Рішення № 41020639, 06.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12993/13 06.10.14

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1) Київської міської ради

2) Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради

3) Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про розірвання договору, повернення земельної ділянки та стягнення 12 694, 50 грн.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Гулевець О.В.

Бондаренко Г.П.

Представники:

від прокуратури: Хорольська О.Ю.

від позивача 1: Глобенко Л.В.

від позивача 2: не з'явились

від позивача 3: Глущено М.М.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступника прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради та Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про розірвання договору № ДНП 2012-12/108 від 21.12.2012 р. укладеного між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування; зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку АДРЕСА_1, яка використовується як майданчик для паркування транспортних засобів, та повернути земельну ділянку, яка використовується як майданчик для паркування транспортних засобів Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс»; стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 збитків у розмірі 12 694, 50 грн. на користь Комунального підприємства «Київтранспарксервіс». Позовні вимоги обґрунтовані використанням відповідачем паркувальних місць більше, ніж передбачено умовами договору № ДНП 2012-12/108 від 21.12.2012 р. внаслідок чого Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» не отримано кошти за надання права на експлуатацію та обслуговування місць пакування. При цьому, на думку прокурора, вищевказані обставини є істотним порушенням умов договору № ДНП 2012-12/108 від 21.12.2012 р. та підставою для його розірвання та, відповідно, звільнення вищевказаної земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2013 р. порушено провадження у справі № 910/12993/13, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 31.07.2013 р. за участю представників сторін та прокуратури, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 31.07.2013 р. у справі № 910/12993/13 призначено судову експертизу, виконання якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинено провадження у даній справі.

18.10.2013 р. матеріали справи № 910/12993/13 повернуто до Господарського суду міста Києва разом з висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи від 11.10.2013 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2013 р. поновлено провадження у справі № 910/12993/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні за участю прокурора та представників сторін.

У процесі провадження у справі прокурор подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просить суд розірвати договір № ДНП 2012-12/108 від 21.12.2012 р., укладений між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування; зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку АДРЕСА_1, яка використовується як майданчик для паркування транспортних засобів та повернути зазначену земельну ділянку Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс»; стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 збитки за порушення умов договору у сумі 45 730, 90 грн.

Заява прокурора мотивована тим, що відповідно до висновку експертизи від 11.01.2013 р. № 8626/8627/13-44/8628/8629-42/8793/8794/13-41 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 фактично облаштовано 123 паркувальних місця АДРЕСА_1, що, відповідно, впливає на суму збитків.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п.п. 3.10., 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Дослідивши зміст вищевказаної заяви Заступника прокурора міста Києва, суд відзначає, що фактично прокурором збільшено суму заявлених до стягнення збитків.

Тож, приймаючи до уваги, що вищевказана заява не суперечить вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв її та задовольнив

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2014р. призначено колегіальний розгляд даної справи.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 05.02.2014р. визначено колегіальний склад суду у справі № 910/12993/13 - Пригунова А.Б. (головуюча), Спичак О.М. та Гулевець О.В.

Склад суду у даній справі змінювався.

Прокуратура міста Києва подала письмові пояснення по справі, у яких зазначає, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 грубо порушено умови договору, що має наслідком розірвання договору та звільнення земельної ділянки АДРЕСА_1.

Крім того, прокурором надані копії додаткових угод № 1 від 30.12.2013 р., № 2 від 28.12.2014 р. та № 3 від 15.07.2014 р., відповідно до яких термін дії договору № ДНП 2012-12/108 від 21.12.2012 р. продовжувався до 28.02.2014 р., 31.07.2014 р. та 31.12.2014 р. відповідно.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що ним у повному обсязі здійснено розрахунок з Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» за вищевказаним договором.

Також відповідач зазначає, що доводи прокурора про облаштування на паркувальному майданчику АДРЕСА_1 123 пакувальних місць належним чином не підтверджені та документально не доведені та, відповідно, не є обґрунтованими вимоги про стягнення збитків внаслідок використання відповідачем більше паркувальних місць, ніж визначено договором № ДНП 2012-12/108 від 21.12.2012 р.

При цьому, відповідач відзначає, що рапорт співробітника міліції, на який посилається прокурор в обґрунтування заявлених вимог, не відповідає вимогам щодо його оформлення та не може бути доказом на підтвердження облаштування відповідачем 123 паркувальних місць АДРЕСА_1.

