Рішення № 41019801, 15.10.2014, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/12204/14-ц

провадження № 2/753/5182/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2014 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Трусової Т.О.,

при секретарі Мінасян С.Г.,

з участю: позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення з квартири, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права на користування жилими кімнатами та місцями загального користування у квартирі, зобов'язання припинити дії, що порушують право, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні жилими кімнатами та місцями загального користування у квартирі, позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права на користування жилими кімнатами та місцями загального користування у квартирі, зобов'язання припинити дії, що порушують право, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні жилими кімнатами та місцями загального користування у квартирі, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2014 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про виселення з квартири АДРЕСА_1.

Позов ОСОБА_2 обґрунтований наступним. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 січня 2014 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 березня 2014 р., ОСОБА_3 було відмовлено у визнанні права користування квартирою АДРЕСА_1, вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою. Суд встановив, що 25 березня 2013 р. ОСОБА_3 самоправно, без згоди позивача, вселилася у спірну квартиру і проживає у ній без законних підстав. Своїми самоправними діями, які полягають незаконному вселенні і користуванні квартирою, всупереч запереченням ОСОБА_2 та рішенню суду, ОСОБА_3 порушує право власності позивача, а тому вона підлягає виселенню за місцем своєї реєстрації у квартиру АДРЕСА_2.

ОСОБА_3 пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання права користування кімнатами площею 23,6 кв.м. і 14,7 кв.м. та місцями загального користування у квартирі АДРЕСА_1, зобов'язання припинити дії, які порушують її право проживати у зазначених приміщеннях квартири однією сім'єю з матір'ю ОСОБА_5, в тому числі зобов'язати не зачиняти на свій розсуд місця загального користування та не змінювати замки у вхідних дверях, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні вказаними приміщеннями квартири.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 вказала, що спірна квартира належить її батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_5 У спірну квартиру вона вселилася в 2001 р. разом з батьками як неповнолітня дитина і набула права користуватись квартирою як член сім'ї. У квартирі вона не зареєстрована, оскільки ОСОБА_2 відмовляє їй у цьому. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 липня 2014 р. було визначено порядок користування спірною квартирою, відповідно до якого у користування ОСОБА_5 виділено кімнати площею 23,6 кв.м. і 14,7 кв.м., а місця загального користування залишені у спільному користуванні співвласників. З дозволу матері вона проживає у спірній квартирі у виділених останній у користування кімнатах, проте ОСОБА_2 заперечує проти її користування частиною квартири та чинить їй у цьому перешкоди. Вона не одружена і має право проживати однією сім'єю з своїми батьками, зокрема з матір'ю ОСОБА_5, а ОСОБА_2 своїми діями, які полягають у вчиненні перешкод у користуванні квартирою та намаганні виселити її, порушує її право на сім'ю.

Третя особа ОСОБА_5 заявила самостійні вимоги на предмет спору, пред'явивши до ОСОБА_2 позов про визнання за її дочкою ОСОБА_3 права користування кімнатами площею 23,6 кв.м. і 14,7 кв.м. та місцями загального користування у квартирі АДРЕСА_1, зобов'язання припинити дії, які порушують її право на проживання з нею її дочки у зазначених приміщеннях квартири, в тому числі зобов'язати не зачиняти на свій розсуд місця загального користування, не змінювати без її відома та її згоди замки у вхідних дверях, не перекривати доступ до приміщень, в яких знаходяться засоби вимірювання споживання води, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні нею та ОСОБА_3 вказаними приміщеннями квартири.

