Постанова № 41020906, 15.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2014 р. Справа№ 910/15143/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Рябухи В.І.

Калатай Н.Ф.

за участю представників сторін:

від позивача: Поліщук Р.М. - представник, дов. № 3 від 13.01.2014;

від відповідача: ОСОБА_3 - адвокат, ордер № 17 від 09.09.2014;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд 2005"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2014

у справі № 910/15143/13 (головуючий суддя Цюкало Ю.В., судді Босий В.П., Митрохіна А.В.)

за позовом Закритого акціонерного товариства "Укрбудінвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд 2005"

про розірвання договору купівлі-продажу нежилого приміщення, припинення зобов'язань за договором, повернення майна та визнання права власності.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 склад колегії суддів у справі № 910/15143/13 змінено.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судовому засіданні 22.09.2014 оголошено перерву до 15.10.2014.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2014 у справі № 910/15143/13 позов задоволено повністю, розірвано договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 17.05.2007, укладений між позивачем та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований у реєстрі за № 2.307; зобов'язання сторін за цим договором припинено; витребувано з володіння відповідача та повернено позивачу нежилі приміщення з № 1 по № 14 (групи приміщень № 191) - офіс, загальною площею 160,00 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, буд. № 125 (Літера А), що є предметом договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 17.05.2007, укладеного між позивачем та відповідачем, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованим у реєстрі за № 2307; визнано за позивачем право власності на нежилі приміщення з № 1 по № 14 (групи приміщень № 191) - офіс, загальною площею 160,00 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, буд. № 125 (Літера А); підлягають стягненню з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 12 947,00 грн.

Рішення мотивовано тим, що відповідач виконав зобов'язання, взяті на себе відповідно до п.3 договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 17.05.2007, частково, сплативши позивачу лише 343 480,00 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками; доводи відповідача з приводу того, що ним було направлено лист позивачу про зміну цільового призначення по платіжних дорученнях від 26.05.2008 на суму 10 000,00 грн. та від 24.07.2008 на суму 115 000,00 грн. з оплати по договору від 12.01.2006 на оплату до договору від 17.05.2007, не приймаються судом до уваги, оскільки законом не встановлено обов'язковості зміни призначення платежів на підставі листа боржника, а позивачем згоди на зміну призначення платежів не надавалось, також, рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/1900/13 від 12.08.2013 встановлено, що наведені кошти за вказаними платіжними дорученнями одержані позивачем в рахунок оплати по договору № 12/01/06 від 12.01.2006; внаслідок допущення відповідачем порушень умов договору позивач значною мірою позбавлений одержання прибутку на суму 246 520,00 грн., на який він розраховував при укладенні договору від 17.05.2007, у зв'язку з чим даний договір підлягає розірванню на підставі ст.651 ЦК України; зважаючи на вимоги наведених правових норм та враховуючи те, що предметом договору від 17.05.2007 є оплатна передача позивачем у власність відповідача об'єкта нерухомості, внаслідок припинення даного зобов'язання через розірвання договору з підстав несплати повної вартості об'єкта купівлі-продажу відповідачем, спірне нежиле приміщення підлягає витребуванню від останнього на користь позивача, в свою чергу, внаслідок розірвання договору від 17.05.2007 та витребування спірного нежилого приміщення з володіння відповідача на користь позивача, дане приміщення повертається у власність позивача; остання сплата відповідачем грошових коштів по договору в сумі 850,00 грн. датована 02.08.2010, що підтверджується відповідною банківською випискою, таким чином перебіг позовної давності почався з 03.08.2010 заново, а позивач направив позов до суду 02.08.2013.

В апеляційній скарзі відповідача просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2014 у справі № 910/15143/13 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, спір у справі № 910/15143/13 розглянуто господарським судом у незаконному складі, оскільки 25.04.2014 та 17.06.2014, в порушення вимог ст.ст. 4-6, 2-1 ГПК України та п.3.1.13 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, в редакції рішення Ради суддів України № 2 від 25.01.2013, здійснено заміну головуючого судді у складі колегії суддів без розпорядження керівника апарату суду про призначення справи до повторного розподілу через автоматизовану систему документообігу суду.