Крім того, відповідач заперечив проти висновку експертизи від 11.01.2013 р. № 8626/8627/13-44/8628/8629-42/8793/8794/13-41 у справі № 910/12993/13, у яких зазначає, що рапорт співробітника міліції, на який посилаються судові експерти, при складанні експертного висновку, не відповідають встановленим вимогам щодо його оформлення та не може бути належним доказом на підтвердження облаштування відповідачем 123 паркувальних місць АДРЕСА_1.

Відповідач також звертає увагу, що наведені в експертному висновки ґрунтуються на візуальному обстеженні спірного паркувального майданчика та припущеннях судових експертів, в той час як розрахунки збитків за період з 01.01.2013 р. до 03.04.2013 р. документально не підтверджені та не можуть братись судом до уваги.

Водночас, відповідач зауважив, що Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» заявляючи про підтримку позову прокурора, у процесі провадження у даній справі підписувало додаткові угоди про продовження строку дії договору № ДНП 2012-12/108 від 21.12.2012 р.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 10.09.2014р. колегіальний склад суду у даній справі змінено наступним чином - Пригунова А.Б. (головуюча), Гулевець О.В та Бондаренко Г.П.

У даному судовому засіданні присутні учасники судового процесу підтримали свої позиції.

Представники позивача 2 та відповідача на виклик суду не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками судового провадження, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 06.10.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.2012 р. між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір № ДНП-2012-12/108 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, за умовами якого позивач 3 зобов'язався надати відповідачу за плату право на організацію та експлуатацію 44 місць для платного паркування транспортних засобів та 5 паркувальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику АДРЕСА_1 в межах ІІІ територіальної зони паркування міста Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами та паркування їхнього автотранспорту.

У відповідності до п. 1.3. договору відповідач набуває право на організацію та експлуатацію об'єкту з моменту набрання чинності даним договором.

Відповідно до п. 2.2.5. договору відповідач зобов'язаний облаштувати та експлуатувати не більшу кількість місць для паркування транспортних засобів, ніж передбачено умовами договору.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.3. договору вартість послуг позивача 3 становить 6, 50 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу. Розрахунок за договором здійснюється шляхом оплати відповідачем у розмірі 100 % щомісячного платежу не пізніше 15-го числа поточного місяця.

Договір, відповідно до п. 6.1., вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2013 р. та діє до 31.12.2013 р.

30.12.2013 р. між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та Фізичною особою-підприємцем Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору № ДНП-2012-12/108 від 21.12.2012 р., відповідно до якої вартість послуг за одне місце для платного паркування встановлено у розмірі 6, 50 грн.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 від 30.12.2013 р. термін дії договору встановлено до 28.02.2014 р.

Згідно з додатковою угодою № 2 від 28.02.2014 р. термін дії договору № ДНП-2012-12/108 від 21.12.2012 р. встановлено з дати його підписання та до 31.07.2014 р.

15.07.2014 р. між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 3, за умовами якої строк дії договору № ДНП-2012-12/108 від 21.12.2012 р. встановлено з 01.01.2013 р. до 31.12.2014 р.

Відповідно до п. 5 додаткової угоди № 3 від 15.07.2014 р. до договору № ДНП-2012-12/112 від 21.12.2012 р. дана додаткова угода набирає чинності з 01.08.2014 р.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор стверджує, що за вказівкою Прокуратури міста Києва проведено перевірку дотримання законодавства при використанні коштів на виконання робіт та закупку товарів Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс», про що оперативним уповноваженим Відділу Державної служби боротьби з економічною злочинністю Районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві складено рапорт від 12.03.2013 р., у якому зазначається про експлуатацію Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 70 автомобілів АДРЕСА_1 у Деснянському районі міста Києва на підставі договору № ДНП-2012-12/108 від 21.12.2012 р.

Також прокурор відзначає, що на підставі рапорту оперативного уповноваженого Відділу Державної служби боротьби з економічною злочинністю Районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 12.03.2013 р. Державною фінансовою інспекцією в місті Києві проведено спеціальну перевірку законності розміщення паркувальних майданчиків, повноти надходження платежів за паркування та дотримання бюджетного законодавства при використанні коштів на виконання робіт та закупку товарів Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та складено довідку від 17.04.2013 р., у якій, зокрема, зазначається про експлуатацію Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 70-ти паркувальних місць АДРЕСА_1 у Деснянському районі міста Києва, в той час як за умовами договору № ДНП-2012-12/108 від 21.12.2012 р. передбачено право відповідача на організацію та експлуатацію 49-ти місць.