В обґрунтування позову ОСОБА_5 зазначила, що нарівні з ОСОБА_2 вона є власником квартири АДРЕСА_1, зареєстрована у ній і проживає у виділених їй рішенням суду кімнатах разом з неповнолітньою дочкою ОСОБА_6 та періодично зі старшою дочкою ОСОБА_3 Дочки є членами її сім'ї і мешкають у кімнатах, які виділені їй у користування, проте ОСОБА_2 заперечує проти проживання дітей у квартирі, вчиняє сварки, подає численні скарги з приводу наче б-то порушення його права на користування квартирою. ОСОБА_2 стверджує, що дочки не мають права перебувати у квартирі, виганяє їх, перешкоджає користуватися кімнатами та місцями загального користування, були випадки, коли він не впускав їх до квартири. Як власник квартири вона має право використовувати помешкання як для власного проживання, так і для проживання членів своєї сім'ї, а ОСОБА_2, подавши позов про виселення старшої дочки, порушує її права власника.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 свій позов підтримав, вимоги зустрічного позову та позову третьої особи не визнав пославшись на їх необґрунтованість і незаконність та відсутність у ОСОБА_3 права на звернення до суду з даним позовом. Пояснив, що рішенням суду ОСОБА_3 вже було відмовлено у визнання права користування усією квартирою, вказане рішення набрало законної сили, а отже воно обов'язкове для виконання. Судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2, в 1999 р. вона брала участь у її приватизації, а отже за нею не може бути визнано право користування спірним житлом. Окрім того кімнати, які виділені користування ОСОБА_5, не є її власністю, а місця загального користування залишені у спільному користуванні його та ОСОБА_5, а тому користування ними ОСОБА_3 порушують його права власника. ОСОБА_3 дійсно мешкає в кімнатах, виділених її матері, проте вона створює нервову обстановку, заявляє, що «командувати» буде вона.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 первісний позов не визнали вказуючи, що позивач хибно розуміє норми законодавства і не довів свої позовні вимоги. Вимоги зустрічного позову та позову третьої особи підтримали. Представник відповідача пояснив, що в 2001 р. ОСОБА_3 разом з батьками вселилась у спірну квартиру, проте не була в ній зареєстрована, так як батько не надавав згоди на це. Рішення суду, на яке посилається ОСОБА_2, значення для вирішення даного спору не має, так як воно ухвалювалось за інших обставин, коли не були визначені частки співвласників у спірній квартирі та порядок користування нею. ОСОБА_3 мешкає з матір'ю в кімнатах, виділених останній в користування, і доказів, що своїми діями вона порушує права позивача, ОСОБА_2 не надав. Доводи ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_3 має право проживати лише за місцем своєї реєстрації, суперечать положенням Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Третя особа ОСОБА_5 підтримала свій позов та зустрічний позов ОСОБА_3 пославшись на викладені в позовній заяві обставини. Додатково зазначила, що своїми діями ОСОБА_2 порушує як її право власності, так і її особисті немайнові права, зокрема право на сім'ю.

Заслухавши сторони, представника та дослідивши письмові докази, суд вважає встановленими наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Спірним жилим приміщенням є чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної часткової власності колишньому подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_5

Згідно даних довідки ОСББ «Кут» від 24.10.2013 р. у вказаній квартирі проживають і перебувають на реєстраційному обліку співвласники ОСОБА_2 і ОСОБА_5 та проживають без реєстрації їх дочки - повнолітня ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_6 (а.с. 25).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 січня 2014 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 березня 2014 р., встановлено, що ОСОБА_3 вселилася до спірної квартири 25 березня 2013 р. разом з матір'ю ОСОБА_5 (а.с. 4-6, 7-8).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 липня 2014 р. за ОСОБА_2 та ОСОБА_5 визнано право власності за кожним по ? частині квартири АДРЕСА_1 та визначено порядок користування вказаною квартирою. Суд виділив в користування ОСОБА_2 дві жилі кімнати площею 18,6 кв.м. і 18,7 кв.м., а також лоджію, вихід на яку є з кімнати площею 18,7 кв.м., в користування ОСОБА_5 - жилі кімнати площею 23,6 кв.м. і 14,7 кв.м., а місця загального користування залишив у спільному користуванні співвласників (а.с. 19-22).

З пояснень сторін вбачається, що ОСОБА_3 за згодою матері мешкає у виділених останній у користування кімнатах площею 23,6 кв.м. і 14,7 кв.м. та нарівні з співвласниками користується місцями загального користування.

Згідно з приписами ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 не одружена, проживає разом з матір'ю і веде з нею спільне господарство, а отже вона, її мати ОСОБА_5 та неповнолітня сестра ОСОБА_6 складають сім'ю, яка заснована на підставі кровного споріднення.

Ст. 383 ЦК України регламентує основні права власників житлового будинку або квартири. Одним з таких прав є право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Аналогічна норма міститься і в ст. 150 Житлового кодексу України.