Скаржник посилається на те, що в даній справі місцевий господарський суд, з'ясовуючи розмір заборгованості за договором, факт призначення платежів за платіжними дорученнями від 26.05.2008 на суму 10 000,00 грн. та від 24.07.2008 на суму 115 000,00 грн., в рахунок оплати по іншому договору № 12/1/06 від 12.01.2006, встановив на підставі рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/1900/13 від 12.08.2013, в якій відповідач не був стороною. На думку скаржника, внаслідок невірної правової оцінки обставин, що для даного спору не мали преюдиціального значення та не є доказами у справі № 910/15143/13, суд необґрунтовано відхилив письмові докази, надані до справи відповідачем: платіжні доручення відповідача (а.с.113, 118, 119, 120, т.1) та лист відповідача про зміну призначення платежів за договором (а.с.125, т.1), не вірно встановив розмір дійсної заборгованості за договором. Дійсний розмір заборгованості за договором складає 2 270,00 грн. з належних до сплати 590 000,00 грн.

Як вважає скаржник, в рішенні суду першої інстанції не встановлений розмір фактичної заборгованості, не досліджено міру істотності боргу відносно суми договору; судом невірно встановлено суму, сплачену відповідачем за договором - 343 480,00 грн., в дійсності, в рахунок оплати за договором відповідачем здійснено в період з 27.11.2007 по 22.12.2009 платежів на загальну суму 587 730,00 грн.

Скаржник наполягає на тому, що зміна призначення платежів за платіжними дорученнями від 24.07.2008 № 193 та від 31.07.2008 № 194, за взаємною домовленістю сторін, слід вважати частковою сплатою за договором від 17.05.2007, та посилається на незазначення судом норми матеріального права, згідно із якою вимагається згода позивача щодо такої заміни й неврахування доказів: платіжних доручень, листа про зміну призначення платежів, акту звірки.

Скаржник стверджує про те, що норма частини 4 статті 653 ЦК України встановлює, що сторони не можуть вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом; оскільки договір розірваний в судовому порядку і така можливість не передбачена ані договором, що розривається, ані законом, вимога про повернення того, що було виконано, не підлягає задоволенню судом; в разі припинення зобов'язання відсутні законні підстави для повернення майна, переданого за договором та набуття права власності на таке майно.

На думку скаржника, норма ст.1212 ЦК України не може бути застосована для вирішення спору в господарській справі за правовідносинами, що мають характер договірного зобов'язання.

Як зазначає скаржник, висновок суду першої інстанції про виконання зобов'язання позивачем щодо передання майна за договором, зроблено за відсутності в матеріалах справи доказів передачі майна від позивача відповідачу та перевірки права власності на майно, що витребувано.

22.09.2014 через відділ документального забезпечення суду від скаржника надійшли письмові додаткові пояснення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на те, що збори суддів відповідного суду визначають засади формування колегії суддів без здійснення повторного автоматизованого розподілу справ також у випадках, зокрема, необхідності внесення змін до складу колегії суддів, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді (суддів), його (їх) відпусткою, відрядженням; Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, зокрема, як і п.п.3.1.12, 3.1.13, не передбачений імперативний припис щодо необхідності призначення справи саме до повторного розподілу через автоматизовану систему документообігу суду, у зв'язку, зокрема, з перебуванням головуючого колегії суддів у відпустці, що мало місце при передачі справи за розпорядженням від 17.06.2014 В.о. голови Господарського суду міста Києва; те, що скаржником не надано жодного належного доказу погодження із позивачем стосовно зміни призначення платежу, а що стосується акту звірки взаємних розрахунків від 04.01.2010, то постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.06.2010 у справі № Б11/102-09/3 про банкрутство позивача, відсторонено від виконання повноважень управління позивачем ОСОБА_6, якого зобов'язано протягом трьох днів передати арбітражному керуючому бухгалтерську та іншу документацію позивача, печатку, штампи, матеріальні та інші цінності, що бувшим керівником позивача не виконано, тому у позивача є підстави вважати, що акт звірки взаємних розрахунків від 04.01.2010 був підписаний після зазначеної дати, у зв'язку з чим цей доках є неналежним, крім того, акт звірки взаємних розрахунків не є первинним бухгалтерським документом.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач звернувся із позовною заявою до суду першої інстанції, у якій просив розірвати договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 17.05.2007, укладений між позивачем та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованим у реєстрі за № 2307; зобов'язання за цим договором припинити; витребувати з володіння відповідача та повернути позивачу нежилі приміщення з № 1 по № 14 (групи приміщень № 191) офіс загальною площею 160,00 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, буд.125 (Літера А), що є предметом договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 17.05.2007, укладеного між позивачем та відповідачем, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованим у реєстрі за № 2307; визнати за позивачем право власності на нежилі приміщення з № 1 по № 14 (групи приміщень № 191) офіс, загальною площею 160,00 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, буд. № 125 (Літера А); судові витрати покласти на відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи, 17.05.2007 між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу приміщення, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований у реєстрі за № 2307.

Згідно з п.1 договору купівлі-продажу від 17.05.2007 позивач, за договором продавець, продав, а відповідач, за договором покупець, купив нежилі приміщення з № 1 до № 14 (групи приміщень № 191) офіс, загальною площею 160,00 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, буд. № 125 (Літера А).

Відповідно до п.3 договору купівлі-продажу від 17.05.2007 вказані нежитлові приміщення продані за 590 000,00 грн., які відповідач повинен сплатити, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача, до 31.12.2007.

В п.п.7 та 8 договору купівлі-продажу від 17.05.2007 передбачено, що продавець зобов'язується передати відповідачу нежилі приміщення до 04.06.2007, шляхом складання акту прийому-передачі; право власності на вказані нежилі приміщення, що відчужується, виникає у відповідача відповідно до ст.334 ЦК України.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У позовній заяві позивач стверджує про те, що ним було виконано умову п.7 договору купівлі-продажу нежилого приміщення та зазначене нежиле приміщення передано відповідачу, а останнім порушено взяті на себе зобов'язання за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 17.05.2007, сплативши позивачу тільки 343 480,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи витягами із особового рахунку позивача.

Як вбачається із матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву (а.с.85, 1т.) відповідач повідомив суд першої інстанції про те, що позивач передав предмет купівлі-продажу відповідачу за актом приймання-передачі, також про передання позивачем відповідачу нежитлового приміщення, згідно із договором від 17.05.2007, відповідачем вказано в додаткових поясненнях, наданих суду першої інстанції 03.02.2014 (а.с.97, т.2).

Відповідач не заперечує порушення свого договірного зобов'язання про сплату суми вартості приміщення у розмірі 590 000,00грн. до 31.12.2007, проте стверджує, що недоплата склала суму 2 270,00грн., як це відображено в акті звірки взаємних розрахунків від 04.01.2010.

Однак, згідно із ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 1088 ЦК України передбачено види безготівкових розрахунків та види документів, які застосовуються при здійсненні безготівкових розрахунків.

До зазначеного переліку не відноситься акт звірки взаємних розрахунків, отже останній не є документом, що має юридичну силу доказу здійснення платежу, а має лише значення облікового документу. При цьому слід зазначити, що акт звірки взаємних розрахунків від 07.01.2010 про кредиторську заборгованість відповідача перед позивачем за договором від 17.05.2007 у сумі 2 270,00 грн., не містить відображення платежів, які були здійснені до дати складення цього акту, що позбавляє можливості встановити, на підставі яких саме платежів було зроблено висновок про існування заборгованості в розмірі 2 270,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач листами від 02.06.2008 № 07 та від 04.08.2008 № 11, адресованими позивачу, повідомив останньому про те, що перераховані відповідачем кошти: 5 550,00 грн. за платіжним дорученням від 27.11.2007 № 102; 10 000,00 грн. за платіжним дорученням № 26 від 26.05.2008 № 151; 115 000,00 грн. за платіжним дорученням від 24.07.2008 № 193; 105 000,00 грн. за платіжним дорученням від 31.08.2008 № 194, вважати частковою сплатою за договором від 17.05.2007.

Відповідно до п.п.3.8, 2.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, із змінами, платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу"; банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками; платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку.

У листі Національного банку України від 09.06.20011 № 25-111/1438-7141 "Про зміну інформації у реквізиті "Призначення платежу" зазначено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами переказу без участі банку.

У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач погодився із відповідачем про зміну реквізитів про призначення платежів, проведених за платіжними дорученнями, зазначеними відповідачем у згаданих листах від 02.06.2008 та від 04.08.2008, а право односторонньої зміни реквізиту про призначення платежу, після списання коштів з рахунку платника, нормами законодавства не передбачено.

Крім того, у рішенні Господарського суду Київської області від 12.08.2013 у справі № 911/1900/13 встановлено, що відповідачем перераховано на рахунок позивача грошові кошти, у тому числі й за платіжними дорученнями, зазначеними відповідачем у вищезгаданих листах від 02.06.2008 та від 04.08.2008, на виконання вимог договору на пайову участь у будівництві житлового будинку від 12.01.2006 № 12-01/06.

Таким чином, відповідачем не спростовано твердження позивача про порушення відповідачем зобов'язання, передбаченого пунктом 3 договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 17.05.2007, про сплату до 31.12.2007 грошових коштів у розмірі 590 000,00 грн.

У позовній заяві наведено дати та розміри часткових платежів, здійснених відповідачем, всього на загальну суму 343 480,00 грн. та позивачем додані відповідні витяги із особового рахунку на підтвердження цієї суми.

Статтями 610 та 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання, внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Не одержавши усієї суми грошових коштів до 31.12.2007, як це передбачено у п.3 договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 17.05.2007, позивач значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні згаданого договору, у тому числі одержання доходів від вкладення коштів у господарську діяльність, вміщення на депозит, при цьому завдана несплатою коштів шкода також посилена тривалістю періоду несплати.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання договору купівлі-продажу від 17.05.2007 є таким, що відповідає нормам законодавства та ґрунтується на матеріалах справи.

Відповідно до ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.202 ГК України господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду; до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Отже, оскільки зобов'язання за договором купівлі-продажу від 17.05.2007 є припиненими у зв'язку із його розірванням, підстава, на якій було придбане відповідачем майно, відпала.

Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала; положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події; положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Принагідно слід зазначити, що, як вже було вказано, зобов'язання за договором купівлі-продажу від 17.05.2007 припинились, а як встановлено у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або була відсутня взагалі.

Статтею 653 ЦК України встановлено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни; якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Таким чином, дана норма передбачає наслідки розірвання договору - неможливість повернути їх у стан, який існував до моменту укладення спірного договору, коли обидві сторони виконали свої зобов'язання.

Однак, зважаючи на те, що відповідачем не сплачено позивачу повну вартість нежилого приміщення, то у даному випадку неповернення майна позивачу, який не одержав за нього усієї вартості але втратив право власності на майно, призведе до порушення співвідношення майнових інтересів сторін.

Викладена правова позиція відповідає судовій практиці, як свідчать, зокрема, ухвала Верховного Суду України від 05.08.2009, постанови Вищого господарського суду України від 14.02.2012 у справі № 2-25/16395-05, від 07.11.2012 у справі № 5023/1584/12.

Про наявність правових підстав для застосування норми ст.1212 ЦК України у разі розірвання договору купівлі-продажу майна свідчать також і положення постанови Верховного Суду України від 02.10.2013.

Доводи апеляційної скарги є такими, що не відповідають нормам законодавства та не ґрунтуються на матеріалах справи, враховуючи викладене та наступні обставини.

Як вбачається із матеріалів справи, розпорядженням В.о. голови Господарського суду міста Києва від 17.06.2014, приймаючи до уваги, що суддя Котков О.В. (головуючий) знаходиться у відпустці, з метою дотримання процесуальних строків, керуючись рішенням зборів суддів господарського суду міста Києва від 03.02.2011 (протокол № 1 від 03.02.2011) та ст.4-6 Господарського процесуального кодексу України, передано справу № 910/15143/13 для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя: Цюкало Ю.В, судді Босий В.П., судді Митрохіній А.В.

Згідно із ст.2-1 ГПК України порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду визначається положенням про автоматизовану систему документообігу суду.

Відповідно до п.3.1.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, погодженими 26.11.2010 головою Державної судової адміністрації України, із змінами і доповненнями, внесеними рішеннями Ради суддів України, збори суддів відповідного суду визначають засади формування колегії суддів без здійснення повторного автоматизованого розподілу справ також у випадках, зокрема, необхідності внесення змін до складу колегії суддів у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді (суддів), його (їх) відпусткою, відрядженням.

Таким чином, оскаржуване рішення прийнято відповідно до вимог норм ГПК України.

Згідно із ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У справі № 911/1900/13, у якій прийнято рішенні від 12.08.2013 Господарським судом Київської області, позивач є відповідачем за первісним позовом і обставини перерахування грошових коштів відповідачем у справі № 910/15143/13 були однією із підстав прийняття щодо позивача у справі № 910/15143/13 саме такого рішення, яке прийняте у вищезазначеній справі № 911/1900/13, отже, ці обставини у справі № 911/1900/13 були встановлені саме до позивача у справі № 910/15143/13.

Докази зміни або скасування згаданого рішення у справі № 911/1900/13 відсутні.

Крім того, не беручи до уваги встановлену судом обставину, матиме місце повійне зарахування одних і тих самих сум.

Оскільки після виконання платіжного доручення платника грошові кошти надійшли на рахунок одержувача коштів і знаходяться у його розпорядженні, то останньому немає підстав доводити право на розпорядження цими грошовими коштами, а зміна зазначеного призначення платежу повинна відбуватися за взаємною згодою платника коштів і одержувача коштів.

Матеріалами справи не підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем саме у розмірі 2 270,00 грн., як стверджує скаржник, тому що ним безпідставно враховуються у рахунок виконання договору купівлі-продажу від 17.05.2007, перераховані суми у рахунок виконання інших договорів, про які вказано у листах відповідача від 02.06.2008 за № 07 та від 04.08.2008 за № 11, всього на загальну суму 235 550,00 грн. й зазначена сума заборгованості за договором, яка триває із 31.12.2007, є істотним порушенням договору купівлі-продажу від 17.05.2007.

Щодо посилання на неправильне врахування судом першої інстанції здійснених платежів, то слід зазначити, що у матеріалах справи є копія витягу із особового рахунку позивача за 02.08.2010, згідно із якою за платіжним документом № 304 відповідачем перераховано позивачу суму 850,00 грн. із зазначенням призначення платежу: "Часткова сплата за договором № 2307 від 17.05.07р. у т.ч. ПДВ-141,67 грн."

Отже, позивачем у позовній заяві правильно вказано, що останній платіж, у рахунок виконання договору від 17.05.2007 був здійснений відповідачем 02.08.2010, який відповідачем безпідставно не було враховано.

Як вбачається із переліків здійснених платежів у рахунок виконання договору від 17.05.2007, між переліком позивача та відповідача існують деякі розбіжності, крім тих, про які вже були зазначено вище. Однак, сума, яка складає розбіжності у переліку платежів позивача та відповідача є незначною й не впливає на висновок про підтвердження матеріалами справи наявності істотного порушення відповідачем договору купівлі-продажу від 17.05.2007.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як вже зазначалось, відповідачем добровільно визнавалось виконання позивачем зобов'язання щодо передання майна за договором. Отже, у суду першої інстанції не було потреби у витребуванні додаткових доказів цієї обставини. Також у п.8 договору купівлі-продажу від 17.05.2007 вказано, що право власності на вказані нежилі приміщення, що відчужується, виникає у покупця відповідно до ст.334 ЦК України.

Заперечень щодо зазначених висновків суду першої інстанції та підтверджуючих доказів скаржником не надано, враховуючи, що згідно із ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2014 у справі № 910/15143/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд 2005" без задоволення.

2. Справу № 910/15143/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді В.І. Рябуха

Н.Ф. Калатай