Прокурор зазначає, що внаслідок використання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 паркувальних місць у більшій кількості, ніж передбачено договором № ДНП-2012-12/108 від 21.12.2012 р. відповідачем порушено договірні зобов'язання, у зв'язку з чим прокурор просить розірвати вищевказаний договір відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України.

При цьому, за твердженням прокурора, у зв'язку з розірванням договору № ДНП-2012-12/108 від 21.12.2012 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зобов'язана звільнити земельну ділянку АДРЕСА_1, яка використовується як майданчик для паркування транспортних засобів та повернути її Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс».

Крім того, прокурор зазначає, що внаслідок порушення відповідачем умов договору № ДНП 2012-12/108 від 21.12.2012 р. Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» завдано збитки у вигляді неодержаного доходу у розмірі 45 730, 90 грн., які підлягають відшкодуванню Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положеннями ч. 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 651 Цивільного кодексу України, на яку посилається прокурор в обґрунтування заявлених вимог, встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Прокурор, як на істотне порушення умов договору № ДНП-2012-12/108 від 21.12.2012 р., вказує на використання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 більше паркувальних місць, ніж передбачено вищевказаним договором, що, на його думку, підтверджується рапортом Відділу Державної служби боротьби з економічною злочинністю Районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 12.03.2013 р., матеріалами фото фіксації, а також довідкою Державної фінансової інспекції в місті Києві від 17.04.2013 р.

Варто зауважити, що ані вищевказаний рапорт, ані довідка Державної фінансової інспекції в місті Києві не містять жодних відомостей про проміжок часу, в який проводились такі перевірки, не вказано період використання відповідачем більшої кількості паркувальних місць, ніж визначено договором № ДНП-2012-12/108 від 21.12.2012 р. та не містять посилань на обставини, на підставі яких перевіряючі органи дійшли висновку про фактичне використання більшої кількості місць АДРЕСА_1, ніж передбачено договором № ДНП-2012-12/108 від 21.12.2012 р.

Прокурором у процесі провадження у даній справі також не надано суду доказів фіксації одночасного перебування більшої кількості автомобілів, ніж передбачено договором № ДНП-2012-12/108 від 21.12.2012 р. на паркувальному майданчику АДРЕСА_1 та/або облаштування більшої кількості паркувальних місць, порівняно з умовами вказаного договору, для одночасного перебування автомобілів на вказаному майданчику.

Також суд відзначає, що відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 11.10.2013 р. № 8626/8627/13-44/8628/8629-42/8793/8794/13-41 в результаті візуального обстеження та проведеного розрахунку, експертами встановлено, що на паркувальному майданчику АДРЕСА_1 на момент проведення натурного обстеження фактично облаштовано 123 машино-місць, в той час як договором № ДНП-2012-12/108 від 21.12.2012 р. передбачено 49.

Крім того, судові експерти зазначають, що у разі використання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у період договору з 01.01.2013 р. до 03.04.2013 р. 118 місць АДРЕСА_1 згідно ст. 22 Цивільного кодексу України упущена вигода територіальної громади в особі Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» підтверджується у сумі 45 730, 90 грн.

Відповідно до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам.

При цьому, ч. 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Відповідно до п. 15.1. постанови Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» № 4 від 23.03.2012 р. висновок експерта визнається неповним, якщо досліджено не всі надані йому об'єкти або не дано вичерпних відповідей на всі поставлені перед експертом питання. Висновок експерта визнається неясним, якщо він викладений нечітко або носить непевний, неконкретний характер.

Суд звертає увагу, що судова експертиза у даній справі була призначена з метою встановлення саме фактичної кількості місць, облаштованих для паркування на майданчику АДРЕСА_1 у період з 01.01.2013 р. до 03.04.2013 р.

Однак, експертний висновок не містить вичерпної відповіді на вищевказане питання та, при цьому, ґрунтується лише на візуальному обстеженні вищевказаного паркувального майданчика, а також припущеннях судових експертів, що виключає можливість прийняття судом такого висновку, як належного та допустимого доказу у даній справі.

З огляду на вищенаведене, суд оцінює висновок судових експертів у сукупності з іншими доказами.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Тож, виходячи з викладених обставин, суд дійшов висновку що ані прокурором, ані позивачами не доведено порушення відповідачем умов договору № ДНП 2012-12/108 від 21.12.2012 р. в частині кількості паркувальних місць, які фактично використовуються Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та не надано суду доказів, які б підтверджували його доводи про використання відповідачем більшої кількості паркувальних місць АДРЕСА_1, ніж передбачено договором № ДНП 2012-12/108 від 21.12.2012 р.