Відповідно до положень ст. 109 Житлового кодексу України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Враховуючи, що ОСОБА_3 як член сім'ї співвласника спірної квартири за його згодою користується кімнатами, виділеними в користування цьому співвласнику, правових підстав для її виселення немає.

Та обставина, що ОСОБА_3 вселилася у квартиру без згоди іншого її співвласника, значення для вирішення даного спору не має, оскільки позов ОСОБА_2 ґрунтується на положеннях ст. 391 ЦК України, а з огляду на ухвалення Апеляційним судом м. Києва рішення від 22 липня 2014 р. порушення припинилося. Таким чином підстави для захисту прав ОСОБА_2 обраним ним способом відсутні.

Вирішуючи вимоги зустрічного позову та позову третьої особи суд виходить з положень ст.ст. 32, 51 Конституції України, ст. 12 Загальної декларації прав людини (1948 р.), ст. 291 ЦК України та ст. 4 Сімейного кодексу України щодо надання державних гарантій захисту сім'ї та захисту від втручання в особисте і сімейне життя, права особи на сім'ю та на проживання в сім'ї, а також норм ст.ст. 317, 319, 383, 391 ЦК України, які визначають зміст права власності, встановлюють принципи здійснення цього права та регламентують основні права власників житлового будинку або квартири.

З позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що він не визнає право ОСОБА_3 на користуватися частиною квартири, виділеною в користування іншому співвласнику, та місцями загального користування, залишеними у спільному користуванні співвласників. Таким чином ОСОБА_2 оспорює право ОСОБА_3 та право її матері ОСОБА_5 на спільне проживання та право останньої використовувати помешкання для проживання членів своєї сім'ї.

Відмовляючи ОСОБА_3 у визнанні права користування квартирою АДРЕСА_1, суд зокрема виходив того, що до вселення у спірну квартиру вона проживала з дотриманням правил реєстрації у квартирі АДРЕСА_2, а за змістом ст. 65 Житлового кодексу України за особою, яка проживає у наймача жилого приміщення як член його сім'ї, не може бути визнано право користування цим жилим приміщенням, якщо вона зберігає право користування жилою площею в іншому жилому приміщенні.

На даний час ОСОБА_3 продовжує бути зареєстрованою у квартирі АДРЕСА_2, проте відповідно до ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Об'єктивних доказів, що своїм проживанням у спірній квартирі ОСОБА_3 порушує права ОСОБА_2, суду не надано.

Враховуючи, що ОСОБА_3 проживає у квартирі АДРЕСА_1 за згодою співвласника ОСОБА_5, з якою вони складають одну сім'ю, суд вбачає підстави для визнання за ОСОБА_3 права користування жилими кімнатами площею 23,6 кв.м. і 14,7 кв.м. та місцями загального користування нарівні з співвласниками квартири.

Відмова у позові про виселення та визнання за ОСОБА_3 права користування частиною квартири також є підставою для зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням, а вимога про зобов'язання припинити дії є аналогічною вимозі про зобов'язання не чинити перешкод, а тому суд вважає її зайвою.

Приймаючи рішення про часткове задоволення вимог зустрічного позову та позову третьої особи суд також враховує, що за змістом ст.ст. 1, 3 ЦПК України досягнення визначених законом завдань та мети цивільного судочинства реалізується через розгляд і вирішення цивільно-правових спорів.

Враховуючи вкрай неприязні стосунки, які склалися між ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_5 і ОСОБА_3 - з іншого, відмовляючи у позові ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_2 та за умови не задоволення позовів останньої та ОСОБА_5 суд тим самим не вирішить цивільно-правовий спір, а отже не виконає завдань цивільного судочинства.

Розподіл судових витрат між сторонами суд здійснює відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 27, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення із квартири АДРЕСА_1 відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 та позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_5 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право користування жилою площею у квартирі АДРЕСА_1, виділеною в користування ОСОБА_5, а саме: жилими кімнатами площею 23,6 кв.м. і 14,7 кв.м., а також місцями загального користування.

Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні жилими кімнатами площею 23,6 кв.м. і 14,7 кв.м. та місцями загального користування у квартирі АДРЕСА_1.

У позовах ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про зобов'язання припинити дії, що порушують право, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 162,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судові витрати в сумі 162,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: