсутності у Товариства права користування спірною земельною ділянкою.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог з викладених у позові Заступника прокурора міста Києва правових підстав необхідно відмовити повністю.

Стосовно вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 18.06.2014 р. в частині дослідження обставин пропуску строку позовної давності суд відзначає наступне.

Приписами статей 256, 257, 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм суд дійшов висновку, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.06.2007р. у справі №П-9/161-16/165.

З огляду наведеного, а також враховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог у даній справі у зв'язку з недоведеністю позивачем факту невідповідності спірних рішень вимогам чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Заступника прокурора міста Києва відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.10.2014 р.

Головуючий суддя В.П. Босий

Судді Р.В. Бойко

А.М. Івченко