Виходячи з аналізу статті 651 Цивільного кодексу України оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом у відповідності до критеріїв, що встановлені зазначеною нормою.

Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суд виходить не лише із наявності істотного порушення договору, але й враховує наявність негативних наслідків, завданої таким порушенням другою стороною.

За підсумком вищенаведеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розірвання договору № ДНП 2012-12/108 від 21.12.2012 р. та відмовляє прокурору у задоволенні позову в цій частині.

Крім того, суд звертає увагу, що Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс», заявляючи про підтримку позову прокурора, в той же час у процесі провадження у даній справі неодноразово продовжувало дію договору № ДНП 2012-12/108 від 21.12.2012 р., укладеного між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, що є предметом розгляду у даній справі, шляхом укладення додаткових угод.

Також в матеріалах справи наявні акти здачі-прийняття робіт за договором № ДНП 2012-12/108 від 21.12.2012 р. за період з січня до червня 2014 року, підписані Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс», за змістом яких у вказаний період Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 експлуатується 44 місця для паркування автотранспорту.

Між тим, в актах зазначається про відсутність претензій сторін одна до одної.

При цьому, варто зауважити, що за загальними принципами цивільного законодавства, закріпленими у Цивільному кодексі України, правовідносини сторін ґрунтуються на їх вільному волевиявленні, що, зокрема, полягає у свободі договору, який є підставою виникнення взаємних зобов'язань.

Стосовно вимоги прокурора про зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку АДРЕСА_1, яка використовується як майданчик для паркування транспортних засобів, та повернути вказану земельну ділянку Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс», суд відзначає наступне.

Відповідно до ст.ст 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

За умовами договору № ДНП 2012-12/108 від 21.12.2012 р. Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» зобов'язалось передати відповідачу право на організацію та експлуатацію місць для паркування транспортних засобів.

За умовами пункту 6.7. договору після припинення договору відповідач втрачає право на експлуатацію об'єкту та зобов'язаний звільнити земельну ділянку, на якій він розташований та не встановлено обов'язку щодо складання сторонами договору акту прийому-передачі об'єкту тощо.

Тож, договором № ДНП 2012-12/1108 від 21.12.2012 р. встановлено обов'язок відповідача звільнити вищевказану земельну ділянку після припинення вказаного договору, однак на даний час за висновком суду вищевказаний договір є чинним, а відтак - його умови є обов'язковими для сторін в силу положень ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведені обставини, у суду відсутні правові підстави для задоволення вимоги прокурора про повернення спірної земельної ділянки Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс», а відтак - така вимога не підлягає задоволенню.

Що ж до заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» збитків у розмірі 45 730, 90 грн., суд не вбачає підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст позовної заяви, зокрема, підстави позову в частині стягнення збитків, судом встановлено, що прокурор просить стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Так, у вказаній статті зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

При цьому. відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає, про що зазначає, Верховний Суд України у постанові від 22.01.2013 р. № 3-72гс12.

Разом з тим, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів, в той час як позивачем жодних доказів щодо вжиття заходів не надано.

При цьому, суд відзначає, що оскільки прокурором не надано доказів облаштування відповідачем більшої кількості паркувальних місць АДРЕСА_1, ніж обумовлено договором, приймаючи до уваги відсутність у матеріалах справи документально підтверджених відомостей щодо фактичної кількості розміщення паркувальних місць щоденно у період дії договору № ДНП 2012-12/108 від 21.12.2012 р., суд вважає недоведеним наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, що відповідно до приписів чинного законодавства виключає можливість притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Тож, виходячи із заявлених прокурором вимог та наведених ним обставин, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, враховуючи, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи, що ані прокурором, ані позивачами не доведено наявності всіх необхідних елементів для відшкодування збитків, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог прокурора та відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягуються з позивачів в доход Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик 36, код ЄДРПОУ 22883141) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 338, 17 (одна тисяча триста тридцять вісім грн. 16 коп.) грн.

3. Стягнути з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації) (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6, код ЄДРПОУ 37405284) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 338, 17 (одна тисяча триста тридцять вісім грн. 16 коп.) грн.

4. Стягнути з Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (04073, м. Київ, вул. Копилівська, 67, корп. 10, код ЄДРПОУ 35210739), з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 338, 17 (одна тисяча триста тридцять вісім грн. 16 коп.) грн.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 13.10.2014 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Гулевець О.В.

Бондаренко Г.